І V . Правовий статус учасників трудових правовідносин
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Суб’єкти трудового права - це учасники трудових відносин, що є предметом трудового права, і які на підставі чинного законодавства наділяються суб’єктивними правами та відповідними обов’язками.

Суб’єкти трудового права – більш широке поняття, ніж суб’єкти індивідуально-трудових (власне трудових) правовідносин.

Суб’єктами трудового права є: громадяни (працівники, роботодавці); трудові колективи; профспілкові організації або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об’єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об’єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Головними суб’єктами трудового права є працівник і роботодавець, як суб’єкти індивідуальних трудових відносин.

В загальній теорії держави і права суб’єкти права розподіляються перш за все на: індивідуальні і колективні.

Разом з тим, всі суб’єкти, які беруть участь у суспільних відносинах, що є предметом трудового права, можна розділити на такі групи:

1) фізичні особи;

2) організації;

3) трудові колективи;

4) органи, уповноважені на представництво.

Кожна із цих груп суб’єктів трудового права визначається своїм правовим статусом. Але і в середині кожної групи слід відрізняти суб’єктів, які володіють специфічними рисами і мають лише своє особливе правове становище.

Доцільно, з метою класифікації усіх суб’єктів трудових правовідносин, поділити їх на дві групи: головні і другорядні.

Кожен суб’єкт трудового права наділяється специфічними властивостями, тобто правовим статусом, під яким розуміється його юридичне становище, як можливого учасника конкретних правових відносин в сфері використання найманої праці.

В ін включає такі основні елементи правового статусу:

1) трудова правосуб’єктність - особлива властивість, що визнається державою за суб’єктами трудового права і означає, що за наявності певних умов (досягнення конкретного віку - для громадян; організаційних передумов - для трудових колективів; господарської або майнової і оперативної відокремленості - для підприємств, установ, організацій) вони здатні бути учасниками конкретних правовідносин у сфері праці, володіти правами та обов’язками, а також набувати їх своїми діями, тобто володіти трудовою право-дієздатністю.

Першим елементом, складовою правосуб’єктності є правоздатність особи. Це така властивість, яка характеризується здатністю особи мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Відзначимо, що правоздатність – це не сума прав і обов’язків, а лише здатність мати права і обов’язки. Саме так її сформульовано і в Цивільному кодексі («здатність мати цивільні права і обов’язки»).

Правоздатність виникає у особи з моменту народження. Усі потенційні учасники можливих правовідносин уже є правоздатними, є суб’єктами права від народження.

Другим елементом правосуб’єктності вважається дієздатність особи. Дієздатність на відміну від правоздатності не виникає з моменту народження людини, а отже, не є категорією права у його загальносоціальному аспекті. Вона визначається у нормах спеціально-соціального або юридичного права. І якщо правоздатність є однаковою і рівною для всіх людей, то дієздатність залежить вже від галузевої приналежності правовідносин: у цивільно-правових відносинах вона настає з 18 років, у кримінальних – з 16, трудових – також з 18 років. А у деяких випадках законом може бути встановлено спеціальні правила настання дієздатності.

2) основні (статутні) трудові права і обов’язки (правоволодіння). Трудова правосуб’єктність також є передумовою наділення суб’єкта трудового права такими правами і обов’язками, які безпосередньо випливають із дії закону і не пов’язані з вчиненням будь-яких дій з його боку.

3) гарантії цих прав і обов’язків. З точки зору об’єкта всі юридичні гарантії в сфері трудового права можно підрозділити на такі основні види: а) гарантії, що забезпечують здатність до правоволодіння (правосуб’єктність); б) гарантії, що забезпечують правоволодіння; в) гарантії, що забезпечують правореалізащю. В цілому ж всі названі види юридичних гарантій направлені на захист соціально значимих інтересів того чи іншого суб’єкта права від неправомірної поведінки інших осіб;

4) відповідальність за порушення трудових обов’язків.

Гарантії і відповідальність надають правовому статусу необхідну визначеність і конкретність, без чого взагалі неможливо говорити про реальне правове становище суб’єктів трудового права. Гарантії статутних прав і відповідальність за невиконання статутних обов’язків, як юридичні категорії, завжди виражаються у формі правових норм, які або заохочують до оптимальної свободи дій суб’єктів на реалізацію своїх прав, або впливають на суб’єктів шляхом застосування до них санкцій, якщо вони не виконують своїх обов’язків.

Висновки до ЧЕТВЕРТОГо питання

Гарантії і відповідальність надають правовому статусу необхідну визначеність і конкретність, без чого взагалі неможливо говорити про реальне правове становище суб’єктів трудового права. Гарантії статутних прав і відповідальність за невиконання статутних обов’язків, як юридичні категорії, завжди виражаються у формі правових норм, які або заохочують до оптимальної свободи дій суб’єктів на реалізацію своїх прав, або впливають на суб’єктів шляхом застосування до них санкцій, якщо вони не виконують своїх обов’язків.

Дата: 2019-04-23, просмотров: 306.