Трудові правовідносини явище багатогранне і багатоаспектне, що дозволяє їх класифікувати на певні різновиди.

      Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або як їх ще прийнято називати – індивідуально-трудові. Власне трудові правовідносини за своїм складом теж є непростими, їхніми елементами називають правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці. Всі ці елементи так чи інакше випливають із визначення поняття трудових правовідносин на підставі ст. 21 КЗпП України. Зокрема, правовідносини робочого часу виникають після укладення трудового договору на підставі правової норми, яка визначає нормальну тривалість робочого часу протягом тижня. Угодою сторін може бути обумовлено застосування неповного робочого тижня.

      Індивідуальні трудові правовідносини характеризуються низкою сутнісних і юридичних ознак. Суб'єктами індивідуальних трудових правовідносин є працівник і роботодавець, які мають спеціально визначений правовий статус. Підставою їх виникнення є специфічний юридичний факт – трудовий договір, а для деяких категорій працівників – складний юридичний склад, до якого крім трудового договору входять також інші юридичні факти (акт обрання або затвердження).

      Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини, що виникають між трудовим колективом і роботодавцем. У складі цих трудових правовідносин розвиваються такі достатньо самостійні відносини щодо утворення і діяльності профспілок або інших осіб як представників інтересів трудових колективів найманих працівників у соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності організацій роботодавців як представників інтересів роботодавців у соціально-трудових відносинах; щодо укладання і виконання колективних договорів, колективних угод на територіальному, галузевому та державному рівнях; щодо колективних переговорів; щодо діяльності профспілок з приводу застосування трудового законодавства; щодо участі трудових колективів в управлінні організаціями; щодо вирішення колективних трудових спорів.

       Індивідуальні й колективні трудові правовідносини мають суттєві особливості суб'єктного, змістовного і юридичного характеру. Разом з тим, вони характеризуються певною єдністю, і завдяки своєму єдиному об'єкту – праці як трудовій функції – об'єднуються у певну систему.

     Виходячи з традиційної точки зору, що предметом трудового права є не лише безпосередньо трудові, а й інші тісно пов’язані із ними відносини, всі правовідносини можна об’єднати у наступні види.

1) Правовідносини з працевлаштування. Традиційно вони виникають у результаті пошуку роботи громадянином і становлять єдність трьох взаємопов'язаних, але відносно самостійних правовідносин: а) між органом працевлаштування і громадянином, який звернувся щодо влаштування на роботу; б) між органом працевлаштування і організацією, що має потребу в кадрах; в) між громадянином і організацією, до якої його направлено на роботу.

2) Організаційно-управлінські правовідносини (виробничі правовідносини), супутні трудовим, і спрямовані на вирішення питань щодо організації колективної праці та управління нею, а також пов'язаними зі встановленням умов праці, її оплати, охорони праці, застосування трудового законодавства.

3) Правовідносини навчання і перекваліфікації на виробництві. Особливістю цих правовідносин є те, що вони здебільшого існують водночас із власне трудовими правовідносинами, не зупиняючи і не перериваючи останніх.

4) Правовідносини, що виникають з приводу нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства мають чітко виражений публічно-правовий характер. Наявність зазначених правовідносин у структурі трудових є відповідною гарантією існування всіх інших правовідносин і передусім власне трудових правовідносин.

5) Правовідносини, що виникають з приводу розгляду трудових спорів. Підставою виникнення даного виду правовідносин є наявність спору і звернення зацікавленої сторони до юрисдикційного органу. Суб'єктами цих правовідносин виступають сторони спору (працівник, трудовий колектив, роботодавець, об'єднання роботодавців) та юрисдикційні органи, уповноважені розглядати трудові спори (комісіями по трудових спорах, суд, примирна комісія, трудовий арбітраж).

     Залежно від часу виникнення та функціонування правовідносини трудового права поділяють на такі види:

попередні – з'являються до появи трудових (зайнятість, навчання та ін.);

супутні – виникають (чи можуть виникати) та існують разом з трудовими (правовідносини з нагляду за дотриманням трудового законодавства, охорони праці загальнообов'язкового державного страхування, підвищення кваліфікації тощо);

змінні – виникають (чи можуть виникати) у зв'язку з припиненням трудових (правовідносини стосовно матеріального забезпечення працівників та ін.);

наступні – виникають або можуть виникати після припинення трудових правовідносин (залежать від умов праці – важкі, шкідливі тощо, реалізуються при зарахуванні до трудового (страхового) стажу при виході на пенсію). Фактично, у більшості випадків, вони є перехідними від трудового права до права соціального забезпечення. До наступних відносин слід відносити правовідносини з приводу захисту прав та інтересів незаконно звільнених працівників.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ

      Отже, трудові правовідносини явище багатогранне і багатоаспектне, що дозволяє їх класифікувати на певні різновиди.

      Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або як їх ще прийнято називати – індивідуально-трудові. Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини, що виникають між трудовим колективом і роботодавцем.

      Індивідуальні й колективні трудові правовідносини мають суттєві особливості суб'єктного, змістовного і юридичного характеру. Разом з тим, вони характеризуються певною єдністю, і завдяки своєму єдиному об'єкту – праці як трудовій функції – об'єднуються у певну систему.