Трудові правовідносини мають як загальні, притаманні усім видам правовідносин ознаки, та і власні властивості й ознаки, обумовлені їх специфікою. До специфічних ознак трудових правовідносин, тобто таких, які притаманні лише їм, можна віднести:

— особистісний характер прав і обов'язків працівника, який зобов'язаний тільки своєю працею брати участь у виробничій або іншій діяльності організації (роботодавця);

— працівник зобов'язаний виконувати певну, заздалегідь обумовлену трудову функцію (роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою), тобто він у встановлений робочий час систематично здійснюється певний вид діяльності, а не окреме індивідуальне конкретно визначене завдання до встановленого терміну, як це характерно для цивільно-правових зобов'язань, пов'язаних з трудовою діяльністю;

— виконання трудової функції здійснюється в умовах загального (кооперованого) робочого процесу, що обумовлює необхідність підпорядкування суб'єктів трудових правовідносин правилами внутрішнього трудового розпорядку, які встановлюються в організації;

— відплатний характер трудових правовідносин. Дана ознака виявляється у тому, що роботодавець у відповідь на належне виконання працівником своїх трудових функцій здійснює зустрічні дії у вигляді оплати праці;

— право кожного з суб'єктів трудових правовідносин на припинення даних правовідносини без будь-яких санкцій з дотриманням встановленого законодавством порядку.

      Трудові правовідносини виявляються через єдність трьох необхідних аспектів цих суспільних зв'язків: організаційно-трудового; матеріального; особистісного.

      Організаційно-трудовий аспект характеризується особливістю структурного типу трудових правовідносин і виражається в тому, що взаємовідносини тут будуються на принципах включення працівника в трудовий колектив підприємства, установи, організації та підпорядкування його внутрішньому трудовому розпорядку.

      Матеріальний аспект трудових правовідносин характеризується тим, що винагорода за працю у формі заробітної плати є обов'язковою складовою цих відносин, тобто працівник виконує роботу належної кількості та якості, а роботодавець оплачує її відповідно до трудового внеску працівника.  

      Особистісний аспект трудових правовідносин виражається, по-перше, в особистому виконанні дорученої роботи, а по-друге, в наявності в складі трудових правовідносин, крім прав матеріального характеру, особистих прав на соціальні блага, які невід'ємні від самої особи працівника та мають нематеріальний характер (право на трудову честь, гідність та добре ім'я працівника).

      Складність трудового правовідношення як теоретичної конструкції можна додатково розкрити через такі його властивості, як безперервність, тривалий характер та динамізм.

Трудове правовідношення як й будь-яке інше правовідношення має свою структуру, що складають:

      а) суб’єкти. Суб’єктами трудових правовідносин є працівник та роботодавець. Роботодавцем виступає власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган або фізична особа (ч.1 ст. 21 КЗпП України). Саме між працівником та роботодавцем укладається трудовий договір.

      б) об’єкт, тобто явища (предмети) навколишнього світу, на які направлені суб’єктивні права і обов’язки.

в) зміст трудових правовідносин – це своєрідний синтез фактичного, тобто, здатність суб'єктів до вольових актів, до діяльності, та юридичного, тобто норм права.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ

      Отже, трудові правовідносини – це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані нормами трудового права, а їх учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.