Питання про юридичну природу керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду в науці є дискусійним.

Слід зазначити, що акти судової влади в системі джерел права відомі переважно як «судовий прецедент».

Основними аргументами на користь віднесення актів судової влади (а мова передусім піде про акти вищих судових інстанцій) до джерел трудового права можуть бути:

Конституційне закріплення принципу розподілу державної влади.

За чинною Конституцією (ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Проте таке конституційне положення про виняткове право Верховної Ради творити закони зовсім не заперечує можливостей інших гілок державної влади – виконавчої та судової – видавати загальнообов’язкові правила, які б забезпечували правильне і однакове виконання усіма суб’єктами правових відносин ухвалених законів. Оскільки у ст. 6 Конституції закріпили принципи розподілу державної влади, то тим самим і за судовою владою юридичне визнали право ухвалювати загальнообов’язкові правила. «Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України», – проголошує ст. 124 Основного Закону;

Створення в Україні Конституційного Суду.

Офіційне тлумачення цим органом судової влади положень Конституції України та законів, прийнятих Верховною Радою України, можна вважати ще одним підтвердженням правотворчих повноважень Конституційного Суду.

Загальний характер нормативних рішень вищих судових органів.

Відомо, що судовий прецедент у його класичному варіанті означає загальнообов’язковість судових рішень для суддів, які вирішують аналогічні справи. Практика ж прийняття керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України щодо розгляду судами трудових спорів засвідчує, що такі роз’яснення мають загальнообов’язковий характер і стосуються не лише нижчестоящих судів, а й усіх інших суб’єктів, які застосовують відповідні норми.

Положення постанов Пленуму Верховного Суду України є фактично доповненнями до чинного трудового законодавства. Це нові правила, яких зобов’язані дотримуватися не тільки судді під час розгляду трудових спорів, але й, що важливо, учасники трудових правовідносин. Навряд чи на практиці виникнуть проблеми із записом до трудової книжки про причини звільнення працівника, який відмовляється від укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність, і очевидно, що сторони не звертатимуться до суду, аби суд констатував, що трудового договору не укладено, оскільки працівника до роботи допустила не уповноважена на те особа.

Висновки до ВОСЬМОГО питання

Таким чином, незважаючи на офіційне невизнання актів судової влади актами правотворчості, в Україні склалися об’єктивні обставини для того, аби вважати джерелами трудового права окремі нормативні рішення вищих судових інстанцій – Конституційного Суду та Верховного Суду України.

ВИСНОВКИ ДО ТЕМИ

Таким чином, предмет трудового права можна сформулювати як комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, і до якого входять також відносини, які тісно пов’язані з трудовими відносинами та існують для забезпечення функціонування останніх. Такими є: відносини працевлаштування; відносини з приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових спорів та відносини соціального партнерства і встановлення умов праці.

Метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин на основі координації дій суб’єктів правовідносин, локального правовстановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов’язків.

Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права, функціями є основні напрями впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини).

Сучасний стан розвитку трудового права, особливо в країнах з розвиненою ринковою економікою, свідчить про подальше розширення соціальної функції національного трудового права, яка вже не може обмежуватися тільки охороною праці.

Трудове право України, є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьому слід чітко розрізняти поняття «правова система» і «система права», а також «система трудового права», «система трудового законодавства», «система науки трудового права» та «система навчального курсу». Усі терміни мають змістовно різне наповнення, хоча й свідчать про ознаки системності, внутрішньої організації кожного із них.