Основним видом джерел трудового права України є безперечно нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади. Закони та підзаконні акти забезпечують правове регулювання значної маси суспільно-трудових відносин, встановлюючи при цьому оптимальний рівень гарантій трудових прав найманих працівників у межах всієї держави.

Нормативно-правові акти є обов’язковою ланкою у системі джерел трудового права. Серед законів, що є джерелами трудового права, головне місце належить Конституції України. Вона визначає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин. Відповідні статті Конституції закріплюють основні права громадян як суб’єктів трудового права. Конституція України забороняє використання примусової праці, визнає за громадянами право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на відпочинок. Усім працюючим Конституція гарантує захист від незаконного звільнення (ст. 43). Ці та інші норми Конституції мають дуже важливе значення для регулювання трудових відносин і, як вже наголошувалося, більшість з них вважається правовими принципами у сфері трудового права.

Крім Конституції, принципово важливими законодавчими актами – джерелами трудового права можна вважати поточні закони, а саме Закони України «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. та багато інших.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права є, звичайно, Кодекс законів про працю України (КЗпП). Він вважається основним галузевим джерелом трудового права. КЗпП був прийнятий ще 10 грудня 1971 р. За своє понад чверть столітнє існування він зазнавав неодноразово змін і доповнень. Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не в змозі забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають відсилочний або бланкетний характер, що, однак, не слід трактувати як недолік нормативного акта. Специфіка трудових відносин у певних галузях народного господарства та інші об’єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів підзаконного характеру.

До проведення нової кодифікації трудового законодавства України у тих випадках, коли немає актів, що регулюють відповідні трудові відносини, своє юридичне значення зберігають деякі нормативні акти колишнього СРСР, які відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. не суперечать Конституції та законодавству України.

До таких нормативних актів можна віднести, наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 p. або ж «Положення про умови праці надомників», яке було затверджене 29 вересня 1981 p. постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС.

Останнім часом серед нормативних актів, що є джерелами трудового права, помітне місце займають постанови Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України регламентують не тільки власне трудові відносини, а й ті з них, які пов’язані, наприклад, з працевлаштуванням. Тут показовою може бути постанова від 1 листопада 1999 p., якою затверджено «Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні».

Відомчі акти теж визнаються джерелами трудового права України. Сюди належать накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання трудових відносин на підприємствах певної галузі. Наприклад, у системі Міністерства освіти затверджено «Положення про формування педагогічного персоналу вищих навчальних закладів», яким урегульовано порядок заміщення вакантних посад професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів незалежно від їх відомчого підпорядкування.

Але особливе місце серед актів міністерств займають інструкції та роз’яснення Міністерства соціальної політики України. Правові документи, що видає цей орган, забезпечують правильне тлумачення і застосування чинного законодавства з питань заробітної плати, режиму праці як загалом, так і в окремих галузях народного господарства.

Характеристика нормативних актів у сфері трудового права була б не повною, якщо б ми оминули досить своєрідний вид джерел цієї галузі, які загалом не вписуються в систему нормативно-правових актів, оскільки приймаються недержавними органами.

Проте у трудовому праві і особливо у межах інституту охорони праці такі акти займають відповідне місце. Наявність у системі трудового права актів профспілкових організацій, що мають регулятивне значення, можна вважати ще однією відмінною особливістю джерел цієї галузі.

Висновки до ШОСТОГО питання

Особливості джерел трудового права полягають: в великому масиві джерел трудового права як результату діяльності різних державних органів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та ін.); в наявності нормативних актів, що приймаються в централізованому і децентралізованому порядку (загальне і спеціальне законодавство); в особливому значенні актів локальної нормотворчості; в активної участі профспілок і трудових колективів у нормотворчості (результат участі: тарифні угоди, правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори і т.ін.); в наявності чинних нормативних актів колишніх СРСР та УРСР; в ознаки ієрархічності, тобто відповідність підзаконних нормативних актів Конституції та іншим законам України.