Кожен медичний працівник дитячого лікувального закладу повинен знати особливості психіки, темпераменту хворої дитини із врахуванням її віку, характеру і важливості захворювання, а також фактори, які визначають поведінку дитини.

Лікарняна обстановка справляє негативний вплив на психіку, емоції, поведінку дитини, підлітка. Діти шкільного віку страждають через відсутність у лікарні умов для задоволення їхніх умов, інтересів, духовних запитів, занять улюбленою справою. В умовах стаціонару діти почуваються одинокими серед незнайомих людей, страждають від нестачі ласки, уваги, тепла, материнський рук. Діти не вміють формувати скарги і на окремі симптоми – відчуття болю, вигляд крові та ін. – іноді проявляють бурні емоційні реакції, які не відповідають важкості захворювання. У дітей дошкільного віку відсутнє усвідомлення хвороби в цілому. Навіть при легкому перебігу пневмонії у дітей раннього віку з’являються ознаки дратівливості, послаблення інтересу до іграшок, порушення сну, зниження апетиту.

Під час хвороби яскраво виявляються недоліки виховання дитини, її егоїзм, нестриманість, вередливість, вимогливість щодо задоволення своїх бажань та примх. Яка причина цього?

У хворої дитини в період гострого, а особливо хронічного захворювання нерідко послаблюються гальмівні процеси в корі великого мозку, з’являється емоційна нестійкість, нестриманість у вчинках, слабкий контроль розуму над почуттями. Тимчасово може обмежуватись здатність до самообслуговування. Звичайно, дітям на допомогу приходять медперсонал і батьки, які готові виконати будь-які їхні прохання, а часом і примхи. Хвора дитина починає жити в атмосфері постійної підвищеної турботи. Але надмірна увага, максимальна готовність дорослих виконати будь-яке бажання хворого поступово (а іноді швидко) виробляють у дітей егоїзм і споживацьке ставлення до людей, які опікуються ними.

Отже, необхідно піклуватися не лише про фізіологічні потреби хворої дитини, а й про здорових морально-психологічну обстановку, яка б виключала культивування егоїзму, егоцентризму, розслабленості та зніженості, черствості й озлобленості.

У більшості дітей однією з основних причин негативних емоційних реакцій є почуття страху перед можливим болем і незрозумілими їм медичними маніпуляціями. Звідси прояви різкого негативізму не тільки до лікувальних процедур, але й до спілкування з медичною сестрою, особливо якщо її руках шприц чи інші медичні інструменти й апарати. Необхідно допомогти дитині подолати почуття страху, вмовити її на проведення процедури і виконати останню по можливості без болю. Тут медичний працівник має покладатися на свою професійну майстерність.

Одне з важливих завдань медичного працівника – знаходити контакт з дітьми, особливо у відділеннях, де лікуються діти раннього віку. Турботливе, уважне ставлення до дитини, вміння зрозуміти її – це свого робу мистецтво, в якому професійний рівень поєднується з особистими якостями медичного працівника.

В такій роботі необхідні певні знання з дитячої психології. Дуже важливо відволікати увагу дитини від хвороби, захопити її грою – таким важливим елементом життя дитини. При роботі зі старшими дітьми необхідно, крім ігрового компоненту, знайти цікаве заняття для заповнення їхнього дозвілля. Можна зацікавити дітей малюванням, ліпленням з пластиліну, вишиванням, колективним та індивідуальним читанням тощо.

У спілкуванні з підлітком контакт знайти легше, якщо спиратися на його самостійність. Неприпустимо обговорювати стан його здоров’я при інших хворих, оскільки це може травмувати психіку дитини – підлітка і порушити контакт з нею.

Взаємовідносини з батьками – досить складний і відповідальний розділ роботи медичного працівника. Адже хвороба дитини викликає велику тривогу у цілої сім’ї і особливо у матері. Медичний працівник повинна прийти на допомогу матері, постаратись заспокоїти її, впевнити її в тому, що дитині буде зроблене все, що в цих випадках необхідно.

У батьків ніколи не слід віднімати надію на одужання, але не слід давати невиправданих обіцянок, коли впевненості в скорому одужанні нема.

Таким чином, робота медичного працівника з відділу дитячих хвороб потребує таких знань психології дітей, здорових і хворих, в різних вікових періодах, уміння побудувати з ними правильні взаємовідносини з дотриманням правил деонтології, вміння створити атмосферу взаєморозуміння і дружбу з рідними і використати їх позитивний вплив на хід лікувального процесу.