Правове становище учасників відносин у сфері господарювання

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Незважаючи на те, що ГК України (ст. 2) відносить до учасників відносин у сфері господарювання споживачів, у подальшому їх правове становище в ГК України не визначено, а термін «споживачі» вживається у Кодексі, як правило, тоді, коли йдеться про захист їх прав та інтересів державою (ст.ст. 5, 6, 9, 10, 14, 18, 20 тощо), з чого можна припустити, що в цих випадках поняття «споживач», очевидно, характеризує «публічний» аспект правового статусу особи, на зміст якого справляє свій вплив діяльність суб’єктів господарювання і наслідки цієї діяльності[135]. У приватноправових відносинах, опосередкованих відповідними договорами, ця особа виступає покупцем, замовником, клієнтом тощо. Так, ЦК України вживає термін «споживач» лише щодо публічних договорів: (ст. 633 ЦК України), а також до договору роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 ЦК України), договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК України) та договору побутового підряду (ст. 865 ЦК України), сторонам яких (покупцеві, замовнику, абоненту) надається захист.

У юридичній літературі висловлюються протилежні думки щодо змісту терміна «споживачі», вжитого в ст. 2 ГК України. На думку Г. Л. Знаменського, оскільки ГК України не дає визначення цього поняття, потрібно скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства – Законі України «Про природні монополії»[136], ст. 1 якого визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбає товар. Виходячи з цього, стає зрозумілим, вважає автор, що ГК України, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб – організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, є вони господарюючими чи не господарюючими суб’єктами. Тому не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі – фізичні особи, права яких визначені Законом України «Про захист прав споживачів»[137].

Протилежну думку висловила Н. О. Саніахметова, яка, коментуючи ст. 2 ГК України, заявила, що споживач визначений у Законі України «Про захист прав споживачів» як фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника[138].

Неоднозначно тлумачиться термін «споживач» і в різних статтях ГК України. Так, у контексті ст.ст. 44, 76, 267, 269, 275 ГК України під споживачем треба розуміти суб’єкта господарювання або іншого учасника відносин у сфері господарювання. Виходячи зі змісту ст.ст. 128, 178, 180, 277, 407 ГК України, можна говорити про споживача в широкому розумінні – як про учасника господарських відносин, так і про фізичну особу – споживача.

Хоча в ГК України є стаття (ст. 39), яка регулює відносини, пов’язані із захистом прав споживачів. Проте її включення до глави 3 «Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», на думку В. С. Щербини[139], викликає серйозні заперечення. Оскільки насправді зазначена стаття містить положення загального характеру щодо захисту прав споживачів, причому в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто, як зазначає вчений, безвідносно до виду порушень, і жодним чином не пов’язана із захистом прав споживачів від недобросовісної конкуренції.

Важливе місце серед учасників відносин у сфері господарювання посідають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (у правовій літературі їх запропоновано називати «суб’єктами державного регулювання господарської діяльності»[140]). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб’єктами державного регулювання господарської діяльності є, з одного боку, держава в особі її компетентних органів. При цьому варто зазначити, що за нормою ч. 1 ст. 8 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. З іншого боку, суб’єктами державного регулювання господарської діяльності є особи, які здійснюють таку діяльність, – господарські організації та фізичні особи – підприємці.

Для розуміння правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників відносин у сфері господарювання велике значення мають такі категорії господарського права, як «господарська компетенція», «організаційно-господарські повноваження», «організаційно-господарські відносини» та «організаційно-господарські зобов’язання»[141].

Змістом господарської компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначаються організаційно-господарські повноваження цих органів. Для реалізації своєї господарської компетенції органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділяються відповідними організаційно-господарськими повноваженнями, що дає підстави відносити їх до суб’єктів організаційно-господарських відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання у разі, якщо вони є суб’єктами організаційно-господарських відносин, в яких вони і реалізують свої організаційно-господарські повноваження. Як випливає зі змісту ст. 176 ГК України, правовою формою, в якій існують організаційно-господарські відносини, є організаційно-господарські зобов’язання, як один із двох основних видів господарських зобов’язань (ч. 3 ст. 173 ГК України). Змістом організаційно-господарського зобов’язання є здійснення зобов’язаною стороною на користь управненої сторони певної управлінсько-господарської (організаційної) дії або утримання від певної дії. Відповідно управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

В інших відносинах (майново-господарських) органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають споживачами продукції та товарів (робіт, послуг), що виробляються і реалізуються (виконуються, надаються) суб’єктами господарювання, тобто не мають статусу суб’єкта організаційно-господарських повноважень[142].

Компетенція ВР України закріплена в Конституції України (ст. 85). Основною правомочністю ВР України у сфері реалізації організаційно-господарських повноважень є прийняття законів, що забезпечують належний порядок здійснення господарської діяльності.

Зокрема, виключно законами України встановлюються правові основи здійснення підприємництва, принципи господарювання та їх державні гарантії; правовий механізм реалізації права на заняття підприємництвом; правові засади недопущення антиконкурентної діяльності та порушення прав споживачів; загальні засади зовнішньоекономічної діяльності; механізм використання власності в господарській сфері і т. ін.

За ст. 113 Конституції України КМ України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Організаційно-господарські повноваження КМ України закріплені в ст. 116 Конституції України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»[143], за якими КМ України:

– забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;

– забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

– визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

– здійснює відповідно до Закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає ВР України пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

– сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

– забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

– забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов’язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

– забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

– забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

– визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); – утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

– забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

– забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

– розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого ВР України Державного бюджету України, подає ВР України звіт про його виконання;

– приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

– обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

– організовує державне страхування;

– забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

– забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

– організовує та забезпечує здійснення митної справи;

– бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

– виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках – відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відповідний орган наділений повноваженнями у відносинах з державними господарськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями. Зокрема, КМ України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об’єднання, підприємства, установи та організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об’єктами державної власності. КМ України затверджує положення та статути державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.

Крім зазначеного, КМ України визначає методологію затвердження фінансових планів державних господарських об’єднань, підприємств, установ, організацій та обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпоративними правами. Зазначений вищий орган виконавчої влади відповідно до законодавства координує та контролює діяльність державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій. При цьому керівники державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, утворених КМ України, несуть персональну відповідальність перед КМ України за результати роботи цих об’єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.

До системи центральних органів виконавчої влади в Україні належать міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначається Законом України «Про центральні органи виконавчої влади»[144].Зокрема, ст. 1 вказаного Закону закріплено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства[145] та інші центральні органи виконавчої влади[146]. Основні завдання діяльності зазначених органів передбачені Указом Президента України «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади»[147], яким затверджені Типове положення про міністерство України і Типове положення про центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через відповідного члена КМ України.

Згідно з п. 4 цього Указу міністерство відповідно до покладених на нього завдань:

– визначає пріоритетні напрями розвитку відповідної сфери;

– забезпечує нормативно-правове регулювання у визначеній сфері;

– узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, КМ України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та КМ України;

– інформує та надає роз’яснення щодо здійснення державної політики у відповідній сфері;

– здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є (ст. 17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»):

· надання адміністративних послуг;

· здійснення державного нагляду (контролю);

· управління об’єктами державної власності;

· внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

· здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації»[148]. До її господарської компетенції належать:– у галузі соціально-економічного розвитку (ст. 17):а) розробка проектів програм соціально-економічного розвитку і подання їх на затвердження відповідній раді, забезпечення їх виконання, звітування перед відповідною радою про їх виконання; б) подання раді висновків щодо доцільності розміщення на відповідній території нових підприємств та інших об’єктів незалежно від форм власності;в) внесення за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозицій про створення спеціальних (вільних) економічних зон, зміну статусу та території цих зон тощо;– у галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики (ст. 19):а) здійснення на відповідній території управління об’єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяння створенню на цих об’єктах систем управління якістю, систем екологічного управління, інших систем управління відповідно до національних або міжнародних стандартів, прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснення делегованих відповідною радою функцій управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад; б) здійснення управління майном інших суб’єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку;в) внесення пропозицій власникам майна підприємств, установ і організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави; г) внесення пропозицій до проектів програм приватизації державного майна, організація їх виконання;ґ) забезпечення реалізації державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, надання допомоги підприємцям, які займаються розробкою та впровадженням інноваційних проектів, виробництвом товарів народного споживання, будівельних матеріалів, наданням побутових, комунальних та інших послуг населенню, підготовкою кадрів;д) участь у здійсненні державної регуляторної політики в межах та у спосіб, установлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»[149].– у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку (ст. 20):а) організація розробки та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів;б) забезпечення організації обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв’язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності;в) організація роботи з атестації об’єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств та організацій житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування населення тощо;– у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин (ст. 26):а) забезпечення виконання зобов’язань за міжнародними договорами України на відповідній території; б) сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки;в) укладення договорів з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством; г) сприяння зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності; ґ) сприяння розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт тощо.

Як установлено ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Особливість правового становища цих суб’єктів господарського права полягає в тому, що вони є учасниками специфічного виду відносин у сфері господарювання – корпоративних відносин, які за своєю правовою природою є поєднанням взаємопов’язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських і майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності[150].

Саме корпоративну організацію та її учасника (засновника) необхідно визнавати суб’єктом корпоративних правовідносин[151]. При цьому варто пам’ятати, що засновник унітарного підприємства не може визнаватися суб’єктом корпоративних відносин.

Запитання для самоконтролю

1. Поняття та види суб’єктів господарських правовідносин.

2. Визначення фізичних осіб – підприємців як суб’єктів господарювання.

3. Характеристика юридичних осіб як суб’єктів господарювання, їх поняття та види.

4. Поняття правоздатності та дієздатності юридичних осіб – суб’єктів господарювання.

5. Обмеження щодо заняття підприємницькою діяльністю, установлені стосовно окремих фізичних та юридичних осіб.

6. Правове становище інших учасників відносин у сфері господарювання.

Гетманець О.П.

ГЛАВА 5. Утворення суб’єктів господарювання
та порядок їх державної реєстрації

1. Утворення суб’єкта господарювання.

2. Поняття та порядок проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання.

3. Документи, що подаються для проведення реєстраційних дій.

4. Дії, що пов’язуються з державною реєстрацією суб’єкта господарювання, їх види та юридичне значення.

Дата: 2018-12-28, просмотров: 306.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒