Хворих на чуму обов’язково госпіталізують у спеціалізований стаціонар.Раннє призначення антибіотиків (протягом першої доби від початку захворювання), як правило, рятує йому життя. Найефективніший стрептоміцин. Прибубонній формі негайно вводять 1 г препарату внутрішньом’язово, а потім у стаціонарі призначають по0,5-1,0 г 3 рази на день протягом тижня.При легеневій і септичній чумі дозу стрептоміцину збільшують до 5-6 г на добу. Крім стрептоміцину, рекомендуються антибіотики тетрациклінового ряду (окситетрациклін доксициклін), які менш токсичні, – по 0,25-1,0 г всередину 4-6 разів на добу.У випадку септичної і легеневої форм рекомендують комбінацію стрептоміцинута окситетрацикліну, що дає змогу зменшити добову дозу кожного препарату.З інших антибіотиків можна призначити мономіцин, ампіцилін, але вони менш ефективні. За клінічними показаннями проводиться патогенетичне і симптоматичне лікування. Реконвалесцентів виписують через 4-6 тиж. після нормалізації температури тіла і отримання від’ємних результатів бактеріологічного дослідження мазків із носоглотки,харкотиння, пунктату бубона. Реконвалесценти підлягають диспансерному спостереженню 3 міс. з обов’язковим бактеріологічним дослідженням мазків зі слизової оболонки ротоглотки і харкотиння

.Профілактичні заходи. Необхідно попередити захворювання людей у природних осередках чуми і завезення хвороби з-закордону. Ця робота здійснюється працівниками санепідемстанції,амбулаторно-поліклінічної мережі і протичумних закладів. серед гризунів і захворювань верблюдів проводиться вакцинація населення дільничними службами під контролем протичумного закладу. Для активної імунізації застосовують живучумну вакцину. Щеплення роблять нашкірно або підшкірно, ре-вакцинацію – через рік.При виникненні чуми серед населення здійснюють протиепідемічні заходи.Палати-бокси зі суворим протиепідемічним режимом виявлення та ізоляцію всіх осіб, які спілкувались із хворими (їх ізолюють на 6 діб і проводять екстрену профілактику антибіотиками – стрептоміцином по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньом’язово або тетрацикліном по 0,5 г 3 рази на день всередину протягом 6 днів);„проведення подвірних обходів для виявлення хворих із гарячкою та їх госпіталізація в провізорні відділення;„встановлення територіального карантину;„заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчинами фенолу,хлорного вапна та з допомогою парових і пароформалінових камер, а також дезінсекцію і дератизацію на території населеногопункту та навколо нього. Персонал працює в протичумних костюмах.

Білет№161)Чума. Клінічна картина бубонної форми.Чума - Гостре природно-осередкове інфекційне захворювання групи карантинних інфекцій, що протікає з виключно важким загальним станом, лихоманкою, ураженням лімфовузлів, легких та інших внутрішніх органів, часто з розвитком сепсису. Збудником є чумна паличка Бубонна форма:Виникає найчастіше, супроводжується розвитком лімфаденіту. Хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 39,5—40 °C і сильного локального болю в місці утворення бубону. Цей біль утруднює рухи і змушує хворого обмежувати їх, приймати сковану позу. Найчастіше уражуються пахові, стегнові і пахвинні лімфовузли, що зумовлено частою інокуляцією збудника в нижні та верхні кінцівки, більш доступні для укусу блохи.Лімфатичні вузли збільшуються у розмірах, спочатку вони контуруються, виступають над шкірою, при пальпації болючі. Шкіра над бубоном гаряча на дотик, натягується, блищить, червоніє, згодом стає багряно—синюшною. Поступово розвивається набряк підшкірної клітковини і периаденіт, внаслідок чого лімфатичні вузли зливаються у суцільний конгломерат. Сформований бубон не має чітких контурів, нерухомий, різко болючий при пальпації. В центрі бубону пальпується хрящоподібне утворення, по периферії — м'який набряк. Розміри бубону 1—10 см у діаметрі.Завершення бубону різне — розсмоктування, нагноєння, склерозування. Досить часто на 6—8-й день хвороби бубон може нагноюватися. Шкіра над ним набуває синьо-бурого кольору і стає тонкою, в центрі з'являється флуктуація, згодом утворюється нориця, через яку виділяється гнійно—кров'яниста рідина. Зворотній процес у бубоні триває 3—4 тижні. З моменту розкриття бубону стан хворого покращується. Якщо своєчасно розпочата антибактеріальна терапія, настає повне розсмоктування або склерозування бубону. Найбільш тяжкий перебіг мають бубони, розташовані в ділянці шиї. Пахвові бубони через загрозу прориву до легень являють небезпеку розвитку легеневої форми. У разі подолання збудником лімфатичного бар'єру він потрапляє у загальний кровотік і зумовлює генералізацію інфекційного процесу з утворенням вогнищ інфекції у внутрішніх органах. Тоді розвиваються інші клінічні форми чуми. 2. Черевний тифЧеревний тиф — гостра інфекційна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі, яка спричиняється сальмонелою черевного тифу, характеризується гарячкою переважно постійного типу, загальною інтоксикацією з розвитком загальмованості нервової діяльності аж до тифозного статусу, шкірним висипом, збільшенням печінки, селезінки і ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки.Ет:Збудник тифозні бактерії, мають джгутики. Всі вони зростають на звичайних живильних середовищах, але особливо добре на тих, що містять жовч.У зовн.серед. відносно стійкі, добре переносять низькі температури протягом 2місяців.Дуже добре вони зберігаються в харчових продуктах, особливо в молоці, сирі, сметані, м'ясному фарші, в овочевих салатах. Прямі сонячні промені діють на них згубно. Під дією звичайних дезінфектантів вони гинуть через кілька хвилин.Еп:Джерелом інфекції є хворий або носій цих мікробів. Хворий виділяє збудників у зовнішнє середовище з випорожненнями та сечею Особливу небезпеку в широкому розповсюдженні цих мікробів становлять хронічні бактеріоносії.Передача інфекції — фекально-оральний. Передача збудників відбувається контактним, водним, харчовим шляхами, певну роль відіграють мухи. Патогенез: Через рот бактерії потрапляють у травний тракт, через їхню велику стійкість до кислого середовища шлунку, вони спокійно проходять в бар'єрні до інших інфекційних агентів лімфатичні утворення Мікроорганізми розмножуються у цих лімфатичних утвореннях, накопичуються в достатній кількості й лімфогенно поступають у наступний захисний бар'єр — мезентеріальні лімфатичні вузли. Відбувається гіперплазія, утворення гранульом з великими «тифозними» клітинами з світлою цитоплазмою в цих лімфовузлах. Клін прояви: Інкубаційний період від 7 до 30 днів.починається поступово: підвищується температура тіла, з'являється слабкість, підвищена стомлюваність, почуття розбитості, погіршується апетит, порушується сон. 3)Надання допомоги при анафілактичному шоці.Анафілактичний шок (АШ) – це алергічна реакція негайного типу, що супроводжується небезпечними для життя клінічними проявами (різким зниженням артеріального тиску, порушенням діяльності центральної і периферичної нервової систем, ендокринними розладами, дихальною недостатністю тощо). Головними причинами анафілактичного шоку є медикаментозна та інсектна алергія. Згідно з літературними даними, анафілактичний шок реєструють у 10% хворих з цими формами алергії, а у 10% з них він закінчується фатально. Перша долікарняна допомога1. Негайно припинити введення алергену. Хворого покласти (голова має бути розміщена нижче від рівня ніг), повернути голову на бік, висунути нижню щелепу, видалити зйомні зубні протези.

Білет №17.  1.Бешиха. Беши́ха—гостра інфекційна хвороба, що перебігає з переважним ураженням шкіри або слизових оболонок.Етіологія:Спричиняється бета-гемолітичним стрептококом, іноді [[стафілокок|стафілококом]. Вони досить стійкі в довкіллі, чутливі до нагрівання і дії дезінфекційних розчинів. При проникненні їх в організм через пошкоджені зовнішні покриви.Епідеміологія: Джерелом інфекці може бути хворий будь-якої стрептококової інфекції (ангіна, скарлатина та ін.). В свою чергу хворий бешихою може стати джерелом інших захворювань стрептококової етіології. Основний механізм передачі інфекції - контактний. Додаткове значення має повітряно-крапельний механізм передачі. Частіше хворіють жінки. Характерна літньо-осіння сезонність хвороби.КЛ.: Інкубаційний період від декількох годин до 3-5 діб.Захворювання починається гостро — ознобом, головним болем, швидким підвищенням температури до 38—40°, загальна слабкість. У багатьох хворих спостерігається нудота та блювота. розвиток загальної інтоксикації. Через 1,5 - 2 доби від початку захворювання зявляються локальні ураження шкіри (частіше на обличчі,нижніх кінцівках).Для еритематозної бешихи характерна обмежена гіперемія шкіри, її інфільтрація, набряк, помірна болючість при пальпації, наявність регіонарного лімфаденіта.Спочатку зявляється червона пляма,яка швидко поширюючись,перетворюється в еритему.Ураження шкіри яскраво-червоного кольору з нерівними ("язики полумя") і чіткими ("валик по периферії") межами ділянки ураження.При ериматозно-бульозній формі на фоні еритеми утворюються пухирі різних розмірів, які містять світлу, прозору рідину. Набряк шкіри.При ериматозно-геморагічній бешисі з'являються геморагії у ділянці еритеми.Бульозно-геморагічна бешиха характеризується наявністю геморагічного та фібринозного ескудату у порожнині пухирів.Бешиха локалізується частіше за все на обличчі, потім на ногах; значно рідше уражаються руки та тулуб.Тривалість лихоманкового періоду при своєчасному лікуванні не перевищує 2-4 діб.

2. Клінічна картина шкірної форми сибіркиСибірка —це гостре зоонозне інфекційне захв, яке спричиняється ,і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та реґіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем та генералізацією процесу. Клініка шкірної форми. Інкуб період — від кількох годин до 2 тижнів, в середньому 2-3 дні.Початковий етап.Для шкірної форми характерна така послідовність змін:

пляма,папула,везикула (пухирець),пустула (гнійний пухирець),карбункул,виразка.Спочатку утворюється червона пляма, потім вона стає червонувато-синього кольору. Вона безболісна, нагадує укус комахи, дуже швидко протягом 2-3 годин вона перетворюється на папулу мідно-червоного забарвлення інколи з багровим відливом. З'являється і наростає шкірне свербіння.