Травлення — процеси, що забезпечують фізичну і хімічну зміну їжі з подальшим усмоктуванням поживних речовин у кров і лімфу. До системи органів травлення належать травний канал і травні залози. Всмоктування – це процес переносу речовин з навколишнього для організму середовища в його внутрішнє середовище. Для людини таким навколишнім середовищем є порожнина травного каналу, а внутрішнім – оптимальні клітини слизової оболонки кишок, міжклітинний простір, лімфа і кров. Всмоктування проходить головним чином у тонких кишках, які морфологічно і функціонально пристосовані до цього. Неперетравлені рештки харчових мас видаляються з травного каналу у вигляді калу. З ним виводяться солі, пігменти, шкідливі для організму речовини.

Травний канал — це порожниста трубка довжиною 8–10 м, що проходить через усе тіло і поділяється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонку і товсту кишку.

Травний канал починається ротовою порожниною, що обмежена верх­ньою і нижньою щелепами. У ротовій порожнині їжа куштується, подрібнюється, перетирається й змочується слиною. Механічна переробка їжі здійснюється за допомогою зубів і язика. У дорослої людини 32 зуби. З ротової порожнини їжа потрапляє в глотку, а потім у стравохід — вузьку вертикальну трубку, по якій просування харчової кашки відбувається внаслідок хвилеподібних скорочень його стінок. Стравохід переходить у шлунок. Шлунок — розширений відділ травного тракту, об’ємом до 3 л. Численні залози слизової оболонки шлунка виділяють у його порожнину шлунковий сік. Шлунковий сік — безбарвна рідина, у якій містяться ферменти, слиз і невелика кількість соляної кислоти. Слиз уберігає стінки шлунка від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії, активує ферменти та здійснює денатурацію і набухання білків, а їх розщеплення відбувається під дією ферментів. Із шлунка їжа потрапляє у кишечник.

Склад слини

Сли́на — це змішаний секрет усіх слинних залоз, в'язка, злегка замутнена рідина (99,5% Н2О), рН якої коливається в межах 5,8-7,4 (до 7,8 при інтенсивній салівації). Сухий залишок складають неорганічні (хлориди і гідрокарбонати, фосфати і інші солі натрію, калію, кальцію й ін.) й органічні (амілолітичні ферменти, білки, вільні амінокислоти, сечовина, аміак, муцин, креатинін і ін.) речовини. За добу у людини в середньому виділяється 0.5—2 л слини, із яких до 30% виробляють привушні залози. Слина зволожує харчову грудку, що сприяє ковтанню. Слина має pH від 5,6 до 7,6. На 98,5% і більше складається з води, містить солі різних кислот, мікроелементи і катіони деяких лужних металів, муцин (формує і склеює харчової клубок), лізоцим (бактерицидний агент), ферменти амілазу і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи до оліго-і моносахаридів , а також інші ферменти, деякі вітаміни. Також склад секрету слинних залоз змінюється залежно від характеру подразника.

Слина як основне джерело надходження в емаль зуба кальцію, фосфору та інших мінеральних елементів впливає на їїфізичні та хімічні властивості, в т.ч. на резистентність до карієсу. При різкому і тривалому обмеження секреції слини, наприклад при ксеростомии, спостерігається інтенсивний розвиток карієсу зубів, кариесогенную ситуацію створює низька швидкість секреції слини під час сну. При пародонтозі у слині може знижуватися вміст лізоциму, інгібіторів протеїназ, збільшуватися активність системи протеолітичних ферментів, лужної і кислої фосфатаз, змінюватися вміст імуноглобулінів, що призводить до поглиблення патологічних явищ в пародонті.

Функції слиниТравна функція, в першу чергу, виражається у формуванні і первинній обробці харчової грудки. Крім того, їжа в порожнині рота піддається первинній ферментативній обробці, вуглеводи частково гидролизуются під дією L-амилази до декстранів і мальтози.

 функція. Здійснюється завдяки багатообразним властивостям слини. Зволоження і покриття слизистої оболонки шаром слизу (муцина) оберігає її від висихання, утворення тріщин і дії механічних дратуй гелів. Слина омиває поверхню зубів і слизисту оболонку рота, видаляючи мікроорганізми і продукти їх метаболізму, залишки їжі, детриты.