Кров — рідка сполучна тканина, що циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини — плазми (55— 60 %) та кров'яних клітин, або формених елементів (40— 45 %). Плазма крові являє собою рідку (точніше, колоїдну) міжклітинну речовину. Вона містить 90% води, близько 6,6 — 8,5% білків та інші органічні і мінеральні з'єднання - проміжні чи кінцеві продукти обміну речовин, які

переносяться з одних органів в інші. Плазма крові, рухаючись через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, однак її склад залишається відносно сталим.

Плазма містить близько 92 % води, 7—8 — білків, 0,12 — глюкози, 0,7—0,8

— жирів, 0,9 % солей.

Склад плазми крові:

2. Білки – 8% (альбуміни, глобуліни, фібриноген). Вони утримують воду в плазмі (при голодуванні, зменшується кількість білків, вода переходить з крові до тканин, утворюючи голодні набряки) глобуліни можутьперетворюватись на антитіла, які знешкоджують мікроби і утворюють

імунітет; білки створюють певну в’язкість крові, яка зростає при втратіводи (потіння, пронос), що може привести до утворення тромбів;

фібриноген – бере участь у зсіданні крові; білки також переносять

поживні речовини, продукти розпаду білків та н.к., гормони,

мікроелементи, вітаміни.

3.Жири – 0,8%. 4.Глюкоза – 0,12%. При зниженні – підвищується збудження клітин

головного мозку (судоми), порушується кровообіг, дихання, настає смерть.

5.Сечовина та сечова кислота – 0,05%.

6.Мінеральні солі – 0,9%, з них найбільше припадає на долю NaCl, солі

Са, К, Мg. Ця концентрація підтримується на сталому рівні.Водний розчин солей, концентрація якого дорівнює 0,9% - фізіологічний

розчин (ізотонічний). Його використовують в клінічній практиці при

значних крововтратах або при обезводненні організму.

За допомогою гіпертонічних розчинів відтягується рідина з тканин.

В крові є близько 20 важливих мікроелементів. Багато з них (залізо,

нікель, кобальт) беруть участь у кровотворенн

Згортання крові

Згортання кро́ві (коагуляція) — біологічний процес утворення у крові ниток білку фібрину, які утворюють тромби, в результаті чого кров втрачає здатність текти, набуваючи густу консистенцію.

Фактори зсідання крові[ред. • ред. код]

У плазмі крові у вільному стані міститься багато сполук, що беруть участь у процесі згортання крові. Ці фактори зафіксовані у всіх формених елементах крові (тромбоцитах, еритроцитах, лейкоцитах). За міжнародною номенклатурою плазменні фактори згортання крові позначаються римськими цифрами з урахуванням хронології їх відкриття. \

Перша фаза — утворення кров'яного і тканинного тромбопластину (триває 3-5 хвилин, у той час як дві наступні — 2-5 секунд).

Друга фаза — перехід протромбіну в тромбін.

Третя фаза — утворення фібрину.

Еретроцити фото

Еритроци́ти — або червонокрівці — у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції — дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і частково вуглекислого газу.

Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25×1012/л. Загальний об'єм еритроцитів у людини — 2 літри. Під час аналізів крові вміст всіх формених елементів подається на одиницю об'єму — 1 літр, що позначають /л.

Лейкоцити

Лейкоци́ти (грец. leuko - білий), білокрівці, білі (безбарвні) кров'яні клітини — складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.

Є кілька видів лейкоцитів, різних за розмірами, будовою і функціями. Всі вони мають ядро. Форма лейкоцитів непостійна, змінна. Окремі види (лімфоцити) дозрівають у вилочковій залозі (тимусі) й лімфатичних вузлах. Ці лімфоцити потрапляють у кров разом з лімфою. Лейкоцити руйнуються в селезінці та місцях запалення. Живуть від кількох діб до кількох десятків років. Ті лейкоцити, що утворюються в лімфатичних вузлах, живуть від 100 до 200 діб. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проходити крізь стінки найменших кровоносних судин і рухатися між клітинами. Збільшення лейкоцитів понад фізіологічну норму називають лейкоцитозом. Він розвивається при запальних процесах, інфекційних захворюваннях, після споживання їжі та під час важкої фізичної праці. Зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми називають лейкопенією, її спричиняють деякі інфекційні захворювання, а також променеве враження організму. Основна функція лейкоцитів - захист організму від еретроцитоплазматичних інородних предметів

Тромбоцити

Тромбоци́ти (від грец. θρόμβος — згусток і κύτος — клітина) — кров'яні пластинки, без'ядерні клітини крові діаметром 2 – 4 мкм, що мають неправильну округлу форму й утворюються в червоному кістковому мозку з мегакаріоцитів.

При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється на нерозчинну форму — фібрин, що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застрягають еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кров’яний згусток — тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові.

Тривалість життя тромбоцитів становить 7 – 10 днів. Фізіологічні коливання кількості тромбоцитів у крові протягом доби – приблизно 10%. У жінок під час менструації кількість тромбоцитів може зменшуватись на 25 – 50%. Тромбоцити виконують ангіотрофічну, адгезивно-агрегаційну функції, беруть участь у процесах згортання та фібринолізу, забезпечують ретракцію кров’яного згустку. Вони здатні переносити у своїй мембрані циркулюючі імунні комплекси, підтримувати спазм судин.

Основна функція кровяних пластинок – участь у згортанні крові – захисній реакції організму на пошкодження і запобігання втраті крові. У тромбоцитах наявні близько 12 факторів, які беруть участь у згортанні крові. При пошкодженні стінки судини пластинки швидко агрегують, прилипають до утворюваних ниток фібрину, внаслідок чого формується тромб, котрий закриває рану. У процесі тромбоутворення спостерігається кілька етапів за участю багатьох компонентів крові.

Етапи тромбоутворення:

На першому етапі відбувається накопичення тромбоцитів і вихід фізіологічно активних речовин.

На другому етапі – коагуляція і зупинка кровотечі (гемостаз). Цей етап має 3 основні фази змін.

У першій фазі відбувається утворення активного тромбопластину з тромбоцитів (внутрішній фактор) і з тканин судини (зовнішній фактор).

У другій – утворення під впливом тромбопластину з неактивного протромбіну активного тромбіну.

У третій фазі під впливом тромбіну з фібриногену утворюється фібрин. Фібрин формує нитки з поперечною смугастістю (товщина смуг 25 нм). Для усіх фаз згортання крові необхідний Са2+.

На третьому етапі спостерігається рефракція кров'яного згустку, пов’язана зі скороченням ниток актину відростках тромбоцитів і ниток фібрину. Розсмоктування тромбу (фібриноліз) відбувається під впливом ферментів антизгортальних систем крові. У гіаломірі кров'яних пластинок, окрім актину, міститься фактор рефракції кров'яного згустку.

Лімфа і лімфообіг

Лімфа (від лат. lympha — чиста вода, волога) — прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів, і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі кров'яні тільця, що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних мікроорганізмів).

З капілярів лімфа надходить в лімфатичні судини, а потім в протоки і стовбури: ліворуч в грудну протоку (найбільша протока), лівий яремний і лівий підключичний стовбури; праворуч в праву лімфатичну протоку, правий яремний і правий підключичний стовбури. Протоки і стовбури впадають у великі вени шиї, а потім у верхню напіввену. По дорозі до венозного кровотоку лімфа фільтрується в лімфатичних органах — селезінці, зобній залозі та лімфовузлах. На шляху лімфатичних судин розміщені лімфатичні вузли, які виконують бар'єрну й імунну роль.

Функції лімфи — повернення білків, води і солей із тканин у кров. В організмі людини міститься 1-2 літри лімфи. Лімфатична система бере участь у створенні імунітету, захищає організм від хвороботворних мікробів. Лімфатичними судинами при зневодненні та загальному зниженні захисних сил імунітету можливе поширення паразитів: найпростіших, бактерій, вірусів, грибків та ін., що називають лімфогенним шляхом розповсюдження інфекції, інвазії або метастазування пухлин.

Лімфоо́біг — процес постійної циркуляції лімфи по лімфатичній системі. До складу входять: лімфатичні судини та вузли, лімфа.

Лімфа відрізняється від крові відсутністю еритроцитів і значно меншою кількістю лейкоцитів. Крім того, в ній менше білка і більше продуктів життєдіяльності клітин.

Імунні властивості крові

Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму від чужорідних агентів; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.

Знищенню імунною системою підлягає генетично чужорідне: молекули інших організмів, мікробні клітини, молекули, до яких утворюються антитіла, а також, пошкоджені клітини власного організму; крім того, імунна система може реагувати на власні клітини та тканини, що мають пошкодження або злоякісно трансформовані.

Органи імунної системи

центральні (кістковий мозок і тимус)

периферійні (селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин)

Клітини імунної системи[ред. • ред. код]

лейкоцити (спеціальні клітини імунної системи):

лімфоцити (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери)

Клітинний і гуморальний імунітет — це не одне і те ж, хоча вони не можуть діяти один без одного. Мало того що вони розрізняються за назвою але ще й виконують різні захисні функції і мають свою певну систему роботи.

Гуморальний імунітет одна з систем захисних сил організму. Його основними інструментами є В-лімфоцити, білки та імуноглобуліни. Їх діяльність забезпечує вироблення антитіл, які борються з інфекціями, які виникають в нашому організмі. В основі захисного процесу лежить тісна взаємодія між антигенами і антитілами. Антигени — чужорідні телиці, антитіла — білки синтезують В-лімфоцитами, які є основою клітинного матеріалу гуморального імунітету.

фагоцити (макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини)

допоміжні клітини (тучні клітини, тромбоцити)

Імунна система розпізнає чужорідні речовини, нейтралізує їх і «запам'ятовує» свою відповідь, щоб відтворити її при зіткненні з аналогічним антигеном. До компетенції імунної системи відносять і знищення клітин і білків власного організму, що виникають при нормальному, фізіологічному функціонуванні організму в екстремальних умовах — при травмах. В будь-якому стані організму імунна система постійно працює, хоч і з різним ступенем активності.

Імунітет буває природним (спадковий і набутий) і штучний. Спадковий імунітет обумовлений захисною функцією ряду тканин, наприклад, шкіри, слизових оболонок. Шкіра не тільки затримує на поверхні патогенні мікроби але й виділяє речовини, які знищують їх. Бактерицидними властивостями наділені слина та шлунковий сік людини. Набутий імунітет виникає у людей які перенесли інфекційне захворювання або після введення їм вакцин і сироваток.

Для того, щоб набути штучний імунітет, використовують вакцину (активний імунітет) – препарат з ослабленою вірулентністю мікроорганізмів і сироватки (пасивною) – готові захисні речовини (антитіла).

Природний імунітет — несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).