Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Однією з важливих ознак самостійної галузі права є наявність галузевих принципів. Тому визначення та дослідження принципів права соціального забезпечення має важливе теоретичне та практичне значення саме в умовах формування нових економічних відносин. Особливого значення набувають вони і в процесі кодифікації соціально-забезпечувального законодавства.
Потрібно підкреслити, що використання поняття принципи права, незалежно від його тлумачення, пов’язане з етимологічним походженням терміну принцип. Іншими словами принцип розглядається як теоретичне узагальнення найбільш загального, типового, те, що виражає закономірності існування та розвитку, ядро цілісного системного утворення.
Не дивно, що при ґрунтовному аналізі дефініцій, запропонованих різними авторами, з’ясовуючи смислове значення терміну принципи права, зустрічаємо: „основа, начало, основоположне, основне правило поведінки, закономірність, сутність, ідея, керівна ідея, система координат тощо”, які на думку вчених виступають однопорядковими та можуть використовуватись при визначенні категорії принципи права. Відображаючи у визначенні принципів права традиційні у нашій юридичній літературі терміни „керівні ідеї, основи, начала і такі ін.”, вчені-правознавці незмінно роблять акцепт на їх глибинній соціальній характеристиці.
У теорії права прийнято диференціювати принципи за сферою дії на наступні види:
q загальноправові, тобто властиві усім галузям права;
q міжгалузеві, що відображають загальні риси декількох галузей права;
q галузеві, що характеризують специфіку конкретної галузі;
q внутрішньогалузеві, що стосуються окремих інститутів однієї галузі.
У регулюванні суспільних відносин по соціальному забезпеченню знаходять прояв усі згадані групи правових принципів.
До загальноправових відносяться принципи: визнання і гарантованість в Україні прав та свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; невідчужуваність основних прав і свобод людини і приналежність їх кожному від народження; визнання прав і свобод людини і громадянина безпосередньо діючими; рівність усіх перед законом і судом; рівність прав і свобод чоловіка та жінки і рівність можливостей для їхньої реалізації; право кожного на об’єднання для захисту своїх інтересів; гарантованість державного захисту прав і свобод, включаючи судовий захист, і ін.
Для ряду галузей права, норми яких регулюють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією громадянами наданих їм прав, загальними є принципи, наприклад, що випливають із: забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини, забезпечення державної підтримки сім’ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх людей, заборона примусової праці та ін. Це так звані міжгалузеві принципи, найбільш характерні для таких галузей права, як трудове, сімейне, право соціального забезпечення.
Принципами права соціального забезпечення є такі правові засади, які визначають сферу його правового регулювання, порядок та умови встановлення прав та обов’язків суб’єктів, юридичний механізм забезпечення їх прав та законних інтересів.
У законодавстві останніх років, що регулює окремі інститути соціального забезпечення, просліджується тенденція закріплення внутрішньогалузевих принципів (принципів правових інститутів) безпосередньо у нормах права.
Приміром, Основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні, затв. Указом Президента України від 13.04.1998 р. №291/98, де у якості таких виділяються наступні:
q забезпечення солідарної участі роботодавця і працівника у формуванні коштів, передбачених на пенсійне забезпечення, підвищення зацікавленості працівників у зборі й акумулюванні цих коштів, створення механізмів суспільного контролю за їх використанням;
q поетапне зняття обмежень на визначений законодавством максимальний розмір виплачуваних пенсій, установлення прямої залежності розміру пенсії від трудового внеску працівника;
q створення нормативно-правової бази реформування системи пенсійного забезпечення;
q упорядкування пенсійних пільг працівників у зв’язку з умовами їхньої праці шляхом поступового переносу фінансування цих пільг на роботодавця і створення професійних пенсійних систем. При цьому держава буде гарантувати збереження придбаних пенсійних прав і надання права дострокового виходу на пенсію працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, що не можуть бути усунуті при сучасному технічному рівні виробництва й організації праці.
Й на сьогодні основою пенсійного забезпечення є трудові пенсії. Пенсійне забезпечення в рамках загальнообов’язкового державного пенсійного страхування ґрунтується в основному на принципі солідарності з уведенням часткової капіталізації обов’язкових страхових зборів (внесків) на персональних накопичувальних рахунках застрахованих осіб.
Можна зробити висновок, що тотальний принцип солідарності поколінь при фінансуванні трудових пенсій, піддався корегуванню в Основних напрямках реформування пенсійного забезпечення в Україні.
Однак, безсумнівно, що в сучасних умовах соціально-економічної ситуації в Україні реформа пенсійної системи необхідна, проте уведення “накопичувального механізму” можливо лише при наявності наступних умов: економічна стабільність у державі, удосконалення оплати праці, ліквідація її заборгованості, підвищення рівня, перегляд податкового законодавства, забезпечення зайнятості населення, тому що низькооплачувані категорії громадян, особи, які не одержують зарплату, які не мають роботи, не зможуть брати участь у накопичувальній системі, а в майбутньому - розраховувати на гідну пенсію. Пропозиція ж про поступову заміну розподільного пенсійного забезпечення накопичувальним розцінюється фахівцями як “експеримент із непередбаченими наслідками”, що торкається життєвих інтересів десятків мільйонів людей.
Накопичувальна модель не характерна для європейських країн і не підтримується МОП. У зв’язку з підвищенням рівня інфляції більшість країн після першої світової війни відмовилися від накопичувальної пенсійної системи. Так, у свій час, у Німеччині за тридцять із зайвим років нагромадився резерв пенсійної системи, що дорівнював сумі виплати пенсій усім нужденним у країні протягом 17 років. Інфляція за кілька років (1917-1918 р.) з’їла весь резерв і залишила його рівним сумі пенсійних виплат на 1,5 місяця.
При реалізації даної моделі у Чилі (90-х рр. ХХ століття) прибутковість пенсійних заощаджень виявилася вдвічі нижче розрахункової, що привело до необхідності державної допомоги пенсійним фондам.
Слід зазначити, що у галузевій літературі багато авторів звертались до визначення суті принципів права соціального забезпечення. Ця проблема досліджувалась у працях К.С. Батигіна. В.А. Тарасової, А.Д. Зайкіна, О.Є. Мачульської, Р.І. Іванової, Є.І. Астрахана. Ґрунтовними дослідженнями поняття та правової природи принципів радянського права соціального забезпечення є монографії В.Ш. Шайхатдінова „Теоретичні проблеми радянського права соціального забезпечення” та А.Н. Єгорова „Основні принципи радянського орава соціального забезпечення”.
Досліджуючи наукову правову літературу з права соціального забезпечення, зустрічаємо аналогічну ситуацію: у галузевій літературі не склалось єдиного підходу до визначення системи принципів права соціального забезпечення.
Багато дослідників принципів права соціального забезпечення ототожнювали принципи права та принципи функціонування його окремих елементів. Саме тому наявність різноманітних принципів у праві соціального забезпечення характеризується великою досліджуваністю принципів його інститутів, а не принципів соціального забезпечення як системи юридичних норм, що врегульовує однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Більшість авторів розглядають принципи окремих частин, елементів інститутів, а не комплексно всієї галузі права. Нерідко за основу аналізу брались різноманітні об’єкти: система соціального забезпечення в цілому, її підсистеми, організаційно-правові форми тощо.
Принципи права (у галузевому їх розумінні) зумовлюються специфікою предмету тої чи іншої галузі. Принципи права соціального забезпечення - це галузеві принципи, які потрібно виводити з самої природи соціального забезпечення та суспільних відносин щодо реалізації основного права людини на соціальне забезпечення.
Принципи права соціального забезпечення - це основні ідеї, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрямки розвитку галузі. Це:
ü закріплені в нормах даної галузі права керівні начала, які виражають суть і зміст галузевих норм, які регулюють суспільні відносини щодо надання громадянам матеріальних благ і послуг із суспільних фондів споживання в індивідуальній формі;
ü керівні засади, які з одного боку характеризують внутрішню єдність даної системи права, а з іншого - вказують основні напрямки подальшого розвитку;
ü об’єктивно зумовлені нормативні керівні положення, які визначають найбільш характерні ознаки змісту права соціального забезпечення та вказують на загальну спрямованість в майбутньому та правозастосовчу діяльність в сфері законодавства про соціальне забезпечення в широкому розумінні даного поняття.
Значення принципів права соціального забезпечення полягає у тому, що:
ü вони об’єднують різні елементи системи права в єдину структурну організацію;
ü обумовлюють значимість, законність і соціальну цінність суспільних відносин в сфері соціального забезпечення;
ü віддзеркалюють сутність, характер та основні риси цієї галузі;
ü впливають на нормотворчу діяльність: зміни у законодавстві не повинні суперечити його принципам та ін.
Принципи права як вихідні положення права є тим підґрунтям, на якому утворюються норми права, саме вони визначають, якими мають бути норми, щоб забезпечити належне регулювання суспільних відносин.
Використовуючи загальнотеоретичні підходи, слід визначити основні ознаки принципів права соціального забезпечення, а саме:
ü є найбільш загальними, вихідними положеннями, ідеями, які мають фундаментальне значення при регулюванні соціально-забезпечувальних правовідносин;
ü визначають спрямованість, зміст інститутів права соціального забезпечення;
ü виражають переважаючі в даній державі правові ідеї, які складають завдання інституту соціального забезпечення;
ü вони поширюються на всі правовідносини, що складають предмет відповідної галузі права;
ü прямо або опосередковано відображені в нормах права.
В історичному аспекті значний вплив на формування системи та змісту окремих принципів права соціального забезпечення здійснила робоча страхова програма, прийнята VI (Празькій) Всеросійській конференції РСДРП у 1912 р. У резолюції конференції “Про відношення до думського законопроекту про державне страхування працівників” указувалося, що державне страхування працівників повинне:
q забезпечувати працівників у всіх випадках утрати ними працездатності (каліцтво, хвороба, старість, інвалідність; у робітниць, крім того, вагітність і пологи; підтримка вдів і сиріт після смерті годувальника) або у випадку втрати заробітку в зв’язку з безробіттям;
q страхування повинне охоплювати всіх осіб найманої праці і їхні сім’ї;
q усі застраховані повинні винагороджуватися за принципом відшкодування повного заробітку, причому усі витрати по страхуванню повинні покладатися на підприємців і державу;
q усіма видами страхування повинні відати єдині страхові організації, побудовані за територіальним типом і на засадах повного самоврядування застрахованих.
Ідеї, сформульовані на початку століття, не втратили своєї актуальності і зараз.
Певний вплив на формування сучасної системи принципів національного права соціального забезпечення зробила і система принципів соціального забезпечення, що викладена у Хартії соціального забезпечення, прийнятій на Х Всесвітньому конгресі профспілок у Гавані, 15 лютого 1982 р.
Так, на думку розроблювачів Хартії, в основі «комплексної системи соціального забезпечення» повинні лежати наступні принципи:
1) право на соціальне забезпечення повинне гарантуватися законом кожному громадянину, що живе за рахунок власної праці, або тимчасово чи постійно втратили працездатність, а також членам родини, що знаходиться на його утриманні. Необхідно приділяти особливу увагу категоріям найманих трудящих, що нерідко не охоплені соціальним забезпеченням (у тому числі трудящі сільського господарства, домашні працівники, сезонні і тимчасові працівники, надомники, учні і т.д.), дрібним селянам, рибалкам, фермерам, ремісникам, представникам вільної професії, студентам і творчим працівникам. У країнах, де держава допомагає особам, не охопленим соціальним забезпеченням, подібна практика повинна бути поступово замінена системою соціального забезпечення;
2) система соціального забезпечення повинна поширюватися на усі випадки соціального ризику незалежно від його причини і походження (коли трудящі мають потребу в охороні чи соціальній допомозі), а саме: хвороба, вагітність і пологи, інвалідність, старість, смерть, нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання, безробіття. Розмір допомоги варто збільшити, якщо в родині є діти або утриманці;
3) в усіх випадках населенню варто забезпечити безкоштовну профілактичну медичну допомогу і реадаптацію, надану державними медико-санітарними службами або самою системою соціального забезпечення. Воно покликано бути головним фактором ліквідації соціально-економічної нерівності, що виникли у випадку хвороби і смерті годувальника;
4) у рамках соціальної політики населенню варто забезпечити відповідний життєвий рівень шляхом надання допомоги у грошовій чи натуральній формі, яку повинні обчислюватися виходячи з росту вартості життя, зарплати і розширення потреб. Ця соціальна політика повинна бути пов’язана зі справедливою податковою системою, у першу чергу для незаможних громадян;
5) система соціального забезпечення повинна ґрунтуватися на принципах рівноправності без якої-небудь расової, релігійної чи професійної дискримінації, а також незалежно від статті, віку, громадянства, приналежності до різних виробничих секторів (приватному чи суспільний) і національного походження. У країнах з різними системами соціального забезпечення варто домагатися введення системи, що щонайкраще забезпечує захист інтересів трудящих. Необхідно до максимуму спростити законодавство, щоб не створювати перешкод для використання прав. Трудящі повинні користатися правом виступу проти прийнятих рішень;
6) соціальне забезпечення повинне фінансуватися в першу чергу підприємцями, зокрема за рахунок відрахувань від їхніх прибутків. Держава також повинна брати участь у такім фінансуванні. Таким чином, поступово створюється можливість цілком звільнити від фінансової участі громадян, що користаються системою соціального забезпечення. Визнання всіх прав трудящих на соціальний захист повинний бути відбите в законі як відповідальність підприємців і держави стосовно суспільства;
7) управління соціальним забезпеченням повинне будуватися на демократичній основі. Це припускає, що воно повинне знаходиться в руках профспілкових організацій, оскільки вони можуть найкраще визначати соціальні нестатки і, отже, розробляти відповідну політику соціального захисту. Це демократичне управління означає, що представники трудящих обираються самими трудящими у всіх ланках організацій. Управління і контроль розподілу соціальних фондів, що належать трудящим, повинні в
Спробуємо визначити систему принципів права соціального забезпечення. Учені, які займались дослідженнями в сфері соціального забезпечення не однаково визначають систему принципів цього права. У галузевій літературі запропоновані різноманітні принципи, які на думку фахівців з права соціального забезпечення» відображають соціальне призначення права соціального забезпечення; об’єктивні закономірності його функціонування та розвитку.
Вперше система принципів права соціального забезпечення була запропонована та обґрунтована В.С. Андрєєвим. Систему їх складають:
ü всезагальність та різноманітність видів забезпечення громадян;
ü забезпечення за рахунок державних та суспільних фондів;
ü забезпечення у високих розмірах, відповідно рівню забезпечення потреб громадян в суспільстві;
ü здійснення забезпечення самими працівниками через органи державного управління та суспільні громадські організації.
Згодом, досліджуючи загальну частину права соціального забезпечення А.Н. Єгоров, В.А. Тарасова. А.Д. Зайкін, підтвердили доцільність виділення такої системи принципів права соціального забезпечення, уточнивши лише четвертий принцип: забезпечення в розмірах, які відповідають рівню забезпечення потреб громадян, яка склалась на даному етапі розвитку суспільства.
У згадуваній вже нами монографії А.Н. Єгорова зустрічаємо більш уточнену та деталізовану систему принципів права соціального забезпечення. Це:
ü право на соціальне забезпечення і поширення його на всіх громадян;
ü різноманітність видів і форм соціального забезпечення;
ü здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства;
ü єдність і диференціація у соціальному забезпеченні громадян;
ü здійснення соціального забезпечення в обсязі, який задовольняє основні матеріальні і духовні потреби громадян; участь громадян у реалізації права на соціальне забезпечення;
ü стимулювання суспільне корисної праці інвалідів і пенсіонерів;
ü охорона прав громадян при соціальному забезпеченні.
З інших принципів, що так чи інакше зустрічаються у літературі можна відзначити такий, як побудова системи соціального забезпечення на основі принципу матеріальної зацікавленості.
О. Зайкін пропонує свою систему принципів:
ü поширення соціального забезпечення на усіх громадян;
ü численність форм і видів соціального забезпечення громадян;
ü здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства;
ü єдність і диференціація соціального забезпечення громадян;
ü здійснення соціального забезпечення в розмірах, що задовольняють основні матеріальні і духовні потреби громадян;
ü участь трудящих у реалізації права на соціальне забезпечення;
ü стимулювання трудової діяльності інвалідів і літніх людей;
ü охорона права громадян на соціальне забезпечення.
В.Ш. Шайхатдінов до галузевих принципів права соціального забезпечення відносить:
ü зв’язок забезпечення, як правило, з працею;
ü забезпечення не тільки самих працівників, а не їх сімей;
ü свобода набуття громадянами своїх прав та розпорядження ними;
ü пріоритет у забезпеченні деяких категорій працівників.
У більш сучасному дослідженні О.Є. Мачульської до системи основних принципів права соціального забезпечення віднесено:
ü усезагальність соціального забезпечення;
ü фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків, а також за рахунок державного бюджету;
ü диференціація соціального забезпечення в залежності від умов праці (шкідливі, тяжкі і т.д..), природно-кліматичної зони, тривалості трудового (страхового) стажу та інших факторів;
ü універсальність та комплексність, тобто гарантування соціального забезпечення при настанні всіх соціальне-важливих обставин, встановлених у законі.
Є.Г. Тучкова визначає та обґрунтовує наступну систему принципів права соціального забезпечення:
ü справедливість, тобто гарантування оптимального узгодження інтересів особи, суспільства і держави;
ü диференціація рівня, умов та видів забезпечення в залежності від трудового внеску, причин непрацездатності та інших соціально-важливих обставин;
ü обов’язок держави гарантувати рівень соціального забезпечення не нижче прожиткового мінімуму;
ü гарантування соціальної допомоги у всіх випадках, визнаних соціально-важливими;
ü різноманітність видів соціального забезпечення.
На думку сучасного українського дослідника Б.Сташківа, необхідно виділити наступні принципи:
ü принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального забезпечення (п. 6 ст. 92 Конституції України);
ü принцип урахування приписів норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення;
ü принцип загальності права на соціальне забезпечення (ст.ст. 24, 46 Конституції України);
ü принцип універсальності, диференціації і розмаїтості видів соціального забезпечення (ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування);
ü принцип забезпечення рівня життя, не нижче прожиткового мінімуму, установленого законом (ст. 46 Конституції України);
ü принцип недопущення зменшення змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів (ст. 22 Конституції України).
На думку Бурак В.Я., Синчука В.М., принципи права соціального забезпечення – це керівні засади, які визначають сутність цієї системи правових норм, які закріплені не тільки у правових нормах, а також й положення, що “прямо з них (тобто - норм) випливають”.
До системи галузевих принципів ці дослідники відносять:
ü поширення права соціального забезпечення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяльності;
ü здійснення забезпечення на рівні не нижче встановлених у державі соціальних стандартів;
ü здійснення забезпечення у випадку настання соціального ризику. Універсальність соціального забезпечення;
ü державна гарантованість права на соціальне забезпечення;
ü принцип справедливості та неупередженості;
ü принцип поєднання солідарної та індивідуальної відповідальності;
ü диференціація умов та обсягів соціального забезпечення;
ü принцип ефективності. Адресний характер соціального забезпечення.
Ґрунтовним сучасним дослідженням принципів права в умовах громадянського суспільства та правової держави є монографія А.М. Колодія „Принципи права України”. Загальнотеоретичним проблемам принципів права в цілому та сучасного трудового права, зокрема, присвячене монографічне дослідження П.Д. Пилипенка „Проблеми теорії трудового права”.
Нарешті, в національному законодавстві існує й легальний перелік галузевих принципів - так, у Концепції соціального забезпечення населення України від 21.12.1993 р. закріплені наступні принципи регулювання соціального забезпечення:
ü соціальне забезпечення на умовах обов’язкового страхування всіх працюючих громадян;
ü різноманіття форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;
ü диференціація умов і норм соціального забезпечення в залежності від характеру і тривалості трудової діяльності і розміру страхових внесків працівників;
ü забезпечення пенсіями і допомогами на рівні прожиткового мінімуму;
ü здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних і недержавних страхових фондів;
ü здійснення соціального забезпечення органами державного управління;
ü охорона і захист права і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.
Без сумніву, що запропоновані вченим й правознавцям, позиція законодавця щодо системи принципів права соціального забезпечення, заслуговують на увагу. Та видається, що не всі вище вказані положення можна беззаперечно віднести до принципів права соціального забезпечення як самостійної галузі. Більшість з них не завжди відображають правову природу тих суспільних відносин, що складають предмет права соціального забезпечення, а, як відомо, важливою ознакою галузевих принципів є те, що вони об’єднують в єдине ціле всі інститути та норми галузі права. Попри це, принципи права соціального забезпечення відображають об’єктивно сформовані закономірності розвитку суспільства, стан економіки, випливають зі змісту соціальної політики держави в сфері матеріального забезпечення непрацездатних громадян, дають узагальнену характеристику галузі. Вони не статичні, зі зміною характеру соціально-забезпечувальних відносин змінюються і правові принципи - одні відмирають, інші з’являються, треті, діючі, наповняються новим змістом.
Перехід до ринкових відносин, інтеграція України до світової економічної системи, зміни у політичній сфері, а також переорієнтація з юридичного позитивізму на доктрини природного права потребують нових підходів і до поняття та системи принципів права соціального забезпечення.
Враховуючи досягнення науки права соціального забезпечення та сучасної теорії права, спробуємо обґрунтувати поняття та систему принципів права соціального забезпечення, які відповідали б вимогам сьогодення. Найбільш прийнятною для цього видається “теорія розмежування принципів права (як загально-соціального явища) та правових принципів (як юридичного феномену)”, запропонована П.Д. Пилипенком.
Більшість вчених-правознавців, досліджуючи правову природу принципів права (Л.С. Явич, А.М. Колодій, С.С. Алексєєв, О.В. Смирнов) підкреслюють важливість таких їх ознак як:
q універсальність,
q вища імперативність
q загальна значимість.
Універсальність як ознаку принципів права слід розуміти як те що ними (принципами права) пронизана вся юридична матерія і, що вони повинні враховуватись у будь-якій правовій ситуації.
Вища імперативність - свідчить не лише про їхню обов’язковість, а й про те, що приписи, які не вважаються принципами, повинні з них випливати і їм відповідати.
Загальна значимість принципів права полягає в тому, що вони спрямовують і синхронізують весь механізм правового регулювання суспільних відносин. Саме принципи права служать критерієм законності і правомірності дій громадян і посадових осіб, адміністративного апарату та органів юстиції і при певних умовах мають велике значення для росту правосвідомості населення.
Ґрунтовним сучасним дослідженням принципів права в умовах громадянського суспільства та правової держави є монографія А.М. Колодія „Принципи права України”. Загальнотеоретичним проблемам принципів права в цілому та сучасного трудового права, зокрема, присвячене монографічне дослідження П.Д. Пилипенка „Проблеми теорії трудового права”.
Нагадаємо, що під принципами права соціального забезпечення є вихідні положення, які відображають сутність суспільних відносин, що складають предмет права соціального забезпечення. Правові принципи ж, на відміну від принципів права, безпосередньо закріплені в нормативних актах у вигляді загальних положень (норм-принципів) або ж їх зміст випливає з багатьох норм.
Отже, крім принципів права соціального забезпечення, що лежать в основі існування цієї галузі як системи норм, можна виділити і низку правових принципів (як загально-соціального явища), які містяться в надрах загальносоціального права, існують незалежно від права як юридичного феномена та визначають сутність та закономірність розвитку цієї галузі.
Систему правових принципів права соціального забезпечення України складають:
1) державні гарантії реалізації права на соціальне забезпечення;
2) диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні;
3) солідарна відповідальність суб’єктів права на соціальне забезпечення;
Дата: 2019-02-02, просмотров: 344.