Диференціація норм права.

Говорячи про першу рису, слід підкреслити, що внутрішня структура системи права соціального забезпечення не тільки науково обґрунтована, але й доведена на практиці.

Говорячи про другу специфічну рису системи права соціального забезпечення, слід вказати, що під впливом норм права сформувались правові інститути, котрі входять в більш загальні структурні ланки – в Загальну або Особливу частини.

У свою чергу, в середині кожного правового інституту може бути виділена окрема група норм.

Для визначення системи права соціального забезпечення необхідно детально розглянути її внутрішню будову (структуру).

Це зв’язано з тим, щоб виділити ту чи іншу систему в суспільстві - значить відділити частину з цілого, а потім вивчити його також як систему, визначити його параметри (структуру, функцію). Будь-яка система має внутрішню організацію, яка є способом взаємозв’язку, взаємодії утворюючих її елементів.

З таких само компонентів складається соціальне забезпечення.

До загальної частини відносяться норми, які регулюють правила поведінки загального характеру, так як вони характеризують зміст та форму всієї галузі права, а саме: предмет, метод, форми і види соціального забезпечення, система правовідносин, систему галузі, джерела галузі, принципи права.

Наприклад, в розділі щодо принципів права соціального забезпечення мова піде тільки про керівні засади соціального забезпечення. Ці розділи можна назвати правовими інститутами і це не суперечить теорії права. Друга причина полягає в тому, що немає необхідності ламати сталий стереотип структури системи права, взагалі, і права соціального забезпечення, зокрема. Ось чому розділ Загальної частини можливо називати правовими інститутами.

До норм загальної частини права соціального забезпечення, зокрема, слід віднести положення ст.ст. 46, 92 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5, 7, Закону України “Про пенсійне забезпечення”, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 5 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

У загальну частину входять інститути, що містять положення, "обслуговуючі" практично усі інститути особливої частини. Саме тому в загальну частину входять норми права, дія яких поширюється на усі відносини, що входять у предмет права соціального забезпечення.

Структура загальної частини права соціального забезпечення, яка склалася на сьогоднішній день, відповідає об’єктивності і послідовності розміщення правових інститутів. Насамперед розглядаються такі інститути, як предмет і метод правового регулювання системи права.

У структурній системі після правових інститутів „предмет”, „метод”, повинен знаходитись інститут „джерело (форма) права соціального забезпечення”.

Причина розташування останнього перед інститутом „правові принципи” полягає в тому, що принципи знаходяться в самих нормах права або випливають з них.

Для кращого їх розуміння все-таки слід спочатку вивчити і зрозуміти джерела права соціального забезпечення.

Критерієм такого розташування правових інститутів в загальній часині права соціального забезпечення є науково обґрунтована послідовність, яка дозволяє в кращій формі зрозуміти суть всього права соціального забезпечення.

Таким чином, пропонується наступна структура Загальної частини права соціального забезпечення:

ü предмет,

ü метод правового регулювання,

ü форми й види соціального забезпечення,

ü система соціально-забезпечувальних правовідносин,

ü система галузі права,

ü джерела (форма) галузі права,

ü принципи права.

Особлива частина галузі, у свою чергу, складається з інститутів, що мають самостійний об’єкт регулювання.

До них відносяться наступні інститути:

ü трудовий стаж,

ü пенсії,

ü допомоги,

ü компенсаційні виплати,

ü соціальне обслуговування,

ü медична допомога й лікування,

ü пільги за системою соціального забезпечення.

Підставою для розподілу всіх норм права соціального забезпечення на зазначені інститути служать види відносин, регульовані певною сукупністю норм.

Кожний із зазначених інститутів поділяється на підінститути. Так, інститут пенсій поділяється на підінститути: пенсії за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника, за вислугу років. Інститут трудового стажу - на підінститути в залежності від загального, спеціального, безперервного, страхового стажу.

Усередині інститутів норми права також розташовуються за визначеною системою з урахуванням структури правовідносин, єдності і диференціації норм, виокремлених за різними підставами. Зокрема, усередині інституту пенсій за віком можна виділити норми, що регулюють умови надання трудових пенсій за віком на загальних підставах та пільгових.

Є загальні норми, - ті, що визначають суб’єктів і зміст пенсійних правовідносин, юридичні факти, що породжують, змінюють чи припиняють дію даних правовідносин, та спеціальні норми, що закріплюють пільгові підстави забезпечення трудовими пенсіями за віком з урахуванням шкідливості, небезпечності, природно-кліматичних умов праці, а також за вислугу років.

Звертають на себе увагу норми, що регулюють пенсійне забезпечення. Їх так багато, вони настільки різноманітні та диференційовані, що деякі автори (М. Захарова, П. Маргичєва, Є. Тучкова, І. Сирота) пропонують об’єднати їх у підгалузь права соціального забезпечення. Норми ж цієї підгалузі поділити на інститути за видами пенсій, у залежності від юридичних фактів (страхових обставин), що служать підставою виникнення права на соціальне забезпечення (трудовий, страховий) стаж, інвалідність, смерть годувальника, вислуга років, порядок призначення пенсій).

Разом з тим, на даному етапі становлення галузі права соціального забезпечення, висловлюються й точки зору (зокрема, Б. Стичинский) про недоцільність подібного “дроблення” галузі.

В окремих джерелах пенсійне забезпечення розглядається ще і як “генеральний інститут” - тобто комплекс норм, що закріплюють загальну юридичну конструкцію, виражену в диференційованих інститутах. Прихильники цієї концепції (В. Шайхатдінов) стверджують, що даному інституту властива роль, характерна для генерального інституту взагалі, тобто - юридичне оформлення окремих галузей диференційованого правового регулювання. Дану концепцію розділяє і Б. Стичинский, який вважає, що у структурі даного інституту чітко виявляються субінститути, що об’єднують норми, які регламентують окремі види пенсій, а самі «пенсійні відносини» іменує ядром предмета – центральне місце яких визначається не тільки тим, що це найбільш розповсюджені відносини, а й значними витратами на ці цілі з Пенсійного фонду України.

Таким чином, у розгорнутому виді структура особливої частини права соціального забезпечення може виглядати так:

1. Трудовий стаж, його види і правове значення; порядок обчислення і підтвердження; особливості обчислення страхового стажу при забезпеченні по окремих видах загальнообов’язкового державного соціального страхування.

2. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення як окремі рівні у структурі системи пенсійного забезпечення в Україні.

Інші, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, види державного пенсійного забезпечення окремих категорій громадян: військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, державних службовців, службових осіб органів місцевого самоврядування, наукових та науково-педагогічних працівників, суддів, народних депутатів, службових осіб митних органів, службових осіб прокуратури, працівників засобів масової інформації та ін.

3. Соціальна допомога (державна соціальна, адресна допомога, соціальна підтримка), допомоги і стипендії (довічні, державні), послуги, а також компенсаційні виплати по системі соціального забезпечення.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами особам, не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; одноразова допомога при народженні дитини і допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років особам, не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; допомога на дітей, що знаходяться під чи опікою піклуванням, і на дітей самотнім матерям та ін.

4. Медична допомога та лікування. Гарантії прав громадян у сфері охорони здоров’я. Право громадян на охорону здоров’я. Основні принципи охорони здоров’я громадян в Україні. Медична допомога і медичні послуги. Гарантована державою безкоштовна медична допомога: її види й обсяг. Медико-санітарна і лікувально-профілактична допомога: їхні види й умови надання. Допомога населенню методами народної і нетрадиційної медицини та ін.

5. Соціальне обслуговування (соціальні послуги, послуги соціального характеру). Пільги (послуги соціально-побутового характеру) по системі соціального обслуговування. Матеріальне, соціально-побутове, медичне забезпечення і соціальний захист інвалідів. Реабілітація й адаптація інвалідів. Реабілітаційна допомога (послуги), її види. Центри професійної, медичної і соціальної реабілітації інвалідів. Реабілітація інвалідів засобами фізичної культури і спорту. Забезпечення інвалідів війни, інвалідів у результаті Чорнобильської катастрофи, інвалідів по загальному захворюванню, з дитинства. Забезпечення інвалідів засобами пересування і протезно-ортопедична допомога населенню та ін.

Отже, у цілому система права соціального забезпечення являє собою сукупність норм права соціального забезпечення, які видавались державою або по її згоді громадськими організаціями, взаємозв’язані між собою, структурно розташовані в науково обґрунтованому визначеному порядку, при чому ці норми диференційовані по їх цілеспрямованості, та по правових інститутах і групах;

Іноді в літературі вказується, що під системою правової галузі прийнято розуміти:

- сукупність об’єктивно взаємопов’язаних правових інститутів і норм, розташованих у визначеній структурованій послідовності відповідно до специфіки суспільних відносин, що регулюються;

- науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що складають єдину галузь права, і їх розподіл (класифікацію) на загальну й особливу частини;

- об’єктивно існуючий внутрішній поділ галузі права соціального забезпечення на підгалузі, інститути, підінститути (субінститути).