Переважна більшість вчених сходяться на тому, що система права характеризується визначеною узгодженістю норм між собою, де існує залежність норм права від економічного і політичного устрою, а також і поділ норм права на окремі елементи.

Так, наприклад, Зайкін А.Д. вказує, що під „Системою права в юридичній науці розуміється об’єктивне існування права, що виражене в розподілі єдиного соціального права на окремі частини (галузі), зв’язані між собою”.

Таке ж визначення по своїй суті дає Смолярчук В.І: „В юридичній науці прийнято рахувати, що система права - це об’єктивний розподіл діючих норм згідно визначених галузей права. Сам поділ на галузі права обумовлений характером загальних відносин та економічним базисом суспільства”.

На наш погляд, більш чітке визначення системи права дає Шебанов А.Ф. Він відзначає, що „система права в юридичній науці і практиці звичайно розуміється як внутрішня структура права, що виражає єдність і взаємозв’язок юридичних норм і разом з тим їх диференціацію, розподіл на галузі і інститути згідно сфер та видів регулюючих суспільних відносин, об’єктивно обумовлена економічним і соціальним устроєм суспільства.

Красавчіков О.А. - рахує, що „система права є по своїй суті об’єктивно існуючим взаємозв’язком правових норм”.

Васильєв А.М. таке дає визначення системи права, виходячи з її характерних особливостей: „Це об’єктивно існуюча внутрішня побудова права визначеного історичного типу, обумовлена системою спільних відношень, яка властива даному способу виробництва, і виражається в об’єднанні і розміщенні проникнутих внутрішньою єдністю, узгоджених юридичних норм по інститутах і галузях права в зв’язку специфікою регулюючих ними загально-спільних відношень”.

Смирнов О.В. в своїй роботі „Основні принципи радянського трудового права” визначає систему права наступним чином: „Система права, як відомо, представляє собою сукупність правил поведінки (норм), яка виражає волю державного суспільства (класу), в соціально-демократичній державі - волю усього народу, які встановлені або санкціоновані державою для регулювання суспільних відношень в інтересах цього класу, а в соціал-демократичному суспільстві - всього народу”. Це є єдине визначення правової категорії „Система права”, де не вказується в якості характерної риси внутрішня єдність норм і їх узгодженість, а також класифікація їх по галузях права і по правових інститутах.

Система, властива праву, складає його об’єктивно-якісну особливість, невід’ємну закономірність. Тому системність є прикметою, яка входить в загальні поняття права. Право діє завжди у вигляді визначеної системи юридичних норм і правових інститутів.

Сучасною наукою системність розглядається в якості однієї із фундаментальних властивостей об’єктивного світу. Як метод наукового пізнання системний підхід містить у собі ряд взаємозалежних аспектів вивчення об’єкта:

1. компонентний,

2. структурний,

3. функціональний.

Їх вивчення й дослідження дозволяє у сукупності дати більш глибоке представлення про систему в цілому.

Стосовно до права системний аналіз вимагає:

ü історичного підходу до юридичної форми;

ü виявлення зв’язків права з іншими соціальними системами;

ü розгляду взаємодії системи “право-суспільні відносини”;

ü вивчення компонентів права.

1. Центральне місце в системному підході займає компонентний аспект дослідження, що дозволяє відповісти на запитання, з яких частин складається системне ціле.

2. Інший важливий аспект системного підходу пов’язаний з вивченням її структури. Кожній конкретній системі притаманна своя специфічна структура, зумовлена природою складових її компонентів. Нема системи без структури – її внутрішньої організації, закономірностей організації субстанціональних, змістовних компонентів системного цілого.

Складові структури, компоненти - динамічні. Вони видозмінюються, взаємодіють один з одним. Тому структура - це одночасно й спосіб функціонування конкретної системи, і форма, у рамках якої відбуваються перетворення.

Стосовно до права структурний аналіз означає виявлення галузевого складу, встановлення місця конкретних галузей у загальній системі права, вивчення взаємодії галузей однієї з іншою і системою в цілому. А на рівні галузі права – його (структурного аналізу) застосування дозволяє визначити склад її інститутів, їх співвідношення і характер обопільного впливу.

3. Функціональний аспект полягає у встановлені способів прояву активності системи і її компонентів. Право займає ведуче місце в системі соціального регулювання.

Генезис права показує, що його становлення як цілісної системи, що охоплює своїм впливом всі основні сфери життя суспільства, є результатом тривалого історичного розвитку. Тільки на визначеній ступіні суспільного розвитку право перетворилося в загальнообов’язковий регулятор суспільних відносин.

Як компоненти системи права виступають:

ü галузі,

ü інститути,

ü норми права

ü й інші утворення, що займають проміжне положення (підгалузі, підінститути).

Компоненти права (галузі, інститути, норми) виявляють свою регулятивну властивість лише у певних межах і формах. Зокрема, галузь забезпечує регламентацію в межах конкретної групи суспільних відносин, а правова норма торкається лише окремих сторін визначених суспільних відносин.

Не усі автори однозначно розуміють дану правову категорію. Видається необхідним розглянути риси, які характеризують таку правову категорію, як „Система права":

1. Мова йде про систему права, а право, в свою чергу, є сукупністю норм, встановлених державою, або санкціонованих, через які вона виражає свою волю. Норма права - це правило поведінки, яке встановлюється в інтересах того, хто володіє реальною владою, видає і слідкує за виконанням приписів цих норм. Усе це, в кінцевому результаті, обумовлено економічним базисом. Тому слід вказувати, що система права відображає дійсність суспільного розвитку тієї чи іншої економічної і політичної системи.

2. Для виділення окремої галузі права як елемента з загальної системи права необхідно, крім двох критеріїв (наявність самостійного предмету і специфічного методу), наявність об’єктивних передумов, які проявляються в зацікавленості і необхідності виділення самостійної галузі права.

3. Система права як ціле ділиться на свої складові частини (елементи). Найбільш великими елементами системи є системи галузей права.

Одним з таких елементів є система права соціального забезпечення. При цьому необхідно вказати, що поняття системи окремих галузей права опосередковано випливає з поняття системи всього права, але і має свої специфічні риси, які відображають особливості предмету і методу правового регулювання тієї чи іншої групи норм права.

Норма права є первинним компонентом системи, що має здатність бути регулятором поведінки учасників суспільних відносин. Норма може виражати загальні, принципові положення, що відносяться в однаковій мірі до всього комплексу суспільних відносин у цілому, або закріплювати правило, що стосується тільки одного виду відносин, що входять у предмет галузі. З урахуванням цієї норми галузі утворюють загальну й особливу частини.

Серед представників права соціального забезпечення не має єдиної думки також і про поняття “система права соціального забезпечення”.

Єгоров А.Н., Захаров М.Л. - визначає систему як науково обґрунтовану внутрішню класифікацію та групування (диференціацію) правових норм.

Андрєєв В.С. дає наступне визначення системи права соціального забезпечення: „Система права соціального забезпечення науково обґрунтована, об’єктивно існуюча послідовність зв’язку інститутів і норм права соціального забезпечення, які складають в цілому єдину галузь права".

Автор указує на таку рису системи права соціального забезпечення, як “науково-теоретичний зв’язок норм правових інститутів”.

Виходячи з визначеної системи права, а також аналізу наукової літератури, слід вказати, що системі права соціального забезпечення, як самостійній галузі права, властиві характерні тільки для неї риси: