Більшість відносин щодо соціального забезпечення мають недоговірну природу. Правове регулювання відносин у сфері соціального забезпечення здійснюється в централізованому порядку; умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються законами та не можуть бути змінені на рівні договору.

Так, ст. 92 Конституції встановлює, що виключно законами (централізованими актами) України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; основи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, родини, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки.

Регулювання порядку й умов пенсійного забезпечення, надання державної допомоги, компенсаційних виплат, інших видів соціальних послуг здійснюється у централізованому порядку, зокрема, такими актами як:

ü Закон України від 09.07.2003 р. “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

ü Закон України від 09.07.2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;

ü Закон України від 15.07.2003 р. “Про соціальні послуги”;

ü Закон України від 01.06.2000 р. «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»;

ü Закон України від 02.03.2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

ü Закон України від 18.01.2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”;

ü Закон України від 23.09.1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності»;

ü Закон України від 11.01.2001 р. “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”;

ü Закон України від 22.02.2001 р. «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності»;

ü Закон України від 08.06.2000 р. «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру».

У той же час, регулювання в області соціального забезпечення можливо на регіональному, галузевому рівнях, а також у рамках конкретної організації (виробничий, локальний рівень). Воно виражається в тім, що на основі нормативних актів, роботодавцем у децентралізованому порядку передбачаються додаткові види соціального забезпечення з метою підвищення ступеня соціальної захищеності людини.

3.2 - крім цього – взаємні права й обов’язки суб’єктів у цій галузі можуть установлюватися не тільки нормативним, але і договірним шляхом. Наприклад, договірне регулювання відносин в області соціального забезпечення можливо в рамках конкретного підприємства:

ü по-перше, у колективному договорі можуть бути передбачені більш пільгові умови в порівнянні з чинним законодавством (надбавки до пенсій, достроковий відхід на пенсію і т.п.).

ü по-друге, закріплення гарантій соціальної захищеності можливо у трудовому договорі (контракті), сторони якого можуть передбачити додаткові види, умови, підвищені розміри забезпечення в порівнянні з передбаченими нормами права (надання матеріальної допомоги у випадку надання відпустки, безкоштовне щорічне санаторно-курортне лікування, безкоштовне лікарське забезпечення у випадку хвороби і т.д.).

Умови, досягнуті при договірному регулюванні, не повинні погіршувати положення працівників у порівнянні з централізованим законодавством, інакше вони визнаються недійсними.

Якщо ж мова йде про більш пільгове забезпечення, то тут допускається повна воля розсуду.

4) у змісті четвертого елементу методу права соціального забезпечення (тобто, способах охорони прав і забезпечення виконання обов’язків) проявляються наступні особливості методу:

4.1 - для методу права соціального забезпечення характерна специфіка санкцій, що забезпечують положення зобов’язаних суб’єктів, і способу захисту порушеного права.

Специфіка санкцій у сфері соціального забезпечення полягає:

ü по-перше, у тім, що майнове стягнення може бути звернено тільки на громадян, що винне одержав зайві суми виплат, що надаються. До іншого суб’єкту правовідносини (державного чи іншого органу) майнові санкції не застосовуються. Наприклад, у випадку неотримання громадянами грошових сум відновлення прав останніх провадиться шляхом виплати належних їм коштів. Таку примусову виплату не можна вважати санкцією, тому що орган соціального захисту населення не несе матеріального збитку, а лише виконує свої обов’язки.

ü по-друге, - відмітна риса санкцій полягає в тому, що вони носять правовстановлюючий, а не штрафний характер, громадяни повертають надлишкове отриману суму у повному обсязі і додаткових позбавлень при цьому не несуть.

ü по-третє, - при наданні окремих видів забезпечення застосовуються й специфічні санкції. Так, наприклад, до осіб, що систематично порушують правила внутрішнього розпорядку в будинку-інтернаті, може бути застосована така міра, як виписка з цієї установи чи направлення останньої до спецінтернату (відділення).

4.2 - способи захисту суб’єктивних прав і порушених законних інтересів.

У літературі під захистом прав зазвичай розуміється вирішення спорів між зацікавленими фізичними, юридичними особами, коли одна зі сторін, що сперечається, вважає, що порушено її права

Форми і засоби захисту прав, міра відповідальності винних осіб за їхнє порушення закріплені у нормативно-правових актах.

У відповідності зі ст.ст. 3, 55 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і достоїнство, недоторканність, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожний має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини.

Кожний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи чи у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких є Україна.

Кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань.

Одним із елементів методу правового регулювання є порядок вирішення спорів. Захист прав громадян на соціальне забезпечення здійснюється у встановленому законом:

1) судовому (наприклад, згідно ст. 104 зазначеного Закону рішення органу, що призначає пенсію, може бути оскаржене в районну державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування або в суд);

Адміністративному порядках.

Будь-яка особлива процедура відсутня.

Судовий порядок захисту будь-яких прав, включаючи пенсійні, набагато ефективніше, ніж адміністративний.

Об’єктом оскарження є дії тих органів і посадових осіб, у чию компетенцію входить рішення відповідних питань. Так, у суд можна оскаржити наступні рішення:

q про відмову в призначенні пенсії або будь-якого виду допомог;

q про призначення пенсії не на тих умовах, на які претендував заявник (наприклад, пенсія призначена на загальних умовах, а не пільгових);

q про призначення пенсії в конкретній сумі, коли заявник не згодний з її розміром, порядком обчислення його стажу, заробітку і відповідно пенсії;

q про утримання зайво виплачених пенсій і допомог, заперечуючи як сам факт переплат, так і розмір утримань, або доводячи свою невинність у виникненні переплати;

q дії працівників органів Пенсійного фонду, пов’язані з призначенням і з затримкою виплати пенсій, з припиненням виплати пенсій, включаючи і стягнення невиплачених сум пенсій з вини органів Пенсійного фонду за минулий час;

q про перерахунок пенсії, а саме про відмову в перерахунку пенсії, про розмір пенсії при перерахунках;

q про переведення з одного виду пенсії на інший, включаючи відмову в переведенні, про новий розмір пенсії і т.д.;

q про відмову встановлення стажу за показаннями свідків, про тривалість встановленого стажу і т.д.

У суд можна звертатися і з приводу встановлення фактів, необхідних для призначення пенсії, коли їх неможливо підтвердити в позасудовому порядку. Зокрема, суд установлює факти родинних відносин, перебування на утриманні, реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті, перебування у фактичних шлюбних відносинах, батьківства, визнання батьківства, нещасного випадку на виробництві, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомог по соціальному страхуванню, належності правовстановлюючого документа особі.

Зазначений перелік установлюваних судом юридичних фактів у сфері соціального захисту не є вичерпним.

Згідно ст. 6 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” громадянин вправі в судовому порядку оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про визнання або невизнання його інвалідом. Відмова у наданні інших прав, пільг і переваг, установлених Законом, може бути також оскаржене в суд.

У суд може бути оскаржене відмова в наданні різних пільг і переваг, заснованих на законах про статус ветеранів війни, праці і військової служби, що носять загальний, а не індивідуальний характер. Наприклад, не можна оскаржити в суд відмовлення в наданні пенсіонеру одноразової матеріальної допомоги, коли вона виплачується за рішенням різних державних органів, включаючи органи соціального захисту. Якщо ж пільга носить загальний характер і в законі конкретизовані умови її надання (тобто коло осіб, що мають право на неї, характер пільги, умови одержання, зобов’язаний державний орган), то тоді відмову в її наданні можна оскаржити в суд. Наприклад, інваліду війни відмовлено у виплаті компенсації витрат на бензин, ремонт, запасні частини. Таке відмовлення можна оскаржити в суд, оскільки право інваліда війни на одержання компенсації носить цілком конкретний характер.

Однак, незважаючи на те, що судовий порядок захисту прав громадян є універсальним і досить ефективним, він не виключає і таку форму захисту права на соціальне забезпечення, як адміністративний (спеціальний) порядок. Справа у тім, що звертання до суду все-таки є останньою, крайньою мірою вирішення конфлікту. Краще вирішити спір до суду, на що, власне кажучи, і спрямований адміністративний порядок вирішення питань, який передбачає розгляд скарг у вищестоящому органі соціального захисту, а саме: в обласному управлінні праці і соціального захисту населення, Міністерстві праці і соціальної політики України.

Якщо рішення конкретних питань віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду, наприклад, пов’язано з затримкою у призначенні або виплати пенсії, то стосовно відділів і управлінь у районах, містах і областях як вищестоящий орган є Правління Пенсійного фонду - центральний орган державної виконавчої влади, що разом з районними, міськими й обласними відділами і відділеннями Фонду утворює систему органів, що здійснюють фінансування пенсійного забезпечення.

Отже, скарга може бути подана в суд або у вищий орган в порядку підпорядкованості. Вищий орган зобов’язаний розглянути її в порядку і терміни, установлені Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» і про результати повідомити зацікавлену особу в місячний термін. У випадку одержання відповіді, що не задовольняє його, громадянин вправі звернутися зі скаргою в суд, тобто право подачі скарги в суд за ним зберігається.

Крім цього спеціального порядку, оскарження рішень органів соціального захисту можливе й звертання громадян зі скаргою в органи, яким підпорядковується управління праці і соціального захисту населення, тобто в державну адміністрацію або у відповідний орган місцевого самоврядування.

До числа таких органів, зокрема, відносяться центри по нарахуванню і виплаті допомог і здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій. Компетенція дійсного органу регулюється Типовим положенням про головне управління праці і соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці і соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. .№1498 і Положенням про Центр по нарахуванню та виплаті допомог і здійсненню контролю за правильністю призначення і виплати пенсій обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, затв. наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18.12.2000 р. №340.

Загальний нагляд за законністю і правильністю розгляду скарг громадян здійснюють органи прокуратури. По виявлених фактах порушень законодавства прокурор зобов’язаний відповідним чином реагувати, а в необхідних випадках притягти до відповідальності винну посадову особу.

Законодавством установлена відповідальність за правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (див., наприклад, ст.ст. 165-1, 165-3, 165-4, 165-5, 244-2, 244-9, 244-10, 244-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Таким чином, вибір засобів і способів захисту права на соціальне забезпечення залежить від конкретних обставин. Однак “носій” порушеного права може скористатися не будь-якою, а цілком конкретною формою захисту свого суб’єктивного права, передбаченою діючим в Україні законодавством.