У структурі соціального забезпечення, як системи суспільних відносин, правові відносини представляють собою лише „верхній поверх”, ідучи за економічними, соціальними і політичними відносинами і взаємодіють з ними як елементами спільної структури. Цей висновок, здається, узгоджується з положенням Азарової Є.Г., котра стверджує, що це й гальмувало розвиток законодавства щодо вдосконалення прав громадян.

Взаємодія правових і економічних відносин в сфері соціального забезпечення визначається взаємовідносинами економіки і права. Оскільки економіка має примат над правом, зміст юридичного або вольового відношення наданий самим економічним відношенням. Але цим зв’язок між даними відносинами не обмежується. В соціальному забезпеченні як частки процесу розподілення відображається самостійність права як надбудовного явища. Тут зв’язок між правовими і соціальними відношеннями в структурі соціального забезпечення укладається в наступному. Соціальні відношення створюють основу для виникнення існування і розвитку ідеологічних, в тому числі правових відносин. Але вони зв’язані з правовими відносинами не безпосередньо, а через політичні відносини і тому правові відносини - не „зліпок” соціуму.

Право регулює тільки ті соціальні процеси, котрі відображають в політиці даний етап розвитку суспільства. Таким чином, ліквідуються відмінності в пенсійному забезпеченні працівників, з одного боку, і членів колективних господарств з іншого (шляхом встановлення загальних умов призначення пенсій, визначення їх розміру), в матеріальному забезпеченні сімей з дітьми і бездітних сімей (за допомогою виплати компенсацій на дітей). Одночасно право позитивно впливає на соціальні відносини шляхом нормативного закріплення соціальних прав громадян та їх реалізації в правовідносинах, воно сприяє вирішенню соціальних проблем, укріпленню і подальшому розвитку соціальних відносин.

Правові і політичні відносини по соціальному забезпеченню тісно взаємопов’язані, що зумовлено тісним зв’язком права з політикою. І це об’єктивний взаємозв’язок. Політика господарюючого права, яка виражена через державу, здійснює великий вплив на формування і розвиток зобов’язання. Воно ж визначає роль економіки по відношенню до права і зворотну дію права на економіку. Тому правове регулювання соціального забезпечення здійснюється під впливом політики.

Політика, в даному випадку, потребує дій держави, застосування засобів, головним з яких є право. Іншими словами, право галузі соціального забезпечення виступає в якості засобу, з допомогою якого реалізується соціальна політика, яка не тільки користується правовими нормами, як засобом для реалізації своїх цілей, але й сприяє модернізації права.

Враховуючи викладене вище, можна дійти висновку щодо змісту поняття “права соціального забезпечення”. У літературі існують різні за термінологічним наповненням, але близькі за суттю поняття.

Так, наприклад, за визначенням B. Андрєєва, право соціального забезпечення розглядається як система правових норм, встановлених державою, що регулюють пенсійні і деякі інші відносини по забезпеченню громадян у старості і при непрацездатності, державну допомогу родинам з дітьми, а також тісно пов’язані з ними процедурні відносини по встановленню юридичних фактів і вирішення спорів.

На думку Б. Стичинського, - право соціального забезпечення можна визначити як систему правових норм, що регулюють відносини, що виникають у зв’язку з наданням громадянам послуг із суспільних фондів споживання на безеквівалентній основі, а також тісно пов’язані з ними процедурні відносини по встановленню юридичних фактів і процесуальні по розгляду спорів.

На думку Бурака В.Я., Синчука С.М., - соціальне забезпечення – це форма розподілу матеріальних благ з метою задоволення життєво необхідних індивідуальних потреб громадян при настанні соціального ризику-за рахунок спеціальних соціальних фондів або за рахунок бюджетів різних рівнів (державного та місцевих) у випадках та на умовах, встановлених у законі. Воно є одним із напрямків соціальної політики України.

Отже, соціальне забезпечення, захист є своєрідним результатом практичної діяльності, за допомогою якої держава здійснює свою соціальну політику, а під галуззю права соціального забезпечення необхідно розуміти сукупність правових норм, що регулюють специфічним методом комплекс суспільних відносин, що виникають: у зв’язку з грошовою формою забезпечення громадян (пенсіями, допомогами, компенсаційними виплатами) та наданням громадянам різного роду соціальних послуг (відносини з приводу соціального обслуговування літніх людей громадян, непрацездатних, родин з дітьми, безробітних) (група матеріальних відносин, “соціально-забезпечувальних”) і з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації і захисту права на той чи інший вид соціального забезпечення (“нематеріальні” відносини або відносини процедурного і процесуального характеру).

Слід мати на увазі, що предмет науки права соціального забезпечення ширше предмета галузі, оскільки включає знання про предмет, метод, принципи правового регулювання, про правовідносини, історію розвитку галузі, шляхах її подальшого удосконалення і розвитку; вивчає розвиток права соціального забезпечення в інших країнах світу і т.д.

Цю обставину варто мати на увазі при характеристиці предмета галузі.

Висновок із питання

Питання про предмет права соціального забезпечення є дискусійним.

Очевидно, що визначення предмета названої галузі права нерозривно зв’язане з поняттям соціального забезпечення.

Відношення, які складають предмет права соціального забезпечення в основній масі - матеріальні відношення соціального розподілу.

В рамках задоволення власних матеріальних потреб громадян із громадських фондів споживання в індивідуальній формі складаються чотири основні групи суспільних відносин: по утворенню громадських фондів споживання, призначених для соціального забезпечення, і їх розподіл між різними органами управління; по утворенню суспільних фондів споживання, призначених для соціального забезпечення, і їх розподіл між різними органами управління; по управлінню соціальним забезпеченням; по наданню громадянам окремих видів забезпечення.

По своїй природі і змісту вони далеко не однорідні. Так відносини, які склалися в процесі розподілу коштів входять в предмет фінансового права, відношення ж по управлінню соціальним забезпеченням володіють всіма ознаками адміністративних відношень і включені в предмет адміністративного права.

Для визначення предмета права соціального забезпечення важливо вирішити питання про ступінь інтеграції суспільних відносин, які регулюються даною галуззю.

Досить важливе питання про характер взаємозв’язку суспільних відносин, які складають ядро предмету права соціального забезпечення і трудових, адміністративних, а також інших відносин.

Ядро предмету права соціального забезпечення складають майнові відношення по наданню пенсій і матеріальної допомоги, що складаються між громадянами і органами, що здійснюють забезпечення при розподілі централізованих суспільних фондів споживання через індивідуальну форму.

У предмет права соціального забезпечення входять і інші відношення по соціальному обслуговуванню.

Таким чином, предмет права соціального забезпечення структурно складається, на сьогоднішній день, з кількох груп суспільних відносин:

1) відносини по соціальному забезпеченню громадян у грошовій формі (пенсії, допомоги, стипендії, компенсаційні виплати);

2) відносини по наданню різних соціальних послуг (соціальне обслуговування літніх, інвалідів, дітей, родин з дітьми, біженців і вимушених переселенців, медичне обслуговування, пільги для окремих категорій громадян).

Перші дві групи відносин предмета галузі можна об’єднати в єдину групу – “матеріальні відносини”, тобто відносини по виплаті призначених пенсій, допомог, соціальних компенсацій, наданню пільг і соціальних послуг діями у натуральному вигляді.

На думку деяких вчених (наприклад, Бурак В.Я., Синчук С.М.) ці групи відносин слід називати – “соціально-забезпечувальні відносини”, які, на думку цих авторів, уявляють собою відносини з приводу матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) чи надання соціальних послуг у разі настання обставин, які суспільством та державою визнані соціальне значимими (“соціальні ризики”). Ці автори поділяють соціально-забезпечувальні відносини на дві групи: відносини щодо матеріального забезпечення (з приводу надання пенсій і т.ін.); відносини щодо надання соціальних послуг (соціальне обслуговування інвалідів тощо).

3) процедурні і процесуальні відносини (“нематеріальні” відносини), пов’язані з встановленням юридичних фактів, а також реалізацією і захистом права на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазначені відносини, як правило, передують (процедурні), супроводжують (процедурні і процесуальні) або випливають (процесуальні) з відносин, що входять до перших двох груп.

Відносини по соціальному забезпеченню громадян у грошовій формі (надання матеріального забезпечення) і по наданню різних соціальних послуг складають “ядро” предмету права соціального забезпечення. Нематеріальні (процедурні і процесуальні) відносини є похідними від них і самостійно існувати не можуть.

Кожний із “елементів” структури предмета права соціального забезпечення, в свою чергу, складається із ряду взаємозв’язаних компонентів і має власну структуру.

Зокрема, до системи пенсійних відносин у даний час входять наступні види пенсій: за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника, за вислугу років та ін.

До системи відносин по забезпеченню допомогами відносяться, зокрема, допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологам, при народженні дитини; по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, по безробіттю, на поховання та ін.

Система відносин по забезпеченню компенсаційними виплатами включає компенсаційні виплати, наприклад, передбачені Законом України від 28.02.1991 р. “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”.

До системи відносин, пов’язаних з наданням громадянам різних соціальних послуг (відносини по соціальному обслуговуванню), входять, зокрема, відносини по соціальному обслуговуванню: літніх людей і інвалідів у будинках-інтернатах для літніх людей і інвалідів, самотніх пенсіонерів, що проживають у будинках-інтернатах (пансіонатах), обслуговування їх удома, соціально-консультативна допомога, реабілітаційні послуги для інвалідів, надання інвалідам протезно-ортопедичної допомоги; відносини, пов’язані з транспортним забезпеченням інвалідів; відносини по соціальному обслуговуванню родин, що мають дітей і т.ін.

До відносин по наданню соціальних послуг варто віднести і систему пільг, передбачених для різних категорій громадян (Герої України, Радянського Союзу, повні кавалери орденів Слави, особи, які попали під вплив радіації, жертви політичних репресій, неповнолітні в’язні концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання, створених фашистами. Герої соціалістичної праці, повні кавалери ордена Трудової Слави, ветерани різних категорій, багатодітні сім’ї).

Самостійною підгрупою відносин по соціальному обслуговуванню є медико-санітарна допомога як комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров’я, підвищення санітарної культури, попередження захворювань і інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, реабілітацію хворих та інвалідів.

Відносини по санаторно-курортному обслуговуванню і лікуванню є самостійною підгрупою відносин по соціальному обслуговуванню. Вони передбачають забезпечення громадян путівками для санаторно-курортного лікування безкоштовно або на пільгових підставах (зі знижкою).

Нарешті, у систему відносин по соціальному обслуговуванню включається також лікарська допомога і забезпечення протезними засобами, що надаються безкоштовно або зі знижкою для окремих категорій громадян.

Процедурні відносини включають дві самостійні підгрупи:

1) відносини щодо встановлення юридичних фактів, наявність яких необхідна для виникнення матеріальних відносин (у грошовій формі або по наданню послуг). До таких відносяться: факт інвалідності, факт визнання громадянина безвісно відсутнім, факт участі у ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС і т.д.;

2) відносини, пов’язані з представленням громадянина до якого-небудь виду соціального забезпечення або з прийняттям компетентним органом рішення про застосування правової норми (наприклад, про надання протезно-ортопедичних виробів, призначенні пенсії, допомоги, направлення особи до психоневрологічного установи для соціального захисту чи спеціального навчання).

Процесуальні відносини виникають у зв’язку з захистом громадянином свого права на той чи інший вид соціального забезпечення (наприклад, у випадку відмови у призначенні пенсії, допомоги або надання соціальної послуги).

Треба мати на увазі динамізм суспільних відносин, які складають предмет соціального забезпечення. Він проявляється, насамперед, у виникненні нових груп відносин викликаних потребами життя.

Поняття правовідносин є одним із фундаментальних понять як в загальній теорії права, так і в галузевих науках. Традиційно

Основоположником радянського права соціального забезпечення як самостійної галузі права став заслужений діяч науки професор B. Андрєєв. Він вперше в 1966 р. розробив вчення про предмет і метод цієї правової галузі, обґрунтував систему її норм, сформулював принципи соціального забезпечення, дослідив теоретичні засади формування системи соціально-забезпечувальних правовідносин, здійснив обґрунтування особливостей цих відносин: (1) аліментарний характер; (2) специфічний суб’єктний склад (громадяни та державні органи); (3) фінансове джерело - суспільні фонди; (4) підстава виникнення - особа не працює внаслідок непрацездатності (особа вже або ще не може працювати) або звільнення державою її від цього обов’язку.

Великий внесок у розвиток науки права соціального забезпечення внесли Є. Астрахан, В. Ачаркан, О. Азарова, К. Батигін, І. Гущин, О. Зайкін, М. Захаров, Р. Іванова, П. Маргієв, В. Тарасова, Є. Тучкова, Я. Фогель, В. Шайхатдінов і ін.

Згодом у галузевій правовій літературі з’явилось декілька концепцій обґрунтування сфери соціально-забезпечувальних правовідносин, що дозволяли виділити їх в окрему галузь права. Найбільш поширеними є чотири: концепція непрацездатності; соціальної аліментарності; індивідуальної форми розподілу, соціального ризику.

Найбільш обґрунтованою вбачається позиція тих вчених (зокрема, Бурак Болотіна Н.Б., В.Я., Синчук С.М.), які стверджують, що систему соціально-забезпечуальних відносин доцільно визначати за допомогою теорії соціального ризику.

Більшість вчених у сучасній галузевій літературі (Н.Б. Болотіна, О.Є. Мачульська, В.Д. Роїк) правовою підставою виникнення в особи права на соціальне забезпечення називають саме соціальний ризик – подію, коли особа втрачає засоби до існування через незалежні від неї обставини.

Проблема ризиків у ринкових відносинах є досить актуальною й на сьогодні.

У широкому розумінні усі ризики, які спіткають людину під час її життя є соціальними адже вони зумовлені нашим суспільним буттям.

Проте серед них виділяється група ризиків, які є соціальними у власному розумінні цього слова і світова юридична практика розуміє під ними цілком конкретні обставини.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення було встановлено у міжнародних актах

Згідно з міжнародними соціальними стандартами Конституція та законодавство України до соціальних ризиків відносять: тимчасову непрацездатність, вагітність і пологи, необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім’ї, хворобу, інвалідність, старість (досягнення пенсійного віку), смерть годувальника, безробіття з незалежних від людини причин, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання, смерть та деякі інші.

Ця група ризиків суттєво відрізняється від інших ризиків, на які людина наражається протягом свого життя – ризик підприємництва, непереборної сили втрати майна тощо.

Соціальні ризики притаманні кожній людині як члену людського суспільства вони зумовлені її біологічною, фізіологічною і соціальною природою Соціальні ризики наперед відомі передбачувані мають загальний характер, неодмінно або, як правило, трапляються у людей в певний час і за певних обставин.

Отже, йдеться не про моральну неспроможність заробляти собі на життя, що має конкретно суб’єктивну залежність, а про об’єктивні обставини які мають всезагальний характер, котрі особа фізично подолати на даний час не в змозі і суспільство (держава) має її матеріально забезпечити. Саме соціальні ризики є наріжним каменем соціального забезпечення.

Підсумовуючи, зазначимо, що право соціального забезпечення здійснює правову регламентацію відносин, які виникають на підставі соціальних ризиків як об’єктивних обставин звернення особи за допомогою до суспільства і держави.

Соціальне забезпечення складає ту частину відносин по розподілу продукту на індивідуальні потреби, яка складається на базі суспільних фондів споживання. Вирішальним фактором, що визначає стан і розвиток відносин соціального забезпечення, як економічних, виступає суспільний устрій і його основа - спосіб виробництва матеріальних благ.

Питання соціального забезпечення постійно знаходиться в центрі уваги. Будучи політичними по характеру, відносини по соціальному забезпеченню знаходяться в тісній взаємодії з економічними і соціальними відносинами як елементами структури соціального забезпечення. Економічні відносини являються в даній структурі основними, через механізм інтересів вказують на політичні відносини, визначають вплив. Також суттєвим показником є сполучення юридично-нормативного методу з іншими методами і перш за все з соціологічним.

Необхідно відрізняти правові відношення, й ті суспільні взаємозв’язки, які лежать в їх основі і на закріплення яких вони направлені.

У структурі соціального забезпечення, як системи суспільних відносин, правові відносини представляють собою лише „верхній поверх”, ідучи за економічними, соціальними і політичними відносинами і взаємодіють з ними як елементами спільної структури.

Отже, соціальне забезпечення, захист є своєрідним результатом практичної діяльності, за допомогою якої держава здійснює свою соціальну політику, а під галуззю права соціального забезпечення необхідно розуміти сукупність правових норм, що регулюють специфічним методом комплекс суспільних відносин, що виникають: у зв’язку з грошовою формою забезпечення громадян (пенсіями, допомогами, компенсаційними виплатами) та наданням громадянам різного роду соціальних послуг (відносини з приводу соціального обслуговування літніх людей громадян, непрацездатних, родин з дітьми, безробітних) (група матеріальних відносин, “соціально-забезпечувальних”) і з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації і захисту права на той чи інший вид соціального забезпечення (“нематеріальні” відносини або відносини процедурного і процесуального характеру).