Соціального ризику.

Найбільш обґрунтованою вбачається позиція тих учених (зокрема, Бурак Болотіна Н.Б., В.Я., Синчук С.М.), які стверджують, що систему соціально-забезпечуальних відносин доцільно визначати за допомогою теорії соціального ризику.

Більшість вчених у сучасній галузевій літературі (Н.Б. Болотіна, О.Є. Мачульська, В.Д. Роїк) правовою підставою виникнення в особи права на соціальне забезпечення називають саме соціальний ризик – подію, коли особа втрачає засоби до існування через незалежні від неї обставини.

Від того, як змінювався перелік цих ризиків, котрі на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток соціального забезпечення і оцінити його стан у конкретній державі.

Право соціального забезпечення здійснює правову регламентацію відносин, які виникають на підставі соціальних ризиків як об’єктивних обставин звернення особи за допомогою до суспільства і держави.

Суспільні відносини - суть, будова соціального забезпечення.

Які види відносин тут необхідно враховувати? На перший погляд тільки економічні, так як соціальне забезпечення – це, перш за все, розподільча категорія. Але подібний висновок був би недійсним. В дійсності соціальне забезпечення утворює поверхневий прошар відносин, охоплює елементи надбудови. Воно складається з нерозривно зв’язаних між собою різних видів суспільних відносин, серед яких нас, перш за все, цікавлять економічні, соціальні, політичні і правові.

На думку Перфілєва М.Н. та Орлової Л.В. соціальними рахуються відносини, пов’язані:

а) з забезпеченням сукупної людини життєвими засобами;

6) розширеним відновленням сукупної людини як індивіда;

в) розширеним відновленням сукупної людини як виробничої сили;

г) залучення сукупної людини до історично обумовленої системи суспільних відносин.

Але деякі автори з ними не погоджуються і стверджують, що не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери нашого життя, вони проявляються головним чином в наступних взаємопов’язаних площинах: підготовка до праці, в побуті, охороні здоров’я.

Волков Ю.Є. та Роговій В.З. - стоять на позиції, що саме соціальні відносини надають соціальному забезпеченню специфічних рис, а тому різноманітні форми допомоги суспільства громадянам для задоволення їх життєвих потреб і називаються соціальним забезпеченням.

Відносини по соціальному забезпеченні, як і економічні, є частина групи відносин розподілу. В її склад входять відносини, зв’язані з розподілом продукту, який служить:

а) задоволенню сукупних, суспільних потреб;

б) входить в необхідні індивідуальні потреби.

Іншими словами, соціальне забезпечення складає ту частину відносин по розподілу продукту на індивідуальні потреби, яка складається на базі суспільних фондів споживання. Вирішальним фактором, що визначає стан і розвиток відносин соціального забезпечення, як економічних, виступає суспільний устрій і його основа - спосіб виробництва матеріальних благ.

Спосіб виробництва обумовлює спосіб життя не тільки працюючих членів, але і тих, які ще не можуть працювати. Великий вплив на природу і сутність соціального забезпечення надають економічні закони, які діють в даній суспільній формації, особливо головний економічний закон, який виражає найбільш суттєві риси і зв’язки в економіці, які визначають специфіку взаємовідносин виробництва, розподілу, обліку та споживання.

При сучасному способі виробництва головний економічний закон - прибуткові вартості. Від цього залежить місце соціального забезпечення в структурі економічних відносин суспільства.

Соціальне забезпечення в суспільстві обумовлено природою суспільного устрою і діючими в ньому економічними законами, перш за все головним економічним законом згідно якого ціль економіки - забезпечення повного благоустрою і вільного все-стороннього розвитку всіх членів суспільства шляхом нерозривного росту і вдосконалення суспільного виробництва.

Цей закон видаляє природу соціального забезпечення, його зміст і економічну сутність і виступає в даному випадку, як спільний закон руху соціального забезпечення в системі виробничих відносин, як передумова організації всієї системи соціального забезпечення, розвитку її форм і видів.

Серед інших економічних законів, діючих на стан і розвиток соціального забезпечення, перш за все слід назвати закон планомірного, пропорційного розвитку, що проявляється у встановленні оптимального відношення між всіма (членами) частинами суспільного продукту, в даному випадку між засобами виробництва і предметами споживання, де він безпосередньо стосується визначення розмірів, засобів, які витрачаються на потреби соціального забезпечення. Вплив на соціальне забезпечення закону розподілення по праці полягає в тому, що завдяки її діям створюють матеріальні передумови соціального забезпечення, формується його відповідний рівень. Крім того, він впливає на закономірності розподілення матеріального забезпечення та послуг в сфері соціального забезпечення.

Закон щодо підвищення потреб виражає причинно-наслідковий зв’язок між розвитком суспільного виробництва і процесом кількісного росту і якісного вдосконалення потреб суспільства. Він допомагає нерозривному підвищенню рівня потреб людей, в тому числі через канали соціального забезпечення, поступовому зближенню рівнів потреб різного роду груп і верств населення.

Відносини по соціальному забезпеченню представляють собою частини суспільних соціальних відносин. Не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери життя, вони проявляються головним чином в наступних взаємозв’язаних сферах: підготовка до праці, в відпочинку, в охороні здоров’я, соціальному забезпеченні.

Соціальні відносини взаємодіють з економічними як частиною системи відносин по соціальному забезпеченню. Ця взаємодія визначає місце кожного з вказаних видів відносин в суспільстві. Соціальні відносини базуються на економічних, обумовлені ними, переплітаються з ними. На основі досягнень матеріального виробництва повинні вирішуватися соціальні завдання допомоги інвалідам, пенсіонерам, тимчасово непрацездатним та ін. В той час виникнення названих завдань сприяє підвищенню матеріального благоустрою населення, збереженості трудових ресурсів, укріпленню та розширенню виробництва. А це сприяє підвищенню життєвого рівня працюючих.

Питання соціального забезпечення постійно знаходиться в центрі уваги. Будучи політичними по характеру, відносини по соціальному забезпеченню знаходяться в тісній взаємодії з економічними і соціальними відносинами як елементами структури соціального забезпечення. Економічні відносини являються в даній структурі основними, через механізм інтересів вказують на політичні відносини, визначають вплив. Також суттєвим показником є сполучення юридично-нормативного методу з іншими методами і перш за все з соціологічним.

Тому політика цілком і повністю повинна співпадати з тенденціями розвитку сучасних виробничих сил, з насущними потребами економічного і соціального розвитку.

Закономірності взаємовідносин економіки і політики також розповсюджуються на взаємному зв’язку економічних І політичних відносин в структурі соціального забезпечення. Соціальна політика, частина якої складає соціальне забезпечення, що розглядалася в політичному аспекті, представляє сторону, причому одну із найважливіших всієї політики держави і, насамперед, всієї її економічної політики. Осередком соціальної політики здійснюється зв’язок соціального забезпечення з економічною політикою.

В політичному аспекті соціального забезпечення відбивається ціль держави задоволення потреб громадян за рахунок загальних фондів споживання. Воно охоплює ті сфери структури політичних відносин, які складаються між суспільством і колективами, суспільством і особою, між містом і селом.

Розвиток інститутів соціального забезпечення - насамперед результат такої частини загальної політики, як соціальне утримання і направлення якої на різних етапах соціально-демократичного суспільства різні. Різна економічна істотність соціального забезпечення визнає політику держави в даній сфері. В соціальну політику розвинутого суспільства входять заходи в соціальній сфері, в тому числі соціальному забезпеченні. Однак вони зводяться до проведення ліберальних реформ з ціллю послаблення інфляції руху і пом’якшення політичних антагонізмів, причому ці реформи проводяться під тиском об’єктивних умов. Як писав Шайхатдінов В.Ш.: „Ідеологічна функція включає в себе зворотній вплив на соціальне забезпечення”.

Сьогодні соціальна політика має принципово інші цілі. В основі її лежить забезпечення найбільш повного розвитку кожного члена суспільства, в курсі соціальної політики уряду соціально-демократичної держави, куди входить задоволення найважливіших потреб громадян в сфері праці, заробітної плати соціального забезпечення та інші. Тому в політичному аспекті соціального забезпечення є частина соціальної демократії, соціальної політики. Соціальна політика і соціальне забезпечення, як її частина, утримують реальне перевтілення в соціальній політиці. Це, по-перше, перспективна концепція росту народного благоустрою, по-друге, розділ планів економічного і соціального розвитку країни, по-третє, соціальні програми, що передбачають вирішення визначених соціальних програм.

Соціальна політика, як засіб прискорення економічного розвитку країни, є підіймачем трудової й суспільно-політичної активності мас, головний фактор політичної стабільності суспільства, сформування нової людини, адже кожний характерний спосіб життя в суспільстві.

Зв’язок політичних та соціальних відносин виражається в наступному. Соціальні забезпечення безпосередня основа політичних відносин, вони визначають їх зміст. В рамках політичних відносин вирішують соціальні проблеми, в тому числі проблеми соціального забезпечення. Політичні відношення являються формою соціальних відношень й впливають на них.

В даному випадку формою, методом організації соціальних відносин виступає соціальна політика. З її допомогою походить практична реалізація завдань в сфері соціального забезпечення, укріплення та подальший розвиток соціальних відносин.

Зміст правових відносин в структурі соціального забезпечення, в структурі соціальної політики визначають економічні, соціальні й політичні відносини. Правовий вплив на відношення по соціальному забезпеченню обмежено характером взаємовідносин економіки, соціальної сфери, політики й права. Як відомо, право похідне по відношенню до економіки і в кінцевому результаті залежить від базису, а в сфері соціального забезпечення правове регулювання обумовлює його економічною сутністю, а правові відносини економічними.

Правове регулювання в вищезгаданій сфері має і спільні й властиві будь-якому правовому регулюванню, і специфічні риси. А саме правове регулювання в сфері соціального забезпечення відрізняється від юридичної регламентації суспільних відносин в сфері виробництв.

Сказане не означає, що відношення по соціальному забезпеченню фактично не існують.