Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Тема 2. Основні принципи та система джерел (форм) соціального забезпечення
План лекції
Вступ.................................................................................................................6.
1. Історико-теоретична характеристика соціального забезпечення...........6
2. Загальне поняття соціального забезпечення: його зміст та співвідношення із суміжними категоріями.............................................................29
3. Поняття права соціального забезпечення та характеристика його предмета.....................................................................................................................53
4. Метод і функції права соціального забезпечення...................................76
5. Система галузі соціального забезпечення, законодавства й навчального курсу. Наука права соціального забезпечення.................................98
6. Принципи соціального забезпечення, їх класифікація.........................121
7. Джерела права соціального забезпечення: поняття, класифікація і загальна характеристика. Державні соціальні стандарти і гарантії....................139
Висновок.......................................................................................................167
Нормативно-правові та літературні джерела
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №6. – Ст. 31.
3. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №23. – Ст. 121.
4. Закон України від 05.11.1991 р. “Про пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №3. – Ст. 10.
5. Закон України від 21 листопада 1992 р. “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №20. – Ст. 101–102.
6. Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. – Ст. 18.
7. Закон України від 26 червня 1997 р. “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №37. – Ст. 237.
8. Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №46–47. – Ст. 403.
9. Закон України від 1 червня 2000 р. “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №35. – Ст. 290.
10. Закон України від 2 березня 2000 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. – Ст. 171.
11. Закон України від 5 жовтня 2000 р. “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №48. – Ст. 408–409.
12. Закон України від 8 червня 2000 р. “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №40. – Ст. 337.
13. Закон України від 16 листопада 2000 р. “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям–інвалідам” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №1. – Ст. 2.
14. Закон України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №14. – Ст. 71.
15. Закон України від 22 лютого 2001 р. “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №17. – Ст. 80.
16. Закон України від 11 січня 2001 р. “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №11. – Ст. 47.
17. Закон України від 9 липня 2003 р. “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Праця та зарплата. 2003. – №33.
18. Закон України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” // Праця та зарплата. 2003. – №32.
19. Закон України від 15 липня 2003 р. “Про соціальні послуги” // Праця та зарплата. – 2003. – №34–35.
20. Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в України, схвалені Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. №291/98 // Праця та зарплата. –1998. – №9.
21. Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. №439 // Праця та зарплата. – 2001. – №18.
22. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим соціальним страхуванням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1266 // Праця та зарплата. – 2001. – №37.
23. Законодавство України про пенсійне забезпечення / Відп. ред. О.Г. Кулик. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
24. Андрєєв B.C. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. М.: Юрид. лит., 1987.
25. Батыгин К.С. Право социального обеспечения. Общая часть. Учебное пособие. М., 1995.
26. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №7.
27. Болотіна Н.Б. Про принципи сучасного права соціального забезпечення України / Актуальні проблеми держави та права. Зб. наук. праць. Вип. 9 – Одеса, 2000.
28. Буянова М.О., Кондратьева З.А., Кобзева С.И. Право социального обеспечения. Учебн. пос. – М., 1997.
29. Егоров А.Н. Основные принципы советского права социального обеспечения. – М., 1984.
30. Лавриненко О.В. Правовая и социальная защита работников органов внутренних дел Украины: Учебн. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 590 с.
31. Лавриненко О.В. Правовое регулирование пенсионного обеспечения лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел: Научн.–практ. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 48 с.
32. Лавриненко О.В. Социальная защита лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел Украины: Научн.–практ. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 136 с.
33. Лавріненко О.В. Нормативне забезпечення правового та соціального захисту працівників міліції України // Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 122–127.
34. Лавріненко О.В. Правовий та соціальний захист жінок як суб’єктів службово–трудових правовідносин // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України.: Збірник наук. статей. Харків–Київ: Ла Страда–Україна, 1999. – С. 157–168.
35. Право социального обеспечения (конспект лекций в схемах) / Ред. – состав. Д.И. Платонов. – М., 2001.
36. Право социального обеспечения (конспект лекций) / Автор – состав. А.П. Толмачев. – М., 2001.
37. Право социального обеспечения. Практикум. Нормативные акты. Образцы документов. / Под ред. Э.Г. Тучковой. М.: Новый Юрист, 1997.
38. Право социального обеспечения. Учебное пособие / Под ред. К.Н. Гусова. – М.: «Проспект», 2000.
39. Практикум по российскому трудовому праву. – М.: Издательская группа Норма – ИНФРА – М, 1999.
40. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине. – Х.: Одиссей, 2000.
41. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
42. Сташків Б. Норми права соціального забезпечення // Право України. – 2002. – №2.
43. Сташків Б. Право соціального забезпечення як наука // Право України. – 2002. – №9.
44. Сташків Б. Принципи права соціального забезпечення // Право України. – 2002. – №4.
45. Сташків Б. Судовий захист – соціальним правам громадян // Право України. – 1996. – №10.
46. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України. – 2002. – №6.
47. Субботенко В.К. Процедурные правоотношения в социальном обеспечении. Томск, 1980.
48. Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социальное страхование. М.: Экспертное бюро, 1997.
49. Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социальное страхование. 2–е изд. М.: Контур, 1998.
50. Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения: Учебно–метод. пособие. – М., 1995.
51. Шайхатдінов В.Ш. Право социального обеспечения Российской Федерации. Учеб. пособ. Вып. 1. – Екатеринбург, 1996.
Вступ
Мета лекції: засвоєння теоретичних положень про право соціального забезпечення.
На сьогодні, у період переходу до ринкових відносин в Україні, з появою економічної нестабільності, інфляції, зубожіння, посиленням розшарування суспільства, ростом числа безробітних, біженців, вимушених переселенців, осіб без визначеного місця проживання актуалізувалася проблема соціальної захищеності громадян.
Вирішити її у рамках однієї галузі - права соціального забезпечення - неможливо, оскільки вона виходить одночасно на кілька галузей. Проте, пріоритетним тут є визначення соціально-економічних заходів, пов’язаних із забезпеченням громадян у старості і при непрацездатності, з турботою про материнство і дітей, медичним обслуговуванням та лікуванням як найважливішими засобами оздоровлення, профілактики і відновлення працездатності та ін.
Усі ці питання і вивчаються в рамках окремої галузі національного права – права соціального забезпечення. Тому належне вивчення, засвоєння матеріалу за темою допоможе Вам засвоїти основний галузевий понятійний апарат, з’ясувати головні принципи та механізми реалізації конституційного права на соціальний захист громадянами України. А - це базис для вивчення інших тем за цим навчальним курсом.
У предмет права соціального забезпечення, як і в предмет інших галузей права, входить значна кількість “нематеріальних” відносин. Вони сприяють виникненню і здійсненню матеріальних відносин, забезпечують їх нормальне функціонування.
Враховуючи вищенаведене Шайхатдінов В.Ш. визначає предмет права соціального забезпечення як - систему майнових і тісно зв’язаних з ними інших суспільних відносин, які складаються між громадянами і органами, які надають забезпечення і виникають при реалізації громадянами свого конституційного права на матеріальне забезпечення і обслуговування із фондів споживання в індивідуальній формі.
Другий стан нашого аналізу - компонентно-структурне дослідження предмету права соціального забезпечення, яке включає в себе виявлення різних об’єктивно взаємозв’язаних груп соціальних відносин, які являються елементами структури даного соціально-правового предмету.
Структура предмета права соціального забезпечення визначається, по-перше, умовою виникнення і функціонування відношень по соціальному забезпеченню і об’єктами цих відносин. Історично склалося, що у вказаних відношеннях кожній події відповідає конкретне відношення, з допомогою якого задовольняються потреби громадян як об’єкту суспільних відносин. Звідси сформували різні по формі, але споріднені по змісту, а тому взаємозв’язані групи відносин, які складають ядро предмету права соціального забезпечення. Ці пенсійні відношення, в основі яких лежать досягнення громадянами встановленої вікової обмеженості, настання інвалідності, втрата годувальника і ін., отримання ними пенсій; відносини по наданню різного роду допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, відношення в сфері допомоги сім’ї - допомоги на дітей і ін. До них відносяться відносини в сфері обслуговування пенсіонерів і інвалідів за рахунок суспільних фондів споживання.
Зв’язки, які виникають із дій суб’єктів названих відносин, утворюють групу “нематеріальних відносин”, наявність яких сприяє виникненню та існуванню майнових і деяких інших відносин по соціальному забезпеченню. Сюди входять відносини по встановленню фактів, які мають юридичне значення, по наданню забезпечення, по розгляду спорів.
У свою чергу кожний із елементів структури предмета права соціального забезпечення складається із ряду взаємозв’язаних компонентів і має власну структуру. Так пенсійні відносини включають в себе відношення по забезпеченню пенсіями по віку, по інвалідності, в зв’язку з втратою годувальника і ін., мають внутрішню будову і інші елементи структури предмета права соціального забезпечення.
Елементи структури предмета права соціального забезпечення взаємопов’язані. Тут складається три види зв’язків: між відношеннями, які входять в ядро предмету; між іншими відносинами, які складають предмет; між відносинами, які входять в обидві частини предмету галузі.
Взаємозв’язки різних видів суспільних відносин утворюють предмет права соціального забезпечення, обумовлені єдністю їх природи і виступають як генетичні.
Більшість відносин, що входять в ядро предмета - майнові, а значить єдині в своїй природі. Особливості їх є в тому, що вони взаємодіють не просто в якості пенсійних відносин, відносин по забезпеченню грошової допомоги і ін., а як суспільні відносини по соціальному забезпеченні, є в той же час економічними, соціальними, політичними, правовими.
В такій якості їх об’єднує спільність природи і матеріального утримання. Усі перечисленні зв’язки несуть координаційний характер. Ось на цьому рівні структура предмета права соціального забезпечення інтегрує, зв’язує елементи і придає їм необхідної цілісності.
У сфері нематеріальних відносин також є певні взаємозв’язки. Наприклад, відносини по встановленню фактів, що мають юридичне значення, і по розгляду спорів в комплексі забезпечують охорону процедурних відносин.
Відносини, які входять в ядро предмета права соціального забезпечення, і нематеріальні відносини субординаційно взаємозв’язані, що визначає покликання останніх допомагати нормальному виникненню і функціонуванню конкретних відносин по соціальному забезпеченню.
Таким чином, предмет права соціального забезпечення структурно складається, на сьогоднішній день, з кількох груп суспільних відносин:
1) відносини по соціальному забезпеченню громадян у грошовій формі (пенсії, допомоги, стипендії, компенсаційні виплати);
2) відносини по наданню різних соціальних послуг (соціальне обслуговування літніх, інвалідів, дітей, родин з дітьми, біженців і вимушених переселенців, медичне обслуговування, пільги для окремих категорій громадян).
Відзначимо, що умовно перші дві групи відносин предмета галузі можна об’єднати в єдину групу – “матеріальні відносини”, тобто відносини по виплаті призначених пенсій, допомог, соціальних компенсацій, наданню пільг і соціальних послуг діями у натуральному вигляді.
На думку деяких вчених (наприклад, Бурак В.Я., Синчук С.М.) ці групи відносин слід називати – “соціально-забезпечувальні відносини”, які, на думку цих авторів, уявляють собою відносини з приводу матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) чи надання соціальних послуг у разі настання обставин, які суспільством та державою визнані соціальне значимими (“соціальні ризики”). Ці автори поділяють соціально-забезпечувальні відносини на дві групи: відносини щодо матеріального забезпечення (з приводу надання пенсій і т.ін.); відносини щодо надання соціальних послуг (соціальне обслуговування інвалідів тощо).
3) процедурні і процесуальні відносини (“нематеріальні” відносини), пов’язані з встановленням юридичних фактів, а також реалізацією і захистом права на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазначені відносини, як правило, передують (процедурні), супроводжують (процедурні і процесуальні) або випливають (процесуальні) з відносин, що входять до перших двох груп.
Відносини по соціальному забезпеченню громадян у грошовій формі (надання матеріального забезпечення) і по наданню різних соціальних послуг складають “ядро” предмету права соціального забезпечення.
Нематеріальні (процедурні і процесуальні) відносини є похідними від них і самостійно існувати не можуть.
Соціального ризику.
Найбільш обґрунтованою вбачається позиція тих учених (зокрема, Бурак Болотіна Н.Б., В.Я., Синчук С.М.), які стверджують, що систему соціально-забезпечуальних відносин доцільно визначати за допомогою теорії соціального ризику.
Більшість вчених у сучасній галузевій літературі (Н.Б. Болотіна, О.Є. Мачульська, В.Д. Роїк) правовою підставою виникнення в особи права на соціальне забезпечення називають саме соціальний ризик – подію, коли особа втрачає засоби до існування через незалежні від неї обставини.
Від того, як змінювався перелік цих ризиків, котрі на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток соціального забезпечення і оцінити його стан у конкретній державі.
Право соціального забезпечення здійснює правову регламентацію відносин, які виникають на підставі соціальних ризиків як об’єктивних обставин звернення особи за допомогою до суспільства і держави.
Суспільні відносини - суть, будова соціального забезпечення.
Які види відносин тут необхідно враховувати? На перший погляд тільки економічні, так як соціальне забезпечення – це, перш за все, розподільча категорія. Але подібний висновок був би недійсним. В дійсності соціальне забезпечення утворює поверхневий прошар відносин, охоплює елементи надбудови. Воно складається з нерозривно зв’язаних між собою різних видів суспільних відносин, серед яких нас, перш за все, цікавлять економічні, соціальні, політичні і правові.
На думку Перфілєва М.Н. та Орлової Л.В. соціальними рахуються відносини, пов’язані:
а) з забезпеченням сукупної людини життєвими засобами;
6) розширеним відновленням сукупної людини як індивіда;
в) розширеним відновленням сукупної людини як виробничої сили;
г) залучення сукупної людини до історично обумовленої системи суспільних відносин.
Але деякі автори з ними не погоджуються і стверджують, що не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери нашого життя, вони проявляються головним чином в наступних взаємопов’язаних площинах: підготовка до праці, в побуті, охороні здоров’я.
Волков Ю.Є. та Роговій В.З. - стоять на позиції, що саме соціальні відносини надають соціальному забезпеченню специфічних рис, а тому різноманітні форми допомоги суспільства громадянам для задоволення їх життєвих потреб і називаються соціальним забезпеченням.
Відносини по соціальному забезпеченні, як і економічні, є частина групи відносин розподілу. В її склад входять відносини, зв’язані з розподілом продукту, який служить:
а) задоволенню сукупних, суспільних потреб;
б) входить в необхідні індивідуальні потреби.
Іншими словами, соціальне забезпечення складає ту частину відносин по розподілу продукту на індивідуальні потреби, яка складається на базі суспільних фондів споживання. Вирішальним фактором, що визначає стан і розвиток відносин соціального забезпечення, як економічних, виступає суспільний устрій і його основа - спосіб виробництва матеріальних благ.
Спосіб виробництва обумовлює спосіб життя не тільки працюючих членів, але і тих, які ще не можуть працювати. Великий вплив на природу і сутність соціального забезпечення надають економічні закони, які діють в даній суспільній формації, особливо головний економічний закон, який виражає найбільш суттєві риси і зв’язки в економіці, які визначають специфіку взаємовідносин виробництва, розподілу, обліку та споживання.
При сучасному способі виробництва головний економічний закон - прибуткові вартості. Від цього залежить місце соціального забезпечення в структурі економічних відносин суспільства.
Соціальне забезпечення в суспільстві обумовлено природою суспільного устрою і діючими в ньому економічними законами, перш за все головним економічним законом згідно якого ціль економіки - забезпечення повного благоустрою і вільного все-стороннього розвитку всіх членів суспільства шляхом нерозривного росту і вдосконалення суспільного виробництва.
Цей закон видаляє природу соціального забезпечення, його зміст і економічну сутність і виступає в даному випадку, як спільний закон руху соціального забезпечення в системі виробничих відносин, як передумова організації всієї системи соціального забезпечення, розвитку її форм і видів.
Серед інших економічних законів, діючих на стан і розвиток соціального забезпечення, перш за все слід назвати закон планомірного, пропорційного розвитку, що проявляється у встановленні оптимального відношення між всіма (членами) частинами суспільного продукту, в даному випадку між засобами виробництва і предметами споживання, де він безпосередньо стосується визначення розмірів, засобів, які витрачаються на потреби соціального забезпечення. Вплив на соціальне забезпечення закону розподілення по праці полягає в тому, що завдяки її діям створюють матеріальні передумови соціального забезпечення, формується його відповідний рівень. Крім того, він впливає на закономірності розподілення матеріального забезпечення та послуг в сфері соціального забезпечення.
Закон щодо підвищення потреб виражає причинно-наслідковий зв’язок між розвитком суспільного виробництва і процесом кількісного росту і якісного вдосконалення потреб суспільства. Він допомагає нерозривному підвищенню рівня потреб людей, в тому числі через канали соціального забезпечення, поступовому зближенню рівнів потреб різного роду груп і верств населення.
Відносини по соціальному забезпеченню представляють собою частини суспільних соціальних відносин. Не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери життя, вони проявляються головним чином в наступних взаємозв’язаних сферах: підготовка до праці, в відпочинку, в охороні здоров’я, соціальному забезпеченні.
Соціальні відносини взаємодіють з економічними як частиною системи відносин по соціальному забезпеченню. Ця взаємодія визначає місце кожного з вказаних видів відносин в суспільстві. Соціальні відносини базуються на економічних, обумовлені ними, переплітаються з ними. На основі досягнень матеріального виробництва повинні вирішуватися соціальні завдання допомоги інвалідам, пенсіонерам, тимчасово непрацездатним та ін. В той час виникнення названих завдань сприяє підвищенню матеріального благоустрою населення, збереженості трудових ресурсів, укріпленню та розширенню виробництва. А це сприяє підвищенню життєвого рівня працюючих.
Питання соціального забезпечення постійно знаходиться в центрі уваги. Будучи політичними по характеру, відносини по соціальному забезпеченню знаходяться в тісній взаємодії з економічними і соціальними відносинами як елементами структури соціального забезпечення. Економічні відносини являються в даній структурі основними, через механізм інтересів вказують на політичні відносини, визначають вплив. Також суттєвим показником є сполучення юридично-нормативного методу з іншими методами і перш за все з соціологічним.
Тому політика цілком і повністю повинна співпадати з тенденціями розвитку сучасних виробничих сил, з насущними потребами економічного і соціального розвитку.
Закономірності взаємовідносин економіки і політики також розповсюджуються на взаємному зв’язку економічних І політичних відносин в структурі соціального забезпечення. Соціальна політика, частина якої складає соціальне забезпечення, що розглядалася в політичному аспекті, представляє сторону, причому одну із найважливіших всієї політики держави і, насамперед, всієї її економічної політики. Осередком соціальної політики здійснюється зв’язок соціального забезпечення з економічною політикою.
В політичному аспекті соціального забезпечення відбивається ціль держави задоволення потреб громадян за рахунок загальних фондів споживання. Воно охоплює ті сфери структури політичних відносин, які складаються між суспільством і колективами, суспільством і особою, між містом і селом.
Розвиток інститутів соціального забезпечення - насамперед результат такої частини загальної політики, як соціальне утримання і направлення якої на різних етапах соціально-демократичного суспільства різні. Різна економічна істотність соціального забезпечення визнає політику держави в даній сфері. В соціальну політику розвинутого суспільства входять заходи в соціальній сфері, в тому числі соціальному забезпеченні. Однак вони зводяться до проведення ліберальних реформ з ціллю послаблення інфляції руху і пом’якшення політичних антагонізмів, причому ці реформи проводяться під тиском об’єктивних умов. Як писав Шайхатдінов В.Ш.: „Ідеологічна функція включає в себе зворотній вплив на соціальне забезпечення”.
Сьогодні соціальна політика має принципово інші цілі. В основі її лежить забезпечення найбільш повного розвитку кожного члена суспільства, в курсі соціальної політики уряду соціально-демократичної держави, куди входить задоволення найважливіших потреб громадян в сфері праці, заробітної плати соціального забезпечення та інші. Тому в політичному аспекті соціального забезпечення є частина соціальної демократії, соціальної політики. Соціальна політика і соціальне забезпечення, як її частина, утримують реальне перевтілення в соціальній політиці. Це, по-перше, перспективна концепція росту народного благоустрою, по-друге, розділ планів економічного і соціального розвитку країни, по-третє, соціальні програми, що передбачають вирішення визначених соціальних програм.
Соціальна політика, як засіб прискорення економічного розвитку країни, є підіймачем трудової й суспільно-політичної активності мас, головний фактор політичної стабільності суспільства, сформування нової людини, адже кожний характерний спосіб життя в суспільстві.
Зв’язок політичних та соціальних відносин виражається в наступному. Соціальні забезпечення безпосередня основа політичних відносин, вони визначають їх зміст. В рамках політичних відносин вирішують соціальні проблеми, в тому числі проблеми соціального забезпечення. Політичні відношення являються формою соціальних відношень й впливають на них.
В даному випадку формою, методом організації соціальних відносин виступає соціальна політика. З її допомогою походить практична реалізація завдань в сфері соціального забезпечення, укріплення та подальший розвиток соціальних відносин.
Зміст правових відносин в структурі соціального забезпечення, в структурі соціальної політики визначають економічні, соціальні й політичні відносини. Правовий вплив на відношення по соціальному забезпеченню обмежено характером взаємовідносин економіки, соціальної сфери, політики й права. Як відомо, право похідне по відношенню до економіки і в кінцевому результаті залежить від базису, а в сфері соціального забезпечення правове регулювання обумовлює його економічною сутністю, а правові відносини економічними.
Правове регулювання в вищезгаданій сфері має і спільні й властиві будь-якому правовому регулюванню, і специфічні риси. А саме правове регулювання в сфері соціального забезпечення відрізняється від юридичної регламентації суспільних відносин в сфері виробництв.
Сказане не означає, що відношення по соціальному забезпеченню фактично не існують.
Адміністративному порядках.
Будь-яка особлива процедура відсутня.
Судовий порядок захисту будь-яких прав, включаючи пенсійні, набагато ефективніше, ніж адміністративний.
Об’єктом оскарження є дії тих органів і посадових осіб, у чию компетенцію входить рішення відповідних питань. Так, у суд можна оскаржити наступні рішення:
q про відмову в призначенні пенсії або будь-якого виду допомог;
q про призначення пенсії не на тих умовах, на які претендував заявник (наприклад, пенсія призначена на загальних умовах, а не пільгових);
q про призначення пенсії в конкретній сумі, коли заявник не згодний з її розміром, порядком обчислення його стажу, заробітку і відповідно пенсії;
q про утримання зайво виплачених пенсій і допомог, заперечуючи як сам факт переплат, так і розмір утримань, або доводячи свою невинність у виникненні переплати;
q дії працівників органів Пенсійного фонду, пов’язані з призначенням і з затримкою виплати пенсій, з припиненням виплати пенсій, включаючи і стягнення невиплачених сум пенсій з вини органів Пенсійного фонду за минулий час;
q про перерахунок пенсії, а саме про відмову в перерахунку пенсії, про розмір пенсії при перерахунках;
q про переведення з одного виду пенсії на інший, включаючи відмову в переведенні, про новий розмір пенсії і т.д.;
q про відмову встановлення стажу за показаннями свідків, про тривалість встановленого стажу і т.д.
У суд можна звертатися і з приводу встановлення фактів, необхідних для призначення пенсії, коли їх неможливо підтвердити в позасудовому порядку. Зокрема, суд установлює факти родинних відносин, перебування на утриманні, реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті, перебування у фактичних шлюбних відносинах, батьківства, визнання батьківства, нещасного випадку на виробництві, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомог по соціальному страхуванню, належності правовстановлюючого документа особі.
Зазначений перелік установлюваних судом юридичних фактів у сфері соціального захисту не є вичерпним.
Згідно ст. 6 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” громадянин вправі в судовому порядку оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про визнання або невизнання його інвалідом. Відмова у наданні інших прав, пільг і переваг, установлених Законом, може бути також оскаржене в суд.
У суд може бути оскаржене відмова в наданні різних пільг і переваг, заснованих на законах про статус ветеранів війни, праці і військової служби, що носять загальний, а не індивідуальний характер. Наприклад, не можна оскаржити в суд відмовлення в наданні пенсіонеру одноразової матеріальної допомоги, коли вона виплачується за рішенням різних державних органів, включаючи органи соціального захисту. Якщо ж пільга носить загальний характер і в законі конкретизовані умови її надання (тобто коло осіб, що мають право на неї, характер пільги, умови одержання, зобов’язаний державний орган), то тоді відмову в її наданні можна оскаржити в суд. Наприклад, інваліду війни відмовлено у виплаті компенсації витрат на бензин, ремонт, запасні частини. Таке відмовлення можна оскаржити в суд, оскільки право інваліда війни на одержання компенсації носить цілком конкретний характер.
Однак, незважаючи на те, що судовий порядок захисту прав громадян є універсальним і досить ефективним, він не виключає і таку форму захисту права на соціальне забезпечення, як адміністративний (спеціальний) порядок. Справа у тім, що звертання до суду все-таки є останньою, крайньою мірою вирішення конфлікту. Краще вирішити спір до суду, на що, власне кажучи, і спрямований адміністративний порядок вирішення питань, який передбачає розгляд скарг у вищестоящому органі соціального захисту, а саме: в обласному управлінні праці і соціального захисту населення, Міністерстві праці і соціальної політики України.
Якщо рішення конкретних питань віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду, наприклад, пов’язано з затримкою у призначенні або виплати пенсії, то стосовно відділів і управлінь у районах, містах і областях як вищестоящий орган є Правління Пенсійного фонду - центральний орган державної виконавчої влади, що разом з районними, міськими й обласними відділами і відділеннями Фонду утворює систему органів, що здійснюють фінансування пенсійного забезпечення.
Отже, скарга може бути подана в суд або у вищий орган в порядку підпорядкованості. Вищий орган зобов’язаний розглянути її в порядку і терміни, установлені Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» і про результати повідомити зацікавлену особу в місячний термін. У випадку одержання відповіді, що не задовольняє його, громадянин вправі звернутися зі скаргою в суд, тобто право подачі скарги в суд за ним зберігається.
Крім цього спеціального порядку, оскарження рішень органів соціального захисту можливе й звертання громадян зі скаргою в органи, яким підпорядковується управління праці і соціального захисту населення, тобто в державну адміністрацію або у відповідний орган місцевого самоврядування.
До числа таких органів, зокрема, відносяться центри по нарахуванню і виплаті допомог і здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій. Компетенція дійсного органу регулюється Типовим положенням про головне управління праці і соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці і соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. .№1498 і Положенням про Центр по нарахуванню та виплаті допомог і здійсненню контролю за правильністю призначення і виплати пенсій обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, затв. наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18.12.2000 р. №340.
Загальний нагляд за законністю і правильністю розгляду скарг громадян здійснюють органи прокуратури. По виявлених фактах порушень законодавства прокурор зобов’язаний відповідним чином реагувати, а в необхідних випадках притягти до відповідальності винну посадову особу.
Законодавством установлена відповідальність за правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (див., наприклад, ст.ст. 165-1, 165-3, 165-4, 165-5, 244-2, 244-9, 244-10, 244-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Таким чином, вибір засобів і способів захисту права на соціальне забезпечення залежить від конкретних обставин. Однак “носій” порушеного права може скористатися не будь-якою, а цілком конкретною формою захисту свого суб’єктивного права, передбаченою діючим в Україні законодавством.
Загальними і
2. спеціально (інколи - соціально) -юридичними.
В залежності від об’єкта впливу - підсистеми суспільства (економічної, політичної, духовно-ідеологічної і сімейно-побутової), загальні функції поділяються на:
1.1 економічну,
1.2 соціальну,
1.3 духовно-ідеологічну,
1.4 демографічну,
1.5 політичну.
2. За допомогою ж спеціально-юридичних функцій, право впливає на поведінку людей в загальних відносинах. В залежності від того, чи бажана чи небажана для держави поведінка, функції можна розділити на:
регулюючу;
охоронну.
Усі функції здійснюються правом в цілому і кожна його галузь відокремлено в залежності від галузевого предмету, конкретних завдань галузі і її ролі в регулюванні загальних відношень. В головній функції галузі завжди виражається зміст основних функцій права в цілому.
3. Наступний елемент системи правових функцій - специфічні функції правових галузей. Ці функції, які притаманні окремим галузям права, виражають своєрідність кожної галузі і є однією з її відмінних прикмет.
Структура функціонування правової системи схоплює взаємозв’язки між її елементами (функціями галузей і загальноправовими функціями). Основою даної структури є зв’язки між загально-правовими функціями і іншими елементами системи функцій права. Загальні і спеціально-юридичні функції виконуються правом в цілому, його галузями, підгалузями. Кожна конкретна галузь виступає як сторона, елемент, частина цих функцій, звідси зв’язок між загально-правовими і галузевими функціями носить безпосередній характер - кожна з загальноправових функцій одночасно є функцією окремих галузей.
Однак не можна сказати, що всі функції здійснюються галузями права однаково. Кожна із правових галузей забезпечує виконання загальноправових функцій з притаманними їй юридичними засобами і засобами згідно загальноправової функції, предмету регулювання, ролі і завдань тієї чи іншої галузі. Так, економічна функція виконується головним чином з допомогою норм галузей права (цивільного, трудового, земельного, аграрного і ін.), безпосередньо зв’язаних з обслуговуванням виробництва.
„Нижній поверх” системи правових функцій складають специфічні функції окремих галузей, вироблення яких дає можливість обґрунтувати самостійність і відносне відокремлення сукупності взаємозв’язаних правових норм, регулюють сферу однорідних відносин. Функції конкретних галузей, виражаючи своєрідність кожної галузі, її цілі і завдання, входять в один єдиний механізм правового функціонування, взаємодії з іншими його елементами.
Взаємодія галузевих і загальноправових функцій полягає передусім в тому, що:
ü галузева функція в більшій або меншій мірі конкретизує ту чи іншу основну функцію, в залежності від її характеру і призначення галузі права;
ü в змісті галузевої функції фіксується зміст загальноправової.
Більш повний зміст функції права і їх взаємозв’язок може бути відкрито в процесі аналізу функціонування механізму конкретної правової галузі, в даному випадку права соціального забезпечення.
Як вже відзначалося, необхідно розрізняти функції соціального забезпечення і функції права. А звідси можна сказати те, що кожна з галузей права діє на складові: предмет (загальні відносини), метод тощо. Ось чому склад і зміст галузевих функцій багато в чому визначається характером предмета регулювання галузі. Конкретно, предмет відповідної галузі обумовлює зміст специфічних для неї функцій, які дозволяють відмежувати її від інших галузей права.
Предметом права соціального забезпечення охоплюється загальне відношення, складене при розподілі матеріальних благ і послуг з загальних фондів споживання через індивідуальну форму. Вплив права соціального забезпечення на ці відносини полягає в тому, що з його допомогою виникає здійснення функцій соціального забезпечення. Роль даної галузі права полягає в реалізації даних функцій з допомогою юридичних явищ, в силу чого функції соціального забезпечення набувають правового змісту і стають функціями права у тій мірі, в якій можливий його вплив на економічні і соціальні процеси, політику, духовно-ідеологічну і сімейно-побутову сферу суспільства. Ось чому функції права соціального забезпечення не можуть повністю співпадати з функціями соціального забезпечення, як функції форми не співпадають з функціями змісту.
Відношення між функціями соціального забезпечення і права соціального забезпечення обмежується також різницею між системами відносин по соціальному забезпеченню.
У предмет права соціального забезпечення, як ми вже встановили, входять не всі відношення, що складалися в сфері соціального забезпечення, а лише ті із них, які виникають між громадянами, органами держави і іншими органами з приводу надання окремих видів забезпечення. Ось чому право соціального забезпечення впливає лиш на вказані відношення. Що стосується інших видів загальних відношень, що склалися при здійсненні соціального забезпечення, то вони знаходяться під дією інших галузей права. Так на відносини по утворенні фондів, призначених для соціального забезпечення, діють норми фінансового права, а на відносини управління соціальним забезпеченням діють норми адміністративного права, на відносини принципів соціального забезпечення - норми суміжних галузей права (наприклад, конституційного).
Правові функції отримують свій нормативний вираз в важливих законодавчих актах у вигляді постановки цілей і завдань правового регулювання, в зв’язку з чим необхідно дещо уяснити.
Право соціального забезпечення, як частина соціального права, перш за все, виконує загальноправові суспільні функції:
Економічну,
Соціальну,
3. духовно-ідеологічну,
4. демографічну,
5. політичну.
...а також соціально (спеціально)- юридичні функції:
6. регулюючу;
Охоронну.
У процесі здійснення названих функцій з їх структур викристалізовуються й галузеві функції:
1. Економічна функція - відображає вплив права соціального забезпечення на економіку. Ця роль складна і багатогранна. В структурі економічної функції соціального права норми права соціального забезпечення визначають міру споживання і рівень забезпечення загальних фондів споживання, співпрацюють в нормальному функціонуванні загального виробництва, що дає підставу виділити відповідні його функції:
ü розподіл забезпечення (розподільча та забезпечувальна функції галузі права соціального забезпечення);
ü виробничу (виробнича функція права соціального забезпечення).
Указана функція одночасно виступає в якості елементів економічної функції соціального права, галузевої функції права соціального забезпечення.
Економічна функція права виконується правом соціального забезпечення відповідно з його цілями і завданнями. Під дією його норм здійснюються близькі цілі галузі (надання на достатньому рівні малозабезпеченим допомоги з суспільних фондів матеріального забезпечення і обслуговування через індивідуальну форму: судові рішення). Одночасно створюються передумови для реалізації перспективних і кінцевих економічних цілей.
Основним в здійсненні економічної функції права соціального забезпечення є розподіл загальних фондів споживання, що виконує розподільча функція. Ця функція характерна і для інших галузей права, в тому числі і для трудового і суміжних галузей. Проте її зміст в окремих галузях права не однаковий. Так норми трудового права торкаються оплати праці, виплат за час чергової відпустки і ін., забезпечують розподільчі функції, але з їх допомогою трудове право виконує свої специфічні завдання. Воно покликане бути регулятором при розподілі по праці, як основного виду розподілу соціального забезпечення, та - розподілу загальних фондів споживання. Крім того, цей вид розподілу має місце в рамках трудових правовідносин, що торкається господарського права, з допомогою його норм походить розподіл по праці і їх загальних фондів споживання окремим господарствам в рамках господарських відносин.
1.1 Розподільча функція права соціального забезпечення виконує одну із основних завдань галузі – встановлення видів і форм задоволення громадян, що потребують допомоги суспільства, за рахунок загальних фондів споживальним шляхом індивідуального розподілу. Вказане завдання виконується по засобу визначення конкретних видів забезпечення, які надаються громадянам в певних життєвих ситуаціях. Ці види є специфічними для даної галузі і виступають в грошовій або натуральній формі, а також у формі послуг, маючи матеріальний зміст: пенсії, допомоги утримання в будинках-інтернатах, працевлаштування інвалідів, постачання їх протезно-ортопедичними виробами і засобами пересування і ін. Ці суспільні цілі виражають основне призначення галузі права, що аналізується,, її місце в системі сучасного права, її місце в системі держави соціально-демократичного типу. У цих умовах потрібно виробити єдиний нормативний акт регулювання та впливу у відповідності з єдиними принципами щодо основних положень Конституції. Регулювання матеріального забезпечення в рамках соціального страхування аналогічне: положення повинні бути і в загальному законі про соціальне забезпечення. В даному випадку право соціального забезпечення виступає регулятором через індивідуальну форму суспільних фондів.
1.2 Забезпечувальна функція - направлена на здійснення такого важливого завдання галузі права соціального забезпечення як надання належного рівня забезпечення і обслуговування пенсіонерам по віку і стажу, інвалідам, сім’ям з дітьми та ін. Вона реалізується з допомогою загальних норм про правосуб’єктність і правовий статус суб’єктів (громадян і органів, які представляють забезпечення), юридичні факти, а також спеціальних норм Про порядок надання і розміри забезпечення. В нормах зазначається перелік громадян, яким належить забезпечення, підстави для виникнення права на забезпечення, розміри пенсії, допомоги, об’єм послуг, які надаються в будинках-інтернатах та ін. Особливе значення мають норми, які становлять розміри пенсій і допомоги.
Усі перераховані цілі здобуваються з допомогою норм права соціального забезпечення і через галузеві функції, при чому близькі цілі реалізуються постійно, перспективні поступово, а реалізація кінцевої цілі підготовляється в ході здобування ближчих і перспективних.
1.3 Виробнича функція права соціального забезпечення - це сукупність правових засобів, які скріплюють і розвивають виробництво. За змістом вона відрізняється від аналогічної функції, яка виконується трудовим правом, хоч і тісно взаємодіє з нею. Теж саме можна сказати про виробничу функцію господарського права. Норми трудового і господарського права діють на виробництво безпосередньо, так як регулюють суспільні відносини. які складаються в процесі ринкової кооперації праці. У сферу їх впливу попадають відносини по встановленню і зміні трудової функції працівників, межі праці і дозвілля, умов праці, дисципліни праці. Сюди можна віднести і охорону праці, професійну підготовку працівників на виробництві, працевлаштування та інше.
На відміну від них норми права соціального забезпечення впливають на виробництво посередньо, впливаючи на поведінку людей шляхом регулювання умов рівня матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок суспільних фондів споживання. При цьому, якщо трудове право реалізує виробничу функцію в період дії трудового правовідношення, право соціального забезпечення може виконувати аналогічну функцію задовго до виникнення конкретних правовідносин. Це характерно, наприклад, для норм права соціального забезпечення, які мають пільговий характер (про надбавки за безперервний або тривалий стаж та ін.). Безпосередньо діють норми права соціального забезпечення на виробництво лише в сфері відтворення робочої сили, де його вплив, як трудового права є прямим.
Виробнича функція права соціального забезпечення допомагає виконанню важливого завдання галузі сприяти зміцненню і розвитку ринкової економіки. Цю функцію виконують правові норми, сприяючи відтворенню робочої сили, збереженню і примноженню трудових ресурсів, матеріальному стимулюванню праці, росту її ефективності, зміцненню трудової дисципліни, запобіганню плинності кадрів, скороченню нераціонального використання робочої сили.
Так сприяння відтворенню робочої сили, збереженню і примноженню трудових ресурсів досягається за допомогою правових норм про пенсії по інвалідності, на випадок втрати годувальника, по тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах, на дітей.
2. Кожна із галузевих функцій забезпечує притаманними юридичними засобами проведення в життя цілей даної галузі в різного роду сферах загальної системи. Матеріальна стимуляція праці забезпечується нормами, що торкаються віку, в залежності від величини стажу і величини заробітку, про умови виплати пенсій працюючим пенсіонерам. А це в свою чергу сприяє всебічному розвитку особистості. Але трудове право виконує названі завдання шляхом регулювання міри праці, розподілу по його кількості і якості і із суспільних фондів споживання окремих підприємств, охорони праці, часу відпочинку та інше. Право ж соціального забезпечення реалізує соціальну функцію права іншими правовими засобами регулювання: пенсійне забезпечення, надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, на дітей, обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів за рахунок централізованих громадських фондів споживання.
Право соціального забезпечення впливає на соціальну сферу суспільства за допомогою трьох відносно самостійних функцій:
ü елітарної,
ü реабілітаційної,
ü компенсаційної.
2.1 Елітарна функція - включає в себе правові засоби, направлені на усунення різниці у прибутках робітників і службовців, багатодітних сімей і малодітних або бездітних, повних і неповних сімей, непрацюючих інвалідів і пенсіонерів, а також не працездатних і працюючих громадян та інше. Схожий вплив здійснюється перш за все за допомогою правових норм, які передбачають єдині умови соціального забезпечення робітників, службовців.
Таким чином, через свою елітарну функцію право соціального забезпечення активно допомагає науково-технічному прогресу, розвитку виробничих сил.
Право соціального забезпечення бере участь у здійсненні соціальної функції. Роль його у впливі на соціальну підсистему суспільства полягає в позитивному впливі на становище людей в суспільстві, умови і спосіб їх життя і т. д. Воно сприяє вирішенню соціальних завдань (основна мета), створює умови для зближення соціального забезпечення груп і верств суспільства (перспективна мета), для забезпечення всіх потребуючих допомогами громадянського суспільства (кінцева мета).
При впливі на соціальні відносини право соціального забезпечення покликане виконувати завдання попередження, пом’якшення або виключення небажаних життєвих ситуацій (інвалідність, тимчасова непрацездатність та інше), усунення або зменшення криз пов’язаних з різницею в сімейному стані, заробітні платі та інше, відмінностей у прибутках окремих громадян, а також різних верств суспільства.
Перспективні цілі права соціального забезпечення відображають тенденції розвитку відношень, що складають його предмет (поступовий рух нашої економіки, ріст загальних фондів споживання). Вони полягають в підвищенні рівня забезпечення, розширення його видів, в зближенні соціального забезпечення верств та соціальних прошарків суспільства, їх юридичною базою є програмні положення Конституції України та інших актів про найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб потребуючих людей, як вищої цілі загального виробництва держави соціальної демократії, про ріст загальних фондів споживання, а також про визначення різниці між соціальним забезпеченням і соціальним страхуванням.
2.2 Реабілітаційна функція права соціального забезпечення - виконує завдання по відновленню працездатності осіб, що втратили здатність по праці, по задіянню їх в трудову і громадську діяльність. Це завдання здійснює ще декілька галузей права, в тому числі адміністративне (про захист здоров’я, народну освіту), трудове і господарське (про регулювання праці інвалідів). Проте право соціального забезпечення застосовує тут специфічні правові засоби, форми і види забезпечення. Так особи, що тимчасово втратили працездатність, утримуючи грошову допомогу взамін втраченого заробітку, мають можливість відновити здатність до виконання своїх трудових функцій. Інвалідам надаються послуги лікарсько-трудової експертизи, пенсії по інвалідності, допомоги. Інваліди з дитинства отримують допомогу, вивчаючи професії у спеціальних навчальних закладах, утримуються в будинках-інтернатах. Їх працевлаштовують відповідно здібностей до праці, в тому числі у спеціально пристосовані цехи і дільниці, їм виплачується (разом із заробітком) пенсія (повністю або частково), виділяються протезно-ортопедичні вироби, спеціальні засоби пересування, надаються пільги. Пенсіонери по віку мають можливість працювати і отримувати заробіток і пенсію (в повному обсязі або частково) або не утримувати пенсії, але в майбутньому отримати надбавку до неї за кожен рік роботи після призначення пенсії.
2.3 Компенсаційна функція галузі - впливає на соціальні відносини по виконанні завдання відшкодування втраченого заробітку, підвищених витрат, які виникли з причин, визнаних законодавством поважними. Правові норми діють тут не автоматично, а лише у випадках, коли мова йде про заздалегідь визначені ситуації, при настанні яких проводяться забезпечення за рахунок кооперативної демократії, залучення членів колективних господарств до управління суспільним господарством.
3. Духовно-ідеологічна функція права соціального забезпечення є елементом аналогічної функції соціального права. Її існування зумовлено зв’язком між соціальним забезпеченням і духовно-ідеологічною сферою суспільства.
Суть функції полягає у регулюванні суспільних відносин в духовній сфері життя людей за допомогою правових норм, у здійсненні та вирішенні завдань, пов’язаних не лише зі зміцненням правосвідомості, але і з вихованням суспільного відношення до права, суспільної власності, викорінення командно-адміністративної психології, пережитків минулого в свідомості людей.
Право соціального забезпечення виконує перераховані завдання за допомогою своїх норм і притаманних для нього способів впливу. Правові норми про соціальне забезпечення впливають і на ідеологію в цілому і на її складові. Так норми про матеріальне забезпечення пенсіонерів по віку, інвалідів, сімей з дітьми сприяють зміцненню правової моралі, понять про блага, добробут та інше.
Соціальне забезпечення взаємодіє як з вказаною сферою в цілому, так і з взаємними компонентами, різноманітними формами і рівнями суспільної свідомості, передусім з ідеологією, мораллю, соціальною психологією. Тому в складі духовно-ідеологічної функції соціального забезпечення можна умовно виділити дві підфункції:
ü ідеологічну;
ü моральну;
ü соціально-психологічну.
3.1 Ідеологічну підфункцію складають відносини між соціальним забезпеченням й ідеологією (ідеологія як система поглядів та ідей: політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських). Ідеологія відображає погляди на різноманітні сторони життя суспільства, в тому числі і на соціальне забезпечення, активно впливає на його характер і суть. У свою чергу досягнення в галузі соціального забезпечення позитивно діє на свідомість людей, зміцнює віру працюючих в правильності ідеології держави, уряду, їх довір’я до держави.
3.2 Моральна підфункція охоплює собою зв’язки між соціальним забезпеченням і етичними поглядами, що існують в суспільстві. Соціальне забезпечення формується під впливом не тільки об’єктивних фактів, але й його етичних норм і правил. Істотне значення тут мають етичні погляди суспільства на відношення до непрацездатних, на відношення між батьками і дітьми, між чоловіком і жінкою і інші. Соціальне забезпечення сьогодні охоплює собою надання матеріальної допомоги економічно неактивним громадянам забезпечення сімей, що втратили годувальника, допомоги у вихованні дітей та інші. Крім цього, через моральну підфункцію соціальне забезпечення діє на зміцнення моральних починань. Повага до людини, що потребує допомоги і підтримки, визнання державою постійного піклування про неї є найбільшими моральними починаннями - принципами взаємовідносин людей в соціально-демократичному суспільстві. Сьогодні соціальне забезпечення грає поважну роль у вихованні народних мас у розвитку правової свідомості, допомагає виконанню принципів демократичного життя, розвитку прогресивних, духовних і етичних якостей громадян, розуміння ними відповідальності перед суспільством, виховання поваги в сім’ї, створення кращих моральних відносин між батьками і дітьми.
3.3 Соціально-психологічна підфункція - вона базується на взаємовідносинах соціального забезпечення з соціальною психологією. Соціальна психологія є сукупністю почуттів, настроїв, розвитку думок, направленості волі, особливих рис характеру, притаманних людям завдяки спільності соціально-економічних умов їх життя в суспільстві, серед яких особливе значення має таке відчуття, як впевненість людей в завтрашньому дні. Соціальне забезпечення допомагає реалізації даної вимоги по забезпеченню впевненості у майбутньому, надає позитивний вплив на розвиток соціальної психології. Кожний член суспільства відчуває, що йому і його сім’ї гарантована соціальна захищеність.
4. Сімейно-побутова сфера суспільства охоплюється демографічною функцією права соціального забезпечення.
Демографічна функція права покликана стимулювати ріст населення країни і впливати на відтворення робочої сили. Право соціального забезпечення впливає на ріст населення країни за допомогою норм про допомоги по вагітності і пологах, про допомоги матерям, зайнятих доглядом за дитиною, що не досягла певного віку, по тимчасовій непрацездатності (по догляду за хворою дитиною)» норм про допомоги при народженні дитини, малозабезпеченим сім’ям, на дітей військовослужбовців строкової служби, багатодітним і одиноким матерям. Деяке значення тут мають і норми про пенсії на випадок втрати годувальника, про надбавки до пенсії по віку і по інвалідності, на непрацездатних членів сім’ї, пенсіонерів. Виплати по соціальному забезпеченню позитивно впливають на збільшення народжуваності, зниження захворюваності і смертності серед дітей, створюють умови для нормального розвитку населення.
Демографічна функція включає в себе вплив соціального забезпечення на демографічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Системі соціального забезпечення належить важлива роль в відтворенні населення для праці, чим і обумовлений зміст даної функції. Тут також є ланка прямих і зворотних зв’язків. З однієї сторони, стан і розвиток соціального забезпечення залежить від демографічної структури населення, від характеру демографічних процесів. На зміст соціального забезпечення впливає склад населення, співвідношення між кількістю працездатних і непрацездатних, відношення числа дітей до числа працездатних, співвідношення між кількістю осіб різної статі, середня тривалість життя і інше. Велике значення має народжуваність, смертність, одруження, розлучення.
У свою чергу соціальне забезпечення має активний позитивний вплив на демографічні процеси. В поняття демографічної функції входить матеріальне стимулювання створення, розвитку і зміцнення сім’ї, підвищення народжуваності, що здійснюється з допомогою матеріальної допомоги по вагітності, по тимчасовій непрацездатності, багатодітним і одиноким матерям, при народженні дітей, матерям, зайнятим доглядом за дитиною, пенсії на випадок втрати годувальника і інше. Крім цього, соціальне забезпечення позитивно впливає на такі демографічні процеси і ситуації, як зміна поколінь, одруження і інше.
5. В політичну функцію входять зв’язки між соціальним забезпеченням і політикою, перш за все соціальною політикою. Соціальне забезпечення є засобом, за допомогою якого реалізуються цілі соціальної політики. Його інститути і установи сприяють практичному здійсненню соціально-політичних заходів, які плануються державою. Соціальне забезпечення здійснює важливу роль у вирішенні ряду загальних завдань соціальної політики: подолання розбіжностей між містом і селом, ліквідація малозабезпеченості та ін.
6, 7. Юридичні особливості права соціального забезпечення знаходять втілення у змісті його соціально-юридичних функцій: регулятивної і охоронної.
В юридичній літературі зазначалось, що поділ на галузі права зумовлено типами функцій, які здійснюють повноваження в ході регулятивної дії на суспільні відносини. Отже, це означає, що специфічні особливості кожної галузі виділяють її у самостійне структурне відділення права, що необхідно шукати перш за все в її регулятивній функції.
6.1 Регулятивна функція в першу чергу направлена на виконання одного із основних завдань галузі, яка полягає у сприянні громадянам правового демократичного суспільства у здійсненні їх суб’єктивних прав на різні види соціального забезпечення. Тому в її нормах отримують закріплення і конкретизацію встановлені Конституцією України права громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадку захворювання, втрати працездатності, також втрати годувальника, права сімей з дітьми на допомогу від держави, право вагітних жінок та матерів на пільги. Це знаходить вираження у визначенні правосуб’єктності громадян, у компетенції органів, що здійснюють забезпечення, в юридичних фактах, як основах виникнення, зміни і припинення правовідносин, у видах регулювання, у характері і змісті правовідносин по соціальному забезпеченню. Особливості регулятивної функції найбільш чітко виявляються в дотриманні методу права соціального забезпечення.
7.1 Специфічне наповнення в праві соціального забезпечення отримала і охоронна функція соціального права. Що ж охороняється правом соціального забезпечення? Охоронна функція будь-якої галузі, по суті справи, інформує, які соціальні цінності взяті під охорону держави під посередництвом правових приписів. Загалом можна сказати, що право соціального забезпечення охороняється конституційними правами громадян на матеріальне забезпечення та обслуговування із громадських фондів споживання в індивідуальній формі. Крім того, воно охороняє досягнутий рівень благоустрою визначених категорій суб’єктів (інвалідів, пенсіонерів по віку і стажу, сімей з дітьми, тимчасово непрацездатних, та інше) і одночасно покликане охороняти від незаконної розтрати народного статку засобів суспільних фондів споживання.
До складу охоронної функції права соціального забезпечення входить декілька підфункцій, що забезпечують охоронну дію правових норм у різних напрямках, і, що виконують відповідні завдання.
7.1.1 Перспективна підфункція охоронної функції права соціального забезпечення - регламентує процес здійснення громадянами своїх прав на окремі види забезпечення. Норми її здійснення повинні гарантувати безперешкодне отримання громадянами пенсій, допомог і т. д., а при наявності встановлених в гіпотезах правових норм і умов забезпечення. Сюди ж можна віднести норми, які заважають здійсненню громадянам своїх прав, а також санкцій за здійснення цих дій. До вказаних норм належать також адресовані громадянам заборона і санкції у відношенні дій, які можуть привести до незаконної витрати засобів із фондів, що призначені для соціального забезпечення.
7.1.2. Контролюючу підфункцію охоронної функції права соціального забезпечення - реалізують норми про розміри забезпечення, про порядок виплати грошового забезпечення і обсяги натуральних видів забезпечення. За їх допомогою визначається чітка доля кожного працюючого в суспільних фондах споживання, створюються гарантії їх правильного використання.
7.1.3 Підфункція правової відповідальності охоронної функції права соціального забезпечення - виконується безпосередньо нормами про відповідальність громадян за порушення правил, що принесли матеріальну шкоду державі. Ці норми наділені рисами, які дозволяють говорити про їх специфічність. Хоча відповідальність за правом соціального забезпечення є різновидом майнової відповідальності, вона відрізняється від майнової відповідальності, передбаченого нормами цивільного, трудового і господарського права. Перш за все, як було сказано, норми про відповідальність розповсюджуються тільки на громадян, що переотримали грошові засоби у вигляді пенсій, допомог і т.д. Така відповідальність виникає не в рамках договірних відносин або трудових (господарських) правовідносин і не є відповідальністю, що виникає внаслідок припинення шкоди. Вона має місце в межах правовідносин по матеріальному забезпеченню громадян і засобів суспільних фондів споживання в індивідуальній формі. Врешті, своєрідний порядок реалізації заходів відповідальності.
Схожі функції вирішує цивільне та трудове право. Його норми націлені на забезпечення рівних правових можливостей для виявлення і розвитку здатності до праці і творчої активності.
7.1.4 Реабілітаційна підфункція охоронної функції права соціального забезпечення - складається з встановлення фізичних і інших здібностей непрацездатних, пристосування їх до суспільної праці. Вона здійснюється з допомогою таких видів забезпечення, які сприяють встановленню працездатності громадян і залученню їх до трудової діяльності (пенсії по інвалідності, допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і родам, працевлаштування і професійне навчання інвалідів, постачання їх протезно-ортопедичними виробами та ін.).
В результаті виникає не тільки збереження і примноження трудових ресурсів країни, але й створення умов для розвитку особистості.
7.1.5 Комерційна підфункція охоронної функції права соціального забезпечення - відшкодування втраченого заробітку або прибутку, а також підвищених видів (витрат) у випадках втрати заробітку або прибутку, зниження рівня матеріальної забезпеченості в зв’язку з виходом на пенсію по віку, по інвалідності, при втраті годувальника, у випадку народження дитини та ін.
Висновок із питання
Під методом правового регулювання розуміється сукупність прийомів і способів, використовуваних законодавцем для найбільш ефективного регулювання визначеного (за предметом) комплексу суспільних відносин.
Особливості методу права соціального забезпечення знаходять своє відображення у: загальному юридичному положенні учасників цих відносин (їхнього правового статусу, правосуб’єктності); юридичних фактах, на підставі яких виникають, змінюються та припиняються правовідносини по соціальному забезпеченню; порядку формування прав і обов’язків суб’єктів правових відносин; способах охорони прав і забезпечення виконання обов’язків.
Ціль і завдання галузей права - статичні категорії, їх реалізація проходить через галузеві функції: функція являється формою виразу завдань. А звідси з допомогою функцій правових галузей здійснюються задачі галузі, досягаються цілі правового регулювання.
Проблема функції соціального забезпечення є однією із важливих проблем науки. Функції соціального забезпечення повинні розглядатися як прояв його ролі в суспільстві, як направлення його взаємодії на суспільство в цілому на окремі його компоненти.
Аналіз функцій соціального забезпечення та їх класифікацію потрібно здійснювати шляхом вивчення прямих і зворотних зв’язків соціального забезпечення з тими елементами суспільної системи, які визначають його стан і розвиток.
В юридичній літературі розрізняють функції права та функції державної системи.
Функціональна політична будова права як цілісної системи обумовлена його функціями: загальними і спеціально (інколи - соціально) -юридичними.
В залежності від об’єкта впливу - підсистеми суспільства (економічної, політичної, духовно-ідеологічної і сімейно-побутової), загальні функції поділяються на: економічну, соціальну, духовно-ідеологічну, демографічну, політичну.
За допомогою ж спеціально-юридичних функцій, право впливає на поведінку людей в загальних відносинах. В залежності від того, чи бажана чи небажана для держави поведінка, функції можна розділити на: регулюючу і охоронну.
Усі функції здійснюються правом в цілому і кожна його галузь відокремлено в залежності від галузевого предмету, конкретних завдань галузі і її ролі в регулюванні загальних відношень. В головній функції галузі завжди виражається зміст основних функцій права в цілому.
Наступний елемент системи правових функцій - специфічні функції правових галузей. Ці функції, які притаманні окремим галузям права, виражають своєрідність кожної галузі і є однією з її відмінних прикмет.
Структура функціонування правової системи схоплює взаємозв’язки між її елементами (функціями галузей і загальноправовими функціями). Основою даної структури є зв’язки між загально-правовими функціями і іншими елементами системи функцій права. Загальні і спеціально-юридичні функції виконуються правом в цілому, його галузями, підгалузями. Кожна конкретна галузь виступає як сторона, елемент, частина цих функцій, звідси зв’язок між загально-правовими і галузевими функціями носить безпосередній характер - кожна з загальноправових функцій одночасно є функцією окремих галузей.
Однак не можна сказати, що всі функції здійснюються галузями права однаково. Кожна із правових галузей забезпечує виконання загальноправових функцій з притаманними їй юридичними засобами і засобами згідно загальноправової функції, предмету регулювання, ролі і завдань тієї чи іншої галузі.
Право соціального забезпечення, як частина соціального права перш за все виконує загальноправові суспільні функції: економічну, соціальну, духовно-ідеологічну, демографічну, політичну, а також соціально (спеціально)- юридичні функції: регулюючу і охоронну.
У процесі здійснення названих функцій з їх структур викристалізовуються й галузеві функції: розподільча, забезпечувальна, виробнича функції права соціального забезпечення.
Попри цього, право соціального забезпечення впливає на соціальну сферу суспільства за допомогою трьох відносно самостійних функцій: елітарної, реабілітаційної, компенсаційної.
У складі духовно-ідеологічної функції соціального забезпечення можна умовно виділити дві підфункції: ідеологічну; моральну; соціально-психологічну.
Сімейно-побутова сфера суспільства охоплюється демографічною функцією права соціального забезпечення.
В політичну функцію входять зв’язки між соціальним забезпеченням і політикою, перш за все соціальною політикою.
Юридичні особливості права соціального забезпечення знаходять втілення у змісті його соціально-юридичних функцій: регулятивної і охоронної.
Специфічне наповнення в праві соціального забезпечення отримала і охоронна функція соціального права. До її складу входить декілька підфункцій: перспективна, контролююча, підфункція правової відповідальності і реабілітаційна підфункція.
Диференціація норм права.
Говорячи про першу рису, слід підкреслити, що внутрішня структура системи права соціального забезпечення не тільки науково обґрунтована, але й доведена на практиці.
Говорячи про другу специфічну рису системи права соціального забезпечення, слід вказати, що під впливом норм права сформувались правові інститути, котрі входять в більш загальні структурні ланки – в Загальну або Особливу частини.
У свою чергу, в середині кожного правового інституту може бути виділена окрема група норм.
Для визначення системи права соціального забезпечення необхідно детально розглянути її внутрішню будову (структуру).
Це зв’язано з тим, щоб виділити ту чи іншу систему в суспільстві - значить відділити частину з цілого, а потім вивчити його також як систему, визначити його параметри (структуру, функцію). Будь-яка система має внутрішню організацію, яка є способом взаємозв’язку, взаємодії утворюючих її елементів.
З таких само компонентів складається соціальне забезпечення.
До загальної частини відносяться норми, які регулюють правила поведінки загального характеру, так як вони характеризують зміст та форму всієї галузі права, а саме: предмет, метод, форми і види соціального забезпечення, система правовідносин, систему галузі, джерела галузі, принципи права.
Наприклад, в розділі щодо принципів права соціального забезпечення мова піде тільки про керівні засади соціального забезпечення. Ці розділи можна назвати правовими інститутами і це не суперечить теорії права. Друга причина полягає в тому, що немає необхідності ламати сталий стереотип структури системи права, взагалі, і права соціального забезпечення, зокрема. Ось чому розділ Загальної частини можливо називати правовими інститутами.
До норм загальної частини права соціального забезпечення, зокрема, слід віднести положення ст.ст. 46, 92 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5, 7, Закону України “Про пенсійне забезпечення”, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 5 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
У загальну частину входять інститути, що містять положення, "обслуговуючі" практично усі інститути особливої частини. Саме тому в загальну частину входять норми права, дія яких поширюється на усі відносини, що входять у предмет права соціального забезпечення.
Структура загальної частини права соціального забезпечення, яка склалася на сьогоднішній день, відповідає об’єктивності і послідовності розміщення правових інститутів. Насамперед розглядаються такі інститути, як предмет і метод правового регулювання системи права.
У структурній системі після правових інститутів „предмет”, „метод”, повинен знаходитись інститут „джерело (форма) права соціального забезпечення”.
Причина розташування останнього перед інститутом „правові принципи” полягає в тому, що принципи знаходяться в самих нормах права або випливають з них.
Для кращого їх розуміння все-таки слід спочатку вивчити і зрозуміти джерела права соціального забезпечення.
Критерієм такого розташування правових інститутів в загальній часині права соціального забезпечення є науково обґрунтована послідовність, яка дозволяє в кращій формі зрозуміти суть всього права соціального забезпечення.
Таким чином, пропонується наступна структура Загальної частини права соціального забезпечення:
ü предмет,
ü метод правового регулювання,
ü форми й види соціального забезпечення,
ü система соціально-забезпечувальних правовідносин,
ü система галузі права,
ü джерела (форма) галузі права,
ü принципи права.
Особлива частина галузі, у свою чергу, складається з інститутів, що мають самостійний об’єкт регулювання.
До них відносяться наступні інститути:
ü трудовий стаж,
ü пенсії,
ü допомоги,
ü компенсаційні виплати,
ü соціальне обслуговування,
ü медична допомога й лікування,
ü пільги за системою соціального забезпечення.
Підставою для розподілу всіх норм права соціального забезпечення на зазначені інститути служать види відносин, регульовані певною сукупністю норм.
Кожний із зазначених інститутів поділяється на підінститути. Так, інститут пенсій поділяється на підінститути: пенсії за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника, за вислугу років. Інститут трудового стажу - на підінститути в залежності від загального, спеціального, безперервного, страхового стажу.
Усередині інститутів норми права також розташовуються за визначеною системою з урахуванням структури правовідносин, єдності і диференціації норм, виокремлених за різними підставами. Зокрема, усередині інституту пенсій за віком можна виділити норми, що регулюють умови надання трудових пенсій за віком на загальних підставах та пільгових.
Є загальні норми, - ті, що визначають суб’єктів і зміст пенсійних правовідносин, юридичні факти, що породжують, змінюють чи припиняють дію даних правовідносин, та спеціальні норми, що закріплюють пільгові підстави забезпечення трудовими пенсіями за віком з урахуванням шкідливості, небезпечності, природно-кліматичних умов праці, а також за вислугу років.
Звертають на себе увагу норми, що регулюють пенсійне забезпечення. Їх так багато, вони настільки різноманітні та диференційовані, що деякі автори (М. Захарова, П. Маргичєва, Є. Тучкова, І. Сирота) пропонують об’єднати їх у підгалузь права соціального забезпечення. Норми ж цієї підгалузі поділити на інститути за видами пенсій, у залежності від юридичних фактів (страхових обставин), що служать підставою виникнення права на соціальне забезпечення (трудовий, страховий) стаж, інвалідність, смерть годувальника, вислуга років, порядок призначення пенсій).
Разом з тим, на даному етапі становлення галузі права соціального забезпечення, висловлюються й точки зору (зокрема, Б. Стичинский) про недоцільність подібного “дроблення” галузі.
В окремих джерелах пенсійне забезпечення розглядається ще і як “генеральний інститут” - тобто комплекс норм, що закріплюють загальну юридичну конструкцію, виражену в диференційованих інститутах. Прихильники цієї концепції (В. Шайхатдінов) стверджують, що даному інституту властива роль, характерна для генерального інституту взагалі, тобто - юридичне оформлення окремих галузей диференційованого правового регулювання. Дану концепцію розділяє і Б. Стичинский, який вважає, що у структурі даного інституту чітко виявляються субінститути, що об’єднують норми, які регламентують окремі види пенсій, а самі «пенсійні відносини» іменує ядром предмета – центральне місце яких визначається не тільки тим, що це найбільш розповсюджені відносини, а й значними витратами на ці цілі з Пенсійного фонду України.
Таким чином, у розгорнутому виді структура особливої частини права соціального забезпечення може виглядати так:
1. Трудовий стаж, його види і правове значення; порядок обчислення і підтвердження; особливості обчислення страхового стажу при забезпеченні по окремих видах загальнообов’язкового державного соціального страхування.
2. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення як окремі рівні у структурі системи пенсійного забезпечення в Україні.
Інші, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, види державного пенсійного забезпечення окремих категорій громадян: військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, державних службовців, службових осіб органів місцевого самоврядування, наукових та науково-педагогічних працівників, суддів, народних депутатів, службових осіб митних органів, службових осіб прокуратури, працівників засобів масової інформації та ін.
3. Соціальна допомога (державна соціальна, адресна допомога, соціальна підтримка), допомоги і стипендії (довічні, державні), послуги, а також компенсаційні виплати по системі соціального забезпечення.
Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами особам, не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; одноразова допомога при народженні дитини і допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років особам, не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; допомога на дітей, що знаходяться під чи опікою піклуванням, і на дітей самотнім матерям та ін.
4. Медична допомога та лікування. Гарантії прав громадян у сфері охорони здоров’я. Право громадян на охорону здоров’я. Основні принципи охорони здоров’я громадян в Україні. Медична допомога і медичні послуги. Гарантована державою безкоштовна медична допомога: її види й обсяг. Медико-санітарна і лікувально-профілактична допомога: їхні види й умови надання. Допомога населенню методами народної і нетрадиційної медицини та ін.
5. Соціальне обслуговування (соціальні послуги, послуги соціального характеру). Пільги (послуги соціально-побутового характеру) по системі соціального обслуговування. Матеріальне, соціально-побутове, медичне забезпечення і соціальний захист інвалідів. Реабілітація й адаптація інвалідів. Реабілітаційна допомога (послуги), її види. Центри професійної, медичної і соціальної реабілітації інвалідів. Реабілітація інвалідів засобами фізичної культури і спорту. Забезпечення інвалідів війни, інвалідів у результаті Чорнобильської катастрофи, інвалідів по загальному захворюванню, з дитинства. Забезпечення інвалідів засобами пересування і протезно-ортопедична допомога населенню та ін.
Отже, у цілому система права соціального забезпечення являє собою сукупність норм права соціального забезпечення, які видавались державою або по її згоді громадськими організаціями, взаємозв’язані між собою, структурно розташовані в науково обґрунтованому визначеному порядку, при чому ці норми диференційовані по їх цілеспрямованості, та по правових інститутах і групах;
Іноді в літературі вказується, що під системою правової галузі прийнято розуміти:
- сукупність об’єктивно взаємопов’язаних правових інститутів і норм, розташованих у визначеній структурованій послідовності відповідно до специфіки суспільних відносин, що регулюються;
- науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що складають єдину галузь права, і їх розподіл (класифікацію) на загальну й особливу частини;
- об’єктивно існуючий внутрішній поділ галузі права соціального забезпечення на підгалузі, інститути, підінститути (субінститути).
Висновок із теми
На сьогодні, у період переходу до ринкових відносин в Україні, з появою економічної нестабільності, інфляції, зубожіння, посиленням розшарування суспільства, ростом числа безробітних, біженців, вимушених переселенців, осіб без визначеного місця проживання актуалізувалася проблема соціальної захищеності громадян.
Вирішити її в рамках однієї галузі - права соціального забезпечення - неможливо, оскільки вона виходить одночасно на кілька галузей. Проте, пріоритетним тут є визначення соціально-економічних заходів, пов’язаних із забезпеченням громадян у старості і при непрацездатності, з турботою про материнство і дітей, медичним обслуговуванням та лікуванням як найважливішими засобами оздоровлення, профілактики і відновлення працездатності та ін.
Усі ці питання і вивчаються в рамках окремої галузі національного права – права соціального забезпечення. з'ясувати. А - це базис для вивчення інших тем за цим навчальним курсом.
При рабовласницькому і феодальному засобах виробництва існувало 10 основних форм матеріального забезпечення пристарілих, вдів, дітей-сиріт і непрацездатних: утримання як правопривілегія, що надавалось майновим верствам населення і окремим категоріям воїнів, приватна благодійність, опіка і піклування, цивільно-правове забезпечення в рамках сімейних відносин по особливих видах угод або безпосередньо урегульоване законом, державна зневага до найбідніших верств населення, збір милості, цехове страхування і інші форми колективної взаємодопомоги, хазяйська влада рабовласника, феодала по відношенню до рабів, кріпаків і наймитів у вигляді подачки, доброчинства.
Не дивлячись на деякі розбіжності, що існували між перерахованими формами матеріального забезпечення (крім цехового страхування і інших форм самодопомоги), соціально-правова суть одна – доброчинство, благодійництво, створене на пожертвування приватних осіб, господаря-рабовласника або феодала, родинних зв’язків або на допомогу держави. Навіть матеріальне забезпечення, що виступало як право-привілей майнових верств населення, було не обов’язком держави, а милістю того чи іншого правителя, царя, імператора.
Ні рабовласницькому, ні феодальному засобам виробництва не присутня державна функція матеріального забезпечення пристарілих, вдів, сиріт і непрацездатних. Правові шляхи регулювання цих відносин невід’ємні від відносин власності і її прерогатив державної влади. Із аналізу джерел рабовласницького і феодального права видно, що ці відносини регулювались, як правило, в рамках спадкоємницького права, або ж в якості додатку до регулювання відносин власності.
Поступово, вже в ХХ ст., форми і види такого забезпечення ставали дедалі різноманітними.
Тема 2. Основні принципи та система джерел (форм) соціального забезпечення
План лекції
Вступ.................................................................................................................6.
1. Історико-теоретична характеристика соціального забезпечення...........6
2. Загальне поняття соціального забезпечення: його зміст та співвідношення із суміжними категоріями.............................................................29
3. Поняття права соціального забезпечення та характеристика його предмета.....................................................................................................................53
4. Метод і функції права соціального забезпечення...................................76
5. Система галузі соціального забезпечення, законодавства й навчального курсу. Наука права соціального забезпечення.................................98
6. Принципи соціального забезпечення, їх класифікація.........................121
7. Джерела права соціального забезпечення: поняття, класифікація і загальна характеристика. Державні соціальні стандарти і гарантії....................139
Висновок.......................................................................................................167
Нормативно-правові та літературні джерела
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №6. – Ст. 31.
3. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №23. – Ст. 121.
4. Закон України від 05.11.1991 р. “Про пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №3. – Ст. 10.
5. Закон України від 21 листопада 1992 р. “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №20. – Ст. 101–102.
6. Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. – Ст. 18.
7. Закон України від 26 червня 1997 р. “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №37. – Ст. 237.
8. Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №46–47. – Ст. 403.
9. Закон України від 1 червня 2000 р. “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №35. – Ст. 290.
10. Закон України від 2 березня 2000 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. – Ст. 171.
11. Закон України від 5 жовтня 2000 р. “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №48. – Ст. 408–409.
12. Закон України від 8 червня 2000 р. “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №40. – Ст. 337.
13. Закон України від 16 листопада 2000 р. “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям–інвалідам” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №1. – Ст. 2.
14. Закон України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №14. – Ст. 71.
15. Закон України від 22 лютого 2001 р. “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №17. – Ст. 80.
16. Закон України від 11 січня 2001 р. “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №11. – Ст. 47.
17. Закон України від 9 липня 2003 р. “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Праця та зарплата. 2003. – №33.
18. Закон України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” // Праця та зарплата. 2003. – №32.
19. Закон України від 15 липня 2003 р. “Про соціальні послуги” // Праця та зарплата. – 2003. – №34–35.
20. Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в України, схвалені Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. №291/98 // Праця та зарплата. –1998. – №9.
21. Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. №439 // Праця та зарплата. – 2001. – №18.
22. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим соціальним страхуванням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1266 // Праця та зарплата. – 2001. – №37.
23. Законодавство України про пенсійне забезпечення / Відп. ред. О.Г. Кулик. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
24. Андрєєв B.C. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. М.: Юрид. лит., 1987.
25. Батыгин К.С. Право социального обеспечения. Общая часть. Учебное пособие. М., 1995.
26. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №7.
27. Болотіна Н.Б. Про принципи сучасного права соціального забезпечення України / Актуальні проблеми держави та права. Зб. наук. праць. Вип. 9 – Одеса, 2000.
28. Буянова М.О., Кондратьева З.А., Кобзева С.И. Право социального обеспечения. Учебн. пос. – М., 1997.
29. Егоров А.Н. Основные принципы советского права социального обеспечения. – М., 1984.
30. Лавриненко О.В. Правовая и социальная защита работников органов внутренних дел Украины: Учебн. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 590 с.
31. Лавриненко О.В. Правовое регулирование пенсионного обеспечения лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел: Научн.–практ. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 48 с.
32. Лавриненко О.В. Социальная защита лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел Украины: Научн.–практ. пособие. – Х.: Знание, 1999. – 136 с.
33. Лавріненко О.В. Нормативне забезпечення правового та соціального захисту працівників міліції України // Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 122–127.
34. Лавріненко О.В. Правовий та соціальний захист жінок як суб’єктів службово–трудових правовідносин // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України.: Збірник наук. статей. Харків–Київ: Ла Страда–Україна, 1999. – С. 157–168.
35. Право социального обеспечения (конспект лекций в схемах) / Ред. – состав. Д.И. Платонов. – М., 2001.
36. Право социального обеспечения (конспект лекций) / Автор – состав. А.П. Толмачев. – М., 2001.
37. Право социального обеспечения. Практикум. Нормативные акты. Образцы документов. / Под ред. Э.Г. Тучковой. М.: Новый Юрист, 1997.
38. Право социального обеспечения. Учебное пособие / Под ред. К.Н. Гусова. – М.: «Проспект», 2000.
39. Практикум по российскому трудовому праву. – М.: Издательская группа Норма – ИНФРА – М, 1999.
40. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине. – Х.: Одиссей, 2000.
41. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
42. Сташків Б. Норми права соціального забезпечення // Право України. – 2002. – №2.
43. Сташків Б. Право соціального забезпечення як наука // Право України. – 2002. – №9.
44. Сташків Б. Принципи права соціального забезпечення // Право України. – 2002. – №4.
45. Сташків Б. Судовий захист – соціальним правам громадян // Право України. – 1996. – №10.
46. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України. – 2002. – №6.
47. Субботенко В.К. Процедурные правоотношения в социальном обеспечении. Томск, 1980.
48. Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социальное страхование. М.: Экспертное бюро, 1997.
49. Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социальное страхование. 2–е изд. М.: Контур, 1998.
50. Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения: Учебно–метод. пособие. – М., 1995.
51. Шайхатдінов В.Ш. Право социального обеспечения Российской Федерации. Учеб. пособ. Вып. 1. – Екатеринбург, 1996.
Вступ
Мета лекції: засвоєння теоретичних положень про право соціального забезпечення.
На сьогодні, у період переходу до ринкових відносин в Україні, з появою економічної нестабільності, інфляції, зубожіння, посиленням розшарування суспільства, ростом числа безробітних, біженців, вимушених переселенців, осіб без визначеного місця проживання актуалізувалася проблема соціальної захищеності громадян.
Вирішити її у рамках однієї галузі - права соціального забезпечення - неможливо, оскільки вона виходить одночасно на кілька галузей. Проте, пріоритетним тут є визначення соціально-економічних заходів, пов’язаних із забезпеченням громадян у старості і при непрацездатності, з турботою про материнство і дітей, медичним обслуговуванням та лікуванням як найважливішими засобами оздоровлення, профілактики і відновлення працездатності та ін.
Усі ці питання і вивчаються в рамках окремої галузі національного права – права соціального забезпечення. Тому належне вивчення, засвоєння матеріалу за темою допоможе Вам засвоїти основний галузевий понятійний апарат, з’ясувати головні принципи та механізми реалізації конституційного права на соціальний захист громадянами України. А - це базис для вивчення інших тем за цим навчальним курсом.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 291.