І що доброго є,

Ти у себе впивай.

С. Руданський

ПРАГНЕМО ЗНАТИ БІЛЬШЕ!

Степан Руданський (1834–1873). Степана Руданського називали

«найвеселішою людиною в найсумнішому місці». Він працював лікарем, бачив багато людських страждань. Не тільки допомагав хворим, причому часто безкоштовно, а й підтримував їх веселим, підбадьорливим словом, своїми вигаданими співомовками. Написав близько двохсот віршованих гуморесок, кілька поем, чимало байок, балад, ліричних віршів. Але найбільше прославився письменник своїми співомовками – так він сам називав свої твори гумористичного жанру. Протягом життя він написав понад 200 віршованих співомовок, проте вони були надруковані вже після смерті письменника.

ЗАПИШІТЬ ЗАПРОПОНОВАНІ СЛОВА

ДО СВОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО СЛОВНИЧКА!

Гумор – це художній прийом у творах літератури, спосіб художнього зображення, коли про серйозні речі говориться з добродушною посмішкою.

Сатира – різке висміювання негативних явищ.

Анекдот – коротке гумористичне оповідання про                        характерний випадок у побутовому житті з несподіваним дотепним закінченням.

Співомовка – це здебільшого короткий гумористичний                               вірш, побудований на основі народного анекдоту, приказки.

Ознаки співомовки:

·опис якогось одного комічного або трагічного випадку;

·стисле зображення подій, динамічний розвиток;

·несподівана розв'язка;

·одна-дві дійові особи;

·завершення твору гострим, дотепним висловом.

Інверсія – порушення узвичаєного порядку слів з метою виділити певне слово в тексті, звернути на нього особливу увагу, наприклад: Реготять купці дурнії («Добре торгувалось»).

Макаронічна мова (італ. maccherònico, від                   maccheróni – макарони) – механічна суміш слів                   чи  висловів  з різних            мов чи

переінакшення їх на іноземний лад. У художніх творах макаронічна мова імітує мову чужинців, пародіює тих, хто захоплюється запозиченням. Є мовним засобом гумору й сатири.

ПРАГНЕМО ЗНАТИ БІЛЬШЕ!

Термін «співомовки» поет створив шляхом сполучення двох слів: спів та мовити.

Співомовки С. Руданського можна поділити на окремі групи. Зокрема він особливу увагу приділяє висміюванню служителів церкви, панів, їхніх вад, негативного та презирливого ставлення до простого народу.

Наприклад, у співомовці «Добре торгувалось» дотепно висміяно панів, які хочуть поглузувати з мужика, щоб показати свою зверхність. Але це їм не вдається, бо в народі багато розумних, дотепних і мудрих людей. Вони так повертають справу, що в дурнях залишаються пани. Цей твір має актуальне звучання й сьогодні. Не треба принижувати гідність інших людей, бо це обов’язково повернеться бумерангом й боляче «віддячить». У співомовках «Пан і Іван в дорозі», «Почому дурні», «Черевики» тощо герой співомовок – проста людина, що висміює панів, шляхтичів, чиновників; у творах «Чи далеко до Києва»,

«Не мої ноги», «Школяр» тощо гумористично зображується побут і риси характеру самого героя. Стислість, гострота діалогу надають співомовкам Руданського особливої виразності.

Кращі традиції творчості «незрівнянного анекдотиста» успадкувала й сучасна література: всі наші гумористи й сатирики зазнали певного впливу його співомовок. На жаль, співомовки С. Руданського побачили світ лише через тридцять років після їх написання. Але вони одразу ж були підхоплені народом.

Добре торгувалось

Чи в Києві, чи в Полтаві, Чи в самій столиці Ходив чумак з мазницею Помежи крамниці.

І в крамницях, куди глянеш, Сріблом-злотом сяє, –

А йому то і байдуже: Він дьогтю питає!

Реготять купці дурнії, А він тільки сплюне

Та й до другої крамниці,

Багатшої, суне.

В найбагатшій крамниці Два купці сиділо,

І туди чумак заходить З мазницею сміло:

«Добридень вам, добрі люди!» Та й зачав питати,

Чи нема у них принаймні Дьогтю де продати.

«Нєту, нєту! – купці кажуть Та й, шельми, сміються: –

Здєсь нє дьоготь – толькі дурні Адні продаються!»

А чумак їм: «То нівроку ж, Добре торгувалось,

Щойно два вас таких гарних На продаж осталось».

ПРАГНЕМО ЗНАТИ БІЛЬШЕ!

Крамниця – слово походить від «крам» (товар); магазин.

Чумак – історична українська назва торгівця сіллю (XVI–XIX ст.); особа, що займалася торговельно-візницьким промислом.

Мазниця – (зменшене – мазничка) – посудина для дьогтю, яким змазували рухомі металеві частини коліс, воріт, дверей і т. ін.

Дьоготь – в'язка бура або чорна рідина.

ПОДУМАЙТЕ ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ!