Під організацією слід розуміти групу людей, д-сть яких координується (свідомо або спонтанно) для досягнення певної мети. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами. Тому в конкретних випадках можна використовувати терміни підприємство, фірма тощо. Організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. Організація складається з керуючої та керованої підсистем. Надалі термін «підсистема» можна замінити терміном «система». Керуюча система включає ті складові елементи, які забезпечують процес управління. До складу керованої системи входять елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності. Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами в середині організації. Згідно з позицією амер. ек. Мескона, Альберта та Хедоурі, основними внутрішніми змінними в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія і люди (працівники). Цілі – це конкретний, кінцевий стан або очікуваний результат організації (групи). Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій. Кожна служба і підрозділ мають свої цілі. Структура – це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних областей), які виконують служби або підрозділи. Тут поєднуються горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Можна виділити високу і плоску структури організацій. Завдання — це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в зумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми. Технологія — це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалася в процесі трьох переворотів: промислової революції; стандартизації; механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем.

Люди — найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається: 1)здібностями; 2)обдарованістю; )потребами; 3)знаннями (фаховістю); 4)поведінкою; 5)ставленням до праці; 6)позицією; 7)розумінням цінностей; 8)оточенням (склад групи, до якої входять); 9)наявністю якостей лідера тощо. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища. Згідно з означенням американського дослідника Джералла Белла, зовнішнє середовище містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, державні заклади (інституції), фінансові організації, джерела трудових ресурсів тощо. Мескон, Альберт, Хедоурі дійшли висновку, що фактори зовнішнього середовища доцільно поділяти на дві групи:1)прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації й залежать від цієї діяльності; 2)непрямої дії, тобто вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини. Для організацій, які діють за межами внутрішнього ринку (на міжнародному рівні), особливого значення набуває група факторів міжнародного оточення. Особливість їхньої дії полягає в тому, що вони включають в себе всі фактори зовнішнього середовища, які відображають умови конкретної країни, де власне функціонує організація. При цьому слід враховувати те, що для проникнення на міжнародні ринки існують такі шляхи: 1)експорт; 2)імпорт; 3)ліцензування; 4)спільне підприємництво; 5)прямі капіталовкладення; 6)формування багатонаціональних корпорацій. При оцінці факторів зовнішнього середовища менеджеру слід враховувати їхні характеристики, а саме: 1)взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може привести до зміни інших); 2)складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр їхніх значень); 3)рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації); 4)невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації); 5)багатогранність зовнішнього середовища (відображення різних подій та аспектів).