Поява школи наукового управління пов'язана передусім з теоретичною і практичною системою управління Ф. Тейлора (1856 1915 рр.). Проводячи паралель, можна сказати, що як теорія А. Сміта дала початок всім гілкам політекономії, так і система Тейлора всьому подальшому менеджменту. П. Друкер писав: «Тейлоризм це скеля, на якій ми споруджуємо нашу дисципліну» .Нарівні з Тейлором фундаторами школи наукового управління є Френк і Лілія Гилберт, Генрі Гантт і інші. Творці школи наукового управління виходили з того, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку і аналіз, можна удосконалити більшість операцій ручного труда, добитися більш ефективного їх виконання. Формування школи наукового управління базувалося на трьох основних моментах, які послужили початковими принципами для розвитку менеджменту:1. Раціональна організація труда;2. Розробка формальної структури організації;3. Визначення заходів по співпраці керівника і робітника, тобто розмежування виконавчих і управлінських функцій. Раціональна організація труда передбачала заміну традиційних методів роботи рядом правил, сформованих на основі аналізу роботи, і подальше правильне розставляння робітників і їх навчання оптимальним прийомам роботи. Дружини Френк і Лілія Гилберт аналізували в основному фізичну роботу у виробничих процесах, тобто «вивчення рухів» з використанням вимірювальних методів і приладів.Л. Гилберт поклала початок області управління, яка тепер називається «управління кадрами». Вона досліджувала такі питання, як підбір, розставляння і підготовка кадрів. Наукове управління не нехтувало людським чинником.Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників в збільшенні продуктивності і обсягу виробництва. Наукове управління також виступило в захист відділення управлінських функцій обдумування і планування від фактичного виконання роботи. Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота по управлінню це певна спеціальність, і що організація загалом виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить успішніше усього. Цей підхід різко контрастував зі старою системою, при якій робітники самі планували свою роботу.Представники школи наукового управління в основному присвячували свої роботи тому, що називається управлінням виробництва. Вона займалася підвищенням ефективності на рівні нижче управлінського, так званому внеменеджерском рівні. Ідеї, закладені школою наукового управління, були розвинені і застосовані до управління організацій загалом передусім представниками адміністративної школи управління.

20. Школи в М. Школа людських відносин.( 1930 – 1950)Школа людських стосунків. Крім М.-П. Фоллет, її представниками були Честер Барнард (1886—1961) і Елтон Мейо (1880—1949). Барнард, зокрема, досліджу­вав неформальні організації у межах формальних і створив теорію прийняття влади, згідно з якою люди са­мі вирішують, чи виконувати їм накази. Як правило, накази виконуються тоді, коли це приносить особисту вигоду виконавцям.Експерименти, які Е. Мейо проводив у Хоторні (1927—1933), засвідчили, що високу продуктивність забезпечує не лише раціоналізація роботи, а й стосунки між людьми в процесі її виконання. Створення комфорт­ної у психологічному плані атмосфери (доброзичливе, уважне ставлення керівництва до робітників, довіра до керівника тощо) сприяє поліпшенню їх роботи.На основі робіт Мейо, Фоллет та Барнарда було сфор­мульовано нову філософію людських стосунків, яка враховувала психологічні мотиви поведінки людей у процесі виробництва, проблеми групових відносин, гру­пові норми, конфлікти і співробітництво, комунікацій­ні бар'єри, неформальні організації.Прихильники концепції «людських стосунків» стверджували, що економічні інтереси людей є не єди­ними спонукальними мотивами, що людину можна та­кож заохотити до праці задоволенням її соціальних і психологічних потреб. Йшлося про прагнення до осо­бистого визнання, формування почуття колективізму, власної значущості тощо.На підставі концепції «людських стосунків» було розроблено рекомендації щодо того, як слід керувати підлеглими, як змусити їх змиритися -з подальшою ін­тенсифікацією праці та ін.