Внутрізмінний режим праці і відпочинку визначає: час початку і закінчення зміни, її тривалість, сумарну тривалість перерв і відпочинку, величину окремих перерв, їхній розподіл протягом зміни, форми проведення відпочинку.

Відповідно до добових коливань працездатності людини початок зміни рекомендується встановлювати не раніше 6 години ранку, закінчення – не пізніше чим о 24 годині. Звичайна тривалість зміни для працюючих у нормальних умовах праці – 8 годин при п'ятиденному тижні (40-годинний тиждень), однак у ряді випадків тривалість щоденної роботи може скорочуватися:

· для зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – 4-6 год. (не більше 36 год. роботи за тиждень).

· оскільки працездатність у нічний час знижена у порівнянні з денним, то тривалість нічної зміни скорочується на 1 год. без наступного відпрацьовування. Нічний час – з 10 г. вечора до 6 год. ранку, нічною зміною вважається та, в якій не менше половини її тривалості приходиться на нічний час. Це положення не відноситься до випадків, коли працівник користується скороченою тривалістю зміни з інших причин, до безперервного виробництва, шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем;

· для осіб, молодше 18 років: від 15 до 16 років – тривалістю зміни скорочується на 2 год. (24-годинний робочий тиждень), від 16 до 18 років – на 1 год. (36 - годинний робочий тиждень),

· напередодні святкових днів нормальна тривалість зміни скорочується на 1 год.;

· установлена тривалість зміни при шестиденному робочому тижні: не більш 7 г. при тижневій нормі 40 год., при 36-годинному робочому тижні – 6 год., при 24-годинному робочому тижні – 4 год.

В усіх перерахованих вище випадках оплата здійснюється як за цілком відпрацьований нормальний час, тобто здійснюються доплати за скорочену тривалість зміни. Якщо говорити про роботу на умовах неповного робочого часу (неповний робочий день, неповний робочий тиждень або сполучення того й іншого), установленого за згодою працівника й адміністрації, то звичайно при такому режимі тривалість зміни скорочується не більше ніж на 4 год., робочого тижня – не більше ніж на 20 год. В обов'язковому порядку такий режим може бути встановлений працівнику на його прохання, або з ініціативи адміністрації. В останньому випадку, оскільки даний захід істотно змінює умови наймання, працівник повинен бути попереджений про новий режим не менше, ніж за два місяці. При незгоді він має право розірвати трудовий договір у однобічному порядку. При такому режимі оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від фактично виконаної роботи.

Особливо варто сказати про гнучкі графіки робочого часу. Їхнє застосування можливе там, де відсутність працівника не веде до порушення виробничого процесу. Суть гнучких режимів полягає в тому, що для окремих працівників або колективів допускається у визначених межах саморегулювання часу початку, закінчення, тривалості робочої зміни. Робочий день поділяється на дві частини: фіксовану, коли працівник повинен знаходитися на роботі, і гнучку, у межах якої він може змінювати час початку і закінчення роботи.

Роботи понад установлену тривалість робочого часу називаються понаднормовими. Трудовим законодавством передбачене їхнє застосування лише у виняткових випадках.

Існують три основні види перерв на відпочинок.

Мікропаузи - мимохідь виникають короткі, тривалістю у кілька секунд, перерви між операціями, роботами, викликані необхідністю змінення нервової системи працівника при переході від однієї дії до іншої.

Обідня перерва призначена для прийому їжі та відпочинку. Її тривалість (звичайно від 30 хв. до 1 год., максимально – до 2 годин) не входить у тривалість зміни. Визначаючи її тривалість для конкретної організації, варто врахувати, що вона повинна бути такою, щоб забезпечити виконання санітарно-гігієнічних процедур, у деяких випадках – зміну одягу, перехід до місця прийому їжі та назад, прийом їжі, одержання обіду, короткий відпочинок після обіду. Скорочення цього часу можливо за рахунок: раціональної організації та механізації праці персоналу столових і роздавальних пунктів, готування обідів по замовленнях і комплексних обідів з накриттям столів до приходу , уведення чіткого графіка почергової обідньої перерви для різних підрозділів організації та самообслуговування в їдальнях.

У випадку неможливості або недоцільності зупинки виробничого процесу на час обідньої перерви можуть здійснюватися підміни – або з використанням спеціально виділених підмінних працівників, або за рахунок взаємопідмін (наприклад, у бригаді). Слід зазначити, що підміни повинні носити регламентований характер і здійснюватися за графіком. Рекомендується встановлювати обідню перерву в середині зміни (плюс-мінус 1 год.).

Регламентовані перерви на відпочинок призначені для попередження швидкого падіння працездатності. Вони включаються в робочий час, при розрахунку норм праці їхня тривалість входить у розрахунок норми часу.

Сумарна тривалість цих перерв у розрахунку на зміну може визначатися декількома методами:

1) на основі показника стомлюваності у відносних одиницях, визначеного за методикою фізіологічних досліджень:

Твідп. = -0,58 У,

де Твідп. – час на відпочинок, У – показник стомлюваності.

2) на основі показника умов праці в балах, обумовленого інтегральним показником ваги праці:

Твідп. = 1,41Х – 7,85,

де Х – показник умов праці.

3) нормативний метод, розроблений НДІ праці. Він передбачає облік наступних основних факторів, які впливають на працездатність: фізичне навантаження, нервова напруга, робоче положення, поза і переміщення в просторі, монотонність, темп роботи, гіподинамія і гипокінезія, метеорологічні умови, шкідливі речовини, виробничий шум, ультразвук, вібрація, освітлення, електромагнітні поля. Всі фактори диференційовані за ступенем впливу на стомлення, даються їхні характеристики і величини часу на відпочинок у відсотках від оперативного часу за кожним фактором у залежності від його значення. Загальний час на відпочинок визначається як сума відсотків від оперативного часу, обчислювальних за відміченими факторами.

Слід відзначити, що розробка внутрізмінного режиму праці та відпочинку повинна вестися у визначеній послідовності. «Алгоритм» роботи з проектування раціонального режиму може бути таким:

· упровадження заходів щодо поліпшення умов праці, раціонального планування, оснащення й обслуговування робочого місця, ліквідації перебоїв у роботі;

· упровадження заходів щодо зниження монотонності праці;

· визначення сумарного часу на відпочинок з урахуванням удосконалювання всіх факторів, що впливають на режим праці;

· визначення кількості необхідних підмін і можливості взаємозамінній під час відпочинку;

· вивчення динаміки працездатності, побудова графіка її змінення протягом зміни;

· розподіл часу на відпочинок з урахуванням динаміки працездатності, розробка графіків підміни (взаємозаміни);

· упровадження режиму й оцінка його ефективності.

Добові режими праці та відпочинку визначаються взаємодією змінних графіків праці і відпочинку протягом доби.

Тижневі режими праці та відпочинку. В умовах багатомісячної роботи особливого значення набуває розробка тижневих режимів праці та відпочинку. Щотижневий відпочинок (вихідні дні) повинен надаватися постійно після рівної кількості робочих днів. Основним видом робочого тижня є п'ятиденний з двома вихідними днями. У випадку, якщо застосовується «ковзний» графік вихідних, то їх рекомендується надавати підряд, інакше може порушуватися період стійкої працездатності протягом робочого тижня. Разом з тим на підприємствах, в установах, організаціях, де за характером роботи й умовами виробництва доцільно застосовувати шестиденний робочий тиждень, може встановлюватися режим роботи з одним вихідним днем і змінами більш короткої тривалості. В основному це відноситься до підприємств торгівлі, побутового обслуговування, до організацій, де робота не може перериватися в загальний вихідний день – неділю, щотижневий відпочинок надається одночасно всім працівникам у визначений день тижня, який не збігається із загальним вихідним.

Залучення працівника до роботи у встановлений для нього вихідний день допускається тільки у виняткових випадках, передбачених законодавством. Особливої уваги вимагає розробка графіків змінності, що визначають чергування змін, порядок і частоту переходу зі зміни в зміну. Найбільш розповсюдженим є перехід зі зміни в зміну через 5 - 6 днів роботи (потижнево) , а також перехід після вихідних днів, що забезпечує час на змінення добових біологічних ритмів людини. У випадку, коли тривалість щотижневого відпочинку неоднакова, то більш тривалий відпочинок доцільно надати після нічної зміни.

Річний режим праці та відпочинку містить у собі святкові дні та відпустки. Святкові дні визначаються законодавством. Щорічна відпустка надається як штатним працівникам підприємства, так і сумісникам (останнім – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи). Відповідно до законодавства щорічна оплачувана відпустка складає не менше 24 робочих днів у розрахунку на шестиденний робочий тиждень, а для підлітків – один календарний місяць. Для деяких категорій працівників установлюється щорічна оплачувана відпустка тривалістю до 48 робочих днів (науково-дослідних, культурно-просвітніх, навчальних закладів.)

За загальним порядком, відпустка за перший рік роботи надається працівникові після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи у даній організації. Черговість відпусток встановлюється адміністрацією організації за узгодженням з виборним профспілковим органом і оформляється графіком відпусток. Відпустка може надаватися у будь-який час протягом року, з урахуванням забезпечення нормальної роботи організації і побажань працівників. У деяких випадках практикуються загальні щорічні відпустки для всього колективу. Іноді за бажанням працівника і за узгодженням з адміністрацією щорічна відпустка може бути розділеною на дві частини. Працівники, що навчаються без відриву від виробництва, мають право на навчальні відпустки: для здачі вступних іспитів, на період навчальних сесій, для випускних іспитів у ВНЗах, у вечірніх і загальноосвітніх школах. Порядок надання і тривалість таких відпусток визначені законодавством.

Гнучкі режими праці

Однією з форм гнучкості у сфері праці є скорочення робочого часу. Ця форма найбільш розповсюджена і відповідає бажанню багатьох трудящих – одержати додаткову можливість «маневру» і організації власного приватного життя. Тенденції скорочення робочого часу сприяють економічному росту. Скорочення робочих годин дає можливість наймати нову робочу сили за умови, що витрати на одиницю виробленої продукції не зростуть. Тому уряд бере на себе частину витрат щодо набору робочої сили, які виникають у результаті зменшення обсягу робочого часу.

Так, у законодавчих актах Франції, передбачена тривалість 39-годинного робочого тижня і п'ятого тижня оплачуваної відпустки, також уведені стимули, що сприяють створенню нових робочих місць. Підприємства одержали право встановлювати робочий час нижче законодавчої норми – до 35-36 годин на тиждень за умови, що скорочення робочого часу буде ув’язуватися з наймом безробітних або молоді з наданням постійних робочих місць. Підприємство при цьому буде звільнено від сплати внеску на соціальне забезпечення в розрахунку на цей контингент. Крім того, передбачаються субсидії для підприємств, що працюють у межах від 30 до 39 годин на тиждень, за умови гарантованих стабільних рівнів зайнятості.

Скорочення робочого часу ув’язується з більш гнучким підходом до графіка робочого часу, що забезпечує краще використання парку верстатів та устаткування. У Бельгії робочий час на підприємствах скорочений на 5% і одночасно прийняте зобов'язання підвищити зайнятість на 3% або шляхом найму додатково 3% трудящих або шляхом виплати у фонд зайнятості еквівалента у розмірі 3% загальної вартості витрат на заробітну плату.

Результати обстеження, проведені Німецьким інститутом приватного сектора, показують, що 60% трудящих, які виконують понаднормові роботи, хотіли б працювати менше. До скорочення понаднормових робіт прагнуть 75% обстежених фірм. У зв'язку з цим уряд Німеччини виступає за скорочення понаднормових робіт з метою створення нових робочих місць.