Особливе значення для успішного менеджменту персоналу має комунікативний процес в організації, на який керівники витрачають від 50 до 90% часу. Це зв'язано з тим, що керівникові необхідно реалізувати свою роль у міжособистісних відносинах, брати участь у прийнятті рішень і виконувати управлінські функції планування, організації, мотивації, координації, регулювання і контролю. Всі види управлінської діяльності засновані на обміні інформацією. Тому комунікації і називають сполучними процесами. Комунікації поділяються на дві великі групи: між організацією і її середовищем, між рівнями управління і підрозділами.

До першої групи відносяться комунікації, що представляють собою інформаційну взаємодію із зовнішнім середовищем.

До другої групи відносяться комунікації між рівнями управління і підрозділами. До неї входять міжрівневі комунікації, між різними підрозділами, комунікації керівник - підлеглий, між керівником і робочою групою, неформальні комунікації.

Варто розрізняти комунікації, що здійснюються між підрозділами й окремими співробітниками по:

вертикалі

· спадній – письмові накази, усні розпорядження, виступи, конференції, публікації і т.ін.;

· висхідній – службова записка, звіти про виконану роботу, телефонна розмова або через електронні засоби, скарги і т.ін.;

горизонталі – пропозиції щодо спільних дій, наради, надання даних для іншого розділу і т.ін.

Здійснення комунікацій відбувається усно, письмово (у тому числі з використанням електронної пошти) і невербально (поведінка людини: інтонація, поза, погляд, гримаси обличчя, тембр голосу).

Особливу увагу варто звернути на психологічний стан працівника, який виникає в процесі комунікацій і трудової діяльності. Насамперед це стосується стресових станів людини. Стрес, по-перше, особливий нервовий стан індивіда, породжений тим, що навколишня дійсність у його сприйнятті істотно відрізняється від очікування. По-друге, стрес – це психологічний процес пристосування до такого стану організму, спрямований на його самозбереження. Розрізняють кілька видів стресу:

· фізіологічні, щоспричинені зайвими фізичними навантаженнями;

· психологічні, що обумовлені складними відносинами з тими, хто оточує;

· інформаційні, породжені надлишком, недостачею або безсистемністю життєво важливої інформації;

· управлінські, що обумовлені високою відповідальністю за наслідки прийнятих рішень, особливо в умовах нестачі часу;

· емоційні, що виявляються в ситуаціях погрози, небезпеки, несподіваної радості.

До основних джерел стресових ситуацій відносять:

· особливості трудового процесу (ритм, напруженість, одноманітність, монотонність, відсутність необхідних перерв);

· положення індивіда в організації (високе – звичайне зв'язане зі значними нервовими і фізичними перевантаженнями, низьке — з малою престижністю, поганими умовами праці, неможливістю реалізувати себе, відсутністю належної поваги з боку навколишніх, незадовільною заробітною платою);

· службові конфлікти, несприятливий морально-психологічний клімат у колективі, відсутність взаємної підтримки і допомоги, погані відносини з керівництвом (наприклад, стрес може виникнути, коли працівник не одержує від керівника того, що необхідно, на його думку, для роботи);

· труднощі щодо узгодження службових і сімейних відносин.

Для управління стресом необхідно ретельно проаналізувати ситуацію, виявити фактори, що його породжують, і визначити, які з них піддаються цілеспрямованому впливу.

Потім відбувається первинне втручання з метою їхнього ослаблення або повного подолання, наприклад, організаційні перетворення у виді перепроектування робіт (збагачення їхнього змісту, скорочення обсягу, посадова ротація, поліпшення умов праці) або нарощування ресурсів, необхідних для подолання стресу.

Якщо це не допомагає, виникає необхідність у вторинному втручанні — підвищенні здібностей індивіда самостійно справитися з причинами і симптомами стресу. Для цього можна звернутися, наприклад, до тренінгу, самонавіянню з обов'язковою винагородою для себе за успіхи.

До основних психологічних способів управління стресами відносять:

1. Вольовий контроль за станом свого організму на основі навчання відповідним методам (наприклад, послідовної м'язової релаксації — вправам щодо розслаблення і напруги м'язів, аутотренінгу і т.ін.).

2. Свідома зміна процесів сприйняття й оцінки ситуації. Тут можна виділити: заперечення (ухилення від сприйняттянегативної інформації); витиснення (забування або переключення на інше); прийняття обставин такими, які вони є, заміщення недосяжної мети досяжною, більш доступною; раціоналізацію (навіяння собі думки щодо малозначущості проблеми, незацікавленості в ній насправді та ін.).

3. Емоційно-психологічна розрядка за допомогою сну, сліз, розмови з особами, які співчувають.

4. Зміна позиції стосовно проблеми у виді зниження вимог і претензій до себе й інших, передоручення її вирішення іншим обмеження власних контактів, ігнорування і бездіяльность.