Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети чи цілей. Розглядаючи організацію як соціальний інститут суспільства, можна виділити кілька складових елементів, що визначають її як особливе утворення, а саме: ціль, структура організації, технологія, фінансові ресурси, персонал та управління діяльністю організації. Важливо простежити як прямі, так і зворотні зв’язки між указаними елементами.

Загалом цілі всякої організації включають створення ресурсів для досягнення результатів. Важливо при цьому усвідомлювати те, що однією з самих значущих характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Організації цілком залежні від навколишнього світу - від зовнішнього середовища, як у відношенні до своїх ресурсів, так і у відношенні до споживачів її продукції чи послуг.

При розгляді типів організацій, які функціонують в економіці країни, треба, перш за все, визначитися зі співвідношенням термінів “підприємство” і “організація”. Термін “організація”охоплює крім підприємств, що знаходяться у державній і муніципальній власності, комерційні організаці, господарські товариства і об’єднання, акціонерні товариства, виробничі кооперативи, а також некомерційні організації, що створюються у формі споживчих кооперативів, суспільних і релігійних організацій (об'єднань), фондів і установ.

Спільна праця та її особливості. Об'єктивна необхідність управління спільною працею людей

Усвідомлення об’єктивної необхідності управління спільною працею людей неможливо без розгляду того, що саме уявляють собою такі поняття як спільна праця і управління нею. Але починати треба з визначення праці взагалі як економічної категорії. Праця – це цілеспрямована діяльність людини щодо створення матеріальних і духовних благ для задоволення особистих і суспільних потреб. Від цього визначення стає можливим логічний перехід до визначення спільної праці. Отже, спільною працею можна назвати цілеспрямовану діяльність двох або більше людей щодо створення матеріальних і духовних благ для задоволення особистих і суспільних потреб на основі відповідного розподілу роботи між виконавцями та їх кооперацією, відповідальністю за результати цієї діяльності. Таким чином, потрібно усвідомити, що особливості спільної праці такі:

· розподіл працівників, що забезпечують безупинне і ритмічне протікання виробничого процесу (поділ праці);

· кооперація праці;

· відповідальність за її результати.

Отже, для здійснення спільної праці потрібно виконати дії організаційного характеру. Відтак, організувати спільну працю – це правильно розподілити роботу між виконавцями і розставити їх відповідно до раціональних пропорцій між окремими видами праці. Особливої уваги потребує детальний розгляд сутності поділу та кооперації праці, оскільки кваліфіковане управління спільною працею людей неможливе без чіткого усвідомлення не тільки сутності але й конкретного змісту цих понять. Поділ усієї роботи на складові компоненти звичайно називають горизонтальним поділом праці. Поділ великого обсягу роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації робити набагато більше продукції чи послуг, чим якби та ж сама кількість людей працювала самостійно. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ за рахунок створення підрозділів, що виконують специфічні конкретні завдання, які домагаються конкретних специфічних цілей.

В організації існують дві внутрішні обмежені форми поділу праці. Перша – це поділ праці на компоненти, що складають частини загальної діяльності, тобто горизонтальний поділ праці. Друга, названа вертикальним поділом, виділяє роботу щодо координування дій людей, які виконують відповідні дії згідно з горизонтальний поділом праці. Діяльність щодо координування роботи інших людей і складає сутність управління. Для того, щоб організація могла домогтися реалізації своїх цілей, задачі повинні бути скоординовані за допомогою вертикального поділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Це зв'язано з тим, що людина втягується у виробництво і управляється в процесі виробництва як економічний ресурс, але людина при цьому залишається при всіх своїх цивільних і особистих якостях, невіддільних, таких що не піддаються відірваності від її властивостей виробничого ресурсу. Суспільний характер людського (основного виробничого) фактора – це саме те, без якого не можна не обійтися без управління спільною працею як без специфічної складової частини управління господарством та суспільством. Звідси сутність управління спільною працею складається з необхідності забезпечувати нормальну, таку, що відновляється, виробничу діяльність великих мас людей, що мають інтереси, які виходять далеко за межі виробництва.