Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Інвентаризація нематеріальних активів здійснюється у випад­ках передбачених законодавством, інвентаризаційною комісією, що призначена керівником підприємства. Особливості її прове­дення полягають у наступному.

При проведенні інвентаризації складають «Інвентаризацій­ний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (ф. НА-4)в одному примірнику для оформлення даних інвентаризації окремо за кожним місцезнахо­дженням об'єктів права інтелектуальної власності та за кожною особою, відповідальною за використання об'єктів права інтелек­туальної власності.

В інвентарний опис включається кожний окремий об'єкт пра­ва інтелектуальної власності.

При складанні інвентаризаційного опису особа, відповідальна за використання об'єктів права інтелектуальної власності, дає розписку про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи передані бухгалтерській службі і всі об'єкти права інтелектуальної власності, одержані для використання і зберігання, оприбутковані, а ті об'єкти, що вибули (ліквідовані), списані.

При інвентаризації об'єктів права інтелектуальної власності їх наявність установлюється або за документами, що були підста­вою для оприбуткування, або додатково за документами, якими оформлені (тобто підтверджуються) майнові права.

При інвентаризації об'єктів права інтелектуальної власності до інвентаризаційного опису вписуються такі дані: назва, харак­теристика, первісна вартість, сума зносу, дата придбання, термін корисного використання. При цьому перевіряється обґрунтова­ність сум.

При виявленні об'єктів права інтелектуальної власності, що не прийняті до обліку, інвентаризаційна комісія повинна включити їх до інвентаризаційного опису із зазначенням необхідних даних.

Інвентаризаційний опис підписується всіма членами інвента­ризаційної комісії та особою, відповідальною за використання об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому особа, від­повідальна за використання об'єктів права інтелектуальної влас­ності, підтверджує, що перевірка цих об'єктів відбулася в її при­сутності, що вона не має до членів комісії ніяких претензій та що вона приймає на відповідальне зберігання перелічені в описі об'єкти права інтелектуальної власності.

19*

Оформлений інвентаризаційний опис передається до бухгал­терської служби підприємства для заповнення даних про кіль­кість, вартість об'єктів права інтелектуальної власності і суму накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку.

Перед складанням звіряльної відомості та визначенням ре­зультатів інвентаризації бухгалтерія підприємства проводить пе­ревірку всіх підрахунків в інвентаризаційному описі. В описі ро­биться відповідна відмітка щодо перевірки даних опису за підписом особи, яка проводила перевірку. Виявлені помилки у підрахунках мають бути виправлені і завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії та особи, відповідальної за вико­ристання об'єктів права інтелектуальної власності.

У разі виявлення розходжень (нестач, надлишків) між даними бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів бух­галтером підприємства складається звіряльна відомість, звіряльна відомість підписується бухгалтером підприємства і після переві­рки інвентаризаційною комісією правильності складання звіря­льної відомості підписується керівником інвентаризаційної комі­сії та особою, відповідальною за використання об'єктів права інтелектуальної власності, яка ознайомлюється з результатами звіряння.

При виявленні нестач і надлишків, інвентаризаційна комісія додає до звіряльної відомості письмові пояснення осіб, відпові­дальних за використання та зберігання об'єктів права інтелектуа­льної власності.

Результати інвентаризації оформляються протоколом, до яко­го включаються висновки та пропозиції щодо врегулювання ін­вентаризаційних розходжень.

Протокол інвентаризаційної комісії підлягає у п'ятиденний строк з дати його оформлення розгляду керівником підприємства та прийняття ним рішення щодо висновків і пропозицій інвента­ризаційної комісії. Звіряльна відомість разом з протоколом інвен­таризаційної комісії і рішенням керівника підприємства переда­ється до бухгалтерської служби, яка вносить до неї дані про прийняте рішення щодо врегулювання розходжень.

ОБЛІК ОРЕНДИ

14.1. Економічна сутність та нормативне регулю­
вання обліку оренди.

14.2. Види та класифікація оренди.

14.3. Облік операційної оренди.

 

14.3.1. Відображення операційної оренди в обліку оре­ндодавця.

14.3.2. Відображення операційної оренди в обліку оре­ндаря.

14.4. Облік фінансової оренди.

14.4.1. Відображення фінансової оренди в обліку орен­додавця.

14.4.2. Відображення фінансової оренди в обліку орен­даря.

14.5. Особливості податкового обліку орендних опе­
рацій.

Використані джерела:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007.—№5.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-IV, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VII, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

4. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-Х, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-Ш, з наступними змінами \ доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. —№5.

6. «Про оподаткування прибутку підприємств»:
Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, (в
редакції Закону України від 22.05.1997 року
№ 283/97-ВР) з наступними змінами і доповненнями //

Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007.—№5.

7. «Про податок на додану вартість»: Закон Украї­ни від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бі­бліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

8. «Про податок з доходів фізичних осіб»: Закон України від 22.05.2003 року № 889-IV, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бі­бліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

9. «Про оренду державного та комунального май­на»: Закон України від 10.04.1992 року №2269-ХІІ ВР, (в редакції Закону України від 14.03.1995 року № 98/95-ВР, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007.—№5.

 

10. «Про фінансовий лізинг»: Закон України від 16.12.1997 року №723/97-ВР, (в редакції Закону України від 11.12.2003 року № 1381-IV), з наступни­ми змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

11. «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг»: Закон України від 12.07.2001 року №2664-111, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

12. «Про оренду землі»: Закон України від
06.10.1991 року № 161-XIV, з наступними змінами і
доповненнями // Законодавство України: Бібліотека
«Інфодиск». — 2007. — № 5.

13. «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні»: Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

14. «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборот­них матеріальних засобів та Порядку надання в кре­дит орендареві грошових коштів та цінних паперів»: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 629, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

15. «Про методику розрахунку і порядок викорис­тання плати за оренду державного майна»: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року

№ 786, з наступними змінами і доповненнями // Зако­нодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007.—№5.

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку

7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерст­
ва фінансів України від 27.04.2000 року № 92, з на­
ступними змінами і доповненнями // Законодавство
України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку

8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міні­
стерства фінансів України від 18.10.1999 року № 242,
з наступними змінами і доповненнями // Законодавст­
во України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку

9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінан­
сів України від 20.10.1999 року № 246, з наступними
змінами і доповненнями // Законодавство України: Бі­
бліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затверджене наказом Міністерства фі­нансів України від 28.07.2000 року № 181, з наступ­ними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

20. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фі­нансів України від 31.12.1999 року №318, з наступ­ними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

21. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства Фінансів України від 30.11.1999 року №291, з наступними змінами і доповненнями // Законодавство України: Бібліотека «Інфодиск». — 2007. — № 5.

22. Огійчук М. Ф., Плаксієнко В. Я., Панченко Л. Г. та ін. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник. — 2-ге видання, перероб­лене і доповнене / За редакцією професора М. Ф. Огій-чука. — К.: Вища освіта, — 2004. — 800 с

23. Плаксієнко В. Я., Пісьмаченко Л. М., Рябий Є. І. Бухгалтерський облік у сільському господарстві України: Підручник для сільськогосподарських вузів / Під редакцією В. Я. Плаксієнко. — Дніпропетровськ. Видавництво Овсяннікова, — 2005. — 490 с

24. Примакова О., Піроженко О., Вітковська О. Основні засоби: бухгалтерський та податковий об­лік. — 6-те видання, перероблене і доповнене. — X.: Фактор, — 2005. — 224 с

25. Соколов Ю. А. Основные средства: Бухгалтерс­кий и налоговый учет. — М.: Издательство «Альфа-Пресс», — 2006. — 216 с.

26. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий об­лік, оподаткування і звітність: Підручник.— К.: Але-рта, — 2006. — 1080 с.

14.1. Економічна сутність та нормативне регулювання обліку оренди

В Україні впроваджуються у практику нові форми фінансово-економічних відносин, що сприяють підвищенню ефективності підприємств і стимулюють надходження інвестицій у народне го­сподарство. Світова практика свідчить, що досить перспектив­ною серед таких форм є оренда (лізинг).

Одне з перших відоме використання терміну «лізинг» з'яви­лося у 1877 році, коли телефонна компанія «ВМ» прийняла рі­шення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в орен­ду, тобто встановлювати обладнання в домі і в офісі клієнта тіль­ки на основі орендної угоди. Це дозволяло не тільки отримувати дохід, а і на відміну від продажу, захищати своє монопольне пра­во на використання свого «ноу-хау».

У США максимальний розвиток лізингових відносин відбувся на початку 50-х років XX століття. В колишньому СРСР поняття «лізинг» з'явилося під час Другої світової війни, коли у 1941— 1945 роках по Leand-lease здійснювалось постачання техніки. Це були перші угоди міжнародного лізингу.

Рішення Європейської федерації національних лізингових компаній «Євролізинг», згідно з яким, Україна стала повноправ­ним членом цієї організації є першою подією при переході України до цивілізованого регулювання лізингових відносин.

Термін «лізинг» походить від англійського слова «to lease» — орендувати, брати в оренду.

Лізинг— згідно з Цивільним кодексом України за договором майнового найму майнодавець зобов'язується надати наймачу майно у тимчасове користування за визначену плату.

Другою подією стало прийняття Закону України «Про фінан­совий лізинг» від 16.12.1997 року № 723/97-ВР, з наступними

змінами і доповненнями (в редакції Закону України від ц.12.2003 року № 1381-IV), який визначає механізм здійснення лізингових операцій. Згідно даного Закону України суб'єктами лізингу можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності.

Поняття оренди визначено Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ від 14.04.1992 року: «...Оренда є засноване на договорі строкове платне корис­тування майном, необхідним орендарю для здійснення підприєм­ницької та іншої діяльності». З цього Закону випливає, що орен­дні відносини можуть виникати як між суб'єктами підприєм­ницької діяльності, так і між не суб'єктами підприємницької дія­льності.

З прийняттям Закону України «Про фінансовий лізинг» орендні відносини в Україні набули легального статусу. У вка­заному Законі України чітко визначено зміст, види лізингу, суб'єкти, їх права і обов'язки, засоби захисту і низка інших питань.

Орендні відносини регламентуються цілою низкою норматив­но-правових актів, основними з яких є:

1. Цивільний кодекс України, від 16.01.2003 року № 435-IV, з наступними змінами і доповненнями;

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року №436-IV, з наступними змінами і доповненнями;

 

3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VII, з наступними змінами і доповненнями;

4. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-Х, з наступними змінами і доповненнями;

5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. №2768-111, з наступними змінами і доповненнями;

6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР) з наступними змінами і доповнен­нями;

7. Закон України «Про податок на додану вартість» від
03.04.1997 року № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповнен­
нями;

8. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV, з наступними змінами і доповненнями;

9. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ ВР (в редакції Закону України від 14.03.1995 року № 98/95-ВР, з наступними змінами і доповненнями;

10. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 ро­ку № 723/97-ВР, (в редакції Закону України від 11.12.2003 року № 1381-IV), з наступними змінами і доповненнями;

11. Закон України «Про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-III, з наступними змінами і доповненнями;

12. Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1991 року № 161-XIV, з наступними змінами і доповненнями;

13. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 року № 996-XIV, з наступними змінами і доповненнями;

14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу оре­ндарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві грошових коштів та цінних паперів» від 10.08.1995 року № 629, з наступними змінами і доповненнями;

 

15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» від 4 жовтня 1995 року № 786, з наступними змінами і доповненнями;

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, з наступними змінами і доповненнями;

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Немате­ріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 року № 242, з наступними змінами і допо­вненнями;

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від

20.10.1999 року № 246, з наступними змінами і доповненнями;

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Орен­
да», затверджене наказом Міністерства фінансів України від

28.07.2000 року № 181, з наступними змінами і доповненнями;

20. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Ви­трати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, з наступними змінами і доповнен­нями;

21. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерсь­кого обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських опера­цій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства Фінансів України від 30.11.1999 року №291, з наступними змі­нами і доповненнями.

ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОРЕНДИ

Суб'єкту господарської діяльності доводиться орендувати приміщення, автомобіль, устаткування або інше майно, необхід­не йому для роботи.

Визначення оренди в цивільному, податковому та бухгалтер­ському законодавстві мають деякі відмінності.

Так, стаття 759 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) ви­значає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.Предметом договору найму (ст. 760 ЦКУ) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (непоживна річ), а також майнові права.

Зважаючи на зазначені положення глави 58 ЦКУ і найм і оренда є тотожними поняттями. Проте Господарський кодекс України (да­лі ГКУ) не містить терміна найм,уточнюючи термін орендастосо­вно господарських правовідносин. Згідно зі ст. 283 ГКУ за догово­ром оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди може бути передане нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно вироб­ничо-технічного призначення або цілісний майновий комплекс.

Лізингза ЦКУ (параграф 6 глави 58) і ГКУ (ст. 292) розгляда­ється як особливий вид оренди. В той же час, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не розділяє поняття оренда і лізинг. Відповідно до п. 1.18 зазначеного Закону лізин­гова (орендна) операція — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на ви­значений строк.

При цьому з-поміж орендних операцій законодавством Украї­ни виділяється:

• оперативний лізинг (оренда);

• фінансовий лізинг (оренда);

• зворотний лізинг (оренда);

• оренда землі;

• оренда жилих приміщень.

Найбільш суттєво, з погляду податкового обліку, різняться оперативнай фінансоваоренда у зв'язку з фундаментальною

відмінністю в оподаткуванні: при передачі об'єкта в користуван­ня на умовах фінансової оренди у відповідних сторін операції виникають зобов'язання зі сплати податку на прибуток і ПДВ. Визначення оперативного лізингу (оренди) приведено в пп.

1.18.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку під­
приємств»: Оперативний лізинг (оренда) — господарська опе­
рація фізичної, або юридичної особи, що передбачає відповід­
но до договору оперативного лізингу (оренди) передання
орендарю майна, що підпадає під визначення основного фон­
ду згідно зі статтею 8 цього Закону, придбаного або виготов­
леного орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються
фінансовим лізингом (орендою).

Водночас визначити оперативну оренду м жна на підставі ви­значення фінансового лізингу (оренди) і використовуючи метод «від супротивного», тобто оперативна оренда — це фактично будь-яка оренда, яка не є фінансовою.

Визначення фінансового лізингу (оренди) наведено в пп.

1.18.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку під­
приємств»: Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лі­
зинговий (орендний) договір містить одну з таких умов;

— об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації визначеними статтею 8 цього Зако­ну, та орендар зобов 'язаний придбати об 'єкт лізингу у влас­ність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому до­говорі;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди перевищує первісну вартість об 'єкта лізингу;

— якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсо­тків амортизації, його первісної вартості, загальна сума лізин­гових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни, діючої на початок дії лізингового договору збі­льшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату почат­ку дії лізингового договору на весь його строк;

— майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовле­ним за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після за­кінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних, характеристик.

На наш погляд немає необхідності досліджувати всі умови щодо того, чи підпадає та чи інша операція під визначення фі­нансового лізингу. Тому що у пп. 1.18.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є чітке застережен­ня, що дає можливість сторонам договору оренди визначити при укладенні договору таку операцію, як оперативна оренда (лізинг) без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Для цього слід внести відповідне фор­мулювання до договору оренди.

Оперативна оренда в бухгалтерському обліку дещо інша порі­вняно з податковим. У П(С)БО 14 «Оренда» зазначено, що опе­раційна оренда — оренда інша, ніж фінансова.А фінансовою орендою в бухгалтерському обліку вважають оренду, що перед­бачає передачу орендареві всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активом. Оренду вважають фінансовоюза наявності хоча б однієї з наведених ознак:

/) орендар набуває право власності на орендований актив піс­ля закінчення строку оренди;

2) орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату при­дбання;

3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об 'єкта оренди;

4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з по­чатку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вар­тість об 'єкта оренди;

5) орендований актив має особливі характеристики, що да­ють можливість лише орендареві використовувати його без ви­трат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання;

6) орендар може продовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;

7) оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцеві його втрати від припинення оренди.

З погляду бухгалтерського обліку, сторони не можуть своїм волевиявленням установити, що орендна операція є оператив­ною орендою, попри властиві їй ознаки фінансової. А тому вар­то враховувати відмінності визначення фінансової оренди за П(С)БО 14 «Оренда» від визначення, яке надане в Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для пра­вильного відображення в бухгалтерському обліку об'єкта орен­ди у орендодавця та орендаря, безпомилкового складання фі­нансової звітності тощо.

ЦКУ не містить терміна суборенда, а ст. 288 ГКУ говорить про суборенду лише відносно державного (комунального) майна. Проте сторони можуть укладати договір суборенди і щодо прива­тного майна на підставі норм ст. 6, 627, 628 ЦКУ, а також ст. 774 ЦКУ, в якій встановлено, що наймач (орендар) може передавати річ у користування (піднайм), іншій особі за згоди наймодавця (орендодавця), якщо інше не встановлене договором або законом.

Рис. 14.1. Класифікація оренди за П(С)БО 14 «Оренда»

Піднайм практично нічим не відрізняється від суборенди, крім назви. До договору піднайму (суборенди) застосовуються норма­тивні положення про договір найму (оренди), тому і для суборен­ди будуть чинними зазначені правила про форму договору, скла­дання актів приймання-передачі майна в суборенду тощо.

Лізингові відносини регулює ціла низка законодавчих та нор­мативних документів, основоположними з яких є ГКУ (ст. 292) і ЦКУ (параграф 6 гл. 58). В ГКУ і ЦКУ закріплено норми, що роз'яснюють суть лізингу, проте змістом вони дещо різняться між собою. ГКУ (частина перша ст. 292) кваліфікує лізинг як го­сподарську діяльність, спрямовану на інвестування власних чи

залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користу­вання другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у влас­ність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лі-зингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) май­на, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У ЦКУ, на відміну від ГКУ, не наводиться як таке визначення лізингу, що роз'яснює його суть. Ця роль в ЦКУ належить части­ні першій ст. 806, відповідно до якої за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати ін­шій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що на­лежить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лі­зинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З наведеного випливає, що ЦКУ ділить лізинг на два види: прямийі непрямий,одночасно характеризуючи кожного з них. По іншому класифікує лізинг ГКУ (частина друга ст. 292), а саме:

• оперативний чи фінансовий — залежно від особливостей здійснення лізингових операцій;

• зворотний, пайовий і міжнародний — залежно від форми його здійснення.

Цим характеристика наведених видів лізингу в ГКУ і обмежу­ється. Для детального ознайомлення з тим чи іншим видом лізин­гу ГКУ «рекомендує» (частина сьома ст. 292), як власне і ЦКУ (частина третя ст. 806), звернутися до відповідного законодавчо­го акта. Щодо фінансового лізингу таким є Закон України «Про фінансовий лізинг». Згідно з цим Законом фінансовий лізинг — Це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договором фінансового лізингу. Наведена норма Закону якоюсь мірою дуб­лює норми ЦКУ і ГКУ, підтверджуючи тим самим, що відносини, які стосуються фінансового лізингу, як і за більшістю господар­ських операцій, будуються на договірній основі. При цьому зако­нодавство (частина друга ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг») уточнює, що за договором фінансового лізингу лізинго­давець зобов'язується набути у власність річ у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спе­цифікацій та умов і передати її у користування лізингоодержу-

вачу на визначений строк — не менше одного року за встановле­ну плату (лізингові платежі). Враховуючи вимоги частини другої ст. 806 ЇДКУ і частини першої ст. 2 Закону України «Про фінан­совий лізинг», до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж, постав­ку, що встановлені ЦКУ, але з урахуванням вимог самого Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові операції можна показати у вигляді схеми.

Рис. 14.2. Схема лізингових операцій

де 1 — кредитний Договір. Лізингодавець у разі нестачі обігових коштів укладає з фінансовою установою (банком) договір на на­дання нею кредиту під придбання предмета лізингу з подальшою передачею його лізингоодержувачу;

2 — договір купівлі-продажу майна. Лізингодавець придбає у продавця предмет лізингу для подальшого його надання лізинго­одержувачу;

З, За — договір лізингу. Лізингодавець (або за його вказівкою продавець) надає лізингоодержувачу предмет лізингу.

На практиці в наведеній схемі операції 2 і 3 можуть поєднувати­ся (За). Це досягається шляхом підписання тристороннього догово­ру лізингу, в якому беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач і продавець (постачальник) майна (предмета лізингу). При цьому лізингодавцю не варто побоюватися відкритості ціни предмета лі­зингу перед лізингоодержувачем. Особливість лізингу в тому, що інтерес лізингодавця полягає в отриманні винагороді від лізингоо-держувача, а не фінансового результату від перепродажу майна.

Наголосимо також, що в деяких випадках можлива дещо спрощена схема. У цьому разі лізингодавець і продавець предме­та лізингу поєднуються в одній особі. У такому випадку немає потреби у кредитуванні цієї операції. Така схема матиме дуже простий вигляд.

Рис. 14.3. Схема лізингових операцій

Зазначимо, що наведені схеми відображають лізингові опера­ції в загальному випадку фінансового лізингу. Так, як під фінан­совим лізингом розуміють операцію як таку, що передбачає по­дальше передання предмета лізингу у власність лізингоодержу-вача (із укладанням додаткового договору купівлі-продажу), так і таку, що не передбачає такого передання. Варіант, за яким пере­хід права власності на передаване майно при фінансовому лізин­гу не відбувається, фактично можна назвати довгостроковою оперативною орендою.

Передаване у фінансовий лізинг майно Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає як предмет лізингу, а не об'єкт лі­зингу, як було передбачено старою редакцією Закону. Відповідно до ст. З Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом до­говору лізингу може бути неспоживна річ,визначена індивідуа­льними ознакамита віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

З наведеного вище, можна зробити висновок що предметом договору лізингу можуть бути лише основні фонди. Разом з цим наявність у визначенні понять неспоживна річта індивідуальна ознакаістотно знижує розуміння цього визначення в частині то­го, якими саме мають бути основні фонди. У статтях 185 і 184 ЦКУ, зокрема відзначається, що неспоживною вважається річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. На допов­нення до цього річ вважається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Визначення основних фондів з позиції законодавства (як того вимагає Закон України «Про фінансовий лізинг») дає Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: «Під тер­міном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у гос­подарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в екс-

²⁰305

плуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язкуз фізичним або моральним зносом»(пп. 8.2.1 ст. 8). На нього й варто спиратися, здійснюючи операції лізингу.

Ураховуючи викладене, можна констатувати, що предметом договору лізингу можуть бути практично будь-які основні фонди, що задовольняють наведені вимоги. Крім одного обмеження, що закріплене в, частині другій ст. З Закону України «Про фінансо­вий лізинг», згідно з яким предметом лізингу не можуть бути зе­мельні ділянки та інші природні об'єкти, цілісні майнові компле­кси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, ділянки).

Зазначимо, що Закон України «Про фінансовий лізинг» дозво­ляє передавати у фінансовий лізинг майно, що перебуває в дер­жавній або комунальній власності, але за умови, що щодо нього немає заборони передачі в користування та / або володіння. Вод­ночас предмет лізингу не може бути конфіскований, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Наголосимо, що ані Закон України «Про фінансовий лізинг», ані ЦКУ не передбачають «автоматичного» переходу права влас­ності на предмет фінансового лізингу за договором фінансового лізингу до лізингоодержувача. Згідно з частиною сьомою п. 2 ст. 11 цього Закону у разі закінчення строку лізингу лізингоодержу-вач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у ста­ні, в якому він був прийнятий у володіння, з урахуванням норма­льного зносу, або в стані, обумовленому договором. Проте, якщо все-таки лізингоодержувач хоче отримати у власність такий предмет, то необхідно укласти договір купівлі-продажу (п. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг»). За умови укладення договору купівлі-продажу предмета лізингу сторонами договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу перехо­дить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної до­говором ціни, якщо договором не передбачено інше. При отри­манні права власності на предмет фінансового лізингу від лізингодавця до іншої особи необхідно пам'ятати, що відповідні права і обов'язки лізингодавця за договором фінансового лізингу переходять також до нового власника предмета фінансового лі­зингу.

Предмет фінансового лізингу та/або пов'язані з виконанням фінансово-лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість установлена законом або догово-

ром. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Суб'єкти фінансового лізингу чітко визначені Законом Украї­ни «Про фінансовий лізинг». Згідно статті 4 цього Закону їх мо­жна поділити на чотири групи (див. табл. 14.1).

Зазначимо, що фінансовий лізинг відповідно до Закону Украї­ни «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фі­нансових послуг» вважається фінансовою послугою. Згідно з ча­стиною першою ст. 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької дія­льності. Як правило, до числа цих фінансових установ звичайне підприємство (наприклад, торговельне) не потрапляє.

Таблиця 14.1