Переваги самострахування можна розподілити на дві групи: економічні і управлінські.

Економічні переваги полягають в наступному:

• економія на страхових преміях, що дозволяє понизити витрати і збільшити прибуток;

• здобуття додаткового прибутку на капітал при відмові від сплати страхових премій за рахунок інвестування збережених засобів;

• економія за рахунок ретельнішого аналізу минулих збитків.

Економія, яку можна отримати при відмові від сплати страхових премій, є досить велика. Особливо значуща така виго­да при страхуванні невеликих, але частих збитків, які дос­ить добре прогнозовані за визначений проміжок часу. Страхування в цьому випадку перетворюється на обмін грошима між сторонами, за винятком того, що страхувальник додатково фінансує витрати на ведення справи і прибуток страховика, які можуть складати більше 50% суми страхової премії.

З точки зору ефективності менеджменту самострахува­ння також володіє певними перевагами. Вони пов'язані із збільшенням гнучкості управління ризиком, збереженням контро­лю над грошовими коштами і великим контролем за якістю додаткового сервісу.

До недоліків самострахування слід віднести додаткові організаційні витрати, недооцінку рівня можливої ризикованості, дію інфляції на фонд покриття ризику.

При збереженні ризику і самострахуванні організація має бути готова нести витрати на створення додаткових внутрішніх відділів ведення реєстраційних записів поданих позовів, збору і аналізу даних по минулих збитках. Ці роботи можуть бути організовані не лише усередині підприємства в рамках відділу по управлінню ризиком, але і доручені незалежним виконавцям. В будь-якому разі економія на страхових преміях має бути співставною з витратами на такі роботи.

При плануванні фонду самострахування завжди є загроза, що його буде недостатньо для компенсації збитків. Це може статися або унаслідок недооцінки існуючого рівня ризиків, або через поступовий характер його накопичення. Макси­мальні збитки можуть настати на підприємстві до того, як фонд досягне запланованих розмірів. Дія інфляції приводить до того, що ефективний розмір фонду ризику зменшується.

Кептивні страхові компанії

Установа кептивної страхової компанії є одним з варіантів створення фонду самострахування підприємства. Анг­лійське слово «кептив» (captive), що означає «залежний від чого-небудь», досить точно передає основну особливість кептивних компаній, яка полягає в їх повній юридичній і реаль­ній залежності від засновника. Аналогом цього поняття є термін «дочірня компанія».

Кептивна страхова компанія (КСК) — дочірня по відношенню до організації (або групи організацій), є страховою компанією, першочергова функція якої полягає в обслуговуванні страхових інтересів батьківської організації і її філій.

Успішне функціонування КСК залежить від виконання низки вимог і пов'язане з додатковою відповідальністю, проте кількість організацій, що використовують таку форму управління ризиком, у всьому світі безперервно збільшується, осо­бливо за останні 10—20 років.

Зростання числа КСК, присутніх на розвинених страхових рин­ках, зокрема в США і Європі, супроводжується розміщенням багатьох з них в так званих офшорних зонах (offshore location). Для США найбільш поширене місцерозташування та­ких компаній — Бермуди. Але і інші центри, такі як Гібралтар, Люксембург, Гонконг, Вануату і Науру, Сінгапур та інші привертають увагу підприємців як місця для утворення таких компаній.

Якщо існуюче законодавство ускладнює організацію офшорних компаній, то КСК розташовуються там, де і материнські компанії (як в Німеччині). Інколи законодавство країни створює умови, що полегшують їх утворення (наприклад у Вермонті і деяких інших штатах США).

Комплексний аналіз різних сторін утворення і діяльності КСК, викладений в статуті, дозволить підприємствам ширше використовувати кептивне страхування в числі інших методів з широким арсеналом управління ризиком.

КСК зазвичай створюються в тому випадку, якщо страховий ринок не може задовольнити потреби підприємства в захисті від особистих ризиків або у випадку, якщо це створення обіцяє певні економічні переваги.

До причин незадоволення страховим ринком можна віднести наступні:

• малий розмір страхового капіталу компаній, що не дозволяє застрахувати крупні ризики;

• недостатня надійність і низька платоспроможність стра­хових компаній;

• неадекватна або неприйнятна структура пропонованих стра­хових тарифів;

• відсутність необхідного страхового покриття;

• незадовільна організація страхового сервісу.

Збільшення амплітуди коливань страхових тарифів і пропозицій на страховому ринку, що спостерігається останніми роками, підсилило невизначеність в управлінні ризиком. Істотні зміни тарифних ставок або несподіване зниження насичення ринку ускладнюють прогнозування фінансових витрат на покри­ття збитків, пов'язаних із страхуванням.