Економічні, екологічні, соціальні та інші проблеми, пов'язані із функціонуванням підприємницьких струк­тур, часто характеризуються суто теоретично, описово, без використання числових показників. Тому для аналізу та­ких ситуацій неможливо використати чіткі підходи на зра­зок класичного статистичного чи регресійного аналізу. Ці методики також не дають змоги комплексно оцінювати ри­зики, що виникають у процесі діяльності підприємств, з метою визначення проблем та пошуку методів оптимізації ситуації. Комплексний аналіз можна здійснювати лише на якісному рівні із використанням словесних міркувань та висновків (метод експертних оцінок).

За допомогою нечітких описів мовою математики мож­на формулювати та розв'язувати навіть такі задачі, в яких присутні лише лінгвістичні висловлювання (нечислові змінні), а також оцінювати якість функціонування систе­ми методом поєднання кількісних і якісних показників, розглядаючи їх не лише у статиці, а й у динаміці.

Для розв'язання задачі оцінки ризику окремих видів діяльності підприємства використовують апарати нечіткої логіки та нечітких множин, що об'єктивно дає змогу моде­лювати виробничі, комерційні, фінансові та інвестиційно-інноваційні аспекти діяльності підприємства. Апарати не­чітких множин та нечіткої логіки призначені для роботи із числовими і нечисловими даними та налаштування моделі відповідно до реальних даних.

Загальна процедура побудови моделі об'єкта з викорис­танням методів нечітких множин охоплює створення множини значень змінних для можливих станів об'єкта і від­повідно множини оцінок (бальних чи лінгвістичних) цих значень.

Тема 6: Фінансування ризиків

1. Витрати на ризик

2. Джерела фінансування ризику

3. Структура витрат при використанні різних методів управління ризиком

4. Фінансуванняризику і аналіз ефективності методів управління

1. Витрати на ризик

Поняття фінансування ризиків має на увазі пошук і мо­білізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам при настанні несприятливих подій.

Існують різні шляхи фінансування ризиків. Перш за все, це поточний бюджет підприємств, в який закладаються видатки на заходи щодо підвищення безпеки, майбутні витрати на компенсацію збитків, витрати на сплату страхової премії і так далі. Потім це резервні фонди самострахувания, які також були сформовані раніше з власних засобів підприємства.

При страхуванні ризиків підприємство дістає доступ до страхових фондів, з яких може бути отримано відповідне відшкодування в разі настання збитків. З фондів страхових компаній можуть бути також профінансовані попереджувальні заходи, що знижують вірогідність настання страхових випадків.

Для компенсації збитків при настанні надзвичайних си­туацій можуть бути залучені кредитні і інвестиційні ре­сурси банків і інших фінансових інститутів. Можлива також державна підтримка із спеціальних бюджетних і поза­бюджетних фондів, сформованих на випадок настання надзвичайних ситуацій.

У загальному випадку фінансування ризиків включає три головні статті витрат:

• доподійне фінансування;

• витрати на компенсацію збитків у випадку настання ризиківа (післяподійне фінансування);

• адміністративні витрати на управління ризиком (поточне фінансування).

Доподійне фінансування ризику передбачає вкладення частини коштів підприємства на організацію резервних фондів або сплату страхових внесків до того, як стануться непередбачувані обставини.

Післяподійне фінансування виникає як необхідність підприємства сплатити виниклі збитки. При страхуванні воно оплачує лише незастраховані ризики. В інших випадках компенсація збитків відбуватиметься або з резервних фон­дів, або з інших засобів підприємства.

Поточне фінансування ризику складається з адміністративних витрат на забезпечення роботи ризик-менеджерів, організацію моніторингу несприятливих ситуацій і поточних витрат на компенсацію збитків, впровадження і підтримку комп’ютерних баз даних, оплату роботи експертів, найм спеціалізованих організацій, що виконують певні види робіт — оцінку, консалтинг і т. д.

Джерела фінансування ризику

Джерела фінансування заходів щодо управління ризиком розрізняються залежно від вибраного методу. Можна виділити наступні основні джерела:

• засоби, що враховуються у складі собівартості виробів;

• власні засоби підприємств, у тому числі, статутний фонд і резерви, що формуються з прибутку;

• зовнішні джерела — кредити, дотації і позики;

• страхові фонди;

• фонди самострахування.

Залежно від конкретної ситуації існують різні варіанти залучення тих або інших фондів для фінансування ризиків. Наприклад, сплата страхових премій може проходити з прибутку підприємства або з собівартості у встановлених за­коном рамках. У Росії для більшості видів страхування відрахування на сплату страхових премій дозволено відносити на собівартість в розмірі, що не перевищує 1% об'єму реалізації продукції.

Формування фондів самострахування також може відбуватись різними способами. Для цих цілей можна створювати резер­ви усередині підприємства або відраховувати їх у вигляді страхових премій в спеціально організовану кептивну страхову компанію.

Заходи щодо зниження ризику можуть бути віднесені на собівартість продукції в межах, визначених законодавством. Крім того, є спеціальні фонди страхових компаній, призначені для цих цілей, які називаються «резерв попереджувальних заходів».