Розглянемо основні поняття і закономірності, властиві страхуванню.

Суть страхування полягає в переда­чі ризиків від їх носія — організації або фізичної особи — до страхової компанії. Особа, що передає ризик, називається страхувальником, а особа, що приймає ризик, — страховиком. Пере­дача ризиків здійснюється за певну плату, яка називається страховим внеском, або страховою премією.

З юридичної точки зору передача ризиків означає прийня­ття на себе страховиком зобов'язання виплатити страхувальникові грошову (а інколи і натуральну) компенсацію понесених їм в певних ситуаціях збитків. Сукупність ситуацій, при яких настає вищезазначена відповідальність страховика носить назву «Страхові випадки».

Стосунки страхувальника і страховика оформляються шляхом укладення страхового договору, в якому мають бути вказані основні умови страхування, юридичні основи взаємин сторін, їх обов'язки, порядок взаєморозрахунків, порядок врегулювання збитків і інші моменти. Звичайною практикою є винесення типових умов для кожного виду страхування в особливий документ, що називається пра­вилами страхування, і фіксація в договорі лише специфічних особливостей об'єкту страхування, його вартості, ціни страхування і додаткових умов, що залежать від конкретних ситуацій.

Необхідною умовою укладення договору є досягнення сторонами угоди про фінансові умови передачі ризиків. До фінансових параметрів страхування відносяться страхова сума, страховий внесок, страховий тариф, франшиза і ін.

Страхова сума є максимально можливим об'ємом відповідальності страховика по даному ризику. Так, вираз «страхова сума за договором складає десять мільйо­нів рублів» означає, що ні за яких умов страхова компанія не виплатить страхувальникові протягом терміну дії до­говору суму, що в сукупності перевищує 10 млн рублів. Розміри виплат у кожному конкретному випадку визначаються виходячи з визначеної страхової суми. Наприклад, в договорі може бути обумовлено, що при повному руйнуванні об'єкту страхувальник отримає 100% страхової суми, при частковому — компенсацію у розмірі реального збитку, але не більше страхової суми, а при збитку менше 5% страхової суми не отримає нічого (остання умова називається франшизою) і так далі.

Страхова сума визначається виходячи з кваліфікованої оцінки вартості об'єкту страхування, і називається страховою вартістю. Процедура встановлення страхової вартості враховує особливості страхування і вірогідність настання страхових випадків. Як правило, вона не є більшою ринкової ціни об'єкту, а страхова сума не може перевищувати його страхову вартість.

Сукупність умов по відшкодуванню збитків в результаті настання страхових випадків називається страховим покриттям. Виплати страховика по страхових випадках називаються страховим відшкодуванням (для майнового страхування) або страховим забезпеченням (для особистого).

Плата за страхування обчислюється на підставі системи коефіцієнтів – страховими тарифами. Страхові та­рифи зазвичай встановлюються у відсотках до страхової суми. Страховий внесок, або страхова премія, розраховується як похідні від страхового тарифу і страхової суми.

Застрахована особа — юридична або фізична особа, ризики якої виступають об'єктом страхового захисту. На прак­тиці застрахований може бути одночасне страхувальником, якщо сплачує страхові внески самостійно.

Вигодоотримувач — особа, призначена на здобуття страхової суми за умовами договору, наприклад в разі смерті заповідача — фізичної особи. Призначається страхувальником або застрахованою особою.

Страховий поліс — документ, що видається страхувальникові або застрахованому і засвідчує факт укладення договору страхування.

Страховий платіж — одноразово сплачена частина страхової премії. Система таких платежів використовується для того, щоб розподілити в часі сплату страхувальником страхової премії і тим самим понизити його фінансові витрати. При цьому відповідальність страховика починається з моменту сплати першого страхового платежу.

Термін страхування це — часовий інтервал, протягом якого діє страховий захист.

Страховий акт — документ, підтверджуючий факт настання страхового випадку. Підставою для складання страхового акту є письмова заява страхувальника про факт настання збитків – заявлена претензія.

Види страхування

Страхові компанії ставлять жорсткі вимоги до тих ризиків, які вони можуть перейняти на себе в рамках договору страхування. Це пов'язано з тим, що, як і будь-яке інше комерційне підприємство, страхова компанія прагне забезпечити себе від збитків і отримати прибуток. Зі всього набору ризиків, притаманних діяльності конкретного підприємства, вона відбирає лише ту їх частину, яка відповідає наступним критеріям:

• випадковий і непередбачуваний характер подій;

• вимірність ризику;

• обмеженість втрат;

• відносно невелика вірогідність настання страхового випадку.

Вимога випадковості і непередбачуваності подій випливає з самої природи ризику. Причому для страхової компанії важливіше дотримання цієї умови не стільки для самих подій, скільки для розміру збитків. Часті і відносно однорідні події, що призводять до збитків, які досить добре прогнозуються протягом року, є недоцільним об'єктом для страхування.

Вимірність ризиків означає можливість розрахувати на осно­ві статистики або теоретичних моделей його імовірнісні характеристики.

Обмеженість втрат означає накладення певних умов на максимальний розмір застрахованих збитків. Ця вимога знаходить своє вираження у визначеній за договором страховій сумі.

Вірогідність настання страхового випадку не має бути дуже великою по двох причинах. Перша пов'язана з тим, що реальна частота настання страхових подій схильна до флуктуацій відносно своїх середніх значень. Відповідно, для страхової компанії в цьому випадку реальне настання максимальних збитків. Друга причина пов'язана з тим, що висока вірогідність настання страхових випадків відповідає великому розміру страхової премії, яку повинен сплатити страхувальник. Премія, яка складає 20—30% страхової суми, вочевидь, невигідна страхувальникові.

Як правило, в кожному виді страхування є свої усталені комплекси ризиків, що приймаються на страхування. При цьому страхувальники можуть вибирати з декількох варіантів. Наприклад, для майнових ризиків існують варіанти страхування «лише від вогню», «від вогню і затоплення» або «від всіх ризиків» (пере­раховані лише деякі можливості). Перелік цих ризиків обмежений і не враховує всі можливі випадки. Наприклад, досить часто із страхування виключаються випадки збитків, пов'язаних із зловмисними діями третіх осіб. Як правило, із страхування фінансових і інвестиційних ризиків виключаються випадки, події унаслідок форс-мажорних обставин.

Перелік обмежень по ризиках, що приймаються на страхува­ння, досить широкий і індивідуальний для різних договорів страхування. Можливість прийняття ризиків залежить також від спе­ціалізації, об'єму операцій і фінансового стану страхової компанії.

Класифікація видів страхування може бути заснована на різних ознаках, що характеризують страхові ризики і умови їх передачі.

Особисте страхування, де як об'єкт страхування виступає життя, здоров'я і працездатність людини, розподіляється на страхування життя, страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Різні види страхування життя, такі, як страхування ренти, пенсій, страхування на випадок навчання дитини у вищому навчальному закладі, називаються накопичуваними, оскільки забезпечують здобуття всієї суми внеску плюс накопичені відсотки при настанні встановленого в догово­рі терміну.

Майнове страхування трактується як галузь страху­вання, в якій об'єктом захисту виступають різні види майна. Застрахованим може бути майно, що є власністю страхувальника, а також що знаходиться в його власності, користуванні, розпорядженні. Страхувальниками при цьому можуть виступати не лише власники майна, але і інші юриди­чні і фізичні особи, що несуть відповідальність за його збереження.

Страхування відповідальності — галузь страхування, де об'єктом захисту є цивільна відповідальність страхової (застрахованого) особи перед третіми особами, яким мо­же бути заподіяний збиток з вини страхувальника (застрахованого). Поширені наступні його види: автоцивільне страхува­ння, страхування професійної відповідальності лікарів, митних перевізників, аудиторів і інших професій, страхування небезпечних виробничих об'єктів.

За способом залучення до страхових стосунків страхування поділяється на обов'язкове і добровільне. Ініціатором обов'язкового страхування є держава, яка у формі закону зобов'язав юридичних і фізичних осіб вносити засоби для забезпечення суспільних інтересів. Ініціатором добро­вільного страхування виступають господарюючі суб'єкти, фізичні і юридичні особи.

Держава встановлює обов'язкову форму страхування, коли забезпечення страхового захисту тих або інших об'єктів є соціально значимим завданням. Проводиться воно на основі відповідних законодавчих актів, в яких передбачені: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; об'єм стра­хової відповідальності; рівень (норми) страхового забезпечення; основні права і обов'язки сторін, що беруть участь в стра­хуванні; порядок встановлення тарифних ставок платежів і деякі інші питання. Закон визначає коло страхових організацій, яким доручається проведення обов'язкового страхування.

Обов'язкова форма страхування виключає вибірку окремих об'єктів. Тим самим створюється можливість за рахунок максимального обхвату об'єктів страхування застосовувати мінімальні тарифні ставки, досягати високої фінансової стійкості страхових операцій.

Добровільне страхування є набагато гнучкішим ін­струментом, ніж обов'язкове страхування, що дозволяє в мак­симальній мірі врахувати інтереси страховика і страхувальника у кожному конкретному випадку.