Управління ризиками в інноваційній діяльності

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Управління ризиками в інноваційній діяльності

Конспект лекцій

для студентів спеціальності “Менеджмент інноваційної діяльності”, “Управління інноваційною діяльністю” денної та заочної форм навчання

Луцьк-2010

УДК 330.131.7:330.341.1

ББК 65.050.2: ф 65.271

М33

Управління ризиками в інноваційній діяльності. Конспект лекцій для студентів спеціальності «Менеджмент інноваційної діяльності», «Управління інноваційною діяльністю» денної та заочної форм навчання/Матвійчук Т. О. – Луцьк.: ЛНТУ, 2010. – 76 с.

Укладачі: Матвійчук Т. О.,

Ст. викладач

Рецензент: Морохова В. О., к.е.н.,

Доцент

Відповідальний

За випуск: Морохова В.О., к.е.н.,

Доцент

Затверджено науково – методичною радою ЛНТУ, протокол № 4 від 28.12.2010 р.

Рекомендовано до друку радою факультету «Бізнесу» ЛНТУ, протокол № 5, від 17.11.2010 р.

Затверджено на засіданні кафедри менеджменту та маркетингу ЛНТУ, протокол № 4, від 29.10.2010 р.

ã Матвійчук Т. О., 20 10
ЗМІСТ

Тема 1. Економічний зміст ризику в інноваційній діяльності
Тема 2. Організація процесу управління ризиками.
Тема 3. Види ризиків у сучасному підприємництві
Тема 4. Методи виявлення ризику
Тема 5. Загальні процедури оцінювання і моделювання ризику
Тема 6. Фінансування ризиків
Тема 7. Страхування та самострахування ризику підприємством
Тема 8. Оцінка ефективності методів управління ризиками
Тема 9. Стратегія управління виробничими ризиками
Тема 10. Управління інвестиційними ризиками
Список рекомендованої літератури

Види інноваційного ризику

Можна виділити кілька видів ризику, найбільш характерних для сучасних умов:

1) ризики помилкового вибору інноваційних проектів. Причинами виникнення даного виду ризиків може служити недостатньо обґрунтований вибір пріоритетів економічної й ринкової стратегії підприємства. Це можливо, наприклад, у випадку переваги короткострокових інтересів при прийнятті рішень над довгостроковими (бажання швидше розподілити прибуток між власниками робить менш імовірним збільшення частки продукції підприємства на ринку через кілька років). Можуть бути помилково оцінені перспективи положення підприємства на ринку, його фінансова стійкість (бажання наростити прибуток за рахунок збільшення обсягу продажу вигідного продукту може, при різкому погіршенні фінансового стану й зміні кон'юнктури ринку, привести до додаткових витрат на освоєння ресурсоощадних технологій). Крім того, найчастіше автор інноваційного проекту переоцінює його значимість для споживача – у цьому випадку причиною виникнення ризику служить помилкова оцінка ринку споживання;

2) ризик незабезпечення інноваційного проекту достатнім рівнем фінансування. Містить у собі ризик недоодержання коштів для розробки проекту (фірма не змогла залучити інвесторів через некоректно складений бізнес-план проекту) і ризик неправильного вибору джерел фінансування (неможливість здійснення проекту за рахунок власних коштів, відсутність доступних джерел позикових засобів й ін.);

3) ризик невиконання господарських договорів. Так само може бути декількох видів: ризик відмови партнера від укладання договору після проведення переговорів (у випадку різкої зміни економічної кон'юнктури), ризик укладання договорів на не дуже вигідних умовах (при диктаті постачальника або при відсутності достатнього досвіду у фірми), ризик укладання договорів з недієздатними (неплатоспроможними) партнерами, ризик невиконання партнерами договірних зобов'язань у строк (переважно залежить від різких коливань економічної кон'юнктури);

4) маркетингові ризики поточного постачання й збуту. Ця група досить велика. У більшості випадків визначається недостатнім рівнем професіоналізму маркетингових служб підприємства, або взагалі відсутністю таких;

5) ризик, пов'язаний із забезпеченням прав власності. Проблема виникнення цього виду ризику особливо актуальна для підприємств, що виробляють інноваційну продукцію. Основною причиною його виникнення в сучасних підприємств служить недосконалість патентного законодавства (одержання патенту (ліцензії) із запізненням, короткий термін дії патенту й ін.).

Класифікація ризиків

Виділяють такі групи ризиків:

1. Щодо масштабів вирішуваних завдань:

- глобальні (на рівні держави чи регіону),

- локальні (на рівні підприємства чи компанії).

2. За сферою виникнення

- зовнішні,

- внутрішні.

3. За рівнем прийняття рішень:

- макроекономічні,

- мікроекономічні.

4. Щодо аспекту прояву:

- психологічні,

- соціальні,

- медико-біологічні,

- юридичні тощо.

5. За типом:

- раціональні (обґрунтовані),

- нераціональні (необґрунтовані),

- авантюрні (азартні).

6. Щодо кількості людей, що приймають рішення:

- індивідуальні,

- групові,

- масові.

7. Щодо ситуації:

- стохастичні (на умовах ймовірності виникнення),

- невизначені (на умовах невизначеності),

- конкурентні (на умовах конфлікту чи конкуренції).

8. За рівнем втрат:

- мінімальні,

- середні,

- оптимальні,

- максимальні,

- критичні,

- катастрофічні.

9. За ступенем правомірності:

- правомірні,

- неправомірні.

10. За можливістю страхування:

- ризики, від яких можна страхуватися,

- ризики, від яких не можна страхуватися.

11. Видові:

- пожежі,

- збої комп'ютерів,

- стихійні лиха,

- інфляції.

12. Щодо об'єктивності:

- з об'єктивною ймовірністю,

- із суб'єктивною ймовірністю,

- з суб'єктивно-об'єктивною ймовірністю.

13. Щодо часу прийняття рішень:

- випереджувальні,

- своєчасні,

- запізнілі.

14. Щодо можливого фінансового результату

- чисті (збиток або 0-результат),

- спекулятивні (прибуток, збиток).

15. Щодо врахування тимчасового фактора

- статичні – це ризики-втрати реальних активів унаслідок завдання шкоди власності, а також втрати доходу через недієздатність організації. Такі ризики практично завжди пов'язані із втратами для економічної діяльності,

- динамічні – це ризики непередбачуваних змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачуваних обставин.

Рис 2.1. Загальна схема процесу управління ризиком

Аналіз ризику – початковий етап, який передбачає отримання необхідної інформації про структуру, властивості об’єкта та існуючих ризиках. Об’єм отриманої інформації повинен бути достатнім для прийняття адекватних рішень при реалізації наступних етапів управління ризиками.

Під час виявлення ризику визначаються всі імовірні ризики досліджуваної системи. Найголовніше – не пропустити важливих обставин та робити їх детальний опис.

Оцінка - це кількісний опис виявлених ризиків, під час якого виявляються такі характеристики, як імовірність і розмір можливого збитку. Тоді ж формується набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій і для різних ризиків формуються функції розподілення імовірності настання збитку в залежності від його розміру.

Далі відбувається вибір методів впливу на ризики з метою мінімізації можливих збитків у майбутньому. Як правило, кожен вид ризику передбачає 2-3 традиційні способи його зменшення. Тому виникає проблема оцінки порівняльної ефективності методів впливу на ризик, з метою вибору найкращого з них. Порівняння може відбуватись за допомогою різних критеріїв, в тому числі економічних.

Після вибору оптимальних способів впливу на визначені ризики з’являється можливість сформувати загальну стратегію управління всім комплексом ризиків підприємства. Це етап прийняття рішень, коли визначаються необхідні фінансові і трудові ресурси, відбувається формування та розподілення задач серед менеджерів, здійснюється аналіз ринку відповідних послуг, проводяться консультації зі спеціалістами.

Процес безпосереднього впливу на ризик може бути представлений трьома способами: зниження, збереження та передача ризику.

Заключним етапом управління ризиком є контроль та коректування результатів реалізації вибраної стратегії з врахуванням нової інформації. Контроль полягає в отриманні інформації від менеджерів про збитки, які виникли, та вжиті заходи з їх мінімізації. Він також може проявлятися у виявленні нових обставин, що змінюють рівень ризику, передачі всіх даних страховій компанії, спостереженні за ефективністю роботи систем забезпечення безпеки і т. д. Раз на кілька років повинен відбуватись перегляд даних про ефективність засобів, що використовуються для управління ризиками, з врахуванням інформації про ризики, що виникли протягом даного періоду.

Рис. 2.2. Основні групи методів впливу на ризик

Передача ризику може також бути здійснена шляхом внесенням в текст документів (договорів, торгових контрактів тощо) спеціальних застережень, що зменшують власну відповідальність при настанні непередбачених подій або передавальних ризик контрагенту.

Усі заходи з управління ризиком можуть бути розділені на доподійні та післяподійні. Перші, як випливає з назви, плануються і здійснюються завчасно, а другі - після того, як непередбачена подія вже відбулась. До доподійних заходів належать: страхування, самострахування, попереджувальні організаційно-технічні заходи, юридичні, договірні та інші заходи з передачі ризику. Післяподійні заходи - це отримання коштів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик і т.д.

Багато заходів щодо збереження і передачі ризику є за своєю суттю фінансовими механізмами і ніяк не впливають на частоту виникнення несприятливих подій і масштаби збитків до їх компенсації. Специфічним методом управління фінансовими ризиками є хеджування, яке, ніяк не впливаючи на частоту настання збитків у вигляді зменшення вартості портфеля активів, шляхом спеціальних заходів зменшує їхній масштаб.

Опитувальні листи

Існують два типи опитувальних листів. Універсальний (стандартизований) опитувальний лист містить в собі позиції загального характеру і годиться для більшості типів виробництва. Це і перевага, і недолік такої форми опитування. Перевага полягає в тому, що пропонується якась універсальна форма, яка охоплює всі сторони діяльності підприємства. Проте ніякої універсальний опитувальник не в змозі передбачити всі можливі види шкоди для конкретної галузі або підприємства. Спеціалізовані опитувальні листи розробляються зазвичай для конкретних видів діяльності з урахуванням їх особливостей і деталізації окремих положень.

Світова практика показує, що стандартизовані опитувальні листи найчастіше розробляються і використовуються міжнародними асоціаціями консультантів або страховиків для уніфікації статистичних даних, які після цього стають доступними для всіх членів такої асоціації. Зокрема, у США широко поширені опитувальні листи, що розробляються Американською асоціацією менеджерів (American Management Association) і публікуються зі схвалення Товариства управління ризиком і страхуванням (Risk and Insurance Management Society). У такому листі зазвичай міститься більше 500 питань.

Стандартні опитувальні листи містять дані:

1. Загальна інформація.

2. Фінансові й адміністративні дані.

3. Дані щодо управління підприємством.

4. Інформація про територіальну структуру та розміщення об’єкта.

5. Інформація про персонал та населення, яке проживає поряд.

6. Опис технології виробництва.

7. Перелік майна (крім транспортних засобів).

8. Перелік транспортних засобів.

9. Дані про застраховані об’єкти.

10. Інформація про збитки, що виникли в результаті аварії або пошкодженні обладнання.

11. Дані про подані претензії та виплачені компенсації.

12. Додаткова інформація.

Структурні діаграми

Метод структурних діаграм призначений для аналізу особливостей структури підприємства і ризиків що із цього випливають. Дані, отримані таким шляхом, корисні для оцінки передусім внутрішніх підприємницьких ризиків, пов'язаних з якістю менеджменту, організацією збуту і реклами і т.д., а також комерційних ризиків.

Розглянемо гіпотетичну фірму, що складається з головної компанії (ГК) і трьох дочірніх (Kl, К2 і КЗ), кожна з яких займається виробництвом деякого асортименту продукції.
Структурна діаграма такої фірми зображена на рис. 4.1. У функції головної компанії входить виробництво сировини і закупівля комплектуючих, укладання контрактів, організація фінансування, проведення маркетингової політики і загальна координація діяльності компаній. Загальне керівництво здійснює генеральний директор, йому підпорядковані менеджери з маркетингу, дослідних і проектних робіт, виробництва, фінансів, а також бухгалтерія і секретаріат.

Рис. 4.1. Структура виробничої фірми

На наступному рівні знаходяться дочірні компанії, кожна з яких має свою організаційну структуру.

Як приклад наведемо структурну діаграму дочірньої компанії К1 (рис. 4.2.). Вона багато в чому аналогічна діаграмі для всієї фірми. Компанію очолює директор, якому підпорядковані менеджери і керуючі відділеннями.

Рис. 4.2. Структура дочірньої компанії

Структурні діаграми дозволяють визначити кілька форм можливого внутрішнього ризику: дублювання, залежність і концентрацію. Наприклад, з діаграм, наведених на рис. 1 та 2, можна зробити висновок, що відділи дослідження та проектування передбачені в кожному з чотирьох підрозділів фірми. Проектні роботи, які проводяться в цих відділах, можуть створювати певні ризики як в сьогоденні, так і в майбутньому. Тому ризик-менеджер повинен переконатися в тому, що в нього є можливості контролю за всіма відділами. З цих же структурних діаграм видно, що відділи продажів також присутні у всіх підрозділах фірми. Ризик-менеджер повинен переконатися в тому, що всі менеджери з продажу ознайомлені з вимогами, які передбачають відповідальність за якість продукції, і з умовами страхування відповідальності, якщо таке здійснюється. Дуже важливо мати добре налагоджені зв'язки з усіма підрозділами, а структура діаграма дозволяє визначити відсутність або недостатність таких зв'язків.

Можлива концентрація ризику також виявляється за допомогою структурних діаграм. У наведеному прикладі виробництво сировини і закупівлі інших матеріалів для дочірніх підприємств здійснюється централізовано головною компанією. Очевидно, що це ризикована ситуація, яку слід ретельно проаналізувати. Може виявитися, що не існує інших постачальників сировини, що задовольняють вимогам цих виробництв, або головне підприємство суттєво залежить від доходів дочірніх компаній. Можна також додати до структурних діаграм дані про доходи компаній і побачити, які з них приносять найбільший дохід.

Конкретний вид структурних діаграм залежить від існуючого типу управління та принципів розподілу функцій для компаній. Для великих фірм, що мають у своєму складі безліч різних підрозділів, застосуємо підхід, використаний в наведеному прикладі: спочатку будується базисна діаграма для всієї компанії, а потім структури окремих підрозділів розшифровуються на діаграмах наступного рівня.

Пряма інспекція

Описані вище методи виявлення ризику зручні тим, що отримувати дані можна, не виходячи з офісу, тобто використовуючи сучасні засоби зв'язку. Однак не виключено, що при вивченні опитувальних листів, фінансової документації або карт потоків деякі моменти виявляться неясними і викличуть додаткові запитання. Крім того, при заповненні в підрозділах підприємства підготовлених для них форм звітності по ризиках могли бути втрачені важливі фактори. Тому для отримання додаткової інформації та перевірки на місцях її достовірності та повноти ризик-менеджери можуть організовувати інспекційні поїздки на підприємства.
Ефективність інспекції безпосередньо залежить від кваліфікації співробітників, що її здійснюють.

Пряма інспекція дозволить також виявити й уточнити окремі аспекти розроблюваної програми управління ризиком, оцінити можливі витрати на управління на даному підприємстві і дати рекомендації з регулювання рівня ризику.
При плануванні відвідин будь-якого об'єкта необхідно насамперед чітко визначити перелік завдань, які повинні бути вирішені шляхом проведення інспекції, і врахувати ряд специфічних чинників:

• рівень лояльності і підлеглості керівництва підприємства центральному управлінню (для регіональних відділень);

• загальна кількість часу, який планується затратити на інспекцію;

• час року, що найбільше сприятливий для інспекції;

• можливі умови роботи інспекторів на підприємстві, ступінь оснащеності технікою, наявність сучасних засобів зв'язку з центральним офісом.

Після попередньої оцінки завдань, які належить вирішити в процесі інспекції та обліку різних особливих чинників, слід скласти програму відвідування підприємства. Навіть невелике виробництво часто займає кілька майданчиків або будівель, кожне з яких може бути джерелом ризику. Якщо ж мова йде, наприклад, про великі торговельні структури, то вони, як правило, мають у своєму складі численні магазини, складські приміщення, відділення в різних районах міста, що істотно ускладнює завдання проведення інспекції. Необхідно вибудувати якусь логічну схему виявлення ризиків таким чином, щоб звести до мінімуму можливість неврахування чого-небудь істотного.

Один із способів вирішення цього завдання - підготовка для кожного з об'єктів спеціальних карт, що містять перелік запитань та відомостей, які належить уточнити. У процесі інспекції такі карти повинні бути заповнені для кожного з об'єктів. Вони визначають зміст і структуру інспектування, зменшують час перебування на об'єкті і, що більш важливо, знижують небезпеку втратити що-небудь важливе. Якщо це не перше відвідування об'єкта, необхідно переглянути попередній звіт і перевірити, чи залишилися які-небудь невирішені питання і чи потрібно повертатися до них знову.

Існує практика несподіваних інспекцій об'єктів та своєчасного оповіщення її співробітників про інспекцію. У першому випадку поява інспекторів на підприємстві дозволяє зафіксувати такі сторони організації бізнесу, які були б приховані, якщо б керівництво було повідомлено заздалегідь. Наприклад, при несподіваній інспекції можна відзначити реальні відхилення від планового перебігу технологічного процесу або мають місце порушення правил безпеки.

Завчасне сповіщення керівництва та працівників підприємства про майбутню інспекції доцільно використовувати при необхідності отримати матеріали і дані, для пошуку яких потрібен час. У цьому випадку на підприємство за кілька днів до початку відвідування факсом або електронною поштою надсилається запит або форми для заповнення, і до моменту початку інспекції співробітники підприємства вже мають на руках необхідні матеріали, що суттєво скорочує витрати часу.
Наведемо приблизний перелік питань, які можуть бути вирішені або уточнені в процесі інспекції:

• розташування об'єкта і ступінь близькості до населених пунктів, інших промислових об'єктів;

• опис і оцінка системи управління (загальний і фінансовий менеджмент, маркетинг, бухгалтерський облік);

• наявність та стан основних і оборотних фондів;

• загальна характеристика і стан особливо небезпечних агрегатів;

• подробиці недавніх подій чи заявлених претензій, якщо обладнання було застраховане.

Після того як інспекція проведена, необхідно всі результати оформити у вигляді звіту, де для кожного запланованого завдання вказати:

• мету обстеження;

• дату і місце його проведення;

• короткий зміст проведених бесід зі співробітниками;

• отримані дані і матеріали;

• результати обстеження;

• резюме.

За підсумками інспекції в загальну базу даних підприємства необхідно внести відповідні уточнення, що стосуються списку обстеження, виявлених ризиків, а також виробити рекомендації щодо перегляду існуючого рівня ризику та методів його регулювання. Якщо ризики були застраховані, то ризик-менеджери зобов'язані сповістити страховиків про всі знайдені у ході інспекції зміни, істотні для договору страхування.

Джерела фінансування ризику

Джерела фінансування заходів щодо управління ризиком розрізняються залежно від вибраного методу. Можна виділити наступні основні джерела:

• засоби, що враховуються у складі собівартості виробів;

• власні засоби підприємств, у тому числі, статутний фонд і резерви, що формуються з прибутку;

• зовнішні джерела — кредити, дотації і позики;

• страхові фонди;

• фонди самострахування.

Залежно від конкретної ситуації існують різні варіанти залучення тих або інших фондів для фінансування ризиків. Наприклад, сплата страхових премій може проходити з прибутку підприємства або з собівартості у встановлених законом рамках. У Росії для більшості видів страхування відрахування на сплату страхових премій дозволено відносити на собівартість в розмірі, що не перевищує 1% об'єму реалізації продукції.

Формування фондів самострахування також може відбуватись різними способами. Для цих цілей можна створювати резерви усередині підприємства або відраховувати їх у вигляді страхових премій в спеціально організовану кептивну страхову компанію.

Заходи щодо зниження ризику можуть бути віднесені на собівартість продукції в межах, визначених законодавством. Крім того, є спеціальні фонди страхових компаній, призначені для цих цілей, які називаються «резерв попереджувальних заходів».

Види страхування

Страхові компанії ставлять жорсткі вимоги до тих ризиків, які вони можуть перейняти на себе в рамках договору страхування. Це пов'язано з тим, що, як і будь-яке інше комерційне підприємство, страхова компанія прагне забезпечити себе від збитків і отримати прибуток. Зі всього набору ризиків, притаманних діяльності конкретного підприємства, вона відбирає лише ту їх частину, яка відповідає наступним критеріям:

• випадковий і непередбачуваний характер подій;

• вимірність ризику;

• обмеженість втрат;

• відносно невелика вірогідність настання страхового випадку.

Вимога випадковості і непередбачуваності подій випливає з самої природи ризику. Причому для страхової компанії важливіше дотримання цієї умови не стільки для самих подій, скільки для розміру збитків. Часті і відносно однорідні події, що призводять до збитків, які досить добре прогнозуються протягом року, є недоцільним об'єктом для страхування.

Вимірність ризиків означає можливість розрахувати на основі статистики або теоретичних моделей його імовірнісні характеристики.

Обмеженість втрат означає накладення певних умов на максимальний розмір застрахованих збитків. Ця вимога знаходить своє вираження у визначеній за договором страховій сумі.

Вірогідність настання страхового випадку не має бути дуже великою по двох причинах. Перша пов'язана з тим, що реальна частота настання страхових подій схильна до флуктуацій відносно своїх середніх значень. Відповідно, для страхової компанії в цьому випадку реальне настання максимальних збитків. Друга причина пов'язана з тим, що висока вірогідність настання страхових випадків відповідає великому розміру страхової премії, яку повинен сплатити страхувальник. Премія, яка складає 20—30% страхової суми, вочевидь, невигідна страхувальникові.

Як правило, в кожному виді страхування є свої усталені комплекси ризиків, що приймаються на страхування. При цьому страхувальники можуть вибирати з декількох варіантів. Наприклад, для майнових ризиків існують варіанти страхування «лише від вогню», «від вогню і затоплення» або «від всіх ризиків» (перераховані лише деякі можливості). Перелік цих ризиків обмежений і не враховує всі можливі випадки. Наприклад, досить часто із страхування виключаються випадки збитків, пов'язаних із зловмисними діями третіх осіб. Як правило, із страхування фінансових і інвестиційних ризиків виключаються випадки, події унаслідок форс-мажорних обставин.

Перелік обмежень по ризиках, що приймаються на страхування, досить широкий і індивідуальний для різних договорів страхування. Можливість прийняття ризиків залежить також від спеціалізації, об'єму операцій і фінансового стану страхової компанії.

Класифікація видів страхування може бути заснована на різних ознаках, що характеризують страхові ризики і умови їх передачі.

Особисте страхування, де як об'єкт страхування виступає життя, здоров'я і працездатність людини, розподіляється на страхування життя, страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Різні види страхування життя, такі, як страхування ренти, пенсій, страхування на випадок навчання дитини у вищому навчальному закладі, називаються накопичуваними, оскільки забезпечують здобуття всієї суми внеску плюс накопичені відсотки при настанні встановленого в договорі терміну.

Майнове страхування трактується як галузь страхування, в якій об'єктом захисту виступають різні види майна. Застрахованим може бути майно, що є власністю страхувальника, а також що знаходиться в його власності, користуванні, розпорядженні. Страхувальниками при цьому можуть виступати не лише власники майна, але і інші юридичні і фізичні особи, що несуть відповідальність за його збереження.

Страхування відповідальності — галузь страхування, де об'єктом захисту є цивільна відповідальність страхової (застрахованого) особи перед третіми особами, яким може бути заподіяний збиток з вини страхувальника (застрахованого). Поширені наступні його види: автоцивільне страхування, страхування професійної відповідальності лікарів, митних перевізників, аудиторів і інших професій, страхування небезпечних виробничих об'єктів.

За способом залучення до страхових стосунків страхування поділяється на обов'язкове і добровільне. Ініціатором обов'язкового страхування є держава, яка у формі закону зобов'язав юридичних і фізичних осіб вносити засоби для забезпечення суспільних інтересів. Ініціатором добровільного страхування виступають господарюючі суб'єкти, фізичні і юридичні особи.

Держава встановлює обов'язкову форму страхування, коли забезпечення страхового захисту тих або інших об'єктів є соціально значимим завданням. Проводиться воно на основі відповідних законодавчих актів, в яких передбачені: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; об'єм страхової відповідальності; рівень (норми) страхового забезпечення; основні права і обов'язки сторін, що беруть участь в страхуванні; порядок встановлення тарифних ставок платежів і деякі інші питання. Закон визначає коло страхових організацій, яким доручається проведення обов'язкового страхування.

Обов'язкова форма страхування виключає вибірку окремих об'єктів. Тим самим створюється можливість за рахунок максимального обхвату об'єктів страхування застосовувати мінімальні тарифні ставки, досягати високої фінансової стійкості страхових операцій.

Добровільне страхування є набагато гнучкішим інструментом, ніж обов'язкове страхування, що дозволяє в максимальній мірі врахувати інтереси страховика і страхувальника у кожному конкретному випадку.

Кептивні страхові компанії

Установа кептивної страхової компанії є одним з варіантів створення фонду самострахування підприємства. Англійське слово «кептив» (captive), що означає «залежний від чого-небудь», досить точно передає основну особливість кептивних компаній, яка полягає в їх повній юридичній і реальній залежності від засновника. Аналогом цього поняття є термін «дочірня компанія».

Кептивна страхова компанія (КСК) — дочірня по відношенню до організації (або групи організацій), є страховою компанією, першочергова функція якої полягає в обслуговуванні страхових інтересів батьківської організації і її філій.

Успішне функціонування КСК залежить від виконання низки вимог і пов'язане з додатковою відповідальністю, проте кількість організацій, що використовують таку форму управління ризиком, у всьому світі безперервно збільшується, особливо за останні 10—20 років.

Зростання числа КСК, присутніх на розвинених страхових ринках, зокрема в США і Європі, супроводжується розміщенням багатьох з них в так званих офшорних зонах (offshore location). Для США найбільш поширене місцерозташування таких компаній — Бермуди. Але і інші центри, такі як Гібралтар, Люксембург, Гонконг, Вануату і Науру, Сінгапур та інші привертають увагу підприємців як місця для утворення таких компаній.

Якщо існуюче законодавство ускладнює організацію офшорних компаній, то КСК розташовуються там, де і материнські компанії (як в Німеччині). Інколи законодавство країни створює умови, що полегшують їх утворення (наприклад у Вермонті і деяких інших штатах США).

Комплексний аналіз різних сторін утворення і діяльності КСК, викладений в статуті, дозволить підприємствам ширше використовувати кептивне страхування в числі інших методів з широким арсеналом управління ризиком.

КСК зазвичай створюються в тому випадку, якщо страховий ринок не може задовольнити потреби підприємства в захисті від особистих ризиків або у випадку, якщо це створення обіцяє певні економічні переваги.

До причин незадоволення страховим ринком можна віднести наступні:

• малий розмір страхового капіталу компаній, що не дозволяє застрахувати крупні ризики;

• недостатня надійність і низька платоспроможність страхових компаній;

• неадекватна або неприйнятна структура пропонованих страхових тарифів;

• відсутність необхідного страхового покриття;

• незадовільна організація страхового сервісу.

Збільшення амплітуди коливань страхових тарифів і пропозицій на страховому ринку, що спостерігається останніми роками, підсилило невизначеність в управлінні ризиком. Істотні зміни тарифних ставок або несподіване зниження насичення ринку ускладнюють прогнозування фінансових витрат на покриття збитків, пов'язаних із страхуванням.

Список використаних джерел

1. Вітлінський В.В., Наконечний СІ. Ризик у менеджменті. - К., 1996. - 336 с.

2. Вітлінський В.В., Наконечний СІ. Економічний ризик і методи його вимірювання. - К., 1996.

3. Глазунов В.Н. Финансовый анализ и оценка риска реальних инвестиций. — М.: Финстатинформ, 1997. - 135 с.

4. Законы успеха / Под.ред. Кристи Ли. — М., 1997. — 240 с.

5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М., 1998. — 512 с.

6. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. - М..: 2004. - 311 с.

7. Малыхин В.И. Финансовая математика. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 247 с.

8. Машина Н.І. Економічний ризик та методи його вимірювання: Навч.пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 188 с.

9. Наукова та інноваційна діяльність: статистичний довідник. - К.: Держкомстат. - 2007. - 362.

10. Минго Дж. Секреты успеха великих компаний, 52 истории из мира бизнеса и торговли. - М.: Питер, 1995. - 243 с.

11. Риски во внешнезкономической деятельности предприятий / В.П.Бочарников, С.М.Репецкий, К.В.Захаров. -К.: ИНЗКС, 1997. - 123 с.

12. Рудь Н.Т. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник.- Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2007. - 476 с.

ІЗ. Стратегия и тактика антикризисного управлення фирмой / Под общей ред. проф. А.П.Градова и проф. Б.И.Кузина. - СПб.: Специальная литература, 1996.-510 с.

14.Управление риском (практические методы, минимизация случайного риска потенциальных убытков). - СПб.: 1993.

ДЛЯ НОТАТОК

НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ