Для головних промислово розвинутих країн саме іноземна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 40% вартості майна 100 найбільших ТНК (включаючи фінансові) перебуває за межами їхньої країни базування. Протягом двох останніх десятиліть щорічно приблизно половина американського експорту охоплює американські й іноземні ТНК, у Великобританії ця частка досягає 80%, у Сінгапурі – 90%. На рубежі XX-XXI ст. спостерігається надзвичайне зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК виступають продавцями, інвесторами, дослідниками сучасних технологій, стимулюють міжнародну трудову міграцію. ТНК відіграють головну роль в інтернаціоналізації виробництва, у процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. Основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетіння фінансового капіталу, підсилила могутність ТНК. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованої на вивозі капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть в умовах загострення кризових явищ у світовій економіці. Основним чинником, що обумовлює ефективну діяльність ТНК, є міжнародне виробництво товарів і послуг. Воно являє собою випуск продукції материнськими компаніями ТНК і їхніми іноземними філіями на базі інтернаціоналізації виробництва. До кінця 90-х рр. міжнародне виробництво товарів і послуг досягло 7% світового ВВП. Майже всі найбільші ТНК за національною приналежністю відносяться до «тріади» – трьох економічних центрів: США, країн ЄС і Японії. Головну роль у світі відіграють ТНК США. Активно розвиваються західноєвропейські, японські, канадські ТНК. У 20 найбільших ТНК світу входять 7 американських ТНК, 3 японських, 2 німецьких, 2 англо-голландських, 2 швейцарських, по 1 із Великобританії, Нідерландів, Італії і Франції. Галузева структура ТНК достатньо широка. 60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% – у сфері послуг і 3% – у видобувній промисловості і сільському господарстві. Чітко виділяється тенденція збільшення інвестицій у сферу послуг і технологію виробництва. Одночасно знижується частка у видобувній промисловості, сільському господарстві і ресурсоємному виробництві. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн.
Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона дає можливість:· використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;· максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.· маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;· використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для завоювання ринків;· продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях по мірі його морального старіння в країні основного базування. Крім цього в середині ТНК, коли філії компанії знаходяться в різних країнах, для торгівлі між ними використовуються трансфертні ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з розрахунком забезпечення одержання максимального прибутку всією корпорацією. Завищуючи або занижуючи ціни в обороті фірми з урахуванням розбіжностей у законодавствах різних країн щодо податків, охорону праці і навколишнього середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток. Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви усіх центральних банків світу, разом взятих. Переміщення 1-2% маси грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК в усе більшому ступені стають визначальним чинником для вирішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції. У доповіді ЮНКТАД (1993 р.) про транснаціональні корпорації експерти ООН роблять висновок, що ТНК проникають у сфери, що традиційно вважались областю державних інтересів. Водночас мова йде про прямування до повної інтеграції світової економіки під управлінням ТНК. У дійсності діяльність ТНК веде до інтеграції, інтернаціоналізації тільки в тих рамках і межах, що детермінуються отриманням максимального прибутку. Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості. Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність та порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різних країнах:· уміло обходять національні законодавства, скриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу;· встановлюють монопольні ціни;· диктують умови, що ущімлюють інтереси країн , що розвиваються.
Основні джерела ефективної діяльності ТНК· використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;· можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з врахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного зростання, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвитку інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;· можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;· використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу. Джерелами їх фінансування виступають не стільки головні американські компанії, скільки фізичні і юридичні особи з третіх країн, що приймають ТНК.
4.2.5 Міжнародно-правове регулювання ТНК Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК. Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 p. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документу не мають імперативного обов'язкового характеру і їх виконання є добровільною справою. До системи Керівних принципів ТНК належать:· дотримання міжнародного права;· підпорядкованість праву країни перебування; · врахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; · співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи. Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участю ТНК відіграють країни Андської групи – субрегіонального торгово-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації. Андський пакт укладено у 1969 p. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 p.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій асоціації. Країни – члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону. В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства. Транснаціональні підприємства – це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки. У межах країн цієї групи у 1970 p. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК. Хартія економічних прав та обов'язків (1974 p.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. В 1974 p. були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Діяльність ТНК неможливо оцінювати тільки негативно або позитивно. В кожному окремому випадку є свої переваги так і недоліки.
4.2.6 Позитивні риси діяльності ТНК До позитивних рис діяльності ТНК можна віднести наступні:1. Розміщення філій, дочірніх компаній в країнах де вони мають велику необхідність. Підвищення рівня зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, що необхідна споживачу, і т.ін.2. Збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК.3. Постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави).
4.2.7 Негативні рси діяльності ТНК1. ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси.2. Часто ТНК намагаються «обійти» закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо).3. Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки за рахунок споживача.4. Диктат лише власних умов, не зважаючи на інтереси держави, в якій перебувають.
ЛІТЕРАТУРА1. Овчинников Г.П. Международная економіка: навчальний посібник. СПб: Видавництво «Полиус», 1998 р.2. Е.В.Ленский, В.А.Цвєтков. Транснаціональні фінансово-промислові групи і міждержавна економічна інтеграція: реальність і перспективи. М.: АФПИ щотижневика «Економіка і життя», 1998.3. В.К.Ломакин. Світова економіка. М.: Изд. об'єднання «ЮНИТИ», 1998. 4. Е.Халевинская, И.Крозе. Світова економіка. М.: Юрист, 1999 [1] Джон Даннинг “ТНК укрепляют свои позиции” М., Наука, 1990 [2] Полунина, Галина Владимировна “Многоотраслевые концерны” М.: Мысль, 1980 [3] Аджубей, Юрий Васильевич “Транснациональные корпорации: последствия экспансии” М.: Знание 1985 [4] Мировая экономика: Учебник/ Под. ред. проф. А. С. Булатова. – М.: Юристъ, 1999.4 Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. [6] Комаров В. Мировой инвестиционный прогресс: региональные тенденции// Инвестиции в России. 1998. № 1. [7] Мировая экономика: Учебник/ Под. ред. проф. А. С. Булатова. – М.: Юристъ, 1999. [8] Дмитракович Ф.А. ТНК в мировой экономике// Белорусская экономика: анализ, прогноз, регулирование. 1997. №5.
.
Тема 5 Місце і роль фінансово-промислових груп у сучасному суспільному виробництві
5.1. Об′єктивна потреба в інтеграції.
5.2. Ціль і задачі функціонування ФПГ
5.3. Устрій ФПГ
5.4. Засоби підтримки і регулювання діяльності ФПГ
5.5. Координація діяльності учасників за допомогою холдингової компанії
5.6. Трастовий відділ банку у ролі координатора діяльності ФПГ
5.7. Взаємне володіння акціями учасників ФПГ.
5.8. Види ФПГ
5.9. Транснаціональні ФП об′єднання
5.1 Об′єктивна потреба в інтеграції
Інтеграція промислового і банківського капіталів стала помітним явищем уже з кінця XIX – початку XX сторіччя і связанна з виникненням корпоративної форми організації великого бізнесу. Їх об'єднання з можливостями великомасштабного, високотехнологічного диверсифікованого виробництва, а також участь концентрованого фінансового капіталу обумовило появу нових організаційно-господарських форм взаємодії між підприємствами різноманітних галузей і секторів економіки. На зміну розрізненим підприємствам стали приходити асоціативні об'єднання. У результаті зміцнення виробничих зв'язків між значними заводами і множиною дрібних і середніх юридично самостійних фірм різноманітних галузей почали укладатися єдині комплекси. Найбільше поширеною організаційною формою інтегрування спочатку були концерни.
Водночас прагнення до більшої економічної ефективності обумовило появу асоціацій промислових підприємств із кредитно-фінансовими інститутами. Одночасно відбувалося широке картелировании економіки (висновок угод про квоти виробництва і цінах), знаменуючи собою перехід від вільного до регульованого ринкового господарства. Основними організаційними формами господарської діяльності стали картелі, трести і синдикати. Асоціативним структурам легше здійснювати спільні дорогі інвестиційні проекти, зменшує втрати від конкуренції та пом'якшують кризи.
Значна концентрація виробництва в сполученні з високими темпами розвитку науково-технічного прогресу потребувала значного збільшення фінансування на відновлення існуючих виробничих потужностей, будівництво нових заводів, оснащених самою сучасною технікою, а також величезних витрат на проведення наукових розробок і впровадження їхніх результатів у виробництво.
Це стало черговою передумовою до більш тісного інтегрування нефинансовых корпорацій із банківськими структурами. Комерційні банки стали перетворюватися зі скромних посередників (між тими, хто потребував у капіталі, і тими, у яких було, що пустити в оборот) у безпосередніх учасників произ- водственного процесу і проектного фінансування, у ключову ланку системи прийняття рішень в економіці, що швидко росте.
Досягнутий рівень усуспільнення виробництва настійно потребував подальшого росту узгодженості і взаємозалежності всіх організаційних ланок у структурі фінансового і промислового капіталу. На зміну картелям, синдикатам, трестам прийшли нові форми взаємодії підприємств, більш гнучкі типи асоціативних організаційних структур, багато в чому сприятливому підвищенню їхньої конкурентноздатності.
У сучасних моделях ринкової економіки право на існування одержали лише ті організаційні форми і структури, що по критеріях ефективності виявилися дешевше, потребували менших витрат для одержання того самого результату.
Таким чином, ринкова економіка XX сторіччя постійно уживается з високим рівнем концентрації виробництва, збуту і банківської справи. Більш того, оптимальний рівень концентрації навіть зростає. Так, по різних оцінках, від 30 до 50% промислового виробництва США виведено сьогодні зі сфери чисто ринкового впливу й управляється з корпоративного рівня.
Задача подальшого підвищення конкурентноздатності й ефективності виробництва потребували появи високоінтегрированих по вертикалі і горизонталі структур, що відрізняються максимально легким взаємним перетіканням технологій, кваліфікованих кадрів і капіталу, спроможних розвивати високотехнологічні виробництва при помірних витратах.
Такими структурами стали фінансово-промислові групи. У їхніх рамках відбувається об'єднання промислових підприємств із фінансовими установами на основі встановлення між ними відношень економічної і фінансової взаємозалежності, поділу праці і його координації для здійснення господарської діяльності.
