Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Світова організація торгівлі (СОТ) – головний міжнародний регулятор світової торгівлі товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 р. (ГАТТ було засновано в 1948 р.).
Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар’єрів та урегулювання торговельних спорів. Угода містила такі основні положення:
1. визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;
2. порядок митного оподаткування;
3. правила торговельної політики (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидій у торгівлі тощо);
4. сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.
Світова організація торгівлі є спадкоємицею ГАТТ і містить усі положення, зафіксовані нею. Але якщо ГАТТ своєю метою мала регулювання товарів, то СОТ, крім того, регулює міжнародну торгівлю послугами і інтелектуальною власністю. В структурі СОТ для цього додатково утворена Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Отже, структурно СОТ складається з ГАТТ, ГАТС і TPIПC.
Членами СОТ є 144 держави (2003), а ще 30 країн (у тому числі Україна) подали заяви на вступ до неї. На країни-члени СОТ припадає близько 95 % обсягу світової торгівлі.
Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі; усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.
Функції СОТ:
• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;
забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;
• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;
• нагляд за торговельною політикою країн;
• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.
Основні принципи діяльності СОТ:
1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга має обов'язково поширитись на торгівлю з рештою країн-членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.
2. Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.
3. Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепник заходів. Так, у 60-х роках, в розпал «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин в Японію практично на деякий час припинилися.
4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.
5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має, право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.
6. Принцип дії в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням зі СОТ.
7. Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, винятки з узгоджених правил. Наприклад, в СС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна CC не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар’єри будуть усунені. Наприклад, CC і CABT утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).
Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має; стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосування призводить значних суперечливостей між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 р, (в рамках так званого «Кеннеді-раунда») їм удалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного поступлення. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар’єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати деякою мірою й на деякий час.
Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.
Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.
Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується насамперед ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів її інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в«багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».
Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочу групу з вивчення меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі вона провадить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні.
Вступ до СОТ має важливе значення для більшості країн світу, це надає країні певної переваги в міжнародній торгівлі. Водночас з боку низки країн висловлюється певні побоювання щодо ущемлення їх інтересів у разі їх перебування в СОТ. Керівництво СОТ навіть визначило 10 безумовно позитивних наслідків функціонування цієї організації і 10 хибних, з його точки зору, уявлень про негативні наслідки.
До позитивних аспектів діяльності СОТ віднесені:
1. Зміцнення міжнародної стабільності: світова торговельна система сприяє збереженню миру, запобігає виникненню військових конфліктів внаслідок створення можливості розв'язання торговельних суперечок і гармонізації економічних інтересів.
2. Ефективний механізм розв'язання суперечок: інституційні механізми організації, створені в межах СОТ, дозволяють конструктивно розв'язувати торговельні суперечки.
3. Забезпечення однакових можливостей для всіх учасників: діяльність СОТ Ґрунтується на правилах, вироблених і ухвалених усіма країнами-членами, а не під впливом окремих країн.
4. Зниження вартості життя: лібералізація світової торгівлі об’єктивно веде до зникнення внутрішніх цін на національному ринку.
5. Ширший вибір товарів та послуг на національних ринках.
6. Підвищення рівня доходів: усунення бар’єрів у торгівлі дозволяє виробникам виходити на широкий світовий ринок.
7. Піднесення зайнятості: торгівля стимулює економічне зростання та створення нових робочих місць.
8. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.
9. Боротьба з корупцією: система міжнародних правил і норм щодо торгівлі й торговельної політики стимулює роботу урядів країн-учасниць, сприяє підвищенню дисципліни й порядку.
10. Захист від лобіювання: механізми торговельної системи сприяють формуванню більш широкого погляду урядів на національну торгову політику, запобігаючи практиці реалізації інтересів вузьких груп тиску.
Разом з тим політики й економісти багатьох країн відзначають певні недоліки у функціонуванні СОТ. Їх також можна згрупувати по десяти позиціях. На думку критиків СОТ, ці негативи такі:
1. Захист інтересів ТНК: СОТ сприяє діяльності та захищає інтереси тільки транснаціональних корпорацій.
2. Неефективність механізму розв'язання торговельних суперечок: чинний механізм розв'язання торговельних суперечок багатоступеневий і бюрократичний.
3. Диктат з боку СОТ та втрата національного суверенітету: СОТ диктує урядам політику, що призводить до підриву національного суверенітету. Під тиском економічних санкцій уряди не можуть довго діяти на благо суспільства.
4. Скорочення робочих місць через конкуренцію іноземних товарів на національному ринку.
5. Пріоритет комерційних інтересів над проблемами розвитку.
6. Домінування комерційних інтересів над проблемами довкілля.
7. Домінування комерційних інтересів над проблемами охорони здоров'я (насамперед це стосується прав на інтелектуальну власність великих фармацевтичних компаній, захист яких блокує доступ населення найбідніших країн до дешевих ліків).
8. Бідні країни не мають альтернативи приєднанню до СОТ: вони змушені приєднуватися до СОТ, яка е інструментом реалізації інтересів розвинутих країн.
9. Маленькі країни в СОТ безсилі, вони не можуть впливати на прийняття рішень.
10. Недемократичність СОТ: рішення приймаються на користь розвинутих країн та їхніх транснаціональних корпорацій.
Керівництво СОТ, зрозуміло, намагається спростувати ці звинувачення; проте претензії до СОТ з'явилися не на порожньому місці, багато в чому вони мають свою підставу.
Уряд і політики України, яка поки ще не е членом СОТ, також аналізують можливі позитивні й негативні наслідки потенційного вступу нашої країни до цієї організації. До очікуваних здобутків належать:
· забезпечення виходу на ринки держав-членів організації;
• захист ліберального торговельного режиму, який е найбільш сприятливим для первинних економічних агентів;
• прийняття державою юридично зафіксованих зобов'язань стосовно рівнів тарифного захисту;
• поява широких можливостей забезпечення справедливого регулювання торговельних суперечок;
• зменшення тарифнихта нетарифних обмежень для українських товарів на всіх світових ринках;
• кількісне та якісне поліпшення української торгівлі. Водночас існують застереження щодо вступу України в СОТ. Вони зводяться, в основному, до такого:
• посилення впливу світової кон'юнктури на економіку України в середньостроковому та довгостроковому періодах, що зумовить зростання економічних ризиків країни в періоди глобальної економічної нестабільності;
• ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку, які, зокрема, обумовлюються забороною використання таких традиційних важелів економічної політики, як застосування пільг до оподаткування, мита та інших платежів; списання заборгованості підприємств перед державою; використання державних закупівель як інструмента стимулювання вітчизняного виробництва та ін.
Україна подала заявку про приєднання до ГАТТ ще в 1993 р. Того ж року було створено Робочу групу з розгляду заявки України (в 1995 р. цей орган був перетворений на Робочу групу про вступ України до СОТ). Відтоді відбулося більше десяти засідань Робочої групи, на яких обговорювалися й уточнювалися умови вступу України до СОТ. Процедура вступу до СОТ передбачає підписання двосторонніх угод між Україною й членами цієї організації; цей процес – в стані реалізації.
.
Тема 4. Роль і місце господарських об′єднань у світовій системі економіки
4.1 Сучасні види об’єднань фірм
4.2 Транснаціональні компанії
4.2.1 Визначеня змісту ТНК
4.2.2 Структура і типи ТНК
4.2.3 Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах
4.2.4. Значення ТНК в системі міжнародних економічних відносин
4.2.5 Міжнародно-правове регулювання ТНК4.2.6 Позитивні риси діяльності ТНКСучасні види об’єднань фірм
З метою досягнення ефективної діяльності і збільшення прибутків багато фірм проходять етапи об'єднання або поділу.
| Види об'єднань | ||
| Зв’язок через договори | Зв'язок через договори і капітал | Злиття, новоутворення |
| •Асоціації • Спілка • Фонд •Споживчий кооператив • Громадські об'єднання | • Консорціум • Венчурная фірма • Концерн • ТНК . • ФПГ • Картель | • Трест • Державні об'єднання підприємств |
Стадії об'єднання.
У залежності від цілей і умов об'єднання фірм, вони набувають нового правового стану.
| Стадії об'єднання | ||||||
| Ділове співробітництво: -консорціум, -венчурна компания | Об'єднання по спільності інтересів | Трест | Унітарні підприємства | |||
| Картель | ФПГ | Концерн, ТНК | ||||
| Вільне об'єднання | Тісні об'єднання | |||||
| Прояв самостій-ності | Повна самостійність інтересів кооперації і спеціалізації | Правова самостійність,часткова господарська залежність | Правова самостійністьі солідарна відповідаль-ність | Правова самостій-ність, господар-ська за-лежність | Правова і господар-ська за-лежність | Повна залеж-ність, державні і муніципальні органи управління |
Транснаціональні компанії
Визначеня змісту ТНК
На сьогоднішній день не існує чіткого визначення ТНК. Так, Лієнталь визначає її як фірму, що діє більш, ніж в одній країні, інші вчені – діяльність фірми більш, ніж в одній країні.Серед інших структурних компонентів, що допомагали б визначити фірму як транснаціональну, стали виділятися такі, як проблема власності, її розподілу, проблема управління, число зайнятих, заробітна плата, склад вищого управлінського апарата і т.д.Проблема визначення ТНК пов'язана з розподілом поняття "багатонаціональна" і "транснаціональна" корпорація. Мультинаціональні або багатонаціональні корпорації – це такі корпорації, що здійснюють певну діяльність в інших країнах, але вони не роблять якісно великого впливу на індустріалізацію й інші процеси, насамперед політичні й економічні, що протікають у цих країнах.Транснаціоанальні корпорації – це такі підприємства, діяльність яких носить наднаціональний, наддержавний характер, і сприяють створенню і управлінню зв'язками, що значно впливає на активізацію протікання процесів в інших країнах.ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25 % іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за кордоном. Діяльність данного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.Характерною рисою ТНК є космополітизм їхніх інтересів, глобальність операцій, що відбиває специфіку міжнародних монополій. Незалежно від того, у якій країні була спочатку заснована корпорація, вона розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності і проникає у всі куточк земної кулі в пошуках ринків, техніки, технології, людей, ідей, капіталів і т.д.Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями. Велика частка інвестицій ТНК направлялася в обробні і наукоємні галузі. Тому причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, Але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.Причини, що обумовлюють активний розвиток транснаціональних корпорацій:- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності, які є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.- недосконалість ринкового механізму щодо реалізації власності на технології, виробничого досвіду і інших так названих «невловимих активів», у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання від цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни); - близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм приймаючої країни. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни в результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми та її філій.- можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.ін.; - спроможність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, переводячи їх по мірі старіння до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробку нових технологій і виробів;- за допомогою прямих інвестицій фірма одержує можливість перебороти різного роду бар'єри на шляху впровадження продукції на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках, значний потік інвестицій із США в Європу був породжений тарифами, встановленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄС, таким чином, обійшовши їхні тарифи.4.2.2 Структура і типи ТНК За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій. Останнім часом у структурі транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії. Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому. Регіональні системи управління розділяються на три основні види:- головне регіональне управліня, відповідає за всі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності всіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерна «General motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);- регіональне виробниче управління, що координує діяльність підприємств по лінії просування продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюга, підпорядковане безпосередньо головному регіональному управлінню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація «Hewlett-Packard» на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);- функціональне регіональне управління забезпечуює специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т. ін. Це управління відповідає за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані. Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частку продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food».- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування – в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів – у третіх країнах.- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за кордоном і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко зростає. Проводити успішну стратегію глобальних операцій, бути лідером у багатьох галузях виробництва, сфері послуг, носієм передових технологій багато в чому дозволяє й організаційна структура ТНК. Для ТНК характерна трьохрівнева організація:• головна компанія;• підконтрольні філії;• конкретні підприємства.Головна компанія, як правило складається з холдингової й оперативної компанії. Холдиногова компанія – компанія-власниця контрольного пакету акцій дочірніх товариств THK. Оперативна компанія – компанія, що здійснює загальностратегічне управління, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, ведення статистичного обліку, зв'язки з громадськістю.Підконтрольні підрозділи тісно прив'язані до головної компанії у виробничому і технологічному спектах – це: 1) філії і відділення, що не мають юридичної і фінансової самостійності;2) дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, які зберігають певну незалежність у фінансово-господарській та дослідницькій діяльності.Конкретні підприємства – первинні ланки організаційної структури ТНК, що займаються виробничою, збутовою, обслуговуючою, фінансово-кредитною, науково-дослідною діяльністю. 4.2.3 Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах Транснаціональні корпорації контролюють істотну частину науково-технічного потенціалу промислово розвинутих країн. Це дозволяє їм відігравати головну роль у міжнародному обміні технологіями і науково-технічними знаннями, активно брати участь і науково-технічному прогресі і сприяти структурним зрушенням у світовій економіці. Найбільші ТНК, хімічні концерни, продемонстрували стабільність своїх позицій і спроможність лідирувати в нових технологіях, так як вони лідирували в традиційних виробництвах. Їхній успіх пояснюється такими чинниками:• наявністю спеціалізованих дослідницьких лабораторій і інших інженерно-технічних підрозділів, де акумулюється досвід і кваліфікація багатьох наукових і технічних дисциплін;• наявністю значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу, що перевищує потреби поточного виробництва, а також часу для дослідження потенційних можливостей технологічних проривів, пристосування їх до свого досвіду і сформованого профілю виробництва.ТНК проводять ефективну стратегію технологічного розвитку, що означає організацію й інтеграцію роботи функціональних і спеціалізованих груп у процесі реалізації нововведень; постійний аналіз доцільності існуючої структури ринків, функцій, задач, довгостроковий погляд на технологічний розвиток у рамках фірми. Таким чином, ТНК є одним із головних суб'єктів світового ринку технологій.Дата: 2016-10-02, просмотров: 240.