Етапи дослідження розвиткуміжнародного бізнесу запропонував американський дослідник Р. Робінсон, розділивши його за п'ять останніх століть на чотири ери.

1. Комерційна ера (1500-1850 р.)

2. Ера експансії (1850-1914 р.)

3. Ера концесій (1914-1945 р.)

4. Ера національних держав (1945-1970 р.)

Комерційна ера (1500-1850 р.)

Починається із часу великих географічних відкриттів і закінчується серединою XІХ ст. внаслідок пошуку величезних особистих вигід, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі та розвитком бізнес-сервісу (інвестиційного й страхового) й інфраструктур (розвиток складського й транспортного господарства). У цей період одержує потужний поштовх промисловість європейських країн: від суднобудування й металообробки до переробки заморської сировини. Все це в значно більшій мірі стосувалося таких передових у для розвитку міжнародного бізнесу країн, як Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція, але тією чи іншою мірою зачепила практично всі європейські країни.

У ці роки був покладений початок серйозної політичної й економічної підтримки владою закордонних операцій власного бізнесу, що дозволяло їй вирішувати й власні міжнародні проблеми.

Значення ери комерції для міжнародного менеджменту. Ера комерції вперше висвітила й поставила перед підприємцями розвинених європейських держав наступні ключові питання міжнародного менеджменту (як системи управління міжнародним бізнесом):

· економічної доцільності переносу підприємницької активності й ризиків із внутрішньостранового середовища за межі держави й можливості попередньої оцінки майбутніх вигід і/або втрат.

· виявлення основних факторів, які впливають на прийняття такого роду рішень.

· рівень свободи бізнесу у своїх рішеннях і діях від політики своєї держави, і можливість одержання її підтримки.

· виявлення переліку факторів, які повинен ураховувати й передбачати підприємець, ведучи ділові операції на "чужій території", в інтересах забезпечення довгострокової прибутковості цих операцій і безпеки їхнього ведення.

Ера експансії (1850-1914 р.)

У зазначений період відбува\ється остаточне оформлення й структуризація колоніальних імперій на тлі бурхливого індустріального розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку XІХ ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку.

Саме ці досягнення й масове індустріальне виробництво повернули розвинені країни від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини й систематичному плантаційному господарству в колоніальних регіонах як до більше вигідного й економічно перспективною сферою закордонного бізнесу.

Значну частину своїх конкурентних переваг розвинені європейські країни, і в першу чергу Англія й Франція, мають саме через дешеву сировину, добуту у їхніх колоніях. Але це в свою чергу вимагало інвестицій в розвиток колоніальної сировинновиробляючої індустрії. Одночасно зросла й роль державного колоніального управління: захист колоній від зовнішніх погроз й збереження самого колоніального режиму зажадали від метрополій погоджених дій влади й національного бізнесу на території колонії. Але, оскільки, до нього вже почали залучатися маси працівників-туземців, а вивіз у колонії кваліфікованої робочої сили з метрополій був економічно невигідний, то гостро постає питання обліку місцевих культурних особливостей й вирішення соціальних проблем місцевого населення.

Таким чином, міжнародний бізнес уже в другій (по Робінсону) ері свого розвитку дуже точно виявив всі головні мотиви свого існування й розвитку, що збереглися й до наших днів:

· використання більше ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних);

· розширення ринків збуту;

· нові простори для вільних фінансових ресурсів;

· використання вигідних можливостей місцевого законодавства (податкового, митного й т.д.).

Ера концесій (1914-1945 р.)

У цей період якісно змінюється роль найбільших компаній, що оперують на колоніальних ринках. Компанії-концесіонери перетворюються у свого роду автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торговельні, освітні, медичні, транспортні, а нерідко й поліцейські функції не тільки для своїх працівників, але найчастіше й для всіх жителів прилежащих до їхніх концесій районів.

Особливий інтерес у цьому контексті представляє формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, нерідко –- на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно росла й національна самосвідомість колоніальних народів. І місцевим адміністраціям, і самим компаніям-концесіонерам доводиться враховувати ці процеси. Майбутні політичні лідери незалежних національних держав рекрутувалися часто з тих, хто спочатку пройшов менеджерську школу на концесійних підприємствах колишніх колоній.

Міжнародний бізнес у неоколоніальній сфері визначаються найбільш характерними моментами:

§ поразка Німеччини в Першій світовій війні й переділ світових ринків.

§ Велика депресія 1929-1932 р.р: гостро порушує питання ефективності міжнародного бізнесу у співвідношенні із національним бізнесом і інтернаціоналізацією використання людських ресурсів (характерна для ери глобалізації). В цей період відбувається масова поява робітників з Азії, Африки й Латинської Америки на підприємствах країн Заходу.

§ виникнення двох потужних тоталітарних режимів (у СРСР і Німеччині) продемонструвало значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, поряд із всіма слабкими сторонами держави як "міжнародного підприємця".

Значення ери концесій для міжнародного бізнесу.

1. Концесійна ера підготувала підґрунтя для самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному плані.

2. Друга світова війна надає потужний політичний імпульс цим процесам.

3. Інтернаціоналізація світового ринку робочої сили й суперництво, що загострюється, на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів, головні учасники якого намагаються придбати конкурентні переваги, використовуючи можливості усе більше складної структури міжнародного бізнесу, обумовлюють просування до наступної ери національних держав.