Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ВСТУП

Міжнародний менеджмент відноситься до циклу спеціальних дисциплін, яка вивчає особливості, принципи та закономірності функціонування компаній в умовах світової економічної інтеграції.

Важливість курсу полягає в тому, що опанування сучасного досвіду управління міжнародними компаніями дозволяє випускникам економічного профілю збагатити свій теоретичний та практичний багаж досвідом управління в ефективних зарубіжних компаніях, а значить і підвищити їх конкурентоспроможність на ринку праці.

Актуальність проблем міжнародного менеджменту пов’язана із розширенням діяльності міжнародних корпорацій в Україні і виходом українських компаній на світовий ринок.

Метою курсу ММ є формування системи теоретичних знань і практичних навичок з управління міжнародних корпорацій і здійснення в них основних функцій менеджменту – планування, організації, мотивації, контролю, регулювання та координації.

Завдання курсу спрямовані на формування у студентів компетентності щодо:

сучасних теоретичних основ і середовища міжнародного менеджменту;

сучасних технологій управління міжнародними компаніями;

методів розв′язання ними ключових проблем розвитку в умовах глобалізації економіки;

формування вмінь застосовувати методи та інструментарій міжнародного менеджменту в українських компаніях і організаціях.

Предмет дисципліни – система управлінських відносин, м ётодів і інструментів у міжнародних компаніях.

Досягнення головного завдання і мети вивчення курсу включає засвоєння таких ключових понять і категорій, на яких ґрунтується дисципліна: міжнародний бізнес, міжнародні корпорації, національні школи менеджменту, порівняльний менеджмент, міжнародне середовище, функції управління, міжнародні стратегії, етноцентризм, полі центризм, регіоцентризм, геоцентризм рішення, централізація і децентралізація, міжнародні комунікації, міжнародна етика, соціальна відповідальність, глобалізація, глобальний менеджмент тощо.

В результаті вивчення курсу у студентів мають сформуватися наступні навички:

· оцінки стану і тенденцій розвитку міжнародних компаній (МНК);

· опис та аналіз середовища діяльності МНК з урахуванням особливостей країн у їх діяльності;

· урахування особливостей реалізації основних функцій менеджменту у практиці управління МНК за умов багатонаціонального середовища;

· застосування сучасних методів та інструментів розв′язання МНК ключових фінансових, технологічних, торговельних та інвестиційних проблем;

· розробка основних напрямів підвищення рівня соціальної відповідальності міжнародних корпорацій;

· оцінка перспектив і обмежень у розвитку глобального менеджменту;

· використання сучасних інструментів ММ в діяльності українських підприємств.

Курс „Міжнародний менеджмент” сформувався досить нещодавно і викладається поряд з курсами „Міжнародний бізнес”, „Міжнародна економіка”, „Зовнішньоекономічна діяльність”, „Міжнародні фінанси” тощо.

До другої половини ХХ ст.. працівників міжнародних компаній не навчали міжнародному менеджменту, однак в подальшому виникла необхідність враховувати зростаючу роль міжкультурного аспекту управлінської діяльності. В результаті були запропоновані якісно нові інструменти менеджменту, притаманні управлінській діяльності МНК.

ММ пов′язаний із методологічними і загальноекономічними дисциплінами: „Економічною теорією”, „Теорією управління”, „Економічною історією”, Статистикою, Фінансами, Управління персоналом, Соціологією тощо

Предмет курсу «Міжнародний менеджмент» —це система управлінських відносин, що складається у міжнародних кор­пораціях, а також притаманна їм система методів та інструментів керівництва цими корпораціями на всіх рівнях управління: загальнокорпоративному, бізнесовому, функціональному, регіональному, локальному та внутрішньовиробничому.

Особливості предмета курсу порівняно з іншими управлінсь­кими дисциплінами полягають у тому, що управлінські відноси­ни, які складаються в міжнародних корпораціях, формуються з двох частин:

1. Загальноуправлінські відносини, пов'язані з розподілом пра­ці та її кооперацією і які породжують загальні функції управління: планування, організацію, мотивацію, керівництво і контроль.

2. Специфічні соціально-культурні відносини, що складають­ся всередині міжнародної корпорації між працівниками, які є но­сіями різних національних культур, і стають підставою викорис­тання специфічних інструментів реалізації загальних функцій менеджменту.

Необхідність передбачення майбутніх змін у зов­нішньому середовищі та раціонального використання ресурсів вимагає від керівництва міжнародної корпорації ретельного планування, насамперед стратегічного, розрахованого на довгостро­ковий період й очікувані майбутні ресурси. Однак для міжнарод­ної корпорації, перш, ніж розробляти стратегічний план, потрібно з'ясувати стратегічний профіль корпорації — етноцентризм, поліцентризм, регіоцентризм, геоцентризм. У національному бізне­сі цього робити не потрібно, оскільки всі компанії є природно етноцентричними. У міжнародному менеджменті доводиться вдава­тись до специфічного інструменту — стратегічного профілю кор­порації.

Формування теорії і практики між­народного менеджменту відбувалося двома основними шляхами:

1) вирішенням спеціальних міжкультурних проблем менедж­менту міжнародних корпорацій і виявленням особливих законів управління цими корпораціями, про що йшлося вище;

2) запозиченням прогресивного досвіду менеджерами з інших національних шкіл менеджменту.

Міжнародний менеджмент є особливим видом менеджменту, головними цілями якого виступають формування, развиток та використання конкурентних преваг компанії за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних крїанах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн і взаємодії між країнами.

Гголовна особливість ММ полягає у використанні в процесі пошуку і реалізації конкурентних переваг всіх можливостей, які відкриваються в процесі ділової активності як в рамках країн, так і взаімодії цих країн.

Принципово струк­тура міжнародного менеджменту подібна до структури національного. Тобто включає до свого складу проблеми, що обіймають пять основных сфер управління економічною діяльностю:

1) дослідження, аналіз та оцінка зовнішнього середовища бізнесу і внутрішнього середовища організації;

2) процеси комунікації і прийняття рішень;

3) базові функції управління;

4) питання групової динаміки та керівництва;

5) питання ефективності діяльності компанії.

Систематизація основних рис міжнародного бізнесу дозволяє відслідкувати механізм переходу національної моделі менеджменту до міжнародної (табл. 1).

 

Таблиця 1 – Національний бізнес – міжнародний бізнес

Національний бізнес	Міжнародный бізнес	Націнальна модель управління бізнесом	Міжнародний менеджмент
1.Ціль – отримання прибутку за допомогою використання конкурен-тних переваг у системі "НДДКР - виробництво - продаж - сервіс" в умовах даної країни і її ринків	1. Ціль – отримання прибутку за допомогою використання (в інтересах отримання конкурентних переваг) можливостей різних країн і регіонів і роботи на ринках різних країн і регіонів	1. Формування, утри-мання й розвиток конкурентних переваг у системі "НДДКР -виробництво-продаж - сервіс" в умовах даної країни	1. Формування, утримання й розвиток конкурентных переваг у системі "НДДКР- виробництво- продаж - сервіс" на основі використання можливос-тей різних країн і міжна- родної взаємодії
Відмінність міжнародного менеджменту - широта можливостей - не є принциповим
2. Засоби: розширення ринків, використання більш вигідних ресурсів, використання законодав-чих, політичних і соціа-льних можливостей в середині країни	2. Засоби: розширення ри-нків, використання більш вигідних ресурсів, викори-стання законодавчих, по-літичних і соціальних мо-жливостей у ряді країн та міждержавної взаємодії	2. Пошук засобів розвитку бізнесу й перетворення їх у конкурентні переваги коипанії всередині країни	2. Пошук засобів розвитку бізнесу й перетворення їх у конкурентні переваги компанії в ряді країн і в контексті міждержавних взаємин
Не спостерігається принципових відмінностей
3. Обсяг, зростання і складність бізнесу варі-юється залежно від охо-плення ним різних етапів системи "НДДКР- виро-бництво- продаж- сер-віс" і від диверсифіко-ваності бізнесу всере-дині країни	3.Обсяг, зростання і скла-дність міжнародного біз-несу варієються в залеж-ності від: -числа країн перебування; -глибини залучення кожної країни в систему "НДДКР - виробництво-продаж-сервіс" фірми	3. Менеджмент виробляє стратегію зростання й розвитку фірми всередині країни	3. Менеджмент виробляє стратегію зростання й розвитку із залученням багатьох країн
Не спостерігається принципових відмінностей
4. Бізнес працює у внут-рішньому (мононаціона-льному) культурному середовищі, і культурна складова імманентна національному бізнесу	4. Міжнародний бізнес працює в різних культур-них середовищах, і його ефективність залежить від урахування національної культурної складової	4. Національний ме-неджмент не враховує культурне середовище, оскільки об'єкт управ-ління адаптований до нього	Міжнародний менеджмент отримує значні можливос-ті одержання й розвитку конкурентної перевагиз при врахуванні культурного фактору
Принципова відмінність міжнародного менеджменту - можливість ефективного використання "культурного фактору" практично в будь-якій сфері управління. Реальні рівні конкурентної пе- реваги цього роду залежать від ступеня розходженя культур країн базування й країн перебування
5. Бізнес має можливість використати все краще всередині країни: обмеження можливос- тей обмежуються можливостями країни	5. Міжнародний бізнес має можливість викорис-тати світову глобалізацію: не обмежені національ-ними кордонами можливості	5. Менеджмент шукає й використовує кон-курентні переваги в рамках країни й обме-жений рівнем її розвитку	5. Міжнародний менедж-мент шукає й використо-вує конкурентні переваги через глобалізацію ("всесвітній бізнес-сервіс")
Принципово важливо: бізнес-менеджмент, з набуттям міжнародного значення переборює обмеження рівня розвитку країни
6. Бізнес як система, орієнтована на отримання прибутку з використання знань	6. Бізнес як система, оріє-нтована на отримання прибутку з використання знань	6. Управління бізнесом як система управління знаннями	6.Управління бізнесом як система управління знан-нями в міжнародному масштабі
	Не спостерігається принципових відмінностей

Порівняльний менеджмент – це галузь знань, яка виявляє i вивчає особливості національних моделей менеджменту, пов'язаних із соціально-культурними i поведінковими стереотипами націй, а отже, i систем управління міжнародних корпораций, що мають країни походження цих націй.

Таким чином, методологічною основою міжнародного менеджменту є, по-перше, загальний менеджмент, а по-друге, порівняльний менеджмент. Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних i міжнародних компаній наведена в табл. 2.

Основні особливості міжнародного менеджменту знаходяться у сфері врахування й використання в управлінні національними й мультинаціональними колективами всього того, що дає культура в самому широкому значенні цієї категорії.

Це, у свою чергу, означає, що всебічне вивчення феномену культури в порівняльному контексті, аналіз і оцінка можливостей та обмежень, які несуть у собі культурні константи, – абсолютна умова успішності міжнародного менеджменту. Єдина принципова відмінність міжнародного менеджменту від національного менеджменту полягає у необхідності врахування культурної складової.

 

Таблиця 2–Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних і міжнародних компаній

Функції менеджменту	Національні компанії	Міжнародні компанії
Планування
1. Вивчення середовища з погляду загроз і можливостей	Національний ринок	Всесвтній ринок
2. Потенціальний конфлікт корпо–ративних цілей з економічними i політичними цілями країн	Однієї країни	Багатьох країн
Організація
1. Організаційна структура	Структура для внутрішніх операцій	Глобальна структура
2. Погляд на владу	Подібний	Різний
Укомплектування штатів
1. Джерела управлінських талантів	Національний ринок праці	Всесвтній ринок праці
2. Орієнтація менеджерів	Переважно етноцентрична	Геоцентрична
Керівництво
1. Лідерство i мотивація	Формуються однією культурою	Формуються багатьма різними культурами
2. Комунікаційні лінії	Пореважно короткі	Мережі з великими відстанями
Контроль
1. Система звітування	Одні вимоги	Багато різних вимог
2. Система обліку	Однієї країни	Багатьох країн

Цільова орієнтація міжнародної компанії

Цільова орієнтація компанії, що входить в міжнародний бізнес, зосереджується на трьох основних напрямках:

1) пошуку і освоєнні нових ринків;

2) пошуку і використанні ефективних ресурсів;

3) використанні можливостей, що відкриваються для бізнесу в рамках даної країни і/або правового середовища, що існує між цими країнами.

Але існують певні змінні, які опосредковують цей цільовий перелік:

· рівень економічного розвитку окремих країн;

· культурна подібність (розходження) країни базування й країни перебування;

· природні особливості країн (включаючи мінеральні ресурси, водні, кліматичні і.т.ін. );

· характеристики демографічного стану країни (населення, його територіальне розміщення, рівень урбанізації і т.ін. ).

Якщо до цієї структури включити певну "третю вісь" формування, то головною її характеристикою буде глибина залучення компанії в міжнародний бізнес. У свою чергу, якість міжнародного менеджменту по цій осі буде визначатися тим, наскільки повно він здатен використати в інтересах компанії глобальні можливості всесвітнього бізнес-сервісу. У цьому розумінні компанія, що відкриває за кордоном торгівельні й навіть виробничі філії, може тяжіти до менш реального міжнародного менеджменту (на рівні кількісного структурного зростання повністю забезпечене головними підрозділами компанії в країні базування) або до його постійного якісного зростання, коли бізнес максимально використає всі можливості міжнародної інформаційної мережі, інтернаціональних фінансових ринків, транснаціонального руху робочої сили.

Поєднанна вище зазначених чинників дозволяє міжнародному менеджменту перейти на новий рівень еволюційного розвитку за допомогою управління системою знань, для якої збір й аналіз інформації стає головним стратегічним ресурсом, а адаптивність (культурна, правова, економічна, ситуаційна, політична й соціальна) – головною стратегічною зброєю.

Комерційна ера (1500-1850 р.)

Починається із часу великих географічних відкриттів і закінчується серединою XІХ ст. внаслідок пошуку величезних особистих вигід, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі та розвитком бізнес-сервісу (інвестиційного й страхового) й інфраструктур (розвиток складського й транспортного господарства). У цей період одержує потужний поштовх промисловість європейських країн: від суднобудування й металообробки до переробки заморської сировини. Все це в значно більшій мірі стосувалося таких передових у для розвитку міжнародного бізнесу країн, як Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція, але тією чи іншою мірою зачепила практично всі європейські країни.

У ці роки був покладений початок серйозної політичної й економічної підтримки владою закордонних операцій власного бізнесу, що дозволяло їй вирішувати й власні міжнародні проблеми.

Значення ери комерції для міжнародного менеджменту. Ера комерції вперше висвітила й поставила перед підприємцями розвинених європейських держав наступні ключові питання міжнародного менеджменту (як системи управління міжнародним бізнесом):

· економічної доцільності переносу підприємницької активності й ризиків із внутрішньостранового середовища за межі держави й можливості попередньої оцінки майбутніх вигід і/або втрат.

· виявлення основних факторів, які впливають на прийняття такого роду рішень.

· рівень свободи бізнесу у своїх рішеннях і діях від політики своєї держави, і можливість одержання її підтримки.

· виявлення переліку факторів, які повинен ураховувати й передбачати підприємець, ведучи ділові операції на "чужій території", в інтересах забезпечення довгострокової прибутковості цих операцій і безпеки їхнього ведення.

 

Ера експансії (1850-1914 р.)

У зазначений період відбува\ється остаточне оформлення й структуризація колоніальних імперій на тлі бурхливого індустріального розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку XІХ ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку.

Саме ці досягнення й масове індустріальне виробництво повернули розвинені країни від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини й систематичному плантаційному господарству в колоніальних регіонах як до більше вигідного й економічно перспективною сферою закордонного бізнесу.

Значну частину своїх конкурентних переваг розвинені європейські країни, і в першу чергу Англія й Франція, мають саме через дешеву сировину, добуту у їхніх колоніях. Але це в свою чергу вимагало інвестицій в розвиток колоніальної сировинновиробляючої індустрії. Одночасно зросла й роль державного колоніального управління: захист колоній від зовнішніх погроз й збереження самого колоніального режиму зажадали від метрополій погоджених дій влади й національного бізнесу на території колонії. Але, оскільки, до нього вже почали залучатися маси працівників-туземців, а вивіз у колонії кваліфікованої робочої сили з метрополій був економічно невигідний, то гостро постає питання обліку місцевих культурних особливостей й вирішення соціальних проблем місцевого населення.

Таким чином, міжнародний бізнес уже в другій (по Робінсону) ері свого розвитку дуже точно виявив всі головні мотиви свого існування й розвитку, що збереглися й до наших днів:

· використання більше ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних);

· розширення ринків збуту;

· нові простори для вільних фінансових ресурсів;

· використання вигідних можливостей місцевого законодавства (податкового, митного й т.д.).

Ера концесій (1914-1945 р.)

У цей період якісно змінюється роль найбільших компаній, що оперують на колоніальних ринках. Компанії-концесіонери перетворюються у свого роду автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торговельні, освітні, медичні, транспортні, а нерідко й поліцейські функції не тільки для своїх працівників, але найчастіше й для всіх жителів прилежащих до їхніх концесій районів.

Особливий інтерес у цьому контексті представляє формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, нерідко –- на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно росла й національна самосвідомість колоніальних народів. І місцевим адміністраціям, і самим компаніям-концесіонерам доводиться враховувати ці процеси. Майбутні політичні лідери незалежних національних держав рекрутувалися часто з тих, хто спочатку пройшов менеджерську школу на концесійних підприємствах колишніх колоній.

Міжнародний бізнес у неоколоніальній сфері визначаються найбільш характерними моментами:

§ поразка Німеччини в Першій світовій війні й переділ світових ринків.

§ Велика депресія 1929-1932 р.р: гостро порушує питання ефективності міжнародного бізнесу у співвідношенні із національним бізнесом і інтернаціоналізацією використання людських ресурсів (характерна для ери глобалізації). В цей період відбувається масова поява робітників з Азії, Африки й Латинської Америки на підприємствах країн Заходу.

§ виникнення двох потужних тоталітарних режимів (у СРСР і Німеччині) продемонструвало значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, поряд із всіма слабкими сторонами держави як "міжнародного підприємця".

Значення ери концесій для міжнародного бізнесу.

1. Концесійна ера підготувала підґрунтя для самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному плані.

2. Друга світова війна надає потужний політичний імпульс цим процесам.

3. Інтернаціоналізація світового ринку робочої сили й суперництво, що загострюється, на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів, головні учасники якого намагаються придбати конкурентні переваги, використовуючи можливості усе більше складної структури міжнародного бізнесу, обумовлюють просування до наступної ери національних держав.

Сучасні види об’єднань фірм

З метою досягнення ефективної діяльності і збільшення прибутків багато фірм проходять етапи об'єднання або поділу.

Види об'єднань
Зв’язок через договори	Зв'язок через договори і капітал	Злиття, новоутворення
•Асоціації • Спілка • Фонд •Споживчий кооператив • Громадські об'єднання	• Консорціум • Венчурная фірма • Концерн • ТНК . • ФПГ • Картель	• Трест • Державні об'єднання підприємств

Стадії об'єднання.

У залежності від цілей і умов об'єднання фірм, вони набувають нового правового стану.

Стадії об'єднання
	Ділове співробітництво: -консорціум, -венчурна компания	Об'єднання по спільності інтересів	Трест	Унітарні підприємства
Картель	ФПГ	Концерн, ТНК
Вільне об'єднання		Тісні об'єднання
Прояв самостій-ності	Повна самостійність інтересів кооперації і спеціалізації	Правова самостійність,часткова господарська залежність	Правова самостійністьі солідарна відповідаль-ність	Правова самостій-ність, господар-ська за-лежність	Правова і господар-ська за-лежність	Повна залеж-ність, державні і муніципальні органи управління

Транснаціональні компанії

Визначеня змісту ТНК

На сьогоднішній день не існує чіткого визначення ТНК. Так, Лієнталь визначає її як фірму, що діє більш, ніж в одній країні, інші вчені – діяльність фірми більш, ніж в одній країні.Серед інших структурних компонентів, що допомагали б визначити фірму як транснаціональну, стали виділятися такі, як проблема власності, її розподілу, проблема управління, число зайнятих, заробітна плата, склад вищого управлінського апарата і т.д.Проблема визначення ТНК пов'язана з розподілом поняття "багатонаціональна" і "транснаціональна" корпорація. Мультинаціональні або багатонаціональні корпорації – це такі корпорації, що здійснюють певну діяльність в інших країнах, але вони не роблять якісно великого впливу на індустріалізацію й інші процеси, насамперед політичні й економічні, що протікають у цих країнах.Транснаціоанальні корпорації – це такі підприємства, діяльність яких носить наднаціональний, наддержавний характер, і сприяють створенню і управлінню зв'язками, що значно впливає на активізацію протікання процесів в інших країнах.ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25 % іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за кордоном. Діяльність данного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.Характерною рисою ТНК є космополітизм їхніх інтересів, глобальність операцій, що відбиває специфіку міжнародних монополій. Незалежно від того, у якій країні була спочатку заснована корпорація, вона розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності і проникає у всі куточк земної кулі в пошуках ринків, техніки, технології, людей, ідей, капіталів і т.д.Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями. Велика частка інвестицій ТНК направлялася в обробні і наукоємні галузі. Тому причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, Але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.Причини, що обумовлюють активний розвиток транснаціональних корпорацій:- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності, які є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.- недосконалість ринкового механізму щодо реалізації власності на технології, виробничого досвіду і інших так названих «невловимих активів», у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання від цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни); - близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм приймаючої країни. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни в результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми та її філій.- можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.ін.; - спроможність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, переводячи їх по мірі старіння до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробку нових технологій і виробів;- за допомогою прямих інвестицій фірма одержує можливість перебороти різного роду бар'єри на шляху впровадження продукції на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках, значний потік інвестицій із США в Європу був породжений тарифами, встановленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄС, таким чином, обійшовши їхні тарифи.4.2.2 Структура і типи ТНК За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій. Останнім часом у структурі транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії. Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому. Регіональні системи управління розділяються на три основні види:- головне регіональне управліня, відповідає за всі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності всіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерна «General motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);- регіональне виробниче управління, що координує діяльність підприємств по лінії просування продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюга, підпорядковане безпосередньо головному регіональному управлінню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація «Hewlett-Packard» на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);- функціональне регіональне управління забезпечуює специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т. ін. Це управління відповідає за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані. Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частку продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food».- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування – в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів – у третіх країнах.- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за кордоном і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко зростає. Проводити успішну стратегію глобальних операцій, бути лідером у багатьох галузях виробництва, сфері послуг, носієм передових технологій багато в чому дозволяє й організаційна структура ТНК. Для ТНК характерна трьохрівнева організація:• головна компанія;• підконтрольні філії;• конкретні підприємства.Головна компанія, як правило складається з холдингової й оперативної компанії. Холдиногова компанія – компанія-власниця контрольного пакету акцій дочірніх товариств THK. Оперативна компанія – компанія, що здійснює загальностратегічне управління, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, ведення статистичного обліку, зв'язки з громадськістю.Підконтрольні підрозділи тісно прив'язані до головної компанії у виробничому і технологічному спектах – це: 1) філії і відділення, що не мають юридичної і фінансової самостійності;2) дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, які зберігають певну незалежність у фінансово-господарській та дослідницькій діяльності.Конкретні підприємства – первинні ланки організаційної структури ТНК, що займаються виробничою, збутовою, обслуговуючою, фінансово-кредитною, науково-дослідною діяльністю. 4.2.3 Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах Транснаціональні корпорації контролюють істотну частину науково-технічного потенціалу промислово розвинутих країн. Це дозволяє їм відігравати головну роль у міжнародному обміні технологіями і науково-технічними знаннями, активно брати участь і науково-технічному прогресі і сприяти структурним зрушенням у світовій економіці. Найбільші ТНК, хімічні концерни, продемонстрували стабільність своїх позицій і спроможність лідирувати в нових технологіях, так як вони лідирували в традиційних виробництвах. Їхній успіх пояснюється такими чинниками:• наявністю спеціалізованих дослідницьких лабораторій і інших інженерно-технічних підрозділів, де акумулюється досвід і кваліфікація багатьох наукових і технічних дисциплін;• наявністю значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу, що перевищує потреби поточного виробництва, а також часу для дослідження потенційних можливостей технологічних проривів, пристосування їх до свого досвіду і сформованого профілю виробництва.ТНК проводять ефективну стратегію технологічного розвитку, що означає організацію й інтеграцію роботи функціональних і спеціалізованих груп у процесі реалізації нововведень; постійний аналіз доцільності існуючої структури ринків, функцій, задач, довгостроковий погляд на технологічний розвиток у рамках фірми. Таким чином, ТНК є одним із головних суб'єктів світового ринку технологій.

Устрій ФПГ

Утворення ФПГ – це організаційно-правовий процес оформлення взаємодії фінансових і промислових компаній, що має обкреслені організаційні рамки, продиктовані форми, що передбачають державну реєстрацію (хоча існує деяка обмежувальна регламентація для націоналізованих холдингових компаній, наприклад, в Італії, Іспанії, Франції). Але на сьогодні ще не оформилися в належному вигляді основні стандартні принципи, що характеризують ФПГ як специфічну форму організаційно-господарської взаємодії підприємств, а отже і відсутні чіткі схеми їх створення і діяльності.

Засоби створення ФПГ

Існуючі нині ФПГ створювалися різними засобами. Основні з них такі:

§ поділ фірми,

§ групування або об'єднання фірм,

§ здійснення трастового управління.

Поділ фірми. Здійснюється або виокремленням якогось підрозділу від материнської компанії, або поділом фірми на декілька самостійних компаній.

Основна ціль реорганізації за допомогою поділу – запобігання хворобі великого бізнесу і пов'язаного з ним організаційного розбухання.

Виготовлення всіх необхідних для випуску продукції компонентів у рамках однієї фірми веде до втрат, що набагато перевершують можливі переваги подібної универсализации. Справа в тому, що технологія неминуче диктує той або інший оптимальний розмір підприємства, вихід за межі якого спричиняє за собою економічний збиток. Перемагає не універсальний і гігантський по своїх масштабах завод із дрібними неспециализированными підрозділами, а сукупність дрібних підприємств із значним спеціалізованим виробництвом частин готового виробу, об'єднаних коопераційними зв′язками з головними складальними заводами.

При поділі компанії на декілька самостійних переслідується й інша, не менше важлива ціль – забезпечення до<