Міжнародний менеджмент (ММ) – включає застосування управлінських, концепцій та інструментів у багатокультурному середовищі, що дозволяє отримувати завдяки цьому додаткові переваги і заощаджувати час.

ММ – особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн і міждержавної взаємодії.

Природа міжнародного менеджменту включає дві основні складові:

· функції й концепції загалъного менеджменту – базова складова;

· національні моделі менеджменту материнських країн, у яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації – культурологічна складова.

Якщо базова складова піддається науковому аналізу й систематизації, то культурологічна складова є різноманітнішою й тяжіє до емпіричного спостереження й поведінкового узагальнення. Базова складова почала формуватись понад століття тому. А національні моделі менеджменту серйозно досліджуються лише в останній третині минулого століття зусиллями таких дослідників, як Н. Адлер (США), П Друкер (США), М. Крозье (Франція), А. Тромпенарс, Р. Кантер (США), Ф. Лютенс (США) Р. Тунг (Канада), Г. Гофстед (Hідерланди), Ш. Шварц (Німеччина) та ін. Ці дослідники сформували нову галузь наукових досліджень – порівняльний менеджмент.

Порівняльний менеджмент – це галузь знань, яка виявляє i вивчає особливості національних моделей менеджменту, пов'язаних із соціально-культурними i поведінковими стереотипами націй, а отже, i систем управління міжнародних корпораций, що мають країни походження цих націй.

Таким чином, методологічною основою міжнародного менеджменту є, по-перше, загальний менеджмент, а по-друге, порівняльний менеджмент. Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних i міжнародних компаній наведена в табл. 2.

Основні особливості міжнародного менеджменту знаходяться у сфері врахування й використання в управлінні національними й мультинаціональними колективами всього того, що дає культура в самому широкому значенні цієї категорії.

Це, у свою чергу, означає, що всебічне вивчення феномену культури в порівняльному контексті, аналіз і оцінка можливостей та обмежень, які несуть у собі культурні константи, – абсолютна умова успішності міжнародного менеджменту. Єдина принципова відмінність міжнародного менеджменту від національного менеджменту полягає у необхідності врахування культурної складової.

Таблиця 2–Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних і міжнародних компаній

Цільова орієнтація міжнародної компанії

Цільова орієнтація компанії, що входить в міжнародний бізнес, зосереджується на трьох основних напрямках:

1) пошуку і освоєнні нових ринків;

2) пошуку і використанні ефективних ресурсів;

3) використанні можливостей, що відкриваються для бізнесу в рамках даної країни і/або правового середовища, що існує між цими країнами.

Але існують певні змінні, які опосредковують цей цільовий перелік:

· рівень економічного розвитку окремих країн;

· культурна подібність (розходження) країни базування й країни перебування;

· природні особливості країн (включаючи мінеральні ресурси, водні, кліматичні і.т.ін. );

· характеристики демографічного стану країни (населення, його територіальне розміщення, рівень урбанізації і т.ін. ).

Якщо до цієї структури включити певну "третю вісь" формування, то головною її характеристикою буде глибина залучення компанії в міжнародний бізнес. У свою чергу, якість міжнародного менеджменту по цій осі буде визначатися тим, наскільки повно він здатен використати в інтересах компанії глобальні можливості всесвітнього бізнес-сервісу. У цьому розумінні компанія, що відкриває за кордоном торгівельні й навіть виробничі філії, може тяжіти до менш реального міжнародного менеджменту (на рівні кількісного структурного зростання повністю забезпечене головними підрозділами компанії в країні базування) або до його постійного якісного зростання, коли бізнес максимально використає всі можливості міжнародної інформаційної мережі, інтернаціональних фінансових ринків, транснаціонального руху робочої сили.

Поєднанна вище зазначених чинників дозволяє міжнародному менеджменту перейти на новий рівень еволюційного розвитку за допомогою управління системою знань, для якої збір й аналіз інформації стає головним стратегічним ресурсом, а адаптивність (культурна, правова, економічна, ситуаційна, політична й соціальна) – головною стратегічною зброєю.