Поняття дитинства в рамках педагогічного знання трактується як соціокультурне явище, історично сформований феномен, який визначає розвиток і саморозвиток дитини, що відбиває взаємини дорослих і дітей.

Сьогодні дитинство здобуває новий статус і виступає як методологічний орієнтир для багатьох досліджень. Цілком очевидно, що визнання цінності дитинства повинне проглядатися не тільки в наукових дослідженнях, але й у програмних і нормативно-правових документах державних органів, політичних партій, суспільних об’єднань, освітніх і навчально-виховних установ при рішенні проблем дитинства.

У вітчизняній педагогічній літературі (Ф. Мустаєва, Т. Піддубна, О. Піддубний) діти розглядаються як об’єкт виховання, передачі накопиченого людського досвіду, знань, вивчається їх розвиток, розробляються спеціальні технології виховання дітей.

У загальновживаному значенні поняття «захистити» означає: оберігати, охороняти, заступатися, не давати образити. Нерідко захист розуміють як охорону права в змісті запобігання, вживання превентивних заходів з метою недопущення замаху на благо, що належить особистості, тобто на її права, волію (Цивільний кодекс України).

Сутність соціального захисту дитинства полягає в тому, щоб за допомогою організаційних, правових, фінансово-економічних, соціально-психолого-педагогічних засобів, форм і методів здійснювати підтримку й допомогу дитині з метою задоволення її потреб і інтересів. Із цієї позиції соціальний захист дитинства розуміється набагато ширше, чим поняття «правовий захист дитини», «охорона прав дитини», оскільки охоплює всю сукупність організаційних, правових, економічних, соціальних, психолого-педагогічних гарантій, що забезпечують реалізацію прав дітей. Інакше кажучи, соціальний захист дитинства розуміється як система.

Серед напрямів системи соціального захисту дітей зазначаємо:

1. Соціально-педагогічний захист права дитини на виховання в родині

Самостійним напрямом діяльності соціального педагога виступає захист прав дитини. Особливість соціально-педагогічної діяльності в цьому випадку складається в наявності законодавчо регламентованих технологій, у здійсненні яких фахівець виконує лише окремі операції, з питань: смерті батьків; позбавлення батьків батьківських прав; відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав; тривалої хвороби батьків; визнанням батьків померлими по суду; визнання батьків судом недієздатними внаслідок хвороби; визнання батьків судом безвісно відсутніми; тривалого перебування батьків у відрядженні (більше шести місяців); відбування батьками покарання тощо.

Однією із форм влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, є опіка й піклування. Опіка й піклування встановлюються для захисту прав і інтересів дітей, для їхнього повноцінного виховання. Соціальний педагог, захищаючи права дитини, сприяє передачі дітей під опіку/піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки, інтернати, освітні установи для дітей-сиріт і т.ін.

2. Соціально-педагогічний захист майнових прав неповнолітніх

Під захистом майнових прав неповнолітніх розуміється: забезпечення збереження майна, що належить дітям; охорона їх спадкоємних і житлових прав; своєчасне призначення й одержання пенсій і пільг; стягнення аліментів з осіб, зобов’язаних за законом їх сплачувати тощо.

Діяльність соціального педагога по захисту майнових прав неповнолітнього може включати кілька напрямів:

- інформування з питань правової грамотності неповнолітніх і їхніх батьків;

- організація консультативної роботи;

- охоронно-захисна діяльність, яка викликана конкретними випадками порушення прав неповнолітніх (зверненням до відповідних інстанцій, поданням необхідних заяв і позовів, збір необхідних документів, залучення фахівців, участь у судових процедурах) та ін.

3. Діяльність соціального педагога з вирішення суперечок про виховання дітей

При відсутності в батьків згоди з питань виховання дітей, суперечка вирішується судом, органами опіки й піклування, безпосередньо на місцях соціальним педагогом за участю батьків.

Соціальний педагог може сприяти вирішенню питань:

1. Щодо насилля над дитиною у сім’ї (фізичне насильство, сексуальне насильство або розбещення, психічне (емоційне) насильство; зневага до основних потреб дитини (моральна жорстокість) та ін.).

2. Суперечки про місце проживання дитини при окремому проживанні батьків.

3. Суперечки про право участі окремо проживаючого батька у вихованні дитини.

4. Соціально-педагогічний захист прав дитини на освіту.

5. Соціально-педагогічний захист прав дитини на охорону здоров’я.

Турбота про здоров’я підопічних – складова охоронно-захисної функції соціального педагога. Крім того, захист здоров’я може стати самостійним об’єктом спеціалізації соціального педагога.

До завдань соціального педагога по захисту прав дитини на охорону здоров’я можна віднести:

- соціопсихолого-педагогічну профілактику зміцнення й охорони здоров’я;

- реалізацію прав дитини на здоров’я, закріплених у Конвенції про права дитини та Законах України.

6. Соціально-педагогічний захист прав дитини на розвиток здібностей.

7. Соціально-педагогічний захист прав неповнолітніх на участь у трудовій діяльності.

Згідно законодавства, неповнолітні громадяни допускаються на роботу, що не наносить шкоди їхньому здоров’ю, нормальному розвитку, моральності й не порушує процесу навчання.

Таким чином, виконання охоронно-захисної функції соціальним педагогом передбачає вирішення складних і різноманітних проблем.