Дипломна робота – це навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі. Її обсяг становить 60-70 сторінок.

Магістерська робота – це навчально-наукове дослідження магістранта, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі, має внутрішню єдність, відображає хід результатів розробки обраної теми. Повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а також демонструвати рівень кваліфікації автора, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання експериментальним шляхом. Обсяг такої роботи має бути в межах 80-100 сторінок.

До дипломних і магістерських робіт висуваються такі вимоги:

- актуальність теми, відповідність її сучасному стану певної галузі науки та перспективам розвитку, практичним завданням відповідної сфери;

- вивчення та критичний аналіз монографічних і періодичних видань з теми;

- вивчення та характеристика історії досліджуваної проблеми та її сучасного стану, а також передового досвіду роботи у відповідній галузі;

- чітка характеристика предмета, мети і методів дослідження;

-  проведення експерименту;

- опис і аналіз експериментальної роботи;

- узагальнення результатів, обґрунтування їх у висновках та практичних рекомендаціях.

Своєю дипломною / магістерською роботою на кожному освітньому рівні студент має засвідчити:

- ґрунтовні теоретичні знання з обраної теми;

- вміння вивчати та узагальнювати наукові джерела, матеріали і досвід практичної діяльності освітніх установ і організацій соціальної сфери;

- спроможність вирішувати практичні завдання, робити висновки, надавати пропозиції;

- навички підготовки, організації та проведення соціально-педагогічного експерименту;

- уміння використовувати наукові методи соціально-педагогічного дослідження;

- уміння оформити результати дослідження.

Експериментальна робота магістранта (дипломника)

Рівень достовірності основних результатів і висновків наукового дослідження значно підвищується, якщо вони базуються на експериментальних даних.

Наукова значущість експериментальних досліджень залежить від їхньої спрямованості, змісту, рівня використання різного роду характерних ознак і отримання конкретних результатів. Характерними ознаками можна вважати: спосіб формування умов (природні і штучні); мету дослідження (перетворювальна, констатуюча, контролююча, пошукова); форму проведення (лабораторна, польова); структуру об’єктів і явищ, які вивчаються (проста, складна); кількість варіантних факторів (однофакторні і багатофакторні).

Проведення експерименту базується на знаннях про об’єкт, які дають змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення і доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення його чистоти і можливості повторень. Все це є реально можливим при розумінні суті методу, його особливостей, додержання необхідних умов і вимог до отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища.

У практиці таких досліджень використовуються різні види експериментів: природний, перетворювальний, інформаційний, соціометричний, пошуковий, педагогічний, методичний. Експерименти повинні слугувати обґрунтуванню та уточненню теоретичних положень. Вони мають суттєве значення для підтвердження достовірності наукових положень дослідника.

При організації експерименту будь-якого виду слід дотримуватися єдиних вимог, проводити його на основі теорії. І це стосується всіх його складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації стану об’єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, виявлення можливостей впливу експериментальних змінних, оцінки стану об’єкта до і після експерименту.

Результативність дослідження залежить від рівня умов експериментальної ситуації. Результати експериментального втручання мають бути подані у формі, доступній спостереженню.

Важливим с знання методики підготовки і проведення експерименту, коли описується весь, процес проведення експерименту: послідовність (черговість) вимірів і спостережень, докладність опису кожної операції з огляду на вибрані засоби для проведення експерименту, вибір методів контролю за якістю операцій, що в сукупності забезпечує надійність і точність. Необхідно бути впевненим у тому, що вибрана методика відповідає сучасному рівню науки та умовам, в яких виконується дослідження, і в тому, що вона практично може застосовуватися.

На підготовчому етапі розробляється програма експерименту, створюються умови, за яких можливе експериментування, визначаються експериментальні залежні і незалежні змінні фактори, можливості змін, визначаються види експериментальних об’єктів дослідження й об’єктів, що контролюються, складається план експериментальних робіт, готуються засоби контролю, регулювання, реєстрації змінних факторів, засоби обробки та аналізу інформації.

Експериментальна ситуація – це сукупність умов, за яких проводиться експеримент.

План створення експериментальної ситуації завжди пов’язаний не лише із завданнями, методикою, а й з конкретним об’єктом, на якому потрібно вирішувати поставлені завдання і реалізовувати саму методику. Створення експериментальної ситуації – це оперування об’єктом відповідно до попередньо визначеної гіпотези і програми дослідження. Наприклад, для вирішення експериментального завдання "Виявлення рівня впливу методичних рекомендацій на вдосконалення культурно-дозвільної діяльності" необхідно зафіксувати: а) погляди методиста на діяльність установи культури; б)    думку працівника установи культури щодо запропонованих методичних рекомендацій; в)   відгуки відвідувачів про діяльність установи культури.

Для створення експериментальної ситуації необхідно вибрати кількох керівників клубних закладів культури з приблизно однаковим рівнем сприйняття, запропонувати їм ознайомитися з методичним матеріалом і визначити за попередньо розробленою шкалою його значущість. Заслухавши думку кожного працівника закладу культури про значущість матеріалу, що вивчається, надають слово експертам цієї галузі знань, після чого зазначений матеріал оцінюють працівники закладів культури ще раз.

Змінні в експерименті – контрольовані і неконтрольовані фактори, що безпосередньо або опосередковано впливають на стан об’єкта, що вивчається. Певним набором змінних задається й описується експериментальна ситуація. Основні змінні бувають незалежними і залежними. Змінні являють собою категорії аналізу в експерименті і, як і категорії аналізу, наводяться у вигляді емпіричних показників.

Незалежний фактор змінюється, управляється і контролюється дослідником. Він має бути відносно самостійним, постійним, суттєвим і відчутно впливати на стан об’єкта.

Залежний фактор змінюється під впливом незалежної змінної.

Вибір тих чи інших факторів необхідний для встановлення основних і другорядних серед них; він відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності експерименту, оскільки останній зводиться до знаходження залежностей між цими факторами.

Під час експерименту здійснюється основний обсяг робіт: інструктаж учасників експерименту, їх ознайомлення з метою, завданнями та умовами експерименту; заміри змінних у процесі експерименту; введення експериментального фактора (незалежної змінної) і наступне управління його дією відповідно до програми; спостереження за розвитком явища, що вивчається; точний опис фактів у протоколах, картках, анкетах, тестах за експериментальними об’єктами.

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших сторін ситуації, фіксування зв’язку між цими змінами і змінами об’єкта. Експеримент використовується для перевірки гіпотези і виділення причинно-наслідкових залежностей між факторами, що впливають на об’єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише характерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об’єктом, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулювання процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об’єкта. Основна функція контролю – забезпечення чистоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного матеріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише факторами, що можна вивчити на досліді.

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізнавальний. Перший виявляється в розумінні характеру і ступеня впливу експериментальних факторів на вдосконалення діяльності об’єкта, що вивчається, другий – у виявленні співвідношення реального результату з поставленим пізнавальним завданням.

Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна віднести вирішення тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експеримент. Усі інші результати можна назвати побічними.

Підсумкові матеріали бажано записати в уніфікованій формі – скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане. Всі змінні слід оцінювати єдиною системою одиниць.

Система оцінювання ґрунтується на 100-бальній шкалі, яка надає досить широкі можливості для визначення рівня підготовки дипломної/магістерської роботи.

За цією шкалою визначено такі рівні: "високий" (91-100 балів); "середній" (76-90 балів); "достатній" (61-75 балів); "низький" (менш ніж 61 бал).

Весь процес оцінювання має охоплювати п’ять основних позицій, які відображають процес підготовки і захисту роботи: вступ та висновки, теоретична та емпірична частини, оформлення роботи та безпосередньо процедура захисту. Причому по кожній позиції була встановлена максимальна кількість балів, яку студент може набрати в процесі підготовки та безпосереднього захисту роботи (табл. 2.1).

Таблиця 2.1