Професійна діяльність займає важливе місце в житті людини, суттєво впливає на її соціальне формування та поведінку. Однією із серйозних проблем, яка виникає в процесі професійної діяльності, є професійна деформація. Найбільше вона впливає на особистісні характеристики представників професій типу „людина-людина” (психологи, педагоги, лікарі, соціальні працівники, консультанти, продавці, менеджери, агенти, журналісти, керівники), а також військовослужбовців та спеціалістів, які працюють в екстремальних умовах.

Соціальний педагог при довготривалому виконанні професійних функцій піддається різноманітним впливам, які пов’язані зі специфікою його діяльності. У результаті відбувається зміна якостей і властивостей його особистості.

Науковці визначили це явище терміном „професійна деформація”.

Поняття „деформація особистості” (від лат. – deformatio – зміна форми, викривлення) характеризує зміну якостей і властивостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки) під впливом тих чи інших факторів, які мають для неї життєво важливе значення.

Професійна деформація – це зміна якостей і властивостей спеціаліста під впливом професійних факторів діяльності.

Проблема професійної деформації вивчалася багатьма дослідниками із різних галузей діяльності: зарубіжними – К. Маслач, С. Браун, В. Холдер, Дж. Коллінс, А. Пайнас, М. Ганн, Дж. Едельвич та вітчизняними – А. Бродським, Д. Труновим, В. Самойловою, Л.Мардахаєвим, В. Полуектовим, М. Фірсовим, О. Хухлаєвою.

Безпосередньо теоретичні аспекти деформації соціального педагога почали досліджувати Л. Мардахаєв, В Подвойський, Н. Нікітіна, Л. Мітіна та інші.

Серед негативних наслідків, які ми називаємо „професійною деформацією”, можна назвати: проектування негативної проблематики на себе та інших, нав’язлива діагностика себе та інших, консультування оточуючих, „прийняття ролі вчителя”, надмірний самоконтроль, idea fixe – „робота над собою”, перенасиченість спілкуванням.

Професійна деформація соціального педагога проявляється у професійному жаргоні, манерах поведінки, зовнішньому вигляді. Окремими проявами професійної деформації вважаються „управлінська ерозія”, „синдром вигорання”.

«Вигорання» – це процес і результат поступового охолодження спеціаліста до клієнта, з яким він працює, до його проблем, болю та до своєї діяльності в цілому.

Науковці окреслили ряд специфічних факторів, які впливають на деформацію соціального педагога: соціальний статус професії і самої професійної діяльності у суспільстві; соціальний статус спеціаліста соціального педагога/працівника; середовищний статус спеціаліста в суспільстві; суб’єктивний статус; зміст професійної діяльності; сама професійна діяльність; негативна культура об’єктів; психологія колективу; авторитет керівника та колег; емоційні фактори та їх впливи; фактор середовища; результат професійної діяльності.

Найбільш типовими позитивними проявами професійної деформації, які обумовлюють розвиток соціального педагога, визначаються: самовдосконалення, підвищення особистісної культури, відповідальності, організованості, зібраності, дисциплінованості.

Особистісна позитивна деформація спеціаліста характеризується розвитком професійних якостей, техніки, професійної культури, активної творчості, культури праці та її результативності.

Основними шляхами мінімізації професійної деформації соціального педагога вважаємо такі:

1) професійний відбір, який враховує індивідуально-психологічні особливості і особистісні якості абітурієнтів;

2) конкретизація організації та результативності навчально-виховного процесу професійної підготовки у ВНЗ;

3) підвищення рівня виховної роботи у напрямі підвищення статусу професії соціального педагога, спеціаліста та професійного самовизначення і самовдосконалення;

4) залучення до викладання і керівництва практикою студентів кращих спеціалістів з галузі, супервізорів.

Шляхами виходу з професійної деформації є також підвищення рівня психологічної компетентності та оволодіння прийомами саморегуляції психічних станів, навчання методам аутотренінгу та релаксації як у період навчання та професійної підготовки, так і в період практичної діяльності.

М. Фірсов пропонує такі способи зняття наслідків професійних ризиків:

- метод індивідуальної роботи;

- різні види консультування;

- метод супервізії (супервізія – це процес інтеракцій, головною метою якого є спілкування однієї людини – супервізора – з іншою людиною, що проходить супервізію з метою пошуку більш ефективних шляхів допомоги іншим людям).

А. Кадушин виділяє три основні функції супервізії у соціальній роботі: освітню, підтримуючу, адміністративну і направляючу.

Освітня функція має на меті постійний аналіз змісту та процесу роботи поширення робочих знань, навичок, одержання інформації та нового погляду на ситуацію, а також зворотного зв’язку від процесу та змісту роботи.

Підтримуюча функція передбачає шляхи, що протидіють стресам, болю, негативному фону діяльності, який впливає на спеціаліста, одержання оцінки та підтримки як працівника і як особистості та запевнення в тому, що вантаж труднощів і проблем можна розділити з іншими спеціалістами; вивчення ознак власного дистресу.

Серед стратегій допомоги спеціалісту можна виділити:

1. Словесні інформативні стратегії:

а) інформування про проблему та її причини, ознаки і прояви;

б) проведення циклу бесід про взаємозв’язок емоційного благополуччя та психосоматики;

в) розповіді про страх помилки та особистої недосконалості.

2. Стратегії накопичення ресурсів:

1) святкування днів народження;

2) організація різноманітних свят, колективний спів;

3) організація відпочинку, чаювання, походи до театру, виїзди на природу;

4) участь у спортивних змаганнях.

3. Стратегії „погладжування”:

а) заохочення, позивне схвалення;

б) відзначення позитивних якостей і досягнень професійного і особистісного характеру та ін.

Таким чином, зазначені шляхи попередження і подолання професійної деформації, допоможуть соціальним педагогам залишатися активними, енергійними і ефективно здійснювати свою професійну діяльність.