Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляється у його функціях. Праву притаманні певні функції, які за різними критеріями поділяються на декілька видів (груп). Розрізняють, наприклад, соціальні функції права і спеціально-юридичні функції.

Перші забезпечують взаємодію права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту, а другі – владно-правовий вплив на суспільні відносини.

Оскільки трудове право є однією з галузей (складових) системи права, то цілком очевидно, що йому притаманні всі ті ж самі загальноправові функції, що й праву в цілому.

Такими функціями трудового права є захисна, виробнича і виховна. Перша стосується охорони інтересів працівників у трудових відносинах, друга – охорони інтересів роботодавців, третя – забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах. Захисна функція трудового права тісно пов’язана з його соціальною функцією, якою є охорона праці. Але, якщо остання має більш загальний характер, визначає напрями впливу трудового права на суспільно-трудові відносини, виділяючи його з-поміж інших галузей права та інших соціальних норм, то спеціально-юридична захисна функція трудового права спрямована на охорону трудових прав та інтересів одного з безпосередніх учасників трудових правовідносин. У цьому плані трудове право захищає інтереси працівника як сторони, певною мірою слабшої у трудових відносинах. Правда, не можна вважати, що цим і вичерпується захисна функція трудового права. Воно покликане охороняти також інтереси інших учасників трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Але передусім ця функція забезпечує охорону інтересів найманих працівників, які змушені через об’єктивні обставини продавати свою робочу силу та піддаватися експлуатації з боку роботодавців.

Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Обмежуючи ступінь експлуатації і закріплюючи мінімальний рівень гарантій оплати праці, відпочинку, соціального забезпечення тощо, трудове право гарантує особі можливості відчути себе повноправним громадянином своєї держави.

Виробнича функція трудового права значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту інтересів власників-підприємців, тобто роботодавців.

Виробнича функція трудового права спрямована також на охорону права власності роботодавців, на захист їхніх інтересів як власників майна. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, напевне, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані в результаті заподіяння шкоди працівником, що перебуває у трудових відносинах.

Змінюються також і шляхи забезпечення належного стану трудової дисципліни в сучасних умовах. Якщо раніше у цій сфері переваги надавалися каральним методам, посиленню відповідальності за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, то тепер виробнича функція має бути спрямована на розширення і вдосконалення заохочувальних методів для стимулювання, в першу чергу матеріального, тих, хто сумлінно працює і не порушує трудових обов’язків.

Що стосується виховної функції трудового права, то вона, направлена перш за все на забезпечення правової культури учасників суспільно-трудових відносин, значною мірою залежить від культури самих цих відносин. Низька якість трудового права веде до низької правової культури суспільства в цілому, а тому навряд чи можна сподіватися на високу культуру трудових правовідносин у такому суспільстві. За таких обставин виховна функція може по суті перерости у антивиховну. Ось чому про виховну функцію трудового права можна говорити лише за умови, що існує високий рівень правового регулювання трудових відносин, який ґрунтується на принципах додержання прав людини і високій загальній правовій культурі у суспільстві. І тільки тоді можна досягти відповідного рівня правової культури учасників суспільно-трудових відносин.

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури.

Система трудового права – це об’єктивно зумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо узгоджених правових норм, які розподілені по різних структурних підрозділах i регулюють відокремлену сферу трудових i безпосередньо пов’язаних з ними суспільних відносин. Тобто це науково обґрунтована внутрішня будова трудового права, яка полягає у поділі правових норм за змістом на загальну та особливу частини, а також на структурні підрозділи за предметною ознакою регулювання.

Трудове право України розподіляється загальну та особливу частини.

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення для регулювання відносин, що складають його предмет. До загальної частини трудового права включаються:

- норми, які визначають завдання трудового права;

- норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

- норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

- норми, які визначають основні принципи трудового права;

- норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

- норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

- правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин.

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудового права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

- трудовий договір;

- працевлаштування;

- робочий час і час відпочинку;

- нормування і оплата праці;

- дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

- матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

- охорона праці;

- праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

- трудові спори;

- нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

- діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему трудового законодавства та систему науки трудового права. Система трудового законодавства характеризується складом, співвідношенням і внутрішньою побудовою джерел трудового права (законів, указів, постанов тощо). Найповнішого відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України. Проте наявність у кодексі глави «Загальні положення» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.

Наука трудового права вивчає також досвід правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запозичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права виділяють у так звану Спеціальну частину.

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право України» є сукупністю взаємопов’язаних між собою і послідовно розташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки трудового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».

Висновок ДО третього питання

Сучасний стан розвитку трудового права, особливо в країнах з розвиненою ринковою економікою, свідчить про подальше розширення соціальної функції національного трудового права, яка вже не може обмежуватися тільки охороною праці.

Функції трудового права – це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і завдань трудового законодавства.

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права.

Структура системи трудового права - це об’єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями.

Кожна галузь права, в тому числі й трудове право України, є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьому слід чітко розрізняти поняття «правова система» і «система права», а також “система трудового”, “система трудового законодавства”, система науки трудового права” та “система навчального курсу”. Усі терміни мають змістовно різне наповнення, хоча й свідчать про ознаки системності, внутрішньої організації кожного із них.