Трудове право займає чільне місце у системах права більшості зарубіжних країн, незважаючи на досить відмінні підходи до побудови структури права та різний ступінь розвитку і забезпечення суспільних трудових відносин у кожній з цих країн.

Крім трудового права, що є головною галуззю у регулюванні трудових і тісно пов'язаних з ними відносин, відносини застосування праці частково регулюються й іншими галузями, у тому числі конституційним, цивільним, господарським, адміністративним, кримінально-виконавчим, цивільним процесуальним, міжнародним приватним правом, правом соціального забезпечення тощо.

Конституційне право є основною галуззю, що регламентує права і обов'язки людини, у тому числі й у соціально-економічній сфері. Реалізація таких найважливіших конституційних прав, як право на працю, право на відпочинок, право на страйк із метою захисту соціальних і економічних інтересів, на здорові й безпечні умови праці, на достатній рівень життя неможлива без взаємодії конституційних положень і механізмів їхньої реалізації, встановлених трудовим правом. Наприклад, здійснення права на працю забезпечується забороною необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ст.22 Кодексу законів про працю), а конституційне положення про гарантії від незаконного звільнення реалізується через вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника, встановлений у законодавстві про працю.

Найбільший зв'язок у трудового права – із правом цивільним, оскільки трудове право виділилося з нього, і в цивільному праві залишилися деякі види договорів, пов'язаних із працею (договори підряду, побутового підряду, доручення, послуг). Але на відміну від цивільного права, що регулює майнові відносини, й, отже, результат праці, трудове право регулює не тільки й не стільки результат, скільки процес праці. Трудове право регулює не упредметнену, а живу працю, і багато в чому це пояснюється неможливістю відокремити здатність до праці як об'єкта, що володіє певними майновими характеристиками, від його носія – людини. Ні здатність до праці, ні сама праця, ні робоча сила не можуть бути товаром, оскільки вони не мають головної товарної ознаки – можливості відділятися від власника і бути самостійним предметом обігу. Відрізняється трудове право від цивільного і за методом правового регулювання. Для трудового права характерне сполучення договірного й законодавчого регулювання, участь самих суб'єктів трудових відносин у встановленні умов праці за допомогою локальної нормотворчості, підпорядкування однієї сторони трудових відносин – працівника, іншій – роботодавцеві. У цивільному праві діє не імперативний, а диспозитивний метод, заснований на договірному способі регулювання відносин і юридичній рівності сторін.

З адміністративним правом у трудового права багато спільного у сфері регулювання відносин державних службовців, атестованих співробітників органів внутрішніх справ та інших працівників, чия праця (служба) регламентується актами як адміністративного, так і трудового законодавства. Службово-трудові відносини зазначених працівників регулюється загальними нормами трудового права, крім випадків, коли наявне спеціальне диференційоване правове регулювання. З іншого боку, у структурі предмета трудового права можна спостерігати організаційно-правові відносини у праці, оскільки в регулюванні процесу праці, де діє єдиноначальність в управлінні виробництвом, використовується метод владного підкорення, властивий адміністративно-правовому регулюванню.

Спільність трудового права і аграрного права полягає в тому, що вони регулюють колективний процес праці. Однак, трудове право регулює відносини найманих працівників, а аграрне право - трудові відносини власників засобів виробництва -членів колективних сільськогосподарських підприємств (товариств, агрофірм), селянських (фермерських) господарств.

Трудове право пов’язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини, які стосувались соціального забезпечення, належали до предмета трудового права.

Висновки до четвертого питання

Таким чином, трудове право України можна визначити як самостійну фундаментальну галузь правової системи України, систему правових норм, які регулюють суспільні відносини добровільної, найманої, несамостійної, залежної праці, які виникають на підставі трудового договору (власне трудові відносини), та відносини, тісно пов’язані з трудовими.