Психогігієна – це система наукових знань і практичних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров’я населення.

Виникла в кінці ХІХ ст разом з психопрофілактикою, коли виникла психіатрія як галузь наукового знання і нам виникла необхідність не тільки лікування. Але і попередження, запобігання психічних порушень, психічних розладів.

Основне завдання психогігієни – формування і підтримка психічного здоров’я.

Розділи психогігієни:

1) особиста психогігієна;

2) вікова психогігієна;

3) психогігієна праці;

4) психогігієна навчання;

5) психогігієна колективного життя;

6) психогігієні побуту;

7) психогігієна сімейних стосунків;

8) спеціальна психогігієна:

9) транспортна,

10) морська,

11) авіаційна,

12) військова,

13) спортивна і інші.

1) Особиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).

2) Вікова психогігієна.

Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)

Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в психічному здоров’ї набувають:

· правильний режим харчування;

· вироблення позитивних звичок;

· виховання почуття відповідальності;

· чесності;

· витримки;

· дисциплінованості;

· працелюбності;

· вміння жити в колективі;

· вміння товаришувати;

· почуття любові до оточуючих;

· вміння рахуватись з думка з інших;

· виховання етичних норм;

· естетичних почуттів тощо.

Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.

Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).

3) Психогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.

Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці. Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).

4) Психогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення і радість від навчання тощо.

5) Психогігієна колективних відносин займається вивченням питань особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.

6) Психогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу на психіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.

7) Психогігієна сімейних відносин (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

8) Спеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, які підтримують і розвивають психічне здоров’я людини.

2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх розмежуванням носить умовний характер.

Психопрофілактика – це система заходів, спрямованих на попередження психічних захворювань.

Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження виникнення конкретних психічних розладів.

Психопрофілактику поділяють на такі види:

1) первинна психопрофілактика;

2) вторинна профілактика;

3) третинна психопрофілактика.

1) Первинна психопрофілактика – система загально-профілактичних заходів. Вивчає особливості психічних впливів на людину, особливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих впливів.

Включає:

- охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;

- вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;

- охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію допомоги здоровим родом;

- раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;

- своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на всіх етапах розвитку людини.

2) Вторинна психопрофілактика – система заходів, спрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних розладів, захворювань.

Включає:

-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з досягненням найбільш повної ремісії.

4) Третинна психопрофілактика – система заходів, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних захворюваннях.

Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.

3.Лікувально-охоронний режим в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.

Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження за хворими.

Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний пере­біг психічних процесів. У скелетних м'язах є численні спе­цифічні нервові клітини, які під час м'язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за до­помогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розу­мової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Так, фено­менальні здібності тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «пси­хічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально під­вищуючи теплопродукцію організму.

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу, а діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяль­ності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з ряду дій відносно завершених еле­ментів діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, вони звуться звич­ками. Звички бувають корисними (акуратність, організо­ваність) і шкідливими (куріння, вживання алкоголю, нар­котиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати своєю поведінкою. Позбавлення від шкідливих звичок вимагає від людини певних вольових зусиль та вико­нання ряду правил:

1. Сформулювати для себе тверде і безповоротне рішен­ня — діяти у накреслених напрямах. Прийняте рішення сформулює в головному мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реа­лізації рішення.

2. Уникати умов, у яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових, пози­тивних, звичок.

3. Не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умо­вою для формування нових звичок.

Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний, характер і пове­дінка людини характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю і непослідовністю.

Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать:

1) уміння відрізнити головне від друго­рядного,

2) збереження внутрішнього спокою в різних ситу­аціях,

3) емоційна зрілість і стійкість,

4) знання засобів впливу на події,

5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору,

6) готовність до будь-яких неочікуваних подій,

7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити,

8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності, 9) розвиток спостережливості,

10) уміння бачити перспективу життєвих подій,

11) намагання зрозуміти інших,

12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти людині в складних життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Ак­тивність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших яко­стей, називається самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її самореалізації, самовираження, причому відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором. Самовиховання є системою дій, які зумовлені соціальними та індивідуальними орієнтирами, інте­ресами, метою, умовами життя особи. Іншими словами, самовиховання є самоуправління особи, з наміром змінити себе. Воно буде ефективним, коли будуть визначені його завдання.

Щоб визначити завдання самовиховання, необ­хідно мати чітке уявлення про себе, тобто володіти самоана­лізом. Здатність аналізувати і вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Однак нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захищаючись від внутрішнього конфлікту між своїм «я» і самооцінкою. Тому при визначенні завдань самовиховання важливо орієнтуватися не лише на те, яким себе вважає суб'єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Думки інших людей допоможуть особистості змінити перекручене уявлення про себе, а потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих якостей потребують розвитку, а які треба змінити.