Найскладнішими у ряді випадків виявляються психологічні проблеми.

Одним із наслідків тривалого замовчування проблеми смерті, є переконання в тому, що зустріч з нею не породжує для людини якісно специфічних проблем, потребуючи лише певного медично-юридичного оформлення. Це, у свою чергу, не могло не позначитися на поводженні з умираючими. Виключну турботу про людину в передсмертному стані протягом останніх століть бере на себе медицина. Безперечно, це примножило можливості збереження і продовження людського життя.

Разом з тим цілковите зосередження на природному для медицини завданні збереження життя призводить до того, що у випадку, коли засоби медичної боротьби зі смертю виявляються вичерпними, людину у певному розумінні залишають напризволяще: ті, хто безпосередньо оточує її в цей момент, здебільшого виявляються не в змозі належним чином підготувати її до самого прийняття смерті. Внаслідок цього, згідно з авторитетним судженням видатного представника сучасної танатології Е.Кюблер-Росс, «вмирання зараз у багатьох відношеннях стало процесом огиднішим, більш самотнім, більш механічним і дегуманізованим», ніж раніше.

Більшість дослідників розглядають п’ять основних видів психологічних реакцій, котрі спостерігаються в хворих:

1. шок,

2. стадія заперечення,

3. стадія агресії,

4. стадія депресії,

5. стадія примирення.

Переживання фази шоку, паніки, відчаю – найбільш тяжкості і болісні не лише для хворого, але й для родичів та медичного персоналу. У ряді випадків передбачити розвиток ситуації важко, найсильніший стрес може викликати розвиток реактивного психозу, який супроводжується збудженням або ступором. У подібних випадках доцільне профілактичне призначення нейролептиків або антидепресивних препаратів та кваліфікована психотерапевтична допомога.

У фазі заперечення відчуття кризи витісняється у підсвідомість, хоча й залишається у переживаннях. З’являються рятівні думки про ймовірність лікарської помилки, надія на дивне зцілення і сприятливий кінець. Однак, в психологічній симптоматиці переважають відчай, переживання смерті, сумні, трагічні сни, галюцинації.

Фаза агресії розвивається на фоні визначення неминучості кінця і пошуку причин і винних в цьому. Агресія часто маскує страх і може бути небезпечною для хворого, якого не можна залишати на самоті, щоб уникнути самогубства. У цій фазі агресія, обурення, протест і ненависть можуть бути спрямовані на оточуючих і тяжкий обов’язок медичного персоналу – прийняти цей удар на себе і намагатись пом’якшити його до тих пір, поки емоції не почнуть вичерпуватись.

Фаза депресії переживається хворим як глибоко внутрішній стан смутку, вини, жалю, прощання зі світом. Бурхливий прояв емоцій змінюється замкнутістю. В цій фазі найдоцільнішим уявляється мовчазна участь оточуючих і небагатослівне співчуття. У разі необхідності показано призначення антидепресантів.

Завершальною є стадія примирення з долею, коли хворий розуміє неминучість кінця і приймає його. У цій фазі відбувається переоцінка життєвих цінностей і сенсу життя, з’являється розуміння завершення життєвого шляху, заспокоєння, сподівання на вічне життя в іншому світі.

Необхідно відзначити, що наведена схема є до певної міри умовною. В реальному житті черговість перелічених стадій може змінюватись або ж взагалі бути відсутніми. Тому обов’язковою умовою надання психологічної допомоги є кваліфіковане психотерапевтичне спостереження за хворими.

Кожна людина переживає тяжку, а тим більше невиліковну, хворобу по-різному. Спектр можливих психо-емоційних станів хвороби різноманітний – це залежить від характеру особистості та інших психологічних і соціальних факторів: глибока депресія і відчай, байдужість і апатія, злість і образа, спокійне примирення з неминучою смертю і т.і.