За редакцією професора М. П. Кучерявенка
⇐ ПредыдущаяСтр 52 из 52
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Шеф-редактор В. С. КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

Юрінком Інтер — редакція наукової та навчальної літератури

Відповідальна за випуск О. Г. Пазюк

Редактор Т. О. Суворова Комп'ютерний набір Л. М. Сисоєва Комп'ютерна верстка О. М. Коваленко Художнє оформлення М. П. Черненко

Підписано до друку 06.11.2003. Формат 84х108/32. Друк офсетний. Папір офсетний № 1. Гарн. Тітез. Умовн. друк. арк. 21,00. Обл.-вид. арк. 16,95. Наклад 15000 (2-й завод 4001—8000) прим. Зам. № . Ціна договірна.

Оригінал-макет виготовлено комп'ютерним центром СП «Юрінком Інтер» (Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції — серія ДК № 19 від 20.03.2000.)

З питань придбання літератури звертатися до видавництва «Юрінком Інтер» за адресою: 04209, Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 31-б; тел. 411-64-03

Віддруковано з готових плівок на ВАТ «Поліграфкнига» 03057, м. Київ, вул. Довженка, 3.


За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного методу фінансового права, в основі якого покладено метод владних розпоряджень. Однак він характеризується своєрідним механізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає викори­стання імперативних норм (йдеться про безумовний характер імперативності). Наприклад, застосування санкцій за подат­кові правопорушення виключає альтернативу — вони визна­чаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплено зобов'язання щодо передачі коштів платників до бюджетів.

Аналізуючи систему впливу на відносини, що регулюються податковим правом, можна зробити висновок, що основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно- владні розпорядження одним учасникам податкових відносин

з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, що ба­зується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, властивий також іншим галузям права (наприклад адмініст­ративному), але при регулюванні податкових відносин цей ме­тод набуває специфіки, що полягає у конкретному змісті, а та­кож у певному колі органів, уповноважених державою на владні дії. Наприклад, характерною рисою методу податково­го права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи позабюджетних фондів, цілей використання коштів і т. ін. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають по­даткові органи. Іншою рисою методу податкового права є ши­роке застосування імперативних (тобто однозначних, що не припускають вибору) норм податкового права з метою форму­вання бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

1 Див.: Ровинский Е. А. Основньїе вопросьі теории советского финансо- вого права. — С. 13.

2 Див.: ХалфинаР. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. — С. 167.

Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково-правові норми — правила, способи поведінки, що складають зміст податкового права. Норми податкового права по суті є фінансовими та в основному тотожні їм. Податково- правові норми не мають принципових особливостей, що дозво­лили б виділити на цій підставі окрему підсистему в межах фі­нансових норм. Деякі риси фінансових норм при реалізації податкових правовідносин виділяються більш рельєфно, чітко (наприклад імперативність), що й дозволяє говорити про пев­ну своєрідність податково-правових норм.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

1) загальний     характер;

2) формальна визначеність;

3) встановлення й охорона компетентними органами держави.

Особливості податкових норм як підвиду фінансових вияв­ляються:

а) у змісті — вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяль­ності специфічної — з приводу встановлення, зміни, скасуван­ня податків і надходжень за їхній рахунок доходів у бюджети; визначають права й обов'язки учасників відносин, передбача­ють відповідальність за невиконання розпоряджень держави в сфері, що опосередковує рух податкових надходжень знизу вго­ру (від платника до бюджетів чи фондів);

Джерело податкового права має встановлювати певні пра­вила поведінки, які виключають його індивідуалізацію щодо окремого суб'єкта; має бути виданим компетентним органом (в основному органами державної влади); мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторін функціону­вання податкового механізму.

Отже, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компе­тентними державними органами нормативних актів, що вста­новлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це сто­сується видів нормативних актів):

3) місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1) нормативні — акти, що містять правові норми загально­го характеру, прийняті компетентними органами у встановле­ному порядку;

2) ненормативні — акти, що не містять правових норм за­гального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1. Звичай, який санкціонують компетентні органи у вста­новленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються про­цесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2. Прецедент дістав широкого поширення в правових систе­мах англо-саксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що пра- возастосовний орган фактично є нормотворчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових право-

1 Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі тео- рии и практики. — М., 1993. — С. 73—74.

2 Козирин А. Н. Зазнач. праця. — С. 75.

Зміст податкової системи охоплює не лише набір податків і зборів — деякі її особливості реалізуються через певні співвідношення видів податків і зборів. Отже, існують різні підходи при побудові податкової системи і співвідношенні по­датків і зборів, що складають її зміст: орієнтація на оподатку­вання юридичних чи фізичних осіб, на майнове чи прибуткове оподаткування, співвідношення між прямим і непрямим опо­даткуванням. Саме тому необхідно зупинитися на класифікації й аналізі цих підходів.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система являє собою сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів, платежів. Тут робиться акцент на матеріальній стороні податкової системи, що забезпечує ме­ханізм дії податків.

З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасу­вання податків, зборів, платежів, забезпечення їхньої сплати, організації контролю і відповідальності за порушення подат­кового законодавства. Це начебто тіньова, але не менш важли­ва частина податкової системи.

Отже, у широкому розумінні податкова система являє со­бою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо за­кріплених у даній державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податково­го законодавства.

Важливо враховувати, що сформована в цілому податкова система (як сума податків, механізм їхнього вилучення) навряд чи зміниться в принципі, бо в основному вона відповідає

1 Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. проф. О. Н. Горбуновой. — М., 1996. — С. 181 — 182.

1 Див.: Финансовое право. Учебник / Под ред. проф. Н. И. Химичевой. — С. 231.

Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законо­давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

2. Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На пра­вовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра­вового регулювання. Державне управління в сфері формуван­ня доходної частини бюджету об'єктивно зумовлено необхідн­істю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулю­вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо­вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у пра­вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по­даткових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

3. Платники податків — це суб'єкти, які сплачують подат­ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла­чує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла­сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податково-

1 Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Ле- гас, 2001. — С. 114—115.

Юридичні особи в Україні діють в організаційно-правових формах, установлених законодавством.

Юридичними особами—платниками податків є:

2) іноземні підприємства й організації.

Однак в основі виникнення податкових обов'язків у по­дібних платників лежить не принцип національної належності юридичної особи, а їх диференціація на резидентів і нерези­дентів. Ці положення регулюються ст. 1 Закону України від 22 травня 1997 року «Про оподаткування прибутку підпри­ємств». Резидентами вважаються юридичні особи і суб'єкти гос­подарської діяльності України, що не мають статусу юридич­ної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійсню­ють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. До резидентів також нале­жать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представ-

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27. — Ст. 181.

Під особами, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, ро­зуміються зобов'язані особи, від дій яких залежить належне виконання обов'язків платників податків, контроль за повно­тою і своєчасністю сплати податків, зборів і мит до бюджетів і надання інформації про платника податків, необхідної для на­рахування податків і зборів.

Суб'єкти, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, є зобо­в'язаними, тобто їхні обов'язки чітко встановлені законодав­ством. До суб'єктів, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, належать:

1) банки і фінансово-кредитні установи;

2) податкові агенти;

3) збирачі податків, зборів і мит.

Банки і фінансово-кредитні установи як суб'єкти, що спри­яють сплаті податків, зборів і мит, виконують доручення плат­ників податків про перерахування податків і зборів у бюджет у встановлений законодавством термін. Цей обов'язок банків і фінансово-кредитних установ має законодавче закріплення. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування», банки й інші фінансово-кре­дитні установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) про перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) у Державний бюджет України і місцеві бюджети у встановлений законами України термін1. Як особи, що сприяють сплаті податків зборів і мит, банки й інші фінансово-кредитні установи відповідно до ч. 1 ст. 12 За­кону України «Про систему оподаткування» зобов'язані пода­вати державним податковим органам на їхній запит відомості про наявність і рух коштів на поточних і депозитних рахунках платників податків — клієнтів цих установ.

Банки і фінансово-кредитні установи виступають зобов'я­заними суб'єктами, оскільки їхні обов'язки підкріплюють­ся примусовою силою держави. Відповідно до ч. 3 ст. 12 За-

З метою дотримання податкового законодавства і проведен­ня податкового контролю платники податків підлягають поста­новці на облік у податкових та інших державних (контролюю­чих) органах. Розрізняють первинний і вторинний податковий облік. Первинний — це податковий облік, у ході якого платни­кові податків надається єдиний за всіма видами податків і зборів ідентифікаційний номер. Вторинний — це податковий облік, у ході якого платникові податків надається, крім перві­сного, ще один ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у встановленому законодавством

1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 14. — Ст. 584.

2 Див.: Временник Демидовского юридического лицея. Книга сорокг четвертая. — Ярославль, 1887. — С. 3—4.

1.       Формування виторгу в міру оплати. У даному разі ви­торг формується по мірі надходження коштів до каси підприє­мства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Го­ловна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує кош­тами, що реально є в його розпорядженні.

2. Формування виторгу по мірі відвантаження товарів (ви­конання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахун­кових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відобра­ження цього в бухгалтерських документах (і відповідно в роз­рахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника). Завершальним, визначальним фінансовим результатом госпо­дарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансо­вий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок опо­даткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на плат­ника податків:

а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх кате­горій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної став­ки податку;

б) диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окре­мих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

— базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

— знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

— підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або

Для визначення параметрів предмета оподаткування, його виміру, обирається яка-небудь фізична характеристика. У разі закріплення цього критерію в законодавстві, його прийнято іменувати масштабом податку. Цілком зрозуміла його практич­на значущість, бо він є тією сполучною ланкою, завдяки якій податковий процес «приземляє» об'єкт оподаткування і пере­водить у практичну площину. На встановлення бази оподатку­вання впливає насамперед масштаб податку.

Одиниця оподаткування — це умовна розрахункова харак­теристика предмета оподаткування, одиниця виміру, масштаб податку.

На вибір конкретних масштабу й одиниці оподаткування в першу чергу впливають встановлені в ході правозастосовної практики традиції і звичаї. Не останнє місце при цьому посідає

і зручність їх застосування. Цілком природним у зв'язку з цим є застосування різними країнами при обкладанні фактично одного і того самого об'єкта податком різних масштабів і оди­ниць оподаткування.

Доречним буде приклад, коли в Україні при обкладанні по­датком такого майна, як автомобіль, можуть застосовувати різні масштаби: об'єм циліндрів двигуна (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механіз­мів); вартість транспортного засобу (мито). Той самий податок із власників транспортних засобів передбачає три масштаби податку:

— об'єм циліндрів двигуна;

— потужність двигуна;

— довжину транспортного засобу.

Податковим періодом є період (календарний рік тощо), про­тягом і по закінченні якого визначається податкова база й об­числюється сума податку, що підлягає сплаті платником по­датків. Податковим періодом є термін, протягом якого фор­мується податкова база. Податковий період слід відрізняти від звітного періоду. Із самого початку податковий період не по­в'язується з періодом формування об'єкта оподаткування. На підставі категорії податкового періоду й особливостей його за­стосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в по­датковому періоді.

Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює певний податок. Він може дорівнювати календарному року чи стано­вити інший термін, відповідно до характеру й особливостей кон­кретного податку.

Найчастіше податковий період збігається зі звітним. Але в деяких випадках їх слід розмежовувати. Підставою для цього є збіг чи розбіжність обов'язку зі сплати податку й обов'язку звітності зі сплати цього податку.

Податкові періоди можна класифікувати за такими підста­вами.

1. За термінами:

а) річний податковий період;

б) квартальний податковий період;

в) місячний податковий період;

г) інші (податкові періоди, пов'язані зі сплатою податку одно­разово; сплатою податку за підсумками складених періодів — кілька років і т.ін.).

2. За особливостями формування податкового обов'язку:

а) перший — період, в якому податковий обов'язок форму­ється з дня виникнення до закінчення податкового періоду;

б) триваючий (звичайний) — податковий обов'язок форму­ється з початку податкового періоду і до його закінчення;

в) останній — період, в якому податковий обов'язок визна­чається з початку податкового періоду і до останнього дня тер­міну податкового обов'язку платника.

1) однорідність бази оподаткування;

Платники податків визначають податкову базу за підсум­ками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування чи об'єктів, пов'я­заних з оподаткуванням. Фактично обов'язки визначити подат­кову базу і сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду. За рахунок ви­значення податкової бази і податкового періоду формуються підстави стабільного надходження податків протягом усього календарного року. При цьому законодавець не пов'язує ці роз­рахунки з періодом формування об'єкта оподаткування. Це диктується в першу чергу тим, що той самий об'єкт може мати кілька баз оподаткування, які відповідатимуть окремим подат­кам. Саме тому база оподаткування встановлюється по кож­ному податку окремо. Здійснюється це на підставі таких прин­ципів:

2) можливість застосування до бази оподаткування конкрет­ної одиниці її виміру;

3) простота і зрозумілість визначення бази оподаткування;

4) зручність застосування бази оподаткування для нараху­вання податку;

5) можливість обліку бази оподаткування.

Податкова база може як збігатися, так і не збігатися з об'єк­том оподаткування. При визначенні бази оподаткування за­стосовують одиницю її виміру (масштаб податку), за яку пра­вить конкретна вартість, фізична чи інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовують ставку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному подат­ку окремо, він є єдиним для розрахунку й обліку податку.

Термін «податкова база» використовують для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків

2. Знижка — вид пільги в галузі оподаткування, що змен­шує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат плат­ника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шля­хом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяль-

1 Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — С. 67.

Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків (а саме так підходить російський законо­давець — ст. 56 Податкового кодексу Російської Федерації), то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:

1) нижчий рівень — території, що характеризуються звіль­неннями при використанні місцевих податків і зборів. Наприк­лад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про систему оподат-

Як правило, обчислення податку, визначення сум, що підля­гають внесенню до бюджетів і цільових фондів, є обов'язком платників податків, що деталізується по кожному податку і збору спеціальним податковим законодавчим актом. Однак це не виключає участі податкового органу у визначенні сум по­датку або збору. Здійснюється це у разі прямого делегування йому подібних обов'язків або в ситуаціях, коли платник подат­ку ухиляється від обчислення і сплати податку. Якщо суму по­даткового обов'язку обчислює контролюючий орган, платник податку не несе відповідальності за своєчасність та повноту на­рахування такої суми, однак несе відповідальність за своєчас­не та повне погашення нарахованого податкового обов'язку і має право на оскарження цієї суми.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку, якщо:

а) платник податків не подає у встановлений термін подат­кову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових декла­раціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відпо­відальною за нарахування окремого податку або збору (обов'яз­кового платежу), є контролюючий орган.

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків через немож­ливість встановити фактичне місцезнаходження підприємства або його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізич­ної особи або ухилення платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'я­зань через відсутність у платника податків податкового обліку

1 Див.: Грачева Е. Ю., Соколова Д. Налоговое право: Вопросьі и отве- тьі. — М., 1998. — С. 66.

1 Офіційний вісник України. — 2001. — №37. — Ст. 1704.

1 Офіційний вісник України. — 2001. — № 41. — Ст. 1873.

Органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізова­них фондів держави — це державні органи або органи місцевого самоврядування, що у межах своєї компетенції забезпечують надходження коштів до централізованих фондів держави в оп- латній (за надання в інтересах платників яких-небудь дій — ви­дача дозволів, необхідних висновків, документів тощо) або в бе­зоплатній (сплата податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів) формі у встановлений термін і відповідно до встановлених розмірів. Такі державні органи за своїм статусом не є податко­вими (виняток становлять податкові органи, які входять до сис­теми органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізо­ваних фондів держави та займають у ній основне місце), хоча їх діяльність безпосередньо пов'язана з контролем за сплатою коштів різного роду — податків, зборів, мита, обов'язкових пла­тежів на території України. Наприклад, податкові органи здійснюють контроль за своєчасним і повним надходженням усіх податків і зборів, що справляються на території України, орга­ни Пенсійного фонду контролюють таке надходження тільки щодо грошового платежу до Пенсійного фонду України.

У системі органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, діють такі структури:

1) податкові органи;

2) митні органи;

3) органи Пенсійного фонду України;

4) органи Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності;

5) органи Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань;

6) органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття;

У системі органів, що здійснюють мобілізацію коштів до цен­тралізованих фондів держави, податкові органи посідають го­ловне місце, оскільки контролюють своєчасне і повне надход­ження основної частини податків і зборів, що сплачуються на території України. Це їх основне повноваження, оскільки саме

з цією метою і створено таку спеціалізовану структуру.

Важливою ознакою податкового органу є його представниць­кий характер. У податкових правовідносинах держава висту­пає в особі уповноважених податкових органів, котрі мають дві ознаки: діють від імені держави та є носіями відповідних по­вноважень державно-владного характеру, тобто в широкому розумінні є органом державного управління.

Державна податкова служба України створена як єдина си­стема управління і контролю за дотриманням податкового за­конодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своє­часністю внесення до відповідного бюджету податків та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством. Отже, державна податкова служба України — це єдина централізо­вана система органів, що входить до системи центральних органів державного управління і здійснює контроль за правиль­ністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків

2 Див.: Налоговьій контроль: налоговьіе проверки и производство по фактам налоговьіх правонарушений: Учебно-практич. пособие / Под ред. Ю. В. Кваши. — С. 268.

3) винність;

4) карність.

Отже, порушення податкового законодавства — це проти­правне (передбачене податковим законодавством), винне діян­ня (дія чи бездіяльність) особи, пов'язана з невиконанням або неналежним виконанням податкового обов'язку, за яке перед­бачена юридична відповідальність. При цьому слід враховува­ти, що в цьому разі йдеться про податковий обов'язок у широ­кому розумінні, що включає повний комплекс обов'язків щодо обчислення, сплати податків і зборів, ведення податкової звітності.

Некодифікованість податкового законодавства України є на сьогодні істотною перешкодою для остаточного вирішення про­блеми окремих видів порушень податкового законодавства. Закріплення у Податковому кодексі поняття податкового пра­вопорушення та окремих складів податкових правопорушень дозволить сформулювати обґрунтовані критерії розмежування власне податкових правопорушень і порушень податкового за­конодавства, які мають ознаки адміністративних правопору­шень.

Для визнання діяння правопорушенням і, відповідно, за­стосування передбачених правовими нормами санкцій необхі­дно встановити наявність у діянні складу правопорушення. Під

1 Див.: Налоги и налоговое право: Учебное пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 458—459.

2 Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — С. 366.

1 Див.: Налоговьій кодекс Российской Федерации: Часть первая. — М., 2001.

1 Див.: Юридичний вісник України. —

1 Стаття 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 14. — Ст. 184.

Система пільг з податку на додану вартість досить різнома­нітна. Так, статті Закону України «Про податок на додану вартість» закріплюють оподаткування за нульовою ставкою, операції, що звільняються від оподаткування і які не є об'єкта-

7 лютого 1995 р. № 07-115/11-539 // Бюлетень законодавства та юридич­ної практики України. — 2000. — №2.

Акцизи являють собою непрямі податки на окремі товари, які включаються до ціни товару й оплачуються покупцями. Ці податки встановлюються, як правило, на дефіцитну та ви­сокорентабельну продукцію і товари, що є монополією держа­ви. Особливістю акцизного збору треба визнати, насамперед, більш яскраво виділену, порівняно з іншими, регулюючу функ­цію податків. Саме через неї здійснюється коригування попи­ту та пропозиції при підвищенні ціни товару за рахунок вклю­чення до неї акцизного збору під час реалізації товарів. Отже, держава виділяє товари, що можуть бути віднесені до предметів розкоші або становлять сферу споживання забезпечених верств населення, і акумулює кошти, які сплачуються цією групою населення при купівлі подібних товарів. Саме за рахунок цих коштів формуються фонди, які використовуються на фінансу­вання соціальних програм, видатків для підтримки малозабез­печених верств населення.

Механізм акцизних зборів дуже схожий з податком на дода­ну вартість. При цьому вони і введені в Україні фактично разом. Ці податки збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді певної надбавки на стадії реалізації. Акцизний збір і податок на додану вартість визначаються розміром споживання

1 Докладніше див.: Налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. С. Г. Пе- пеляева. — М., 2000. — С. 277, 279.

2 Див.: Іванов Ю. Акцизний сбор: нюансьі-2001 // Бухгалтерия. — 2001. — №22. — С. 15—21.

1.       Суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підак­цизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які вста­новлені ставки акцизного збору у твердих сумах, а також за­мовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлені ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акциз­ний збір виробнику. Отже, якщо предметом операції з перероб­ки давальницької сировини є виробництво продукції, що об­кладається акцизним збором по ставках, визначених у відсот­ках до обороту, платником виступає замовник, який, до речі, сплачує цей податок не до бюджету, а виробнику, тобто пере­робнику. По-друге, якщо предметом договору з переробки да­вальницької сировини є підакцизні товари (продукція), на які встановлені ставки акцизного збору в твердих сумах, платни­ком є суб'єкт підприємницької діяльності — виробник таких товарів, тобто переробник. До цієї ж групи відносяться нерези­денти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (по­слуг) на митній території України безпосередньо або через свої постійні представництва або осіб, прирівняних до них, відпо­відно до законодавства. Необхідно зазначити, що якщо перша підгрупа платників діє на території Україні відповідно до за­гального податкового навантаження, до загальних та вичерп­них норм національного податкового законодавства, то подат­ковий режим другої підгрупи виробників підакцизних товарів та послуг деталізується статусом їх як нерезидентів та, відпо­відно до цього, цілою низкою міжнародних угод щодо оподат­кування.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №4. — Ст. 28.

Поняття платника податку на прибуток є родовим, адже включає окремі види платників, перелік яких міститься у ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В основі їх розмежування лежить критерій резидентства.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають ста­тусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які ство­рені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодав­ства України з місцезнаходженням на її території; диплома­тичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійсню­ють господарської діяльності.

З числа резидентів платниками податку є суб'єкти госпо­дарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприєм­ства, установи та організації, що здійснюють діяльність, спря­мовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами.

Платниками податку визнаються філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку—резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішен­ня щодо сплати консолідованого податку та сплачувати пода-

1. За територіальною ознакою — поширюються на окрему територію, що не обов'язково збігається з адміністративно- територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон «Азов» і «Донецьк», територія пріоритетного розвитку в Житомирській області тощо). Законодавець висуває ряд додаткових умов, за наявністю яких платник має право на це пільгове оподаткування (наприклад, суб'єкт на цій території повинен здійснювати визначені інвестиційні проекти).

2. За видимою ознакою — щодо певних видів земельних ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння тощо).

Обчислення податку на землю провадиться на підставі да­них Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації пра­ва власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонуван­ня територій населених пунктів, економічної і грошової оцін­ки земель.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку що­річно за станом на 1 січня та до 1 лютого подають дані до відпо­відної державної податкової інспекції. Нарахування плати за землю громадянам проводять державні податкові інспекції, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне по­відомлення про сплату податку.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні ра­хунки сільської, селищної або міської рад, відповідно, на тери­торій, де розміщені земельні ділянки, при цьому 30 відсотків цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України з земельних ресурсів, 10 відсотків — на спеціальних бюджетних рахунках Автоном­ної Республіки Крим і областей.

Закон України «Про плату за землю» крім регулювання по­даткового механізму також визначає напрям використання коштів, що надійшли від плати за землю.

Ставки податку встановлені в гривні за 100 см3 обсягу циліндрів двигуна, з розрахунку на 1 кВт (для транспортних засобів з електродвигунами) або розрахунку на 100 см довжи­ни (для катерів і яхт).

Прив'язка ставок податку до обсягу циліндрів двигуна транспортного засобу в сучасних умовах, на наш погляд, не відображає особливостей оподаткування транспортних засобів. Річ у тім, що той самий обсяг циліндрів двигуна може мати різну потужність. І при цьому потужність двигуна (до якої, по суті, повинне прив'язуватися оподаткування транспортного засобу) не відображається його обсягом; варто також врахову­вати і деякі способи, що збільшують потужність двигуна (тур- бонадуви тощо). Саме тому необхідно при встановленні ставок оподаткування за основу брати кількість кінських сил, що відображає потужність двигуна транспортного засобу.

Ставка податку розраховується на 1 день кварталу, в якому здійснюється сплата податку. За більшістю транспортних за­собів (особливо за легковими автомобілями) ставку податку порівняно з попередньою редакцією Закону істотно збільшено.

Законодавством встановлено обов'язок сплати податку з власників автомобілів легкових, вантажних (вантажопідйом­ністю більше 7 т), автобусів. Усі транспортні засоби, що нале­жать до цих категорій, підлягають оподатковуванню за одни-

1 Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 11. — Ст. 47. Відпо­відно до цього нормативного акта, категорію «збір» на обов'язкове соціаль­не страхування замінено категорією «внесок».

датків і зборів, до яких належать: земельний податок; податок на майно

фізичних осіб; податок на рекламу; податок на спадкування чи даруван­

ня; місцеві ліцензійні збори, а також податок на будівлі, приміщення, спо­рудження, реєстраційний збір з фізичних осіб, що займаються підприєм­ницькою діяльністю, податок на будівництво об'єктів виробничого значен­ня в курортній зоні; цільові збори на благоустрій територій; збір на прибирання територій населених пунктів; збір на відкриття грального бізнесу; податок на утримання житлового фонду й об'єктів соціально-куль­турної сфери тощо, причому багато з них не введені в дію і тому не справ­ляються.

У проекті Податкового кодексу України передбачено введення таких місцевих податків і зборів: податок з реклами; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; шкільний податок; податок на використання місцевої символіки; ринковий збір; готельний збір; збір за паркування автотранспорту; курортний збір; збір за організацію гаст­рольних заходів; збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунк­тах об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва будинків і гаражів.


[1] Див. докладніше: Химичева Н. И. Налоговое право: Учебник. — М., 1997. — С. 44.

[2] Див.: Финансовое право: Учебник / Под. ред. Н. И. Химичевой. — М., 1995. — С. 225.

[3] Див.: Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 124.

[4] Див.: Ципкин С. Д. Правовое регулирование налоговьіх отношений в СССР. — М., 1955. — С. 29.

[5] Див.: Ровинский Е. А. Основньїе вопросьі теории советского финансо- вого права. — М., 1960. — С. 137—138.

[6] Див.: Ровинский Е. А. Зазнач. праця. — С.134.

[7] Див.: Советское финансовое право. — М., 1982. — С. 48.

[8] Див.: Ровинский Е. А. Зазнач. праця. — С. 135—139.

[9] Див.: Советское финансовое право: Учебник. — М., 1987. — С. 73.

[10] Див.: Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалис- тическом государстве. — М., 1996. — С. 142—143.

[11] Цей приклад може видатися не зовсім вдалим. Дійсно, збір на обо­в'язкове державне пенсійне страхування по суті не є податком. Але в дано­му разі ми виходимо з позиції законодавця. На сьогодні в Україні немає розмежування податків і зборів. Стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування» містить загальний перелік зборів і податків, не вказуючи різниці між ними.

 

[13]  Див.: Конституція України // Відомості Верховної Ради України. —

1996. — № 30. — Ст. 141; Стаття 1 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. —

1997. — № 16. — Ст. 119.

Обов'язковим елементом характеристики податкових пра­вовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідноси­ни виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на

[15] загальнодержавні нормативні акти;

[16] республіканські (Автономна Республіка Крим);

[17] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. — С. 105.

[18] Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі тео- рии и практики. — С. 82—83.

[19] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — С. 81.

[20] Криницкий И. Е. Правовое регулирование налогообложения имуще- ства: Дис. ... канд. юрид. наук. — Харьков, 2001. — С. 17—18.

[21] Див.: Основи налогового права / Под. ред. С. Г. Пепеляева. — С. 22.

[22] Годме П. Финансовое право. — М., 1978. — С. 373.

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору, обов'язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають вони у певному співвідношенні. Поняття обо-

[24] Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. проф. Н. И. Химичевой. — С. 230.

[25] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — С. 27—30.

[26] Див.: Основи налогового права / Под. ред. С. Г. Пепеляева. — С. 34—35.

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів держав­ної влади і управління щодо встановлення, зміни і скасуван­ня, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характери­зують податок як цілісний механізм. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів відрізняються стабільною традицій­ною структурою. Її складовими виступають елементи правово­го механізму податку чи збору.

С. Г. Пєпєляєв розкриває ці складові в «елементах закону про податок». Проте можна використовувати й інший термін — «елементи правового податкового механізму». Річ у тім, що правове забезпечення податкових важелів здійснюється і підза- конними актами на різних рівнях і, говорячи про елементи по­даткового закону, ми немов би абстрагуємося від податків, що деталізуються підзаконними актами.

При цьому необхідно виходити з того, що регулювання пра­вового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст і особ­ливості реалізації податкового обов'язку. Податковим кодек­сом Російської Федерації закріплюються ці підстави. Наприк­лад, у ст. 17 закріплено, що податок вважається встановленим лише в тому разі, якщо визначені платники податків і елемен­ти оподаткування, а саме: об'єкт оподаткування; податкова база; податковий період; податкова ставка; порядок нарахування податку; порядок і терміни сплати податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в акті за­конодавства про податки і збори можуть також передбачатися податкові пільги і підстави для їхнього використання платни­ком податків.

У даному разі сформований певний алгоритм побудови спеці­альних законодавчих актів, якими регулюється сплата відпо­відних податків і зборів. Ці акти мають традиційну структуру —

[28]      Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин.

Традиційно платниками податків виступають фізичні та

юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав­ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед­бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

[29]  Див.: Інструкція про порядок обліку платників податків: Затверджено наказом Державної податкової інспекції України від 19 лютого1998 р. №80 // Податки і бухгалтерський облік. — №53 (402). — 2 липня 2001 р. — С. 9.

[30]  Див.: Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»: Указ Президента України від 28 червня 1999 р. №646 (99) // Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230.

[31] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 111 —112.

[32]  Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.

[33] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 115.

[34]  Див.: Про підприємництво: Закон України от 7 лютого 1991 р. // Відо­мості Верховної Ради України. — 1991. — №14. — Ст. 168.

[35]  Див.: Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий пода­ток з громадян» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77.

[36] Див.: Про внесення змін до Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи: Наказ Державної податкової ад­міністрації України від 16 січня 1998 р. №24 // Офіційний вісник Украї­ни. — 1998. — №5. — С. 135.

Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (далі — група без статусу юри­дичної особи), — це окремий вид платників податків на тери­торії України, діяльність якого здійснюється на підставі дого­вору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Облік результатів спільної діяльності веде платник подат­ку, уповноважений на це іншими сторонами відповідно до умов договору, але окремо від обліку господарських результатів та­кого платника податку. Виконання обов'язку з податкової звітності покладено також на платника податків, уповноваже­ного сторонами групи без статусу юридичної особи. Податкову звітність за результатами діяльності групи без статусу юридич­ної особи платник податків—резидент подає в порядку і формі, встановлених податковим законодавством України. При цьо­му таким платником податків може бути тільки резидент (юри­дична чи фізична особа); і саме він несе відповідальність за ут­римання і перерахування до бюджету податку на доходи групи без статусу юридичної особи. Якщо платник податку групи без статусу юридичної особи (резидент) здійснює на користь нере­зидента — учасника договору про спільну діяльність виплату з доходу, отриманого таким нерезидентом від здійснення спільної діяльності на території України, то він (платник) зо­бов'язаний додатково сплачувати податок на репатріацію до­ходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок цієї виплати.

[38] Див.: КомягинД.,НарежньйВ. Обособленное подразделение в россий- ском налоговом и бюджетном законодательстве // Хозяйство и право. — 2000. — №9. — С. 44.

[39]  Філії не підлягають державній реєстрації, бо не є суб'єктами підприє­мницької діяльності — юридичними особами. Однак органи державної реє­страції варто повідомити про створення філії шляхом занесення відомос­тей про них у реєстраційну картку юридичної особи. Орган державної реє­страції в 10-денний термін повідомляє про створення філії в орган державної статистики та орган державної податкової служби за місцезна­ходженням філії. Орган державної статистики включає філію у Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЕДРПОУ) і привлас­нює йому ідентифікаційний код, про що складається довідка про включен­ня в ЄДРПОУ.

[40]  Див.: Кучерявенко Н. П., Александров С. В. О налогообложении при­били предприятий: Научно-практический комментарий. — Харьков, 1998.

[41] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 130.

[42]  Див.: стаття 2 Закону України «Про оподаткування прибутку під­приємств».

[43] Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 2. — Ст. 10.

[44]  Збірник постанов Уряду України. — 1996. — № 6. — Ст. 193.

[45] Там само. — 1998. — № 32. — Ст. 1202.

[46] Див.: Курс финансового права / Сост. Д. Львов. — Казань, 1888. — С. 288—289.

[47]  Див.: Озеров И. Х. Основи финансовой науки. — М., 1908. — С. 224.

Дуже важливо при характеристиці виторгу, доходу і при­бутку зупинитися на формуванні нагромаджень підприємств, елементи якого і виділяються як об'єкт оподаткування. Скла­лося два основних методи визначення виторгу.

[49] Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподатку­вання, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надан­ня пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосеред­ньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподат­кування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні — надаються всім платникам;

часткові — надаються певним категоріям платників;

б) за термінами:

постійні — діють постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові — діють протягом визначеного, заздалегідь обме­женого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні — надаються в зв'язку з появою певних рапто­вих обставин;

в) за елементами об'єкта:

майнові — відрахування визначеної частини оподатковува­ного майна;

прибуткові відрахування — застосовуються до частини до­ходу платника залежно від виду діяльності.

[50] Див.: Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік оф- шорних зон» від 24 лютого 2003 р. № 77-р // Офіційний вісник України. — 2003. — № 9. — Ст. 401.

[51] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 201.

[52] Див.: Налоговое право: Учебное пособие / Под ред. С. Г. Пепеляева. — С. 107.

[53]  Див.: Гурьев А. Н. Прямьіе и косвенньїе налоги. — СПб., 1893. — С. 45.

[54]  Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 203.

[55] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 203.

[56]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — М., 1997. — С. 288—289.

[57]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 289—291.

[58]  Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 204—205.

[59] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 211.

[60]  Див.: Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затверджено постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ч. 2. — Ст. 794.

[61] Див.: Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Затверджено постановою Правління Націо­нального банку України від 27 серпня 2001 р. № 367 // Офіційний вісник України. — 2001. — №47. — Ст. 2105.

[62]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 316.

[63]  Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 213—214.

[64]  Див.: Налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 2000. — С. 119.

[65]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 326—328.

[66] Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 330—331.

[67] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 214.

[68]  Див. докладніше: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьізгалина. — С. 326—327.

[69]  Див.: Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[70]  Див.: Кучеров И. И. Налоговое право России: Курс лекций. — М., 2001. — С. 123.

[71] Див.: Стаття 14 Закону України «Про порядок погашення зобов'я­зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фон­дами» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[72] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 225.

[73]  Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77.

[74]  Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 40. — Ст. 365; Офіційний вісник України. — 2000. — № 9. — Ст. 344.

[75]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 309.

[76]  Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брьіз- галина. — С. 309—314; Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 226—227.

[77]  Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27. — Ст. 181; Поря­док складання декларації з податку на прибуток підприємства: Затверд­жено наказом ДПА України від 29 березня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 15. — Ст. 680.

[78]  Інструкція про порядок обчислення та сплати внесків на загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального стра­хування на випадок безробіття: Затверджено наказом Мінпраці від 18 груд­ня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 4. — Ст. 140.

[79]  Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища: Затверджено наказом Мінекобез- пеки та ДПА України від 19 липня 1999 р. // Офіційний вісник Украї­ни. — 1999. — № 32. — Ст. 1692.

[80]  Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 15. — Ст. 680.

[81] Методичні рекомендації щодо порядку нарахування та сплати консо­лідованого податку на прибуток: Затверджено наказом ДПА України від 10 квітня1998 р. // Галицькі контракти. — 2001. — № 1. — С. 45.

[82]  Порядок ведення Книги обліку доходів та видатків суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему опо­даткування, обліку та звітності: Затверджено наказом ДПА України від 12 жовтня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2117.

[83]  Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[84] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[85] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[86] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156; Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на дода­ну вартість: Затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — № 28. — Ст. 397

[87]  Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — № 4. — Ст. 140.

[88]  Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77.

[89]  Інструкція про прибутковий податок з громадян: Затверджено наказом ДПА України від 21 квітня 1993 р. // Бізнес. — 2002. — № 8/1. — С. 25.

[90] Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 227.

Поняття податкового обов'язку є однією з центральних ка­тегорій податкового права. У цій главі буде розглянуто приро­ду виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку як сукупності обов'язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін «податкове зобов'язання», під яким розуміють обов'язок зі сплати подат­ку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну «зобо­в'язання» у відносинах, регульованих імперативними норма­ми. Зобов'язання — термін, характерний для договірних відно­син, де використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб'єктів. Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюють­ся шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи зобов'язання може відображати природу комплексу обо­в'язків платника податків, що мають безумовний і першочер­говий характер. Більш точним було б використання терміну «податковий обов'язок» як категорії, що узагальнює всю сис­тему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою по­датків і зборів.

Зміст податкового обов'язку визначається насамперед імпе­ративними методами фінансово-правового регулювання, особ­ливостями відносин, що складаються між суб'єктами з приво­ду сплати податків і зборів. Державне керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб'єкта вимозі уповнова­женої особи, а точніше — вимозі органів, які здійснюють фінан­сову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відно­син у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на одно­бічні владні розпорядження державних органів щодо суб'єктів, які беруть участь у фінансовій діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється насамперед у

[91] Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[92] Див.: Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств. — М., 2002. — С. 20.

[93] Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 259—260.

[94]  Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — М., 2001. — С. 216.

[95]  Див.: пункт 1 ст. 72 Налогового кодекса РФ: «Исполнение обязаннос- ти по уплате налогов и сборов могут обеспечиваться следующими способа­ми: залогом имущества, поручительством, пеней, приостановлением опе­рацій по счетам и наложением ареста на имущество налогоплательщика» // Налоговьій кодекс Российской Федерации. Часть первая. — М., 2001.

[96] Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №10. — Ст. 44.

[97] Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 1994. — Т. 2. — С. 28.

[98]  Див.: підпункт 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

[99]  Офіційний вісник України. — 2001. — № 40. — Ст. 1816.

[100] Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — С. 230.

[101] Див.: Стрельников В. В. Правовой режим пени в налоговом праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Воронеж, 2003. - С. 12.

[102] Офіційний вісник України. — 2003. — № 27. — Ст. 1347.

[103] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[104] Зазначимо, що в російському законодавстві про податки і збори, на відміну від українського, здійснення «допримусових» процедур стягнен­ня податків і зборів закріплено тільки у формі податкової вимоги. Див.: Налоговьій кодекс РФ: Часть первая: Постатейний комментарий / Под общ. ред. Слома В. Н. — М., 1999. — С. 181—187.

[105] Порядок направлення органами державної податкової служби Ук­раїни податкових повідомлень платникам податків: Затверджено нака­зом ДПА України від 27 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 24. — Ст. 1159.

[106] Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 509.

[107] Про затвердження направлення органами державної податкової служ­би України податкових вимог платникам податків: Наказ ДПА України від 3 липня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 1339.

[108] См.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 235.

[109] Порядок надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зо­бов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюю­чих органів: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 43. — Ст. 1931.

[110] Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[111] Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 235.

[112] Про податкове роз'яснення положень статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»: Наказ ДПА України від 21 листопада 2001 р. // Бізнес. — 2001 — № 48/1. — С. 26.

[113] Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 23. — Ст. 1030.

[114] Див.: Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні»: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15. — Ст. 84; Про поря­док погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­жавними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

[115] Прийнята ІХ Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (ШТО8АІ) 1977 року // Президентский контроль. — 1994. — №1. — С. 72.

[116] Ногина О. А. Налоговьій контроль: вопросьі теории. - СПб.: Питер, 2002. - С. 38.

[117] Відомості Верховної Ради України. —

[118] Див.: Налоговьій контроль: налоговьіе проверки и производство по фактам налоговьіх правонарушений: Учебно-практич. пособие / Под ред. Ю. В. Кваши. — М., 2001. — С. 24.

[119] Див.: ч. 1 ст. 82 Податкового кодексу РФ // Налоговьій кодекс Рос- сийской Федерации. Часть первая. — М., 2001. — С. 75.

[120] Див. наприклад: Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів» від 22 грудня 1994 р. № 320/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №2. — Ст. 10; Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України» від 22 січня 1996 р. № 118 // Збірник постанов Уряду України. - 1996. — № 6. — Ст. 193; Наказ ДПА України «Про затвердження Положення про реєстр платників подат­ків на додану вартість» від 1 березня 2000 р. № 79 // Офіційний вісник України. — 2000. — №14. — Ст. 584.

[121] Див.: Наказ ДПА України «Про внесення змін до Інструкції про поря­док ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів» від 3 вересня 2001 р. № 342 // Офіційний вісник Украї­ни. — 2001. — №43. — Ст. 1937.

[122] Див.: Наказ ДПА України «Про затвердження Порядку періодичності перевірок та проведення обстежень виробничих, складських, торговель­них та інших приміщень» від 30 липня 1998 р. № 371 // Бюлетень законо­давства і юридичної практики України. — 1999. — №3. — С. 246.

[123] Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. - С. 264—265; Кучеров И. И. Налоговое право России: Курс лекций. - С. 190—193.

[124] Див.: Налоговьій контроль: налоговьіе проверки и производство по фактам налоговьіх правонарушений: Учебно-практич. пособие / Под ред. Ю. В. Кваши. — С. 25.

[125] Див.: Ногина О. А. Налоговьій контроль: вопросьі теории. — С. 59.

[126] Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — №1. — Ст. 38.

[127] Див.: частина перша ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №40. — Ст. 365.

[128] Див.: Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про по­рядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­жавними цільовими фондами» від 20 лютого 2003 р. № 550-^ // Урядо­вий кур'єр. — 2003. — №56.

[129] Див.: Кучеров И. И, Судаков О. Ю., Орешкин И. А. Налоговьій конт­роль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах / Под ред. И. И. Кучерова. — М., 2001. — С. 34—35.

[130] Див.: Налоговьій контроль: налоговьіе проверки и производство по фактам налоговьіх правонарушений: Учебно-практич. пособие / Под ред. Ю. В. Кваши. — С. 129—130.

[131] Офіційний вісник України. — 1998. — № 30. — Ст. 1119.

[132] Див.: пункт 1.2 Порядку оформлення результатів документальних пе­ревірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єк­тами підприємницької діяльності — юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16 вересня 2002 р. № 429 // Офіційний вісник України. — 2003. — №1. — Ст. 38.

[133] Див. там само.

[134] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №38. — Ст. 315.

[135] Див.: Право и практика. — 2000. — №10. — С. 82.

[136] Див.: Старилов Ю. Н. Ответственность за нарушения налогового за- конодательства: Пособие по спецкурсу // Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М., 1996. — С. 469—471.

[137] Див.: Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. — М., 1976. — С. 85, 118.

[138] Див.: Лейст О. Санкции и ответственность по советскому праву (те- оретические проблеми). — М., 1981. — С. 130.

[139] Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — С. 356.

[140] Див.: Кучеров И. И., Судаков О. Ю., Орешкин И. А. Налоговьій конт­роль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах / Под ред. И. И. Кучерова. — С. 169.

[141] Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — С. 361.

У теорії права підставою юридичної відповідальності вва­жають вчинення правопорушення. При цьому науковці розрі­зняють нормативні та фактичні підстави. Нормативною підста­вою відповідальності є правові норми, які порушує особа, що передбачає застосування до неї конкретних санкцій. Фактич­ною підставою слід вважати лише діяння (дію або бездіяль­ність), передбачене (заборонене) законом.

Загальними ознаками, притаманними для всіх видів право­порушень, у тому числі й для податкових, є такі:

[143]   суспільна небезпека (або шкідливість) діяння;

[144] протиправність дій (бездіяльності);

[145] Див.: примітка до ст. 364 Кримінального кодексу України // Бюле­тень законодавства і юридичної практики України. — 2001. — № 6. — С. 179.

[146] Див.: пункт 17.1.9 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови­ми фондами».

[147] Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. — №3. — С. 454.

[148] Див.: Кустова М. В., Ногина О. А., Шевелева Н. А. Налоговое право России: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Н. А. Шевелева. — С. 381.

[149] Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. — № 6.

[150] Існують і протилежні погляди з цього питання: Кітела І. Фінансова відповідальність платників податків // Бухгалтерія. Збірник системати­зованого законодавства. — 2002. — №16/1. — С. 194.

[151] Див.: Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. — Харків, 2000. — С. 175.

[152] Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — № 24. — Ст. 1076.

[153] Див.: Кучеров И. И., Судаков О. Ю., Орешкин И. А. Налоговьій конт­роль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах / Под ред. И. И. Кучерова. — С. 143.

[154] Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — №13. — Ст. 578.

[155] Див.: Соловьев В. Правовосстановительная ответственность частного субгекта в налоговом законодательстве // Хозяйство и право. — 2002. — №4. — С. 92.

[156] Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 27. — Ст. 1347.

Поняття «подвійне оподаткування» означає обкладання одного податкового об'єкта або окремого платника тим самим (чи аналогічними) податком за один податковий період.

Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрід­ному стику категорій об'єкта оподаткування і платника. З од­ного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, оскільки її непросто виділити при різно­манітті доходів як за межами держави, так і в її межах. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів і, відповідно, подат­кових платежів.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про систему опо­даткування» від 18 лютого 1997 року, що регулює усунення подвійного оподаткування, сума доходу, отримана за кордоном, зараховується до загальної суми доходу, що підлягає оподат­ковуванню в Україні і враховується при визначенні розміру по­датку. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищу­вати суму податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому разі обов'язковим є письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку і наяв­ності міжнародних договорів про усунення подвійного оподат­кування.

Подвійне оподаткування не обов'язково означає буквальне використання однакових податкових важелів, воно можливе й за часткового накладення одного об'єкта на інший, причому це може відбуватися як у межах однієї держави, так і у різних податкових системах. Важливо зазначити, що подвійне оподат­кування стосується суперечностей, що складаються в однотип­них податкових механізмах (наприклад, у системі прямих чи у межах непрямих податків), але не при оподаткуванні об'єктів різних за типом податків (прямих і непрямих).

[158] Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі тео- рии и практики. — С. 42—43; Податкова система України: Підручник / За ред. В. М. Федосова. — К., 1994. — С. 104—106.

[159] См.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі тео- рии и практики. — С. 42—43.

[160] См.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі тео- рии и практики. — С. 44.

[161] Див.: Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 р. // Відомості Верховної ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.

[162] Див.: стаття 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

[163] Положення про Реєстр платників податку на додану вартість: Затвер­джено наказом Держаної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. № 79 // Офіційний вісник України. — 2000. — №14. — Ст. 584.

[164] Слід зазначити, що для розрахунку суми податку, яку необхідно пе­рерахувати до бюджету, визначення лише об'єкта оподаткування недостат­ньо. Для цього необхідно використовувати (відповідно до законодавства) кількісні характеристики останнього. Як відомо, база оподаткування являє собою конкретну, вартісну або іншу характеристику певного об'єкта опо­даткування. Тому податкова база відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта. Вона необхідна саме для обчислення податку, але не ви­значається як безпосередня обставина, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єкт оподаткування.

[165] Див.: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 349.

[166] Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

1 Про звільнення від податку на додану вартість іноземних диплома­тичних представництв в Україні та дипломатичних представництв Украї­ни за кордоном: Лист Державної податкової адміністрації України від

[168] Див. докладніше: Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навч. посібник. — Харків, 2001. — С. 187—189.

[169] Порядок відшкодування податку на додану вартість: Затверджено нака­зом ДПА України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 р. № 200/86 // Офіційний вісник України. — 2001. — №24. — Ст. 1087.

[170] Див.: Порядок проведення розрахунків щодо відшкодування сум по­датку на додану вартість у рахунок погашення наданих платнику податку або його кредитору (кредиторам) кредитів, залучених під гарантії держа­ви та бюджетних позичок: Затверджено наказом МФУ, ДКУ, ДПАУ від 11 березня 2002 р. № 173/32/100 // Офіційний вісник України. — 2002. — №12. — Ст. 635.

[171] Див.: Дяківський Д. А. Проблема бюджетного відшкодування ПДВ // Фінанси України. — 2002. — №3. — С. 58—64.

[172] Див.: Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання: Наказ ДПАУ від 30 травня 1997 р. № 166 // Офіцій­ний вісник України. — 1997. — №28. — С. 391.

[173] Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, гос­подарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печа­ток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил про­вадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-гравер­них майстерень, виготовлення печаток і штампів: Затверджено наказом Міністерства внутрішніх справа України від 11 січня 1999 р. № 17 // Офі­ційний вісник України. — 1999. — №17. — Ст. 765.

[174] Див.: Відомості Верховної ради України. — 2001. — №10. — Ст. 44.

[175] не залежать від доходу або майна платника. Врешті, вони спря­мовані на споживача товарів (послуг), а особа, яка реалізує то­вари (роботи, послуги), є фактично «агентом» держави зі зби­рання і перерахування податків до бюджету. Ці податки нале­жать до непрямих, що зумовлено їх впливом на зростання цін на товари, і тим, що вони сплачуються споживачами не прямо, а у вигляді надбавки до ціни товару. Отже, діє прихована форма перерозподілу частини доходів кінцевих споживачів.

Але існують принципові моменти, які відрізняють акциз­ний збір від податку на додану вартість.

1. Акцизним збором в Україні обкладаються тільки товари (продукція), а податком на додану вартість — операції з прода-

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на такі категорії.

[177] Див.: Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»: Закон України від 18 листопада 1999 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1999. — №52. — Ст. 469.

[178] Див.: Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 84.

[179] Див.: Про внесення змін до Закону України «Про ставки акцизного збору и ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них»: Закон України від 12 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №34. — Ст. 212.

[180] Див.: Положення про надання фінансових гарантій митним органам не­залежними фінансовими посередниками щодо обов'язкової доставки товарів до митниць призначення: Затверджено постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 4 жовтня 1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 18. — Ст. 518.

Акцизний збір може розраховуватись за ставкою у процен­тах до обороту з продажу:

— з товарів, що вироблені на митній території України, — виходячи з їх вартості, за встановленими виробником макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

— товарів, що імпортуються на митну територію України, — виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без ПДВ та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без ПДВ та акцизного збору).

Ставки акцизного збору затверджує Верховна Рада Украї­ни. Єдина для всіх країн Гармонізована система опису і коду­вання товарів дає чітке визначення підакцизного товару (це позбавило можливості зменшувати суми акцизного збору).

[181] Див.: Положення про порядок нарахування, терміни сплати та подан­ня розрахунку акцизного збору: Затверджено наказом Державної подат­кової адміністрації України від 19 березня 2001 р. № 111 // Офіційний вісник України. — 2001. — №14. — Ст. 636.

[182] Слід пам'ятати про ще один із видів обов'язкових платежів податко­вого характеру, який діяв на території України і мав дуже схожий механізм сплати — гербовий збір. Це був загальнодержавний збір, який підлягав обов'язковій сплаті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності при вве­зенні на митну територію України товарів, предметів і транспортних за­собів.

[183] Див.: Про запровадження марок акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби: Указ Президента України від 18 вересня 1995 р. // Уря­довий кур'єр. — 1995. — №145—146. — С. 5.

[184] Див.: Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з го­лографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 567 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 17. — Ст. 761.

[185] Див.: Про виготовлення бланків цінних паперів та документів суворо­го обліку: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — №35. — Ст. 10.

[186] Відомості Верховної Ради України. —

[187] Там само. — 1992. — №23. — Ст. 333.

[188] Там само. — 1993. — №10. — Ст. 76.

[189] Там само. — 1993. — №20. — Ст. 212.

[190] Там само. — 1994. — №20. — Ст. 120.

[191] Див.: Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств» від 24 грудня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — №3. — Ст. 61.

[192] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України «Про за­твердження Порядку податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також порядок звітності суб'єктів грального бізнесу» від 19 січня 1998 р. № 35 // Офіційний вісник України. — 1998. — №8. — Ст. 308.

[193] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України «Про за­твердження Положення про реєстр неприбуткових організацій та установ» від 11 липня 1997 р. № 233 // Офіційний вісник України. — 1997. — №32. — С. 95.

[194] Див.: Офіційний вісник України. — 2000. — №31. — Ст. 1328.

[195] Див.: Постанова Кабінету Міністрів України «Про всеукраїнські гро­мадські організації інвалідів, підприємства яких звільняються від сплати податку на прибуток з операцій з продажу товарів» від 27 липня 1998 р. № 1137 // Офіційний вісник України. — 1998. — №30. — Ст. 1123.

[196] Див.: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження пе­реліку спеціальних продуктів дитячого харчування і порядку віднесення таких продуктів до продукції власного виробництва» від 8 серпня 1997 р. № 859 // Офіційний вісник України. — 1997. — №33. — С. 20.

Облік отриманих доходів і здійснених витрат веде платник податків самостійно з метою визначення об'єкта оподаткуван­ня. Платник податків має право обрати і використовувати будь- який з таких двох методів: метод нарахувань або касовий ме­тод ведення податкового обліку. Передбачається обов'язкове інформування податкового органу про обраний платником ме­тод обліку.

При використанні методу нарахувань облік доходів і витрат платник податків проводить, виходячи з часу придбання плат­ником податків права на ці доходи або визнання за ним цих

[197] Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — №43. — Ст. 568.

[198] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №10. — Ст. 77.

[199] Офіційний вісник України. — 2003. — №28. — Ст. 1361.

[200] Див.: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 459.

[201] Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. // Відо­мості Верховної Ради України. — 1996. — №45. — Ст. 238.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі — у формі орен­дної плати.

Законом передбачено такі пільги щодо плати за землю, як звільнення від сплати податку, а також його несправляння. За­лежно від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги з цьо­го податку можна поділити на три групи:

[202] Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 13. — Ст. 178.

[203] Там само. — 1993. — № 45. — Ст. 425.

[204] Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 4. — Ст. 18.

[205] Лист Державної податкової адміністрації України «Щодо термінів

сплати податку з власників транспортних засобів громадян» // Налоги и бухучет. — 1997. — № 9.

[207] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15. — Ст. 117.

[208] Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 36. — Ст. 30.

[209] Там само. — 1997. — № 16. — Ст.119.

[210] Інструкція про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету: Затверджено наказом Держкомгеології і ДПА України від 23 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №29. — Ст. 1509.

[211] Офіційний вісник України — 1999. — № 5. — Ст. 169.

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тім, що його назва відображає смислове на­вантаження платежу, але не дає його точного визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:

[212] Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 17. — Ст. 99; Офіцій­ний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 997; Інструкція про механізм справляння збору за спеціальне використання лісних ресурсів і користу­вання земельними ділянками лісного фонду: Затверджено наказом Держав­ного комітету лісного господарства України від 15 жовтня 1999 р. // Офі­ційний вісник України. — 1999. — № 46. — Ст. 2285.

[213] Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24. — Ст. 189.

[214] Див.: Положення про порядок установлення лімітів використання при­родних ресурсів загальнодержавного значення: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. // Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — №9. — Ст. 217.

[215] Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ре­сурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водно­го транспорту: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. // Бізнес. — 2002. — № 38/1-2. — С. 208.

[216] Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546; Офі­ційний вісник України. — 1999. — №42. — С. 285.

[217] Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів і плати за використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №20. — Ст. 889.

[218] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №41. — Ст. 546; 1994. — №36. — Ст. 340; Право і практика. — 2002. — №22—23. — С. 91; Офіційний вісник України. — 1997. — №38. — Ст. 8.

[219] Інструкція про порядок обчислення і справляння плати за користу­вання надрами для видобутку корисних копалин: Затверджено наказом Міністерства екології, Міністерства фінансів, Державної податкової адмі­ністрації і Міністерства праці України від 13 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — №27. — Ст. 1151.

[220] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №16. — Ст. 119.

[221] Порядок встановлення нормативів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. // Офіційний вісник Ук­раїни. — 1999. — №29. — Ст. 347; Інструкція про порядок обчислення та спла­ти збору за забруднення навколишнього природного середовища: Затверд­жено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середови­ща і державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №32. — Ст. 1692.

[222] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 37. — Ст. 237.

[223] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №10. — Ст. 77.

[224] Перелік видів оплати праці й інших видів виплат, на які не нарахову­ється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування і які не врахо­вуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 трав­ня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — №20. — Ст. 741.

[225] Порядок сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій: Затверджено постановою Кабінету Мініс­трів України від 3 листопада 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — №44. — Ст. 1632; Інструкція про порядок розрахунку і сплати підприєм­ствами, установами, організаціями і громадянами збору на обов'язкове пенсійне страхування: Затверджено постановою правління Пенсійного фон­ду від 19 жовтня 2001 р. // Бухгалтерія. — 2002. — № 51/1—2. — С. 150.

Збір на обов'язкове соціальне страхування є одним з видів обов'язкових платежів, особливість якого передусім в тому, що його поняття охоплює такі види платежів:

[226] збір на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тим­часовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням і похованням;

[227] Відомості Верховної Ради України. —

[228] Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №22. — Ст. 171.

[229] Там само. — 1999. — № 47. — Ст. 403.

[230] Бизнес. — 2002. — №38/1-2. — С. 173.

[231] Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток ви­ноградарства, садівництва і хмелярства: Затверджено постановою Кабіне­ту Міністрів від 29 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №26. — Ст. 1243; Про затвердження форми звіту про суми нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та Порядку його ведення та подання, а також форми довідки про суму визначеного збо­ру: Наказ ДПА України від 28 березня 2002 р. // Офіційний вісник Украї­ни. — 2002. — №16. — Ст. 891.

[232] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №51. — Ст. 454.

[233] Див.: Порядок справляння єдиного збору у пунктах пропуску через державний кордон: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — №44. — Ст. 2004.

[234] Відомості Верховної Ради України. —

[235] Див.: Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ре­сурсу України: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — №5. — Ст. 183.

[236] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2002. — №5. — Ст. 30.

[237] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №16. — Ст. 19.

[238] Див. детальніше: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 545.

[239] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 20. — Ст. 82.

[240] Офіційний вісник України. — 1998. — №28. — Ст. 1049.

[241] Про затвердження форм бланків торгових патентів та змін до По­рядку заповнення бланків торгових патентів: Наказ ДПА України від 13 березня 1998 р. № 107 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 12. — Ст. 476.

[242] Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 5. — Ст. 118.

[243] Див.: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 548.

[244] Перелік послуг, які відносяться до побутових і підлягають патенту­ванню: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — Ст. 630.

[245] З червня 2003 р. дію спеціального торгового патенту скасовано. Див.: Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2003 рік» та деяких інших законодавчих актів: Закон України від 22 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 23. — Ст. 1034.

[246] Про затвердження переліку територій, на яких у порядку експери­менту застосовується спеціальний торговий патент: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 23. — Ст. 833.

[247] Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»: Указ Президента України від 28 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230.

[248] Хоча Указ Президента ніде не визначено як такий, «що має силу закону» як, наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України, для регулювання окре­мих відносин при оподаткуванні він має важливе значення і згідно ст. 106 Конституції України «є обов'язковим до виконання на території України».

[249] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України від 12 жовтня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №42. — Ст. 2117.

[250] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України від 12 жовт­ня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №42. — Ст. 2118.

[251] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України від 28 люто­го 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 12. — Ст. 558.

[252] Див.: Наказ Державної податкової адміністрації України від 29 жовт­ня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — №44. — Ст. 2197.

[253] Поняття і вимоги, що пред'являються до суб'єктів малого підприєм­ництва закріплені в Законі України від 19 жовтня 2000 р. «Про державну підтримку малого підприємництва» // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 51—52. — Ст. 447.

[254] У листі Державної податкової адміністрації України від 30 грудня 1999 р. «Про застосування окремих норм Указу Президента України «Про спро­щену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприє­мництва» міститься ряд роз'яснень з приводу того, чи можливий перехід на єдиний податок певним підприємствам, і наводяться деякі приклади. Див.: Право і практика. — 2001. — №36. — С. 25.

[255] Сьогодні спірним і чітко законодавчо не урегульованим є питання про сплату платниками єдиного податку податків на репатріацію і на дивіден­ди. «Єдиноподатники» не є платниками податку на прибуток, різновида­ми якого згідно зі ст. 7 Закону України «Про прибуток підприємств» є по­даток на дивіденди і на репатріацію. Однак ДПАУ в листах від 15 червня 1999 р., від 15 лютого 2000 р. і від 20 квітня 2001 р. зробила висновок про необхідність сплати останніх. Див.: Бізнес. — 1999. — № 28. — Вкл. 22; — 2000. — № 12. — Вкл. 35; — 2000. — № 26/1. — Вкл. 10.

[256] Платники єдиного податку не сплачують податок на землю, яка вико­ристовується такими суб'єктами саме для виробничої діяльності, при цьому вони не звільняються від орендної плати за землю. Див.: Про єдиний пода­ток і оренду землі: Лист Держкомпідприємництва від 26 березня 2001 р. // Податки і бухгалтерський облік. — 2001. — №35.

[257] Звільнення від сплати цього податку не можна розглядати як реаль­не, оскільки суб'єкти малого підприємництва ніяк не можуть бути плат­никами податку на промисел згідно зі ст. 1. Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №19. — Ст. 208.

[258] Внески у Фонд соціального захисту інвалідів мають характер штраф­них санкцій за нестворення робочих місць для інвалідів, а не характер по­даткових обов'язкових платежів, які закріплені Законом України «Про систему оподаткування».

[259] Див. докладніше: Иванов Ю. Взаимосвязь единого налога с другими налогами и сборами // Бизнес. — 2001. — № 38. — С. 98—100.

[260] Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р.: По­станова Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 12. — Ст. 461.

[261] Інструкція з чисельності працівників, зайнятих у народному госпо­дарстві: Затверджено наказом Міністерства статистики від 7 липня 1995 р. // Право і практика. — 2002. — №6. — Ст. 79.

[262] Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2118.

[263] Див.: Бізнес. — 2000. — № 6. — Вкл. 68; 2001. — № 38. — Ст. 45.

[264] Порушення цієї вимоги не спричиняє застосування фінансових і/чи адміністративних санкцій, але при цьому такий платник позбавляється пра­ва сплачувати єдиний податок, починаючи з наступного звітного періоду.

[265] Бізнес. — 2000. — №19. — Вкл. 38.

[266] У зв'язку з цим досить цікавою є позиція ДПАУ, викладена в листі від 8 жовтня 2001 р., відповідно до якої при здійсненні підприємницької діяльності, на яку місцевою радою не встановлено ставку єдиного подат­ку, доходи, отримані від неї, слід обкладати податками за загальною си­стемою. Однак, на наш погляд, встановлювати ставки за усіма видами діяльності, наприклад, відповідно до Державного класифікатора України ГК 009-96 «Класифікатор видів економічної діяльності», що затвердже­ний наказом Держстандарту від 22 жовтня 1996 р. № 441, просто недо­цільно, оскільки їх досить багато. Виходячи з цього, затверджуються став­ки саме по деяким (основним) видам діяльності і додається «Інші види діяльності (послуг)».

[267] Про впровадження у порядку експерименту єдиного фіксованого подат­ку для сільськогосподарських товаровиробників: Закон України від 15 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №25. — Ст. 147.

[268] Про фіксований сільськогосподарський податок: Указ Президента Украї­ни від 18 червня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — №25. — Ст. 907; Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України від 17 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 39.

[269] Офіційний вісник України. — 1999. — № 19. — Ст. 858.

[270] Донедавна платники цього податку мали право вибору форми його сплати: або грошовими коштами, або у вигляді постачань сільськогоспо­дарської продукції заготівельним і переробним підприємствам і організа­ціям, з якими районна адміністрація мала укладати угоди. У разі сплати фіксованого сільськогосподарського податку в натуральній формі кількість сільськогосподарської продукції, що поставлялася в його рахунок, визна­чалася виходячи з нарахованої до сплати в звітному періоді суми такого податку і договірної ціни (але не нижче біржової ціни за винятком витрат, пов'язаних із прийманням продукції) на продукцію, що поставлялася в рахунок сплати податку на дату проведення оплати.

[271] Лист ДПА України від 18 лютого 2002 р. // Бухгалтерия. — 2002. — № 9/2.

[272] Зазначимо, що компетенція органів місцевого самоврядування не по­ширюється на ці податкові важелі і тому вони не входять до місцевої си­стеми оподаткування (системи місцевих податків і зборів).

[273] Див.: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 570—571.

[274] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; 1997. — № 16. — Ст. 119; 1993. — № 30. — Ст. 336; 1997. — № 24. — Ст. 170.

[275] Там само. — 1996. — №30. — Ст. 141.

[276] Там само. — 1997. — № 16. — Ст. 119.

[277] У Російській Федерації закріплено дещо інший перелік місцевих по­

[278] Див. докладніше: Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. — С. 571 та ін.

[279] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №39. — Ст. 181.

[280] Зазначимо, що підґрунтям цього положення є Типові правила розмі­щення зовнішньої реклами, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — №38. — Ст. 1408.

[281] Це положення закріплено також і положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством, відносяться на со­бівартість продукції.

[282] Праця і зарплата. — 1995. — №17. — С. 6.

[283] Справляння готельного збору з 1 січня 2004 року припиняється. Див.: Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»: Закон України від 20 березня 2003 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2003. — № 26. — Ст. 185.

[284] Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1224.

[285] Згідно з Указом, платниками збору є юридичні особи усіх форм влас­ності, їх філії, відділення, представництва та інші окремі підрозділи, а також фізичні особи.

[286] Указ ставки ринкового збору визначає більш конкретно, але в межах ставок, закріплених у Декреті, для фізичних осіб — у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподаткованого мінімуму доходів громадян ; для юридичних осіб — від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне тор­гове місце.

[287] Перелік населених пунктів, віднесених до курортних: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — №51. — Ст. 19.

[288] Справляння цього збору припиняється з 1 січня 2004 року. Див.: Про вне­сення змін до деяких законів України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 28. — Ст. 216.

[289] Іноді ототожнюють цей збір і збір за проїзд по автомобільних дорогах України, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 2 лю­того 1993 р., однак це принципово різні платежі: по-перше, за джерелом надходження (державний валютний фонд і рахунки ДАІ МВС) і, по-друге, за платником (іноземні власники транспортних засобів; власники транс­портних засобів держав колишнього СРСР; українські власники транспор­тних засобів, габарити яких перевищують параметри).



Дата: 2019-03-05, просмотров: 202.

⇐ Предыдущая43444546474849505152
fb
inst
tw
vk
Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. © 2018 - 2024