Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Вказаний платіж є загальнодержавним збором, що перед­бачений ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюється на підставі Закону України від 1 червня 2000 р. «Про радіочастотний ресурс України»^[234]. Справ­ляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіо­частотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язана з ви­користанням радіоелектронних засобів та/чи радіовипроміню- вальних пристроїв.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу вста­новлюються Кабінетом Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо по кожному регіону України (Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастопо­лю) та залежать від виду радіозв'язку і діапазону радіочастот^[235].

Збір сплачується з дати фактичного використання радіоча­стотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного по­точного місяця. При цьому сплата платежу розраховується платниками самостійно, виходячи з розміру встановлених ста­вок та ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на ви­користання радіочастотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ре­сурсу України у вигляді зборів, зараховуються до Державного бюджету України.

Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначений ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплата провадиться на підставі Закону України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»^[236].

Платниками збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки—юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, що ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні вико­нувати встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлюються такі види збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний.

Початковий збір встановлено в розмірі одного відсотка за­реєстрованого статутного капіталу банку. Він сплачується бан- ками-учасниками протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено у розмірі по 0,25 відсотка за­гальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійснюється банками-учасниками двічі на рік. Сплата його здійснюється щоквартально рівними частками до 15 чис­ла місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюється у разі, якщо поточні до­ходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному об­сязі своїх зобов'язань щодо обслуговування та погашення за­лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків— учасників Фонду. Рішення про встанов­лення спеціального збору приймає адміністративна рада Фон­ду за погодженням з Національним банком України. Внесення спеціального збору банками-учасниками проводиться у стро­ки і згідно з умовами, що також встановлюються адміністра­тивною радою Фонду. Законодавством встановлено тільки за­гальний розмір спеціальних зборів, що мають бути сплачені банками-учасниками протягом року — він не повинен переви­щувати розмір щорічного регулярного збору.

Глава 34

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

Сьогодні суб'єкти підприємницької діяльності для оподат­кування своїх доходів можуть використовувати такі системи:

1) загальну;

2) спрощену;

3) спеціальну (шляхом придбання спеціального патенту).

Кожна з цих систем має специфічні особливості. Наприк­лад, першу можуть застосовувати всі суб'єкти господарюван­ня без будь-яких обмежень, а дві останні мають деякі умови- обмеження, дотримання яких дає можливість їх застосовувати. Зазначені системи оподаткування припускають добровільність їхнього обрання і тому є альтернативними.

Плату за торговий патент закріплено в п. 19 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»^[237] як самостійний вид загальнодержавних податків і зборів. Однак цей обов'язковий платіж посідає проміжне положення між власне податками і державним дозволом^[238].

Згідно зі ст. 2 Закону України від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»^[239], (далі — Закон про патентування) торговий патент — це дер­жавне посвідчення, що засвідчує право суб'єкта підприємниць­кої діяльності чи його структурного (відособленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності.

Патентуванню підлягають такі види діяльності, які й є об'єк­том патентування:

1) торгова діяльність за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території Ук­раїни;

2) діяльність щодо обміну готівкових валютних цінностей;

3) діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу;

4) діяльність з надання побутових послуг.

Визначення видів діяльності, що підлягають патентуванню, заборонено іншими нормативними актами, крім вищезгадано­го Закону, а також рішеннями органів місцевого самовряду­вання. Виходячи з цього, зауважимо, що наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним і ніякі інші види підприє­мницької діяльності патентуванню не підлягають.

Необхідно також назвати види діяльності у сфері торгівлі та надання побутових послуг, на які не поширюється чинність Закону про патентування:

1) на підприємства й організації Укоопспілки, військової торгівлі, аптеки державної власності і торгово-виробничі дер­жавні підприємства робочого постачання в селах, селищах і містах районного підпорядкування;

2) на суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, що:

а) здійснюють торгову діяльність з лотків, прилавків і спла­чують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності;

б) сплачують податок на промисел у порядку, передбачено­му чинним законодавством;

в) здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділян­ках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому виді, так і продукції їхнього забою в сирому вигляді й у вигляді первинної переробки), продукції особистого бджільництва;

г) сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення до­говорів про відчуження особистого майна, якщо товари кож­ної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу в календарний рік;

д) сплачують фіксований податок відповідно до законодав­ства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3) на суб'єктів підприємницької діяльності, утворених гро­мадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги відповідно до чинного законодавства і здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробницт­ва і продукцією, виготовленої на підприємствах Українського суспільства сліпих й Українського суспільства глухих.

Платниками за патенти згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону про па­тентування є такі суб'єкти: юридичні особи і суб'єкти підприєм­ницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти і нерезиденти, а також їх відособлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першої статті 1 Закону. Виходячи з цього, можемо виділити три гру­пи платників:

1) юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності;

2) фізичні особи—підприємці;

3) відособлені підрозділи (філії, відділення тощо), причому ні місце їх розташування, ні наявність окремого банківського рахунка чи відособленого балансу в цьому випадку значення не мають.

Однак обов'язкова умова, за якої зазначені категорії рези­дентів і нерезидентів є суб'єктами патентування, — це здійснен­ня ними певного виду діяльності, що підлягає патентуванню.

Вартість торгового патенту встановлюється для кожного окремого виду підприємницької діяльності і тому залежить від останніх. При цьому Законом про патентування плата за тор­гові патенти на здійснення операцій з торгівлі готівковими ва­лютними цінностями й операцій з надання послуг у сфері граль­ного бізнесу встановлена у вигляді фіксованих сум, а плата за торгові патенти на здійснення торгової діяльності і щодо на­дання побутових послуг обмежена мінімальними і максималь­ними розмірами. Конкретний розмір такої плати встановлюєть­ся органами місцевого самоврядування і залежить від місця розташування об'єкта, що підлягає патентуванню, виду нада­них послуг чи асортименту товарів.

Внесення плати за торговий патент (щомісяця або щоквар­талу) відображається податковими органами за місцем його придбання в особистому рахунку платника. Щодо торгових патентів на здійснення торгової діяльності і надання побуто­вих послуг можлива попередня оплата на наступні за поточ­ним роки (але не більше ніж на три роки), при цьому у таких випадках суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення плати за торговий патент, якщо надалі (після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки) буде збільшено вартість торгового патенту.

Строк дії торгового патенту також залежить від виду діяль­ності, що підлягає патентуванню. Після закінчення строку дії торговий патент обов'язково повертають до податкового орга­ну за місцем його видачі.

Порядок придбання торгового патенту регламентується За­коном про патентування, а також Положенням про виготовлен­ня, збереження і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р.^[240]Підставою для придбання торгового патенту є заявка, що має містити такі відомості: а) найменування суб'єкта підприєм­ницької діяльності; б) витяг з установчих документів про юридичну адресу суб'єкта підприємницької діяльності, а у ви­падках, якщо патент придбають для структурного (відособле­ного) підрозділу, — довідку органа, що погодив місцезнахо­дження структурного (відособленого) підрозділу, зі вказівкою цього місця; в) вид підприємницької діяльності, здійснення якого вимагає придбання торгового патенту; г) найменування документа про повну чи часткову сплату вартості торгового патенту. Відомості, що містяться в заявці, звіряються у подат­ковому органі з оригіналами первинних документів, на підставі яких заповнюється така заявка.

Установлення яких-небудь додаткових умов щодо придбан­ня торгового патенту заборонено законом.

Слід зазначити, що торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності податковими органами:

по-перше, за місцезнаходженням таких суб'єктів чи місце­знаходженням їх структурних (відособлених) підрозділів;

по-друге, суб'єктам підприємницької діяльності, які здій­снюють торгову діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торгової мережі), — за місцезнаходженням пункту продажу товарів чи пункту з надання побутових послуг;

по-третє, суб'єктам підприємницької діяльності, які здій­снюють торгівлю через пересувну торгову мережу, — за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Торговий патент містить такі реквізити: номер торгового патенту; найменування власника торгового патенту; вид підприємницької діяльності;

назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу;

місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності чи місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності—юридичної особи (місцезнаходження структурно­го (відособленого) підрозділу цього суб'єкта);

для транспортних засобів позначку «виїзна торгівля»;

строк дії торгового патенту;

місцезнаходження податкового органу, який видав торго­вий патент;

відмітка державного податкового органа про надходження плати за виданий їм торговий патент.

Форма торгового патенту і порядок його заповнення вста­новлюються центральним податковим органом України^[241].

Оплата провадиться щомісяця, до 15 числа місяця, що пе­редує звітному. У момент придбання патенту вноситься одно­разова плата у розмірі вартості торгового патенту за один місяць (останній місяць дії патенту). У разі, якщо торговий патент придбавається не з початку місяця, розмір плати за перший місяць визначається пропорційно кількості календарних днів із дня придбання торгового патенту до кінця місяця. Придбава- ючи патент після 15 числа місяця, одночасно необхідно спла­чувати вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Торговий патент видається суб'єкту в триденний строк з дня подання заявки під розписку. Датою його придбання є зазна­чена в ньому дата.

У разі втрати суб'єктом торгового патенту податковий орган на підставі письмової заяви суб'єкта і довідки органів МВС видає безкоштовно його дублікат.

При припиненні здійснення підприємницької діяльності, що підлягає патентуванню, суб'єкт до 15 числа місяця, що пе­редує звітному, повинен письмово повідомити про припинен­ня такої діяльності відповідний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню в податковий орган, що його видав, а суб'єкту підприємницької діяльності повертаєть­ся зайво сплачена сума вартості торгового патенту. Однак при поновленні такої діяльності суб'єкт повинен придбати новий торговий патент.

Якщо суб'єкт підприємництва, який тимчасово не здійснює діяльність, що підлягає патентуванню, не повідомить про це податковий орган і не поверне торговий патент, то такий суб'єкт повинен сплатити вартість патенту за весь час, включаючи і той період, коли така діяльність фактично не здійснювалася. Причому при поверненні патенту в такому випадку «зайво» сплачена сума вартості не повертається.

Як було зазначено вище, об'єктом патентування є чотири види підприємницької діяльності, які розглянемо докладніше.

1. Патентуванню підлягає торгова діяльність за готівку і по кредитних картках на території України, здійснювана в пунк­тах продажу товарів. Необхідно звернути увагу, що відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правил торгового обслуговування населення, затверджених постановою Кабіне­ту Міністрів України від 8 лютого 1995 р.^[242], поняття «торгова діяльність» означає як роздрібну, так і оптову торгівлю, а та­кож діяльність у торгово-виробничій сфері (громадське харчу­вання).

Пунктами продажу товарів відповідно до Закону про патен­тування є:

1) магазини та інші торгові точки, розташовані в окремих торгових приміщеннях, будівлях або їх частинах і які мають торговий зал для покупців чи використовують для торгівлі його частину;

2) кіоски та інші малі архітектурні форми, що займають окремі приміщення, але не мають убудованого торгового залу для покупців;

3) автомагазини, розвозки та інші види пересувної торгової мережі;

4) лотки, прилавки й інші види торгових точок у відведе­них для торгівлі місцях;

5) стаціонарні, малогабаритні, і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, що здійснюють торгівлю нафтопро­дуктами і стиснутим газом;

6) фабрики-кухні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні площадки, кіоски й інші пункти гро­мадського харчування;

7) оптові бази, склади-магазини, інші приміщення, викори­стовувані для здійснення оптової торгівлі за готівку і кредитні картки.

Торговий патент придбавається на кожен пункт продажу то­варів, у яких провадяться розрахунки за готівку чи по кредит­них картках. Якщо суб'єкт має структурні підрозділи (торгові точки), торговий патент необхідно придбати для кожного та­кого структурного підрозділу.

У разі здійснення в одному пункті продажу кількох видів торгової діяльності (оптової, роздрібної і громадського харчу­вання), суб'єкт підприємництва придбаває торговий патент не на кожен такий вид діяльності, а один за максимальною став­кою (вартості). Однак, якщо підприємець здійснює в одному пункті продаж в окремому приміщенні, будівлі чи їх частинах дві чи більше види діяльності, що підлягає патентуванню, на­приклад, роздрібну й оптову торгівлю і який-небудь вид побу­тових послуг, то необхідно придбати два чи більш патенти ок­ремо для кожного виду такої діяльності.

Необхідно також указати види торгової діяльності, що здійснюються без придбання торгового патенту. Зокрема, згідно з п. 6 ст. 3 Закону про патентування без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності чи їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торгову діяльність ви­ключно з використанням таких видів товарів вітчизняного ви­робництва: 1) хліб і хлібобулочні вироби; 2) борошно пшенич­не і житнє; 3) сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; 4) молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згуще­них з добавками і без них; 5) продукти дитячого харчування; 6) безалкогольні напої; 7) морозиво; 8) яловичина і свинина; 9) свійська птиця; 10) яйця; 11) риба; 12) ягоди і фрукти; 13) мед і інші продукти бджільництва, інвентар для бджільниц­тва і засоби захисту бджіл; 14) картопля і плодоовочева продук­ція; 15) комбікорм для продажу населенню.

Вартість торгового патенту на здійснення торгової діяльності встановлюють органи місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів і асортиментного переліку товарів. Зокрема, Законом про патентування встанов­лено такі максимальні і мінімальні межі вартості торгового патенту за календарний місяць:

— на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 гривень;

— на території міста Севастополя, міст обласного підпо­рядкування (крім обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 160 гривень;

— на території інших населених пунктів — до 80 гривень.

Якщо пункти продажу товарів розташовані у курортних

місцевостях чи на територіях, які прилягають до митниць, інших пунктах переміщень через митний кордон, органи місце­вого самоврядування, у бюджети яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення про збільшення плати за торговий патент, але не більше ніж 320 гривень за календарний місяць. Додаткові доходи, одержувані в резуль­таті прийняття таких рішень, цілком спрямовуються до відпо­відних місцевих бюджетів.

Термін дії торгового патенту на здійснення торгової діяль­ності становить 12 календарних місяців.

2. Патентуванню підлягає також діяльність щодо надання побутових послуг, під якою розуміють діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки. Однак при визна­ченні побутових послуг, що підлягають патентуванню, слід мати на увазі таке^[243]:

1) такі послуги повинні здійснюватися виключно на платній основі;

2) вони повинні задовольняти тільки особисті потреби замов­ника, а не виробничі;

3) не береться до уваги форма здійснення розрахунків за такі послуги (готівкові та безготівкові розрахунки, бартерні опе­рації тощо).

Патентування діяльності з надання побутових послуг має такі особливості. По-перше, відповідно до Закону про патен­тування заборонено визначення видів підприємницької діяль­ності (і з надання побутових послуг у тому числі), що підляга­ють патентуванню, іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування.

По-друге, визначення видів побутових послуг, що підляга­ють патентуванню, віднесено виключно до повноважень Кабі­нету Міністрів України.

По-третє, перелік побутових послуг, що підлягають патен­туванню, є вичерпним і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.^[244] Отже, крім 14 груп побутових послуг (з відповідними кодами відповідно до Класи­фікатора «Платні послуги населенню») ніякі інші послуги па­тентуванню не підлягають. Причому такий перелік не може змінюватися протягом бюджетного року.

Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з на­дання побутових послуг, як було зазначено раніше, встанов­люють органи місцевого самоврядування залежно від місце­знаходження об'єкта з надання побутових послуг і виду по­бутових послуг, а Законом про патентування встановлено граничні рівні вартості таких патентів за календарний мі­сяць:

на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 гривень;

на території міста Севастополя, міст обласного підпорядку­вання (крім обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 160 гривень;

на території інших населених пунктів — до 80 гривень.

Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності з на­дання побутових послуг, як і на здійснення торгової діяльності, становить 12 календарних місяців.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг провадиться щомісяця, до 15 чис­ла місяця, що передує звітному. Під час його придбання суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (яка зараховується в рахунок останнього місяця його дії).

Крім цього, суб'єкт також може попередньо оплатити вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг за весь строк його дії. Наприклад, він має право придбати торгові патенти на надання побутових послуг на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, при цьому сплативши повну вартість цих патентів під час їхнього одержання. Зазначимо, що в таких випадках суб'єкт підпри­ємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення плати за торговий патент на здійснення діяльності з надання побутових послуг, якщо надалі (після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки) буде збільшено вартість торгового патенту.

3. Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівкови­ми валютними цінностями, здійснювані суб'єктами в пунктах обміну іноземних валют. Під продажем готівкових валютних цінностей розуміють продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних коштів, виражених у іноземній валюті, у тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків, а також операції з дебетування кредитних карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних коштів, а та­кож в обмін на іншу іноземну валюту.

Обов'язковою умовою патентування такого виду підприєм­ницької діяльності є її здійснення саме в пунктах обміну іно­земної валюти. Відповідно до Закону про патентування таки­ми пунктами виступають:

обмінні пункти уповноважених банків; обмінні пункти уповноважених банків, що розміщені поза їх операційними залами;

обмінні пункти інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України на здійснен­ня операцій з торгівлі іноземною валютою;

обмінні пункти суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками.

Якщо суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відособлені) підрозділи, торговий патент придбається окремо для кожного структурного (відособленого) підрозділу (обмінно­го пункту).

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі і становить 320 гривень за календарний місяць.

Строк дії такого патенту дорівнює 36 календарним місяцям, при цьому суб'єкт може здійснити оплату такого патенту за весь строк його дії, причому така особа звільняється від доплати вартості такого патенту у разі її зміни.

4. Патентуванню підлягає діяльність щодо надання послуг у сфері грального бізнесу. Звернемо увагу, що у Законі про па­тентування застосовано спеціальне, тобто таке, що використо­вують тільки з метою цього Закону, визначення грального бізнесу, під яким розуміють діяльність, пов'язану з влашту­ванням казино, інших гральних місць (будинків), ігрових ав­томатів із грошовим чи майновим виграшем, проведенням ло­терей (крім державних) і розиграшів з видачею грошових ви­грашів у готівковій чи майновій формі.

Казино, інші гральні місця (будинки) повинні займати окре­мі приміщення чи будівлі і мати гральний зал для відвідувачів, але ця вимога не стосується ігрових автоматів і більярдних столів. Заборонено надання послуг у сфері грального бізнесу поза межами відведених для цієї мети приміщень або будівель, а та­кож у приміщеннях, що не мають грального залу для відвіду­вачів.

Торговий патент на здійснення такого виду діяльності ви­дається на кожне окреме гральне місце, наприклад, гральний автомат, гральний стіл тощо. Причому важливим є положен­ня, згідно з яким придбання патенту на здійснення операцій щодо надання послуг у сфері грального бізнесу не дає права його суб'єкту на здійснення грального бізнесу, вид якого не зазна­чений у такому патенті.

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з на­дання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календар­них місяців.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надан­ня послуг у сфері грального бізнесу конкретно встановлено в Законі про патентування у фіксованому розмірі, а саме за рік:

для використання грального автомата з грошовим чи май­новим виграшем — 1400 гривень;

для використання грального столу з кільцем рулетки — 64000 гривень;

для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярда) — 48000 гривень за кожен стіл;

для використання кегельбанів, що починають діяти за до­помогою жетона, монети чи без них, — 2000 гривень за кожен гральний жолоб (доріжку);

для використання столів для більярда, що починають діяти за допомогою жетона, монети чи без них, крім столів для більяр­да, що використовуються для спортивних аматорських зма­гань, — 600 гривень за кожен стіл для більярда;

для здійснення інших видів грального бізнесу, включаючи розиграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківськими чи установами в майновій формі на місці, — 2400 гривень за кожен окремий вид (місце) грального бізнесу.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу здійснюється що­кварталу до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу. Під час придбання патенту для здійснення таких операцій суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за 3 місяці. На суму, спла­чену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, що підлягає внесенню в останній квартал його дії.

Необхідно також зазначити, якщо суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відособлені) підрозділи, торговий патент придбається окремо для кожного з структурних (відо­соблених) підрозділів (грального місця).

Законом про патентування передбачено такі види торгових патентів:

1) короткостроковий;

2) пільговий;

3) спеціальний.

Короткостроковий торговий патент придбавається суб'єк­том у разі, якщо операції з продажу товарів мають нерегуляр­ний і нетривалий характер. Відповідно до Закону про патенту­вання строк дії короткострокового торгового патенту на здійснення торгової діяльності дорівнює від 1 до 15 днів.

Вартість такого патенту за 1 день встановлена у фіксованому розмірі і становить 10 гривень. Причому оплата вартості ко­роткострокового торгового патенту повинна здійснюватися не пізніше чим за один день до початку здійснення торгової діяль­ності.

Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприє­мницької діяльності чи їх структурним (відособленим) підроз­ділам у кількох випадках.

По-перше, суб'єктам, що здійснюють торгову діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробницт­ва. Перелік таких товарів становлять:

1) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, шухляди, коробки, мішки, сумки й інша тара з дерева, паперу і картону, використовувана для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;

2) періодичні видання друкованих засобів масової інфор­мації (незалежно від країни їх походження);

3) проїзні квитки;

4) товари народних промислів (крім антикварних і тих, що становлять культурну цінність відповідно до переліку, встанов­люваному Міністерством культури України);

5) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, меди­каменти, предмети догляду, перев'язні матеріали й інше ме­дичне приладдя) і вітаміни для населення;

6) ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста і порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози чи її замін­ників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (неза­лежно від країни їхнього походження);

7) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, газ ос­вітлювальний і газ зріджений, торф паливний грудковий, тор­ф'яні брикети і дрова для продажу населенню;

8) мило господарське, а також сірники (незалежно від краї­ни їх походження);

9) насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кор­мових коренеплодів і картоплі (незалежно від країни їх похо­дження).

Пільговий торговий патент обов'язково повиненн містити повний перелік товарів, передбачених для реалізації, оскіль­ки він не дає права на здійснення торгової діяльності товара­ми, не зазначеними у законодавстві.

По-друге, суб'єктам, які реалізують товари щоденного вжит­ку і продукти харчування через торгові установи, створені для цієї мети громадськими організаціями інвалідів.

По-третє, суб'єктам, що здійснюють торгову діяльність на території військових навчальних закладів виключно товарами військової атрибутики і щоденного вжитку для військовослуж­бовців.

Суб'єкт підприємницької діяльності, придбаючи пільговий торговий патент, вносить одноразову плату в розмірі 25 гри­вень за весь строк його дії.

Важливим є положення, відповідно до якого плата за корот­кострокові і пільгові торгові патенти встановлюється у фіксо­ваних розмірах і не може бути змінена органами місцевого са­моврядування.

Спеціальний торговий патент — це державне посвідчен­ня, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування^[245].

Придбаючи спеціальний торговий патент, суб'єкти мали до­тримуватися таких умов. По-перше, спецпатент придбавався виключно на здійснення торгової діяльності та діяльності щодо надання побутових послуг. По-друге, обсяг реалізації товарів (робіт, послуг) такого суб'єкта не повинен перевищувати один мільйон гривень за рік. По-третє, застосування спецпатента було обмежено територіальними межами. Перелік територій, на яких застосовувався спеціальний торговий патент, затвер­джував Кабінет Міністрів України^[246]. Такими територіями були: м. Краматорськ Донецької області, Хустський район Закарпатсь­кої області, м. Миронівка Київської області, м. Іллічівськ Одеської області, м. Шпола Черкаської області, м. Нова Кахов­ка Херсонської області, м. Велика Ялта, м. Алушта, м. Судак, м. Євпаторія, м. Феодосія, м. Саки, м. Луганськ, м. Білгород- Дністровський Одеської області, смт Затока Одеської області, смт Сергіївка Одеської області.

По-четверте, плату за спеціальний торговий патент встанов­лювали органи місцевого самоврядування, причому вартість та­кого патенту Законом про патентування не встановлювалася і не обмежувалася межами, встановленими для таких видів під­приємницької діяльності. Його вартість встановлювалася за єдиною методикою для всіх суб'єктів підприємницької діяль­ності чи окремо для фізичних чи юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, місцевими органами один раз у рік після затвердження місцевого бюджету. Причому обов'яз­ково враховується місцезнаходження пункту продажу товарів і асортиментний перелік товарів або місцезнаходження об'єкта з надання таких послуг та їх вид.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який придбав спеці­альний патент, звільнявся від сплати таких обов'язкових пла­тежів:

1) податку на додану вартість, крім податку з операцій вве­зення товарів на митну територію України чи одержання від нерезидентів робіт для їх використання чи споживання на митній території України;

2) податку на доходи фізичних осіб;

3) податку на прибуток підприємств, крім податку з прибут­ку, отриманої у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, і доходів від фрахту транспортних засобів;

4) плати (податку) за землю;

5) збору за спеціальне використання природних ресурсів;

6) збору на обов'язкове соціальне страхування;

7) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

8) відрахування і зборів на будівництво, реконструкцію, ре­монт і утримання автомобільних доріг загального користуван­ня України;

9) комунального податку;

10) ринкового збору;

11) збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг.

Слід особливо звернути увагу, що таке звільнення застосо­вувалося лише щодо тих податків і зборів, обов'язок сплати яких виникав виключно в межах діяльності, що вимагала спе­ціального патенту. Якщо ж суб'єкт підприємництва займався одночасно іншими видами діяльності, він був зобов'язаний ве­сти їх окремий (податковий) облік, і сплачувати податки і збо­ри щодо цих видів діяльності на загальних підставах.

Кошти, одержані від продажу торгових патентів, зарахову­ються до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюд­жетів) за місцем оплати торгового патенту.

Глава 35

ЄДИНИЙ ПОДАТОК § 1. Загальні положення

Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему опо­даткування, обліку і звітності, особливості застосування якої закріплено Указом Президента України «Про спрощену систе­му оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприє­мництва» від 3 липня 1998 р., що з 19 вересня 1999 р. діє у редакції Указу від 28 червня 1999 р. (далі — Указ)^[247]. Цей Указ було прийнято з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України^[248]. Застосування такої системи є найбільш поширеним способом оподаткування доходів суб'єктів малого підприємництва, що введений в дію з 1 січня 1999 р., причому таким суб'єктам надано право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою.

Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується великою кількістю нормативних актів, особ­ливе місце серед який посідають:

1) вищевказаний Указ Президента;

2) Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва—юридичної особи, що застосовує спро­щену систему оподаткування обліку і звітності^[249];

3) Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного по­датку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою^[250];

4) Розрахунок сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою^[251];

5) Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного подат­ку^[252] (для фізичних осіб);

Згідно зі ст. 1 Указу спрощена система вводиться для суб'єктів малого підприємництва^[253]: фізичних осіб, що здійсню­ють підприємницьку діяльність без утворення юридичної осо­би, і юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності. Однак згідно з п. 7 Указу не можуть бути платниками єдиного податку:

— суб'єкти підприємницької діяльності, для роботи яких відпо­відно до Закону України «Про патентування деяких видів підприє­мницької діяльності» необхідне придбання спеціального патенту;

— довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінан­сово-кредитні і небанківські фінансові організації;

— суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам і за­сновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприє­мництва, перевищують 25%;

— суб'єкти, що здійснюють спільну діяльність, визначену в ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

— фізичні особи — приватні підприємці, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виро­бами, а також пально-мастильними матеріалами (зазначимо, що юридичним особам, які здійснюють торгівлю переліченими вище товарами, перехід на єдиний податок не забороняється)^[254].

Зазначимо, що Указом закріплено вичерпний перелік по­датків і зборів, платником яких не є суб'єкт, який сплачує єдиний податок:

1) ПДВ, крім випадків, коли суб'єкт самостійно приймає рішення бути платником такого податку;

2) податок на прибуток;^[255]

3) податок на доходи фізичних осіб;

4) плата (податок) за землю^[256];

5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

6) збір на обов'язкове соціальне страхування;

7) збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

8) комунальний податок;

9) податок на промисел^[257];

10) збір на обов'язкове пенсійне страхування;

11) збір за видачу рішень на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;

12) внески у Фонд соціального захисту інвалідів^[258];

13) внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;

14) плати за патенти відповідно до Закону «Про патенту­вання деяких видів підприємницької діяльності».

Інші податки і збори (обов'язкові платежі), передбачені стат­тями 14 і 15 Закону України «Про систему оподаткування», спла­чуються суб'єктами, які перейшли на спрощену систему оподат­кування, обліку і звітності у загальному порядку^[259].

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах: до місцевого бюджету — 43 відсот­ки; до Пенсійного фонду України — 42 відсотки; на обов'язко­ве соціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до Дер­жавного фонду сприяння зайнятості населення — 4 відсотки) для відшкодування витрат, здійснюваних відповідно до зако­нодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, обумовлених народженням і похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяль­ності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітно­го року такого платника й осіб, які перебувають з ним у трудо­вих відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'я­зань як самого платника податку, так і осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його родини, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Спрощена система оподаткування, обліку і звітності для юридичних і фізичних осіб має істотну різницю, тому їх необ­хідно розглянути окремо.