Перейти на спрощену систему оподаткування можуть фізичні особи—підприємці, що відповідають таким вимогам:

а) у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх ро­дини, протягом року перебуває не більше десяти чоловік;

б) розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

При визначенні чисельності працівників, що перебувають у трудових відносинах з фізичними особами, необхідно звер­нутися до роз'яснень податкового органу, викладених у листі від 31 березня 2000 р. «Про порядок визначення чисельності найманих робітників, що можуть протягом року перебувати в трудових відносинах із платниками єдиного податку»^[265], відпо­відно до якого на будь-який момент здійснення підприємниць­кої діяльності їхня кількість повинна бути не більше 10 чоловік.

Розмір виручки приватних підприємців визначають так само, як і виторг для юридичних осіб.

Ставки єдиного податку для приватного підприємця вста­новлюють місцеві ради залежно від виду діяльності, вони ста­новлять від двадцяти до двохсот гривень на місяць. Розмір став­ки залежить не від отриманого доходу, як у юридичних осіб, а винятково від виду діяльності. Причому в різних регіонах Ук­раїни ставки єдиного податку для фізичних осіб, а також пе­релік видів діяльності, що підлягають оподаткуванню, можуть бути різні^[266]. Періодичність зміни таких ставок законодавчо не встановлено.

Якщо підприємець використовує працю найманих робіт­ників, то ставка податку збільшується на 50% за кожного працівника (включаючи членів його родини).

Якщо підприємець здійснює кілька видів діяльності, що оподатковуються за різними ставками, то йому видається одне посвідчення, а єдиний податок установлюється за більшою ставкою по цих видах діяльності, установленою місцевою ра­дою за місцем державної реєстрації такого суб'єкта, причому незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи тільки за місцем державної реєст­рації. Зазначимо, що Указ не встановлює територіального об­меження здійснення оподаткування підприємницької діяль­ності за спрощеною системою. Отже, якщо фізична особа як підприємець зареєстрована за місцем проживання, а здійснює підприємницьку діяльність в іншому місці, то їй не потрібно повторно реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності за місцем вчинення цієї діяльності.

Строки сплати єдиного податку для фізичних і юридичних осіб відповідно до Указу збігаються. Статтею 2 Указу встанов­лено, що фізичні особи єдиний податок сплачують щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця. Однак податкова адміністрація Наказом закріпила обов'язкову умову для пере­ходу на єдиний податок приватному підприємцю — надання, крім заяви, платіжного документа про сплату єдиного податку за період не менший ніж календарний місяць. Таким чином, фізичні особи сплачують єдиний податок авансом.

За дотримання всіх обов'язкових умов, закріплених зако­нодавством, фізична особа—підприємець, як і юридична, має право один раз на рік самостійно обрати спрощений спосіб опо­даткування й одержати посвідчення про сплату єдиного подат­ку. Причому перейти на сплату єдиного податку вона може з будь-якого кварталу календарного (звітного) року, подавши не пізніше чим за 15 днів до початку такого звітного періоду до податкового органу за місцем державної реєстрації письмову заяву. Для цього подають такі документи:

1) заяву платника про перехід на сплату єдиного податку;

2) копію посвідчення про державну реєстрацію як підприє­мця;

3) документ, що посвідчує особу;

4) копію платіжного документу про сплату єдиного податку.

Податковий орган за наявності всіх необхідних документів

повинен узяти підприємця на облік і видати Посвідчення про сплату єдиного податку.

Посвідчення протягом календарного року можна щоквар­талу продовжувати. Підставою для цього є подання платником єдиного податку вищевказаної заяви і платіжних документів про сплату всіх установлених податків і обов'язкових платежів, термін сплати яких на дату подання заяви настав, а також єди­ного податку за попередні періоди і наступний період, що не менший ніж календарний місяць. Заяву платник повинен по­дати не пізніше 15 днів до початку кварталу, на який підприє­мець продовжує Посвідчення. Якщо строк дії Посвідчення про­довжується, у ньому здійснюються відповідні записи за підпи­сом керівника податкового органу чи його заступника, що засвідчуються печаткою.

Відповідно до Указу суб'єкти малого підприємництва— платники єдиного податку можуть відмовитися від застосуван­ня спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності та по­вернутися до загальної системи оподаткування з початку на­ступного звітного кварталу. Для цього подається відповідна заява до податкового органу не пізніше 15 днів до закінчення попереднього звітного кварталу.

Застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності має як переваги, так і певні недоліки. Останніми мож­на вважати такі обставини:

1) обмеження за обсягом діяльності (розмір виручки) таких суб'єктів;

2) при використанні праці найманих робітників фізична осо- ба—платник єдиного податку повинна сплатити за кожного з них по 50% суми єдиного податку;

3) сума єдиного податку фізичної особи—платника податків сплачується авансом за звітний період (квартал). При цьому не враховується, чи буде фактично отримано доход від здійснен­ня такої діяльності за звітний період;

4) обмеження за способом розрахунків юридичними осо­бами.

Переваги використання спрощеної системи оподаткування для платників податків такі:

1) надається право платнику самостійно, на свій розсуд обрати спосіб оподаткування (загальний, спрощений чи спе­ціальний);

2) зменшується кількість податків і зборів, що сплачу­ються;

3) значно полегшується облік (документальний) господарсь­кої діяльності платників податків;

4) не потрібно додаткових знань у галузі оподаткування і немає потреби відстежувати всі зміни у законодавстві про по­датки і збори, що вносяться досить часто;

5) полегшується здійснення податкової звітності;

6) надається право фізичним особам не застосовувати при розрахунках зі споживачами РРО;

7) надається право вибору реєстрації як платника ПДВ;

8) сфера застосування єдиного податку набагато ширша, ніж фіксованого податку.

Наприкінці зазначимо, що перехід на спрощену систему оподаткування не означає автоматичного зменшення податко­вого тягаря. Тому, приймаючи рішення про перехід на таку систему, необхідно враховувати безліч факторів, серед яких посідає особливе місце рентабельність здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності.

Глава 36

ЄДИНИЙ (ФІКСОВАНИЙ)

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ

ПОДАТОК

Сплата єдиного (фіксованого) сільськогосподарського подат­ку в даний час являє собою спеціальну систему оподаткуван­ня. Цей податок з'явився на початку 1998 року. Однак у 1998 році його справляння передбачалося у порядку експерименту не на всій території України, а тільки в кількох районах: Глоб- нинському районі Полтавської області, Старобешівському ра­йоні Донецької області, Ужгородському районі Закарпатської області^[267]. Починаючи з 1 січня 1999 року, на підставі Указу Президента України від 18 червня 1998 року і Закону України від 17 грудня 1998 року справляння фіксованого сільськогос­подарського податку здійснюється на всій території України^[268].

Основними нормативними актами, які регулюють механізм справляння єдиного (фіксованого) податку для сільськогоспо­дарських виробників є Закон України «Про фіксований сільсько­господарський податок» від 17 грудня 1998 року, а також постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­ложення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 року, на­каз ДПА України від 27 квітня 1999 р., яким затверджено По­рядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку і заповнення форми розрахунку^[269]. Зазначимо, що ці нормативні акти не передбачають для сільськогосподарських товаровироб­ників можливості вибору загального чи спеціального режиму оподаткування, що діє згідно з законом до 2009 року.

Єдиний сільськогосподарський податок є загальнодержав­ним податком і являє собою платіж, поглинаючий сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються до бюджетів і державних цільових фонди, а саме: податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і інших само­хідних машин і механізмів; комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

збору на обов'язкове соціальне страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору в державний інноваційний фонд; плати за придбання торгового патенту на здійснення торго­вої діяльності;

збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для цілей сільського господарства).

Інші податки і збори (обов'язкові платежі), закріплені За­коном України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і роз­мірах, визначених законодавством.

Сьогодні фіксований сільськогосподарський податок спла­чується платниками тільки у грошовій формі^[270].

Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм (колективні і державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні то­вариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), що здійснюють діяльність з виробництва, пе­реробки і збуту сільськогосподарської продукції. Причому сума доходу таких підприємств, отримана від реалізації сільсько­господарської продукції власного виробництва і її переробки за попередній звітний (податковий) рік, повинна становити не менше 50% загальної суми валового доходу цього підприєм­ства, за наявності сільськогосподарських угідь, для яких став­ки фіксованого податку передбачені статтями 3 і 4 Закону від 17 грудня 1998 р.

Нормами Постанови від 23 квітня 1999 р. конкретизується поняття валового доходу таких підприємств від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва. У та­кий доход входить не тільки вартість реалізованої продукції тваринництва і рослинності, а й, наприклад, вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад тощо), що пов'язані із сільськогосподарсь­ким виробництвом.

До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекорис­тувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарні сільсько­господарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсоб­ного господарства, будівництва та обслуговування жилого бу­динку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівниц­тва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

При розгляді питання про визначення сільгосппідприємств, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, цікавим вбачається проект постанови «Про затвердження По­рядку визначення критерію, по якому на сільськогосподарських виробників поширюється спеціальний режим сплати ПДВ і фіксованого сільськогосподарського податку», розроблений Міністерством аграрної політики. Цим актом істотно обмежуєть­ся коло сільгоспвиробників, що можуть користатися спеціаль­ною системою оподаткування — сплачувати фіксований сіль­ськогосподарський податок, оскільки сума виторгу в таких підприємств повинна «...за відрахуванням ПДВ, що залишаєть­ся в їх розпорядженні...перевищувати 50 % загальної суми ва­лового доходу підприємства.»... Зазначимо, що в положеннях Закону від 17 грудня 1998 року таких уточнень немає.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі й на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використо­вуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими гос­подарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Для сільськогосподарських товаровиробників, зареєстрова­них після 1 січня 1999 року, нарахування фіксованого сільсько­господарського податку здійснюється на підставі грошової оцінки сільськогосподарських угідь, що перебувають у його власності чи надані йому в користування, у тому числі на умо­вах оренди.

Ставка фіксованого податку встановлюється по областях з кожного гектара сільськогосподарських угідь у процентному співвідношенні до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 р., згідно з Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сінокісних угідь і пасовищ — 0,5; для багаторічних насаджень — 0,3; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальсь­кими та риболовецькими господарствами для розведення, ви­рощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 1,5 відсот­ка грошової оцінки одиниці площі ріллі.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь може уточню­ватися в разі потреби відповідно до законодавства.

Пільги зі сплати фіксованого сільськогосподарського по­датку. Відповідно до статті 9 згаданого Закону і пункту 7 Поста­нови з метою стабілізації сільськогосподарського виробництва підприємства звільнялися від сплати цього податку з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року, за винятком платежів до Пенсій­ного фонду (68%) і на обов'язкове соціальне страхування (2%).

У разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійного лиха, дії нездоланної сили) у кожному конкретному випадку за клопотанням платника податку компетентний орган прий­має рішення про реструктуризацію (відстрочення) сплати фіксованого сільгоспподатку. Однак на сьогодні немає законо­давчо встановленого механізму надання розстрочення і відстро­чення при виникненні вищезгаданих обставин. На цей момент особливо звертає увагу ДПА України^[271].

На сьогодні інших пільг зі сплаті сільгоспподатку законо­давством не передбачено.

Сплата фіксованого податку провадиться щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі третини суми податку, розрахованої на кожен квартал від річної суми подат­ку, у таких розмірах: у 1-му кварталі — 10%, у 2-му — 10%, у 3-му — 50%, у 4-му — 30%.

Сплачуючи фіксований податок, платники сільгоспподатку перераховують кошти на окремий рахунок відділень Держав­ного казначейства України в районах за місцем розташування земельної ділянки. Відділення Державного казначейства Ук­раїни наступного дня після надходження коштів розмежову­ють і перераховують суми єдиного податку до відповідних бюд­жетів і державних цільових фондів, про що повідомляють відповідний податковий орган.

Отже, сплата фіксованого сільськогосподарського податку має низку переваг порівняно із загальною системою оподат­кування. Серед них необхідно виділити зменшення кількості податків і зборів, що сплачуються. Це, в свою чергу, істотно полегшує ведення податкових обліку і звітності, не вимагає до­даткових знань у галузі оподаткування і необхідності відсте- ження змін, які стосуються сплати всіх передбачених Законом «Про систему оподаткування» податків і зборів та досить час­то вносяться у чинне податкове законодавство.

Глава 37