Податкова застава

Використання податкової застави у податкових правовідно­синах є наслідком певного запозичення способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань. Специфіка податкових право­відносин, зокрема відносин з погашення податкових зобов'я­зань і податкового боргу, дозволяє стверджувати про наявність спільних рис між ними та відносинами щодо виконання зобов'я­зань, урегульованих нормами цивільного права. Спільність способів забезпечення зобов'язань у цивільному праві та спо­собів забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів полягає в єдності їх сутності та функціонального при­значення. Стосовно способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань Є. О. Суханов зазначає, що вони «характеризують­ся майновим змістом та націленістю на спонукання боржника до виконання свого боргу»^[97]. Характеризуючи способи забезпе­чення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів, слід під­креслити владно-майновий зміст цих правовідносин, що зумов­лює імперативне забезпечення податкових надходжень до бюд­жетів і державних цільових фондів.

Податкова застава — один з найефективнішиих способів забезпечення виконання обов'язку, адже при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном, а це, у свою чергу, негативно впливає на здійснення їм подальшої фінансово-господарської діяльності.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови­ми фондами» (п. 8.1 ст. 8) встановлено, що з метою захисту інте­ресів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право по­даткової застави виникає згідно із законом та не потребує пись­мового оформлення.

Право податкової застави виникає у разі:

— неподання або несвоєчасного подання платником по­датків податкової декларації — з першого робочого дня наступ­ного за останнім днем строку, встановленого законом про відпо­відний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

— несплати у встановлені строки суми податкового зобов'я­зання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня наступного за останнім днем зазначеного строку;

— несплати у встановлені строки суми податкового зобов'я­зання, визначеної контролюючим органом, — з дня наступно­го за останнім днем граничного строку такого погашення, ви­значеного у податковому повідомленні.

Порядок встановлення відповідних строків сплати сум по­даткових зобов'язань закріплений у Законі України «Про по­рядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­жетами та державними цільовими фондами».

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, що перебували в його власності (по­вному господарському віданні) у день виникнення такого пра­ва, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заста­ву в державних реєстрах застав рухомого або нерухомого май­на, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструва­ти податкову заставу в державному реєстрі застав нерухомого майна за умови строку дії такої застави більше десяти днів.

З метою захисту інтересів кредиторів платник податків, ак­тиви якого перебувають у податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити майбутніх кредиторів про податкову зас­таву та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобо­в'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податко­вим органом, як-то:

а) купівля чи продаж, інші види відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немай- нових прав, за винятком майна, майнових і немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платни­ка податків (інших видах діяльності, які за умовами оподатку­вання прирівнюються до підприємницької), а саме готової про­дукції, товарів і товарних запасів, робіт і послуг за кошти за цінами, не меншими за звичайні;

б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих або «портфельних інвестицій», а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручи­тельств, уступку вимоги та переведення боргу, виплату диві­дендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідація об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Для своєчасного узгодження операцій з активами платни­ка податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого органу податкового керуючого. Для уз­годження окремої операції на підставі відповідної цивільно- правової угоди платник податків надає податковому керую­чому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансо­во-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої опе­рації, якщо за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути зат­верджений керівником відповідного податкового органу. Якщо припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вва­жається узгодженою. Повноваження податкового керуючого закріплені в Положенні про призначення, звільнення та ком­петенцію податкового керуючого, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 2 серпня 2001 року №3124

Податкова застава є тимчасовим примусовим заходом, спря­мованим на забезпечення належного виконання податкового обов'язку зі сплати податків і зборів до бюджетів та держав­них цільових фондів. У пункті 8.7 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­жетами та державними цільовими фондами» передбачено підстави зупинення податкової застави. Активи платника по­датків звільняються від податкової застави з дня:

а) отримання податковим органом копії платіжного доку­мента, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов'я­зання, а у разі виникнення права податкової застави у зв'язку з неподанням або несвоєчасним поданням податкової декла­рації — з дня отримання такої податкової декларації контро­люючим органом (за умови, якщо немає порушень платником податків вимог, визначених абзацом другим підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону);

б) визнання податкового боргу безнадійним, у тому числі внаслідок ліквідації платника податків як юридичної особи або зняття фізичної особи з реєстрації як суб'єкта підприємниць­кої діяльності чи у зв'язку з недостатністю майна особи, оголо­шеної банкрутом;

в) отримання податковим органом довідки про смерть фізич­ної особи—платника податків або про визнання її померлою чи безвісно відсутньою згідно із законодавством, за винятком ви­падків, коли активи такої фізичної особи переходять за пра­вом спадщини у власність інших осіб;

г) закінчення строків позовної давності щодо такого подат­кового боргу;

ґ) отримання податковим органом договору поруки на по­вну суму податкового боргу платника податків або інших видів його забезпечення, передбачених податковим законодавством;

д) прийняття рішення про арешт активів платника податків — на строк дії такого арешту;

е) отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нара­хування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адмі­ністративного або судового оскарження;

є) прийняття податковим органом рішення про розстрочен­ня, відстрочення суми податкових зобов'язань (крім податко­вого боргу) або досягнення податкового компромісу у разі, якщо умови, визначені в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права подат­кової застави;

ж) прийняття окремого рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.

Підставою для звільнення активів підприємства з-під подат­кової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунк­тами «а» — »ж» підпункту 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону. Перелік відповідних документів визначається за правилами, встанов­леними Кабінетом Міністрів України.

Законом «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми» також передбачені обмеження щодо застосування подат­кової застави. За запитом платника податків, що має податко­вий борг, податковий орган може видати письмове повідомлен­ня про звільнення окремих видів активів такого платника податків з-під податкової застави, якщо такий податковий орган визначає, що звичайна вартість інших активів, які зали­шаються у податковій заставі, перевищує суму податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою, у два чи більше разів, з урахуванням сум будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, які мають пріори­тет над таким правом податкової застави^[98].

Механізм використання податкової застави як способу за­безпечення податкового обов'язку органами податкової служ­би деталізований у Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженому нака­зом Державної податкової адміністрації України від 28 серпня 2001 року № 338^[99].

Податкова порука

Специфічним способом забезпечення виконання податково­го обов'язку є податкова порука. Як спосіб забезпечення вико­нання податкового обов'язку поруку може бути використано у випадках, передбачених податковим законодавством. Подат­кова порука, як і податкова застава, має, так би мовити, цивіль­но-правову природу.

Податковий орган зобов'язаний відмовитися від права по­даткової застави активів платника податків, якщо банк-рези- дент поручається за нього.

Порука як спосіб забезпечення виконання податкового обо­в'язку відзначається тим, що податкові органи, з якими укла­дається договір поруки, не виступають кредиторами платників податків^[100].

За договором податкової поруки банк-поручитель зобов'я­зується перед податковим органом відповідати за належне ви­конання платником податків обов'язків з погашення його по­даткового зобов'язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначені цим Законом.

У разі невиконання платником податків обов'язків із пога­шення податкового зобов'язання або податкового боргу банк- поручитель бере на себе відповідальність за таке погашення у такому самому обсязі, як і платник податків.

Банк-поручитель, який виконав зобов'язання з погашення податкового зобов'язання або податкового боргу платника по­датків, має право зворотної вимоги до такого платника податків у розмірі виплаченої суми.

Договір податкової поруки набирає чинності після його по- відомчої реєстрації у податковому органі за місцезнаходжен­ням (місцем податкової реєстрації) платника податків, що здійснюється на підставі надання податковому органу нотарі­ально посвідченого договору поруки. Податковий орган зобов'я­заний видати платникові податків протягом одного робочого дня, наступного за днем отримання договору поруки, довідку про реєстрацію такого договору, на підставі якої активи плат­ника податків вважаються звільненими з-під податкової за­стави. Договір поруки не може бути відкликаний поручителем до повного погашення податкового боргу. Поручитель не має права передоручати виконання зобов'язань за таким договором поруки третім особам.

Банк-поручитель набуває усіх прав і обов'язків платника податків щодо строків погашення узгодженого податкового зобов'язання такого платника податків або його податкового боргу, а також щодо оскарження дій податкового органу в по­рядку, визначеному Законом України «Про порядок погашен­ня зобов'язань платників податків перед бюджетами та держав­ними цільовими фондами».

Пеня

Пеня належить до міжгалузевих правових категорій, що використовуються з метою регулювання відносин, обов'язко­вою ознакою яких є майновий характер. У зобов'язальних відносинах, врегульованих нормами цивільного права, пеня нараховується у зв'язку з порушенням боржником установле­ного терміну виконання зобов'язання. У податковому праві поява пені стала закономірним результатом розвитку податко­вої системи від натурального обкладення до грошового, що зу­мовило необхідність привнесення у сферу податкових відносин компенсаційних засад, які забезпечують «ціннісний зміст» гро­шового зобов'язання^[101].

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про порядок по­гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня є платою у вигляді про­центів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахуван­ня пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

У податковому праві пеня виконує стимулюючу та компен­саційну функції. Стимулююча функція реалізується шляхом покладання додаткових майнових обтяжень на платника по­датків у разі порушення ним терміну виконання податкового обов'язку. Компенсаційна функція пені зумовлена необхідні­стю відновлення порушених майнових інтересів держави та органів місцевого самоврядування у зв'язку з несвоєчасним надходженням грошових коштів до бюджетів та державних цільових фондів. Особливість компенсаційної функції пені як податково-правової категорії полягає в тому, що вона є джере­лом додаткових надходжень публічних грошових фондів. Саме тому в податкових відносинах пеня має двоєдину правову при­роду: по-перше, вона є способом забезпечення обов'язку зі спла­ти податків і зборів, а по-друге, є санкцією за порушення тер­міну сплати податків і зборів.

Порядок нарахування та сплати пені регулюється статтею 16 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Інструкцією про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податко­вої служби, затвердженою наказом ДПА України від 11 черв­ня 2003 року № 290^[102].

Пеня нараховується на суму податкового боргу після закін­чення встановлених термінів погашення узгодженого податко­вого зобов'язання. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'я­зання платником податків — від першого робочого дня, наступ­ного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання;

б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контро­люючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'я­зання, визначеного у податковому повідомленні (за винятком випадків, коли платник податків у встановлені терміни розпо­чинає процедуру апеляційного узгодження);

в) при нарахуванні суми податкового зобов'язання податко­вим органом (якщо платник податків у встановлені терміни розпочинає процедуру апеляційного узгодження податкового зобов'язання) — від першого робочого дня, наступного за ос­таннім днем граничного строку сплати податкового зобов'я­зання, визначеного за результатами апеляційного узгодження.

Якщо платник податків до початку його перевірки контро­люючим органом самостійно виявляє факт заниження подат­кового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується. Це правило не застосовується, якщо: а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбу­лося таке заниження; б) судом доведено вчинення злочину по­садовими особами платника податків або фізичною особою— платником податків щодо умисного ухилення від сплати за­значеного податкового зобов'язання.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаю­чи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120 від­сотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, при цьому для розрахун­ку використовується більша із зазначених ставок.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що вста­новлюється окремим законодавством.

Строк нарахування пені зупиняється у разі, якщо керівник податкового органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продов­ження встановлених строків розгляду скарги платника по­датків. Для нарахування пені протягом таких додаткових строків не мають значення результати адміністративного ос­карження.

Нарахування пені закінчується у день прийняття банком (органом державного казначейства), який обслуговує платни­ка податків, платіжного документа про суму податкового бор­гу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахуван­ня пені зупиняється на таку сплачену частку.

При частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо.

Пеня не нараховується: а) на пеню; б) на штрафи, що накла­даються за адміністративні правопорушення; в) на несвоєчас­но або неповністю зараховані суми податкових зобов'язань до бюджетів та державних цільових фондів, якщо це сталося че­рез порушення банком строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні систе­ми та переказ грошей в Україні».

Адміністративний арешт активів

Процедура застосування адміністративного арешту активів платника податків як способу забезпечення податкового обо­в'язку регулюється ст. 9 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Порядком застосування адміністративного арешту активів платника податків, затвер­дженим наказом Державної податкової адміністрації України від 25 вересня 2001 року №3864

Адміністративний арешт активів платника податків є вик­лючним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу. Арешт активів полягає у забороні вчиняти платникам податків будь-які дії щодо своїх активів, які підля­гають такому арешту, крім дій з їх охорони, збереження і під­тримки у належному функціональному та якісному стані. Арешт може бути накладений на будь-які активи юридичної особи, а щодо фізичної особи — на будь-які її активи, крім тих, що не підлягають арешту відповідно до чинного законодавства.

Рішення про застосування арешту активів платника по­датків приймає керівник податкового органу (його заступник) за поданням відповідного підрозділу податкової міліції за на­явності таких підстав:

а) платник податків порушує правила відчуження активів, визначені в п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашен­ня зобов'язань платників податків перед бюджетами та держав­ними цільовими фондами»;

б) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

в) платника податків, який отримав податкове повідомлен­ня або має податковий борг, визнано неплатоспроможним за зобов'язаннями (не податковими), крім випадків, коли стосов­но такого платника податків запроваджено мораторій на задо­волення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням щодо нього провадження у справі про банкрутство;

г) платник податків відмовляється від проведення докумен­тальної перевірки за наявності законних підстав для цього або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, елект­ронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з викорис­танням карток платіжних систем, ваго-касових комплексів, систем і засобів штрихового кодування;

ґ) немає свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних си­стем;

е) особа не зареєстрована як платник податків в органі дер­жавної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язко­вою відповідно до закону, або якщо платник податків, що от­римав податкове повідомлення або має податковий борг, пере­водить активи за межі України, приховує їх або передає іншим особам.

Арешт активів платника податків може здійснюватися у двох формах:

1) повним арештом визнається виключна заборона платни­ку податків на реалізацію прав розпорядження або користуван­ня активами платника податків з їх тимчасовим вилученням або без такого. При вилученні активів ризик, пов'язаний з їх зберіганням або втратою їх функціональних чи споживчих яко­стей, покладається на орган, що прийняв рішення про таке вилучення;

2) умовний арешт означає обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої опе­рації платника податків з такими активами. Умовою надання такого дозволу керівником податкового органу є висновок по­даткового керуючого стосовно того, що здійснення окремої опе­рації платника податків не призведе до збільшення його подат­кового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Рішення про застосування арешту активів платника по­датків надсилається:

а) банкам, що обслуговують платника податків, з вимогою тимчасового припинення видаткових операцій за рахунками такого платника податків (якщо платником податку є банк — з вимогою припинення видаткових операцій за власними ра­хунками), крім операцій з:

— погашення податкових зобов'язань та податкового боргу;

— сплати боргу за виконавчими документами або за задово­леними претензіями у порядку доарбітражного врегулювання спорів, якщо такі виконавчі документи або претензії набули юридичної сили до моменту виникнення права податкової за­стави;

б) платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчу­ження його активів;

в) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користу­ванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.

Функції виконавця рішення про арешт активів платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника податкового органу, призначеного його керівником (його заступником). Виконавець здійснює такі дії:

1) надсилає рішення про арешт активів платнику податків, банкам, що обслуговують платника податків, та іншим зазна­ченим вище особам;

2) організовує опис активів платника податків;

3) організовує вилучення оригіналів первинних фінансово- господарських та бухгалтерських документів, складає їх опис, що має скріплюватися підписами посадової особи податкового органу та платника податків, і залишає платникові податків копії таких документів.

Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів податковими органами в інших випадках не допускається, крім вилучень, що провадяться згідно із кримінально-процесуальним законодавством;

4) здійснює інші заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Арешт може бути накладено на активи терміном до 96 го­дин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником). Цей термін не може бути продовжений в адміністративному порядку, в тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника арештованих активів не встанов­лено (не виявлено), — у цьому разі такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визнання їх безхазяйними, або якщо такі активи швидко псуються — протягом гранич­ного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою, встановленою ст. 10 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Адміністративний арешт не може бути накладено, якщо платник податків відмовляється допустити працівника конт­ролюючого органу до документальної або матеріальної пере­вірки, через те, що такий працівник контролюючого органу не має підстав для її проведення, визначених законодавством, а також до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів, або пов'язаних з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апа­ратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розра­хунків за готівку або з використанням карток платіжних сис­тем, ваго-касових комплексів, систем і засобів штрихового ко­дування.

Адміністративний арешт, як і податкова застава, є тимча­совим заходом. Адміністративний арешт активів платника по­датків припиняється за таких підстав:

а) скасування рішення керівника податкового органу (його заступника) про такий арешт;

б) погашення податкового боргу платника податків;

в) ліквідація платника податків, у тому числі внаслідок про­ведення процедури банкрутства;

г) надання податковому органу належних доказів третьою особою про належність арештованих активів до об'єктів права власності цієї третьої особи;

ґ) закінчення граничного строку накладення адміністратив­ного арешту;

д) прийняття рішення судом про припинення адміністратив­ного арешту згідно з вимогами законодавства з питань банк­рутства;

є) подання платником податків свідоцтва про державну реє­страцію суб'єкта підприємницької діяльності, спеціальних доз­волів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифі­катів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, яких не було на момент прийняття рішення про адміністративний арешт.

Глава 19