Найпоширенішою формою реалізації податкової звітності є надання відомостей з метою оподаткування письмово на блан­ках, які видають безкоштовно податкові органи. У спеціально передбачених законодавством випадках таку інформацію мож­на подавати в електронному вигляді на дискеті чи іншому носії, що допускає комп'ютерну обробку.

На практиці найчастіше податкова звітність полягає у по­данні податкової декларації. Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону Ук­раїни «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами і державними цільовими фондами»^[84], податковою декларацією є документ, який подає платник по­датків до контролюючого органу у строки, встановлені зако­нодавством, на підставі якого здійснюється нарахування і сплата податку чи збору (обов'язкового платежу). Виходячи з цього, будь-який документ, що подається до податкового орга­ну і призначений для нарахування та сплати обов'язкових платежів у певні фонди, є декларацією незалежно від того, яку назву має такий документ: розрахунок, довідка, звіт тощо. Отже, податкова декларація має характер податкового розра­хунку, відповідно до якого платник податків самостійно об­числює суму податку і несе обов'язок щодо своєчасної його сплати.

Традиційно податкова декларація як форма податкової звітності відповідає такому порядку сплати податку, за якого обов'язок з його сплати покладається безпосередньо на плат­ника. Податкову декларацію подають до податкового органу за місцем обліку платника у двох примірниках, один з яких по­вертається платнику з позначкою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений. Податкові декларації приймають контролюючі органи без попередньої перевірки зазначених у них даних. Фор­му податкової декларації (розрахунку) встановлює централь­ний (керівний) орган контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведен­ня податкової політики. Затверджені форми податкових дек­ларацій мають нормативно-правовий характер, що означає обо­в'язковість їх дотримання як для платника податків, так і для податкових органів.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю — протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податково­го) місяця;

б) календарному кварталу чи календарному півріччю — протягом 40 календарних днів, наступних за останнім кален­дарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року — протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податків на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) — до 1 квітня року, наступного за звітним.

Граничні терміни подання податкової декларації можуть бути продовжені за рішенням керівника податкового органу (чи його заступника) за письмовим запитом платника податків лише у випадках, якщо такий платник податків протягом за­значених строків:

1) перебував за межами України;

2) був у плаванні на морських судах за межами України у складі команди (екіпажу) таких суден;

3) перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

4) мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язнен­ням чи полоном на території інших держав або через інші об­ставини непереборної сили, підтверджені документально;

5) був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодав­ством.

Продовження граничних строків подання податкових дек­ларацій здійснюється у разі, якщо фізична особа—платник податків чи посадові особи юридичної особи—платника по­датків не мали можливості у встановлений термін виконати податкові обов'язки і скористатися податковими правами (при­чому власник такої юридичної особи має бути позбавлений мож­ливості призначити інших посадових осіб для виконання цьо­го обов'язку). Для продовження таких строків платник подає письмову заяву в довільній формі протягом 30 днів, наступних за днем закінчення вищевказаних обставин.

Встановлення форм або методів обов'язкової податкової звітності, які передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат, пільг або інших елементів податко­вих баз, які раніше були відбиті у податкових деклараціях чи розрахунках з окремих податків або зборів (обов'язкових пла­тежів), не дозволяється, якщо інше не встановлено законами з питань оподаткування.

Платник податків має право вибрати один з таких порядків подання податкової декларації:

а) особисто (з відміткою про дату подання на копії декла­рації);

б) пересиланням (датою подання декларації вважатимуть дату відправлення рекомендованого листа). У такому разі плат­ник податків повинен не пізніше ніж за десять днів до закінчен­ня граничного строку подання декларації надіслати її на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення. По­рядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів України. Зазначимо, що у разі втрати або зіпсуття поштового відправлен­ня чи затримки його вручення контролюючому органу відпові­дальність за неподання або несвоєчасне подання податкової дек­ларації несе оператор поштового зв'язку в порядку, передбаче­ному законодавством, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне по­дання такої податкової декларації;

в) в електронному вигляді, що означає: податковий орган зобов'язаний прийняти податкову звітність за дотримання відповідних умов. Наприклад, згідно з п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами і державними цільовими фондами»^[85]податкову звітність може бути подано за добровільним рішен­ням платника податків податковому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Форми обов'язкової податкової звітності (податкові декла­рації або податкові розрахунки), встановлені податковим ор­ганом, повинні відповідати нормам і змісту певного податку або збору. Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звіт­ності, яка встановлена податковим органом, збільшує або змен­шує суму податку всупереч нормам закону щодо цього обов'яз­кового платежу. Такий звіт за іншою формою подається разом з поясненням мотивів його складання.

Податковий орган зобов'язаний прийняти декларацію, при цьому факт прийняття цього документу засвідчується по­міткою на копії декларації. Цей момент є особливо важливим, оскільки виконання обов'язку щодо податкової звітності має чітко визначені часові межі, і платник повинен подати подат­кову декларацію у встановлений законодавством строк.

Податкова декларація містить такі обов'язкові відомості:

1) ідентифікаційний код платника податку;

2) повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження або місце проживання;

3) період, за який подається декларація, чи дата, за станом на яку подається декларація;

4) дату подання до податкового органу податкової декла­рації;

5) розмір бази оподаткування;

6) суму і розмір витрат і пільг;

7) суму, що не оподатковується податком;

8) ставку оподаткування;

9) суму податку, що підлягає сплаті.

Декларацію підписує платник податків або його представ­ник у межах своїх повноважень.

Податкову декларацію подає платник податків щодо кожно­го податку окремо за місцем його обліку у встановлений строк. Наприклад, обов'язок подання декларації щодо податку на до­дану вартість закріплено у п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. Форма і поря­док заповнення цього документу затверджені наказом ДПАУ від 30 травня 1997 р.^[86] Декларація з ПДВ (як повна, так і скорочена) складається з вступної частини і чотирьох розділів, причому платник заповнює тільки вступну частину і перші три розділи, а четвертий розділ заповнює податковий інспектор лише в ори­гіналі податкової декларації, який залишається в податковому органі. При поданні декларації з ПДВ до податкового органу платник також зобов'язаний надати всі необхідні додатки (до­відки) до неї, наприклад, розрахунок експортного відшкодуван­ня, розрахунок коригування сум ПДВ тощо.

Подання розрахункової відомості про нарахування і пере­рахування страхових внесків у Фонд загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття регу­люється п. 6.7 Інструкції про порядок обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне страхування на ви­падок безробіття й обліку їх надходження у Фонд загальнообо­в'язкового державного страхування України на випадок без­робіття, що затверджена наказом Міністерства праці і соціаль­ної політики України від 18 грудня 2000 р.^[87] Такий розрахунок складається з чотирьох розділів, де фіксуються суми фактич­них витрат на оплату праці найманих робітників за звітний період, що включають витрати на виплату основної і додатко­вої заробітної плати та інші виплати, які закріплені Законом України «Про оплату праці» і підлягають оподаткуванню.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибут­ковий податок з громадян»^[88], громадяни, крім тих, які одер­жували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня наступного року подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, от­риманого як за основним, так і за неосновним місцем роботи. Форму і порядок її заповнення затверджено наказом Держав­ної податкової адміністрації України від 21 квітня 1993 р.^[89] Така декларація складається з чотирьох розділів.

Розділ 1 декларації містить відомості про всі види доходів, отриманих протягом звітного календарного року, про суми ви­трат, безпосередньо пов'язаних з їх одержанням, а також суми утриманого прибуткового податку за місцем одержання дохо­ду чи сплаченого авансом за розрахунками податкових органів. Відомості щодо отриманих доходів записуються у відповідну таблицю цього розділу декларації залежно від їх виду і місця одержання.

Розділ 2 декларації містить відомості про суми додаткових зменшень (пільг), на виключення яких із сукупного оподатко­ваного доходу має право особа, що подає декларацію. Право на проведення певних зменшень сукупного оподаткованого дохо­ду (право на пільгу) має бути підтверджено відповідними до­кументами.

У розділі 3 декларації вказуються відомості про фактичний річний сукупний дохід, що підлягає оподаткуванню (з якого нараховується прибутковий податок), а також повідомляється про суму доходу, яку передбачає одержати платник податку в наступному році.

У розділі 4 декларації вказуються відомості про власність і земельні ділянки, які є об'єктами оподаткування іншими по­датками (податок з власників транспортних засобів, плата за землю).

Платник податків не несе обов'язку щодо подання податко­вої декларації, якщо обов'язок з обчислення і сплати податків або зборів покладається на податковий орган, податкового аген­та або податкового представника.

Якщо платник податків після подання податкової декла­рації за минулі звітні періоди до податкового органу самостійно знайшов будь-яку помилку чи описку, що могло вплинути або вплинуло на визначення суми податку як у бік завищення, так і заниження, то він має право подати нову податкову деклара­цію з виправленими показниками разом із заявою про це. Дата подання нової (уточненої) податкової декларації має бути на­лежним чином зафіксована, оскільки цей момент визначає ме­ханізм застосування певних санкцій. Виявлення невідповід­ності відомостей, зазначених у декларації, в ході податкової перевірки позбавляє платника податків права на подання уточ­неної (виправленої) декларації.

Виходячи з викладеного, податковою декларацією вва­жається документ податкової звітності, який подає платник податків у формі заяви, з зазначенням у ньому відомостей про отримані ним за звітний період доходи і понесені витрати, май­но, що є в його власності (має бути оподатковано), та інших відо­мостей, визначених податковим законодавством^[90].

Розрізняють дві форми податкових декларацій.

1. Майнова декларація — відомості, надані фізичною осо­бою про перелік майна, що є в його власності (у тому числі й коштів), чи майна, яке може бути джерелом доходів, які фор­мують об'єкти оподаткування.

2. Спеціальна декларація — відомості, що надані фізичною особою за вимогою податкового органу, складені за установле­ною формою, містять інформацію про джерела і розміри кош­тів, витрачених на придбання певного майна^[91].

Несвоєчасне подання податкової декларації до податкового органу тягне за собою застосування фінансових санкцій, а саме: накладення штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку, і як до­повнення до цього накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку за кожний повний або неповний місяць затрим­ки податкової декларації, але не більше 50 відсотків суми на­рахованого податку і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Окрім того, у разі неподання чи несвоєчас­ного подання податкової декларації платником, з першого ро­бочого дня, наступного за граничним строком її подання, у по­даткового органу виникає право на податкову заставу, і подат­ковий орган самостійно нараховує суму податку, що має бути сплачено.

Глава 17