Обов'язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податко­вим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип доз­воленого поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподатку­вання. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави ви­никнення, зміни і припинення обов'язків платника податків як об'єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків і зборів є з'ясування моменту, з яко­го виникає обов'язок сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов'язують обов'я­зок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених закона­ми і підзаконними актами. Такою основою, зокрема, може бути наявність об'єкта обкладання при обов'язковому одержанні податкового повідомлення. Повідомлення є юридичним актом індивідуального характеру, що конкретизує зміст правовідно­син щодо окремого суб'єкта. С. Д. Ципкін на підставі цього ро­бить висновок, що для виникнення податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпо­тезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо ви­діляти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов'язується з ви­никненням податкового обов'язку — безпосереднього і першо­чергового обов'язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є: 1) мож­ливість віднесення конкретного суб'єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства; 2) наявність у платника податку об'єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов'язаної зі сплатою податку чи збору; 3) наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулюван­ня всіх елементів податкового механізму.

Податковий обов'язок пов'язується не тільки з підставами його виникнення, а й чітко визначається конкретними термі­нами, протягом яких він має бути виконаний. При цьому важ­ливо пам'ятати, що виконання податкового обов'язку є першо­черговим стосовно інших обов'язків платника, що визначає зміст усіх інших обов'язків. Виконання податкового обов'яз­ку реалізується сплатою податку. Однак можливі випадки, коли платник не може виконати податковий обов'язок у загаль­ному порядку. У такій ситуації необхідні певні додаткові га­рантії, що виділяються у формі способів забезпечення виконан­ня податкового обов'язку. Податковий обов'язок як обов'язок платника податків сплатити необхідну суму податку у встанов­лений термін за наявності обставин, передбачених податковим законодавством, виникає з кожного виду податку окремо.

Існує чотири підстави припинення податкового обов'язку:

1) належне виконання податкового обов'язку;

2) ліквідація юридичної особи—платника податку;

3) смерть фізичної особи—платника податків або визнання її померлою;

4) втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.

Припинення податкового обов'язку сплатою податку плат­ником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов'язок припиняється належним вико­нанням. Три інші підстави припинення податкового обов'язку фактично пов'язані з відсутністю особи, зобов'язаної сплачу­вати податки і збори (смерть фізичної особи, ліквідація юри­дичної особи).

У деяких випадках як підстава припинення податкового обов'язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов'язок щодо спла­ти податку припиняється, але тільки стосовно періоду, що ви­пливає за скасуванням податку, а не у відношенні минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов'язку зі сплати по­датку з моменту його скасування не існує.

У встановлених законодавством випадках податковий обо­в'язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюдже­том шляхом спрямування сум переплат з одного податку в ра­хунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:

— загальним порядком — переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими пла­тежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою подат­кових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов'язані сповістити платника по­датків після його здійснення;

— спеціальним порядком — податковий залік встановлюєть­ся відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;

— особливим порядком — податковий облік встановлюєть­ся щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.