7) Міністерство внутрішніх справ;

8) органи судової влади;

9) органи, що здійснюють реєстрацію актів громадянського стану;

10) органи, що здійснюють реєстрацію механічних транс­портних засобів;

11) органи місцевого самоврядування.

Цей перелік органів не є вичерпним, однак охоплює най­більш важливі.

Митні органи. Діяльність митних органів в Україні регу­люється кількома нормативними актами, до яких належить Митний кодекс України, Закон України від 25 червня 1991 року «Про митну справу в Україні», Указ Президента України від 24 серпня 2000 року «Питання Державної митної служби України», Постанова Кабінету Міністрів України від 8 липня 1994 року «Про створення територіальних митних управлінь».

Систему митних органів утворюють Державний митний ко­мітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Територіальні митні управління здійсню­ють безпосереднє керівництво митними управліннями, розта­шованими на відповідній території.

Митна справа в Україні полягає у встановленні порядку та організації переміщення через митний кордон товарів і пред­метів, обкладання митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.

Митні органи як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, справляють податок на додану вартість та акцизний збір, які застосовуються до то­варів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію, та тих, що вивозяться з цієї території (тобто непрямі податки, мито, митні збори).

Органи Пенсійного фонду України. Діяльність органів Пен­сійного фонду в Україні регулюється Положенням про Пенсій­ний фонд України, затвердженим Указом Президента Украї­ни від 1 березня 2001 року, Законом України від 26 червня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня», Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприєм­ствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду Украї­ни від 19 жовтня 2001 року. Контроль за правильним обчис­ленням, своєчасним і повним перерахуванням та надходжен­ням збору здійснюють також органи Пенсійного фонду Украї­ни відповідно до Закону України від 21 травня 1999 року «Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове держав­не пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне стра­хування»^[113].

Органи Пенсійного фонду України як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, кон­тролюють повне і своєчасне надходження до Пенсійного фонду України збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Вони насамперед обліковують платників, зобов'язаних спла­чувати такий збір; визначають ставки збору для різних груп платників, що є диференційованим; визначають недоїмки та пеню за несвоєчасну сплату збору; визначають джерела пога­шення недоїмки; контролюють систему звітності платників пенсійного збору тощо.

Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності. Грошові надходження до Фонду соціально­го страхування з тимчасової втрати працездатності регулюють­ся на підставі Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимча­сової втрати працездатності, затвердженої постановою прав­ління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності від 26 червня 2001 року. Однак не всі суб'єкти є обов'язковими страхувальниками цього Фонду. Зазначена Інструкція надає вичерпний перелік таких осіб, а також перед­бачає добровільне страхування у Фонді соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності.

При обов'язковому або добровільному страхуванні страху­вальники сплачують відповідні грошові внески.

Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, контролюють надходжен­ня страхових внесків до Фонду соціального страхування з тим­часової втрати працездатності насамперед від осіб, що є обов'яз­ковими страховиками. Ця функція забезпечується обліком обо­в'язкових і добровільних страховиків; визначенням ставок стра­хового внеску для різних груп платників, що є диференційова­ними; дією системи звітності платників за цим платежем.

Органи Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України. Як і в попередньому випадку, сплата страхового внеску до цьо­го Фонду може бути обов'язковою і добровільною на підставі Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань Ук­раїни, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профе­сійних захворювань України від 20 квітня 2001 року.

Органи Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, контролюють надходження страхових внесків до цього Фонду насамперед від осіб, що є обов'язковими страхо­виками такого Фонду. Ця функція забезпечується обліком обо­в'язкових і добровільних страховиків; визначенням ставок стра­хового внеску для різних груп платників, що є диференційо­ваними; дією системи звітності платників за цим платежем.

Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття. Сплата внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття регулюється Інструкцією про поря­док обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за­твердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 року.

Сплата цього внеску є обов'язковою для всіх роботодавців— платників податків і зборів. Однак згаданою Інструкцією пе­редбачено і добровільну сплату страхових внесків у цей фонд.

Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів дер­жави, контролюють надходження страхових внесків у цей Фонд. Ця функція забезпечується обліком обов'язкових і доб­ровільних страховиків; визначенням ставок страхового внеску для різних груп платників, що є диференційованим; дією сис­теми звітності за цим платежем.

Міністерство внутрішніх справ як орган, що здійснює мобі­лізацію коштів до централізованих фондів держави, справляє плату за видачу суб'єктам підприємницької діяльності дозво­лу на виготовлення печаток і штампів, без яких діяльність та­ких суб'єктів є недійсною.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприєм­ствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток та штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення за­мовлень на виготовлення печаток та штампів та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функці­онування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999 року № 17, для одержання дозволу надається пакет документів. При цьому платіжні доручення або квитанції про оплату дозволу — невід'ємна частина документів, що по­даються до міліції.

Органи судової влади. При розгляді органів судової влади як органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізо­ваних фондів держави, йдеться, насамперед, про справляння судами плати за здійснення юридично значущих дій в інтере­сах платників і видачу їм відповідних документів, тобто дер­жавного мита. Особливості застосування механізму державно­го мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито».

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлен­ня документів і зараховується до бюджету місцевого самовря­дування, окрім мита, яке стягується з позовних заяв, що пода­ються до господарського суду.

У зв'язку з цим судова влада цілком обґрунтовано бере участь у фінансовій діяльності держави, насамперед, на стадії мобілізації коштів до державних фондів.

Органи, що здійснюють реєстрацію актів громадського ста­ну. Органи, що здійснюють реєстрацію актів громадського ста­ну, як органи, що здійснюють мобілізацію коштів до центра­лізованих фондів держави (як і органи судової влади) справля­ють плату (державне мито) за здійснення юридично значущих дій в інтересах платників і видають їм відповідні документи. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про держав­не мито» ці органи державне мито справляють за здійснення та­ких актів громадського стану: реєстрація шлюбу, реєстрація ро­зірвання шлюбу, реєстрація зміни прізвища, імені та по бать­кові, реєстрація повторної зміни прізвища, імені та по батькові, не пов'язаного з реєстрацією шлюбу, за видачу свідчення у зв'яз­ку зі зміною, доповненням, виправленням і відновленням за­писів про реєстрацію цивільного стану, за видачу повторних свідчень про реєстрацію актів громадського стану.

Органи, що здійснюють реєстрацію механічних транспорт­них засобів, (органи державтоінспекції) як органи, що здійсню­ють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, контролюють сплату податку з власників транспортних засобів на первісному етапі. Відповідно до Закону України «Про пода­ток з власників транспортних засобів та інших самохідних ма­шин і механізмів» платники податку зобов'язані надавати орга­нам, що здійснюють реєстрацію або перереєстрацію, технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку як за попередній, так і за поточний період.

Органи місцевого самоврядування як органи, що здійсню­ють мобілізацію коштів до централізованих державних фондів, справляють плату за державну реєстрацію та перереєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до Положен­ня про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяль­ності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року, для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності останній надає до органу держав­ної реєстрації пакет документів, серед яких в обов'язковому порядку має бути документ, що засвідчує внесення плати за дер­жавну реєстрацію.

Наприклад, за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності реєстраційний збір ста­новить: для громадян-підприємців — 1,5, для юридичних осіб — 7 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Реєстраційний збір передбачений також за прискорену (про­тягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності (потрійний розмір відпо­відного реєстраційного збору); за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємниць­кої діяльності (30% реєстраційного збору); за видачу дубліка­та свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності (10% реєстраційного збору).

Кошти, отримані від плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, зараховуються в розмірах: 70% — до місцевих бюджетів за місцезнаходженням (місцем проживан­ня) суб'єкта, що реєструється; 30% — до державного бюджету.

Система податкових органів

та інших неподаткових платежів та не залежить у своїй діяль­ності від інших державних органів.

Податкові органи, що наділені повноваженнями в сфері опо­даткування, висловлюють державну волю у визначених межах, тому діяти податкові органи повинні, не виражаючи власної ініціативи, а якщо виражають її, то лише у встановлених зако­ном випадках (податковий компроміс) і в інтересах держави. Використовуючи метод владних розпоряджень, держава чітко визначає в законі всі ті ситуації, що так або інакше можуть впливати на податкові правовідносини. Податкові органи для виконання поставлених перед ними завдань мають відповідні обов'язки і права. Однак надані їм права в деяких випадках виступають одночасно і їх обов'язками, а якщо право надане в «чистому» вигляді (тобто розуміється тільки як право), умови його застосування чітко обумовлено в законі. У зв'язку з цим Б. М. Лазарєв зазначав, що для державного органу всі права, що випливають з його завдань і функцій, не є правами в кла­сичному розумінні, тобто такі, котрі орган може використову­вати (або не використовувати) суто на власний розсуд, а висту­пають як служіння державі, тобто у широкому плані — вико­нання обов'язків перед ним.

Усі права й обов'язки, що формують повноваження подат­кових органів, можна поділити на дві групи. Перша — та, що кореспондується з правами й обов'язками платників (обов'я­зок податкового органу надавати інформацію щодо оподатку­вання відповідає праву платника податків на одержання такої інформації). Друга група прав і обов'язків, що реалізуються при взаємодії з іншими суб'єктами податкових правовідносин (пра­во податкового органу одержувати інформацію, що стосується оподаткування від суб'єктів, які сприяють сплаті податків і збо­рів, відповідає обов'язку цих суб'єктів з надання такої інфор­мації).

При цьому дуже важливо визначити вичерпний перелік прав і обов'язків податкового органу, оскільки це обмежує застосу­вання податковим органом тих дій щодо платників податків, які не встановлені законодавством.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні подат­кові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби діють відповідні спеціальні підрозділи боротьби з податковими пра­вопорушеннями — податкова міліція. Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників по­датків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше райони), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції, а в їх складі — відповідні підрозділи по­даткової міліції.

У Державній податковій адміністрації України і державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі створюють колегії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі напря­ми діяльності відповідних державних податкових адмініст­рацій.

Структуру Державної податкової адміністрації України зат­верджує Кабінет Міністрів України. Державну податкову служ­бу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду і звільняє з посади Прези­дент України за поданням Прем'єр-міністра України. Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севас­тополя), районах у містах, міжрайонні й об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, яких призначає на посаду і звільняє з посади Голова Державної податкової адміні­страції України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Начальників управлінь податкової міліції призначає Голова Державної податкової ад­міністрації України.

Загальні функції всіх підрозділів Державної податкової служби (загальні функції податкових органів) такі.

1. Здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності й у громадян, у тому числі гро- мадян—суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки гро­шових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг та інших документів неза­лежно від способу надання інформації, пов'язаних з нараху­ванням та сплатою податків.

2. Одержувати безкоштовно від підприємств, установ, орга­нізацій, громадян—суб'єктів підприємницької діяльності до­відки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, витрати підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та у громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність і оборот коштів на цих рахунках.

3. Обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалеж­но від форми власності і житло громадян, якщо вони викорис­товуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для одержання доходів.

4. Вимагати від керівників та інших посадових осіб підпри­ємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податко­вого законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.

5. Вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ і організацій документи, що свідчать про приховання (занижен­ня) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших пла­тежів, вилучати у громадян—суб'єктів підприємницької діяль­ності реєстраційні свідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи.

6. Застосовувати до підприємств, установ, організацій і гро­мадян фінансові санкції в порядку і розмірах, встановлених законом.

7. Стягувати до бюджетів і державних цільових фондів суми недоїмки, пені і штрафні санкції в порядку, передбаченому законом.

8. Надавати відстрочення і розстрочення за податками, ви­рішувати питання про податковий компроміс, а також прий­мати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, пе­редбаченому законом.

9. Накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, на громадян-підприємців, на громадян, що порушують законодав­ство про підприємництво в порядку, встановленому законодав­ством.

10. Надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодав­ства.

11. Матеріально і морально заохочувати громадян, які на­дають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового зако­нодавства.

12. Звертатися в передбачених законом випадках до суду або господарського суду з позовною заявою про скасування держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.