Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обо­в'язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у від­повідній формі податкової звітності.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника по­датку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету^[72]. По­даткову звітність може здійснювати як платник податку само­стійно, так і його представник або податковий агент.

На платника податку покладається обов'язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов'язок зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»^[73] зобов'язані сплачувати при­бутковий податок, причому обов'язок з податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відпо­відно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня на­ступного року надати в податковий орган за місцем проживан­ня декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем роботи.

Платник податків може не надавати податковому органу по­даткову звітність, якщо:

1) звітність про виконання податкового обов'язку надає по­датковий агент;

2) платник податків входить до складу консолідованої гру­пи платників по податках, звітність за якими надається голов­ним підприємством.

Податкова звітність реалізується шляхом подання платни­ком податку податкової документації, тобто документів, що містять відомості про обчислення і сплату податку. При цьому слід розрізняти податкову і фінансову звітність. Під фінансо­вою звітністю розуміють бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансово-господарський стан і результати діяльності господарюючого суб'єкта за звітний період. Фінан­сова звітність відповідно до законодавства має дві форми: ба­ланс і звіт про фінансові результати. Здійснення фінансової звітності регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р., постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р., якою затверджений Порядок подання фінансової звітності^[74] й іншими нормативними актами. Податкова звітність — це вуж­че поняття, яке містить винятково питання з оподаткування. У податковій документації фіксується саме процес нарахуван­ня і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Особли­вістю податкової документації є те, що в її складі немає спеціа­лізованих «податкових» первинних документів, оскільки під­ставою для ведення податкового обліку є, як правило, первинні бухгалтерсько-облікові документи, які фіксують факт здій­снення господарської операції^[75]. Виходячи з цього, інші відо­мості не можуть бути предметом податкової документації і по­даткові органи не мають права вимагати від платника податків подання відомостей, не передбачених законодавством про опо­даткування, або подання податкової документації до настання термінів звітності.

Податкову звітність подають до податкових органів за під­сумками звітного періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлю­ються по кожному податку окремо. Першим днем подання податкової звітності вважають день, що йде за днем закінчен­ня звітного податкового періоду. Якщо останній день подан­ня податкової звітності є вихідним або святковим, то днем по­дання звітності вважається наступний за вихідним або свят­ковим операційний (банківський) день. Граничні терміни подання податкової звітності можуть бути продовжені за пра­вилами і на підставах, передбачених податковим законодав­ством.

Реалізуючи обов'язок з податкової звітності, платник по­датків подає в податкові органи такі види податкових доку­ментів, в яких зафіксовано обчислення податку і визначено суму, що підлягає сплаті^[76]:

1. Розрахунково-звітну документацію — документи, в яких фіксуються податкові розрахунки і суми податків. По кожно­му податку існує єдиний податковий документ, в якому плат­ник розраховує суму податку, що підлягає сплаті, і який подає платник податків до податкового органу у встановлений зако­нодавством термін. Такі документи містять відомості про стро­ки, базу оподаткування, податкові пільги, розміри податкового окладу, причому називатися вони можуть по-різному: декла­рація, розрахунок, звіт тощо. Прикладом розрахунково-звітної документації може бути (1) декларація про прибуток підпри­ємства, обов'язок надання якої закріплений п. 16.4 ст. 16 За­кону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р., а форма і порядок її складання затвердже­ні наказом податкової адміністрації від 29 березня 2003 р.^[77]; (2) розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державно­го соціального страхування України на випадок безробіття, форма і порядок заповнення якої затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 груд­ня 2000 р.^[78]; (3) розрахунок збору за забруднення навколишнь­ого природного середовища, форма і порядок заповнення яко­го затверджені наказом Мінекобезпеки і Державної податко­вої адміністрації України від 19 липня 1999 р.^[79] і т. ін.

2. Супутню (чи довідкову) документацію — документи, які містять довідкову інформацію, що деталізує дані для обчислен­ня податків і розшифровує чи обґрунтовує податкові розрахун­ки. Така документація поділяється на:

а) документи, необхідні для обчислення податків, напри­клад, звіт про результати діяльності виконавця довгостроко­вих договорів (контрактів), форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Державної податкової адміністрації Ук­раїни від 29 березня 2003 р.^[80];

б) документи довідкового характеру, які безпосередньо не впливають на обчислення сум податків, приміром, розраху- нок—повідомлення розподілу консолідованого податку між юридичною особою та філіями, форма і порядок заповнен­ня якого затверджені наказом податкової адміністрації від 10 квітня 1998 р.^[81];

3. Облікову документацію — це документи, що являють со­бою зведені форми податкового обліку. Первинні документи бухгалтерського обліку, які накопичуються і систематизують­ся в податковому обліку, підлягають узагальненню за певний податковий період. Після цього на підставі цих уже згрупова­них документів визначається сума податків, що підлягає вне­сенню у відповідні фонди. Прикладом такого виду податкової документації є Книга обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, порядок веден­ня якої затверджений наказом податкової адміністрації від 12 жовтня1999 р.^[82]

4. Податкові повідомлення — документи, які направляють податкові органи платникам. Вони містять відомості про термі­ни та суми податку, що підлягає сплаті. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами і державними цільовими фондами»^[83]суму податку, зазначену в податковому повідомленні, яка підлягає сплаті, обчислює не самостійно платник податків, а податковий орган. Податкові повідомлення у колишньому СРСР вперше з'явилися 1934 року, коли було змінено так звані окладні листи по сільськогосподарському податку. За своєю суттю вони є офіційним повідомленням податкових органів про необхідність внесення платником податків відповідної суми податку у визначений термін.