Години доби
Господарсько-питні потреби населення
Миття вулиць, майданів і поливання зелених насад-жень, м3
Лазня, пральня
Школа-інтернат
Господарсько-побутові і виробничі потреби підриємства
Сумарна витрата води за годину
Сума витрат за годину з початку доби (∑%Qдоб)
%Qдоб
м3
Завод металоконструкцій
Гараж
м3
%Qдоб
Побутові потреби робітників, м3
Приймання душу, м3
Виробничі потреби, м3
Миття легкових машин, м3
Миття грузових машин, м3
холодні цеха
гарячі цеха
0-1
0,6
1,72
0,45
2,17
0,59
0,34
1-2
0,6
1,72
0,45
2,17
0,59
0,93
2-3
1,2
3,44
0,45
3,89
1,05
1,98
3-4
2
5,74
0,45
6,19
1,68
3,66
4-5
3,5
10,05
0,45
0,75
0,84
2
14,09
3,81
7,47
5-6
3,5
10,05
4
0,75
0,75
0,84
2
18,39
4,98
12,45
6-7
4,5
12,92
4
0,9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
25,00
6,77
19,21
7-8
10,2
29,28
4
90
0,75
0,84
2
0,47
3,12
130,46
35,31
54,52
8-9
8,8
25,26
4
6
20,4
0,75
0,84
2
0,47
3,12
62,85
17,01
71,53
9-10
6,5
18,66
6
13,8
0,75
0,84
2
0,47
3,12
45,64
12,35
83,88
10-11
4,1
11,77
6
10,8
0,75
0,84
2
0,47
3,12
35,76
9,68
93,55
11-12
4,1
11,77
6
6
0,98
1,10
6,75
2
0,47
3,12
38,18
10,33
103,89
12-13
3,5
10,05
6
9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
32,23
8,72
112,61
13-14
3,5
10,05
6
9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
32,23
8,72
121,33
14-15
4,7
13,49
6
9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
35,68
9,65
130,99
15-16
6,2
17,80
4
6
9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
43,98
11,90
142,89
16-17
10,4
29,85
4
6
12
0,75
0,84
2
0,47
3,12
59,04
15,98
158,87
17-18
9,4
26,98
4
6
10,8
0,75
0,84
2
0,47
3,12
54,97
14,88
173,74
18-19
7,3
20,95
4
6
9,9
0,75
0,84
2
0,47
3,12
48,04
13,00
186,74
19-20
1,6
4,59
6
15
0,98
1,10
6,75
2
0,47
3,12
40,01
10,83
197,57
20-21
1,6
4,59
6
7,8
0,47
3,12
21,98
5,95
203,52
21-22
1
2,87
6
55,8
0,47
3,12
68,26
18,47
221,99
22-23
0,6
1,72
6
4,8
12,52
3,39
225,38
23-24
0,6
1,72
6
3
10,72
2,90
100,00
Всего
100
287,04
32
96
300
12,5
14,00
13,5
7,5
50
812,54
100,00
-
Розділ 6. Вибір режиму роботи насосної станції ІІ підйому та визначення ємностей регулюючих резервуарів.
Режим роботи насосної станції ІІ підйому призначають за ступінчастим або інтегральним графіком погодинного водоспоживання міста з врахуванням максимального наближення режиму роботи насосної станції до режиму водоспоживання.
Кількість ступенів роботи насосної станції повинна бути, як правило, не більше трьох. При цьому бажано, щоб насоси, які працюють на різних ступінях, були однаковими, а змінення подачі забезпечувалося б паралельним підключенням до працюючого насосу (або до групи насосів) такого ж насосу (або групи насосів). Необхідно також враховувати, що сумарна продуктивність насосів, працюючих сумісно на загальну мережу, менша, ніж сумарна продуктивність цих же насосів при їх роздільній роботі.
Відповідно з цими зауваженнями рекомендується наступний порядок проектування режиму роботи насосної станції ІІ підйому та попереднього вибору насосів:
· 1. За графіком сумарного водоспоживання намітити число ступенів та їх продуктивності. При визначенні подачі насосної станції на кожному ступені необхідно намагатися, щоб відхилення водоспоживання в окремі години в межах ступеня, який розглядається, від рівня подачі було мінімальним. Співвідношення між ступенями подачі повинно забезпечувати можливість їх формування за допомогою однакових насосів. Для режиму подачі, який проектується, повинна виконуватись умова:
S Qi Ti = 100 %, (14)
де: n – число ступенів роботи насосної станції; Qi, Ti – відповідно продуктивність та час роботи і-й ступені.
Для виконання умов (14) допускається передбачати перехід з одного ступеня на інший в неповні години (наприклад, в 22 год. 30 хвил. та т.і.).
· 2. За наміченою продуктивністю ступенів насосної станції визначити подачу одного насосного агрегату. В найпростішому випадку вона може бути прийнята рівною продуктивності найменшого ступеня. Проте, при цьому може стати неможливим забезпечення продуктивності іншого ступеня паралельним включенням таких самих насосів. Тому більш раціональним буде такий підбір насосів, при якому продуктивність першого ступеня забезпечується двома насосами, а при другому ступені паралельно двом працюючим насосам підключається такий же третій. В цьому випадку подача одного насосу з урахуванням її зниження при паралельній роботі агрегатів може бути визначена за формулою:
Qн » (0,55 … 0,6) Q1 , (15)
де Q1 – продуктивність найменшої ступені насосної станції.
· 3. Визначити орієнтовно напір насосів за формулою:
Нн = Пр – Zн + Нз, (16)
де: Пр – розрахункова п’єзометрична позначка в місті; Zн –позначка осі насосів (по завданню); Нз – запас на втрати напору в мережі та водоводах, Нз » 15 … 30 м.
Для визначення розрахункової п’єзометричної позначки необхідно порівняти між собою п’єзометричні позначки в точках кожного району, найбільш високих та віддалених від точки підключення транзитних водоводів до міської мережі.
П’єзометричну позначку в точці, яка розглядається, визначають за формулою:
Пі = Zі + Ні віл, (17)
де: Zі – відмітка поверхні землі в і-й точці, яка розглядається; Ні віл – вільний напір, необхідний в і-й точці, який визначається у залежності від поверховості забудови [5].
Ні віл=10+4(n-1) , (18)
де n – кількість поверхів.
За розрахункову п’єзометричну відмітку Пр приймають найбільшу з визначених позначок Пі. При визначенні напору насосів по (16) запас на втрати напору в мережі та водоводах Нз приймають орієнтовно в залежності від відстані між розрахунковою точкою і точкою підключення транзитних водоводів (10м на 1 км трубопроводу).
За знайденими значеннями Qн та Нн перевіряють наявність потрібних насосів у каталозі насосів [17]. При цьому достатньо, щоб розрахункова точка з характеристиками Qн та Нн потрапила в робоче поле насосу. У випадку відсутності таких насосів можна збільшити число паралельно працюючих насосів для І-го ступеня та знов перевірити можливість подачі. Якщо в цьому випадку підходящих насосів не буде, слід прийняти насоси, що мають напір, близький до Нн, а продуктивність, близьку до Qн, відкоригувавши відповідно режим роботи насосної станції при виконанні умови (16).
Після вибору режиму роботи насосної станції ІІ підйому визначають ємність баку водонапірної башти та резервуарів чистої води. Регулюючі ємності можна розрахувати табличним способом (таблиця 15) або графічно (рис. 2) [5-8].
Таблиця 15.
Визначення регулюючого об'єму бака водонапірної башти (контррезервуара)
Години доби
Водоспо-живання, %
Подача НС 2, %
Надход-ження до бака, %
Витрата з бака, %
Залишок у баку , %
0-1
2,97
2,6
0,37
2,11
1-2
2,51
2,6
0,09
2,20
2-3
2,13
2,6
0,47
2,67
3-4
2,18
2,6
0,42
3,09
4-5
3,49
2,6
0,89
2,20
5-6
4,08
4,58
0,50
2,70
6-7
4,58
4,58
2,70
7-8
4,57
4,58
0,01
2,71
8-9
5,17
4,58
0,59
2,12
9-10
5,58
4,58
1,00
1,12
10-11
5,17
4,58
0,59
0,53
11-12
5,11
4,58
0,53
0,00
12-13
4,53
4,58
0,05
0,05
13-14
4,37
4,58
0,21
0,26
14-15
4,56
4,58
0,02
0,28
15-16
4,56
4,58
0,02
0,30
16-17
4,80
4,58
0,22
0,08
17-18
4,48
4,58
0,10
0,18
18-19
4,57
4,58
0,01
0,19
19-20
4,42
4,58
0,16
0,35
20-21
4,31
4,58
0,27
0,62
21-22
4,15
4,58
0,43
1,05
22-23
4,28
4,58
0,29
1,34
23-24
3,43
4,58
1,14
2,48
Всього
100,00
100
4,19
4,19
В таблиці 15 приведений приклад визначення регулюючого об’єму бака водонапірної башти. У стовпець 2 вносять раніше визначений режим водоспоживання міста, в стовпчик 3 – прийнятий режим роботи насосної станції другого підйому. Порівнюючи значення подачі та витрати води в кожний час, визначають значення витрати води, яке надходить у бак або витрачається з нього, та заносять відповідно у 4-ий і 5-ий стовпці. Залишок води у баку починають розраховувати з останньої години найдовшого і об’ємного періоду витрати води з бака (час 11-12 періоду з 8 до 12 год). Вважається, що в цей час витрата води дорівнює нулю. Значення залишку води в інші години визначається додаванням і відніманням значень стовпців 4 і 5 відповідно. Максимальний залишок води в розглянутому прикладі має місце в годину 3-4 та становить 3,09 % .
Якщо після визначення значень залишку води в баку виявилось, що деякі їх значення мають знак « - », то максимальний залишок води у баку визначають як суму абсолютних величин залишку зі знаком « - » та « + ».
Рис. 2. Сумісний графік водоспоживання міста та роботи насосної станції другого підйому: 1 – режим водоспоживання, 2 – режим роботи насосної станції другого підйому, І – витрата води з баку водонапірної башти чи резервуарів чистої води, ІІ – надходження води в бак водонапірної башти чи до резервуарів чистої води.
Регулюючий об’єм баку водонапірної башти повинен бути 1,5 - 5 % добової витрати міста. Якщо при наміченому режимі роботи насосної станції регулюючий об’єм баку башти великий, необхідно відкорегувати режим подачі.
Повний об’єм баку водонапірної башти:
Wб = Wрег + Wнз , (19)
де: Wрег – регулюючий об’єм баку; Wнз – недоторканий запас води у баці, рівний 10-хвилинній тривалості гасіння однієї зовнішньої та однієї внутрішньої пожеж.
За результатами розрахунку підбирають типові розміри баку [14]. При відсутності типових розмірів для потрібного об’єму баку його діаметр (з округленням до 1 м.) розраховують за формулою:
Dб = 3 Ö Wб / 0,55; (20)
висоту води у баці – за формулою:
hб = 4 Wб / (ПD2б). (21)
· Визначення висоти водонапірної башти.
Водонапірна мережа повинна забезпечувати подачу води до всіх точок її споживання не тільки в заданій кількості, але і під необхідним вільним напором Нвіл. Величину потрібного вільного напору визначають в залежності від поверховості забудови: для одноповерхових будинків Нвіл приймають не менше 10 м, а при більшій поверховості на кожен поверх додають 4 м. Для систем пожежогасіння низького тиску мінімальний вільний напір біля пожежних гідрантів (на рівні поверхні землі) повинен складати не менше 10 м.
Розрахункова висота башти, чи висота розташування дна бака башти над поверхнею землі, визначається за формулою (м):
, (22)
де: 
– потрібний вільний напір в точці мережі з найвищими відмітками землі і найбільш віддаленій від джерела водопостачання, яка називається критичною точкою; 
– сума втрат напору по довжині в водопровідній мережі від башти до критичної точки, коефіцієнт 1,1 тут враховує втрати напору на місцеві опори; 
– відмітка поверхні землі в критичній точці; – відмітка поверхні землі біля башти.
При визначенні висоти башти вибирають 2-3 критичні точки і приймають найбільше значення Нб, отримане за розрахунком.
Якщо висота стовбура водонапірної башти виходить надмірно великою, необхідно перейти на безбаштову систему. В цьому випадку додатково слід розраховувати на ЕОМ мережу для години мінімального водорозбору.
Повний об’єм резервуарів чистої води (РЧВ):
WРЧВ = W ¢рег + Wвп + Wп, (23)
де: W ¢рег – регулюючий об’єм РЧВ, який визначається аналогічно розрахунку регулюючого об’єму баку водонапірної башти; Wвп – запас води на власні потреби станції водопідготовки, Wвп » 1000 м3 (при реальному проектуванні Wвп визначають з розрахунку запасу води на дві промивки фільтру або контактного освітлювача); Wп – запас води на пожежогасіння:
Wп = 3,6 Qн t + S Qсм - (4,17 Qмакс.доб. t) / 100, (24)
де: Qн – повна розрахункова витрата води на пожежогасіння, л/с.; t – час гасіння пожежі, години; S Qсм – витрата води за t суміжних годин максимального водоспоживання , м3; Qмакс.доб. – витрата води в добу максимального водоспоживання.
Виходячи з розрахованого за формулою (23) значення, по довіднику [14] підбирають не менше двох резервуарів сумарним об’ємом, що дорівнює або більше розрахункового.
Розділ 7. Схема мережі та її конструктивні особливості.
Обгрунтувати схему мережі, її трасування, місце розташування водонапірної башти, прийнятий матеріал труб, описати запірну, водорозбірну та запобіжну арматуру, яка використовується, фасонні частини та колодязі. Керуватися при цьому необхідно існуючими нормами [7, п.п.8.1.-8.66] та літературними джерелами [4-6].
У курсовому проекті виконують трасування тільки магістральної міської мережі. Відстань між магістралями рекомендується приймати 300 … 800 м., відстань між перемичками – 400 … 1000 м. При цьому доцільно, щоб довжина початкових ділянок була менше кінцевих.
Рисунок 3. Генеральний план міста з водопровідними мережами.
Глибину прокладання водопровідних ліній визначають у залежності від глибини промерзання грунтів у відповідності до вказівок [7, п.8.42]. Прийняту запірну, водорозбірну та запобіжну арматуру, фасонні частини та колодязі описують на підставі деталювання мережі.
Деталювання одного кільця виконують після гідравлічного розрахунку мережі. Порядок деталювання наступний:
- Тонкими лініями накреслити без масштабу, але з дотримуванням конфігурації та кутів, кільце, яке повинно деталюватися. Розміри кільця повинні бути зручні для розташування елементів вузлів, які виконують в масштабі. На кожній магістральній лінії між двома вузлами необхідно позначити місця приєднання розподільчих ліній, які повинні прокладатись по кожній вулиці.
В усіх вузлових точках мережі та місцях приєднання розподільчих ліній нанести запірну арматуру. При цьому у вузлових точках магістральної мережі засувки ставлять на всіх лініях, які перетинаються у вузлі, що розглядаємо. В місцях приєднання до магістральної мережі розподільчих ліній засувки передбачають тільки на останніх.
На магістральних лініях розставити пожежні гідранти, які доцільно передбачати на перехресті вулиць. При цьому відстань між ними визначається розрахунком і не повинна перевищувати 150 м [7, п.8.16]. Якщо на лінії встановлюється велика кількість гідрантів, необхідно передбачити додаткові засувки, які дозволяють відключати водночас не більше п’яти гідрантів. Ці засувки треба розташовувати в найближчих колодязях, де встановлюється пожежний гідрант.
При наявності на магістральних лініях у високих точках “перелому” профілю, в яких може накопичуватися повітря, передбачити установку вантузів для випуску повітря, а в низьких точках – випусків для води (пп.8.12-8.15 [7]) . Випуск повинен передбачатися також в найнижчій точці мережі для спорожнення її після промивки.
В усіх точках кільця, де буде встановлена арматура, підібрати необхідні фасонні частини, які дозволяють змонтувати весь вузол та приєднати його до водопровідних ліній. Номенклатуру та розміри фасонних частин приймають по довідкових даних [13-15]. Якщо діаметр магістральної лінії більше 300 мм., пожежні гідранти встановлюють на відводі від неї, який здійснюється з допомогою розтрубного трійника.
Для сприйняття виникаючих гідравлічних зусиль на поворотах в горизонтальній або вертикальній площині трубопроводів з розтрубних труб чи труб, які з’єднуються муфтами, необхідно передбачати упори (п.8.62 [7]). Упори також встановлюються в колодязях на відгалуженнях від трубопроводів.
Накреслити, використовуючи умовні позначення, всі вузли кільця в масштабі. Довжину фасонних частин та арматури прийняти по [13-15].
Визначити тип (круглий чи прямокутний) кожного колодязя та його розміри. Колодязі передбачають із збірних залізобетоних елементів [13, розд.VIII.8]. Розміри прямокутних колодязів, мм.: 1500 х 2000, 1500 х 2500, 2000 х 2500, 2500 х 2500. Діаметр круглих в плані колодязів, мм.: 1000, 1500, 2000. При розташуванні вузла в колодязі необхідно дотримуватися відстані від елементів фасонних частин до внутрішніх поверхонь колодязя [7, п.8.63]. Якщо вузол не може бути розташований у стандартному колодязі, необхідно розділити його на два вузли, кожний з яких розташувати в окремому колодязі. При цьому слід відкоригувати деталювання цього вузла.
Якщо в колодязі встановлюють пожежний гідрант, відстань від центру пожежного гідранту до внутрішньої поверхні стінки колодязя повинна бути не менше 600 та не більше 900 мм. При неможливості дотримання такої відстані одну з засувок можна винести у окремий колодязь.
На підставі деталювання кільця скласти специфікацію на труби, арматуру, фасонні частини згідно з ГОСТ 21.110-82, яку привести у додатку до розрахунково-пояснювальної записки.
Рис. 4. Деталювання одного кільця мережі
Рисунок 5 – Специфікаця розрахункового кільця
Рис. 6. Деталювання колодязя з лічильником води (1:50)
Рис. 7. План та розріз водопровідного колодязя з гідрантом (1:50)
Розділ 8. Гідравлічний розрахунок водопровідної мережі.
8.1. Обгрунтування характерних режимів роботи мережі та визначення розрахункових годинних та секундних витрат води. Характерні режими, на які повинна розраховуватися мережа, обгрунтовують виходячи з обраної схеми мережі та місця розташування башти з урахуванням вимог [7, п.4.10, 4.11].
У курсовому проекті, зважаючи на відсутність розподілу витрат води по годинам доби із середнім та мінімальним водоспоживанням, мережу слід розраховувати для таких режимів:
- безбаштова схема мережі – режими максимального, мінімального водоспоживання та пожежі при максимальному водоспоживанні;
- схема з баштою на початку мережі – режими максимального водоспоживанння та пожежі при максимальному водоспоживанні;
- мережа з контррезервуаром та схема з баштою в середині мережі - режими максимального водоспоживанння, максимального транзиту води в башту та пожежі при максимальному водоспоживанні.
Для кожного з намічених режимів мережі необхідно визначити годинну та секундну витрати води. Витрата води у години максимального, мінімального водоспоживання та максимального транзиту приймають за таблицею сумарного водоспоживання. Витрата води в башту в годину максимального транзиту:
Q макс.тр. = а Q макс.діб. /100, (25)
де: а – найбільший відсоток надходження води в башту (приймають за таблицею розрахунку регулюючого об’єму водонапірної башти); Q макс.діб. – витрата води у добу найбільшого водоспоживання (приймають за таблицею сумарного водоспоживання).
8.2. Визначення питомих, шляхових, та вузлових витрат. Питомі та шляхові витрати визначають для випадку максимального водоспоживання, вузлові – для кожного з намічених режимів роботи водопровідної мережі.
Питома витрата для і-го району при максимальному водоспоживанні:
q пит.і. = (Qi - S Q ci)/ S lі, (26)
де: Qi – повна витрата води, яка відбирається з мережі при максимальному водоспоживанні, л/с.; S Q ci – сумарна зосереджена витрата в і-му районі, л/с.; S lі – загальна розрахункова довжина магістральної лінії і-го р-ну, м.
В загальну розрахункову довжину ліній включають тільки ті лінії, які беруть участь в розподілі води. Ділянки мережі, які проходять по незабудованій території, в загальну довжину не включаються. Ділянки мереж на межі двох районів, а також ділянки, які обслуговують споживачів тільки з однієї сторони, враховують в половинному розмірі.
Шляхові витрати ділянок:
Qшл. = q пит.і lділ., (27)
де lділ. – розрахункова довжина ділянки, яка розглядається (дорівнює повній або половинній довжині ділянки).
Розрахунок шляхових витрат для випадку максимального водоспоживання зводять у табл.16
Таблиця 16.
Визначення шляхових витрат при Qмакс.год.
Номер ділянки
Розрахункова довжина ділянки, м, lділ.
Шляхова витрата Qшл., л/с, при максимальному
* - фактична довжина зменшується на половину частини ділянки з одностороннім відбором води;
** - фактична довжина зменшується на частину транзитної ділянки.
Оскільки питомі та шляхові витрати для інших режимів роботи мережі пропорційні розрахунковій витраті, їх значення для цих режимів можна не визначати. При цьому вузлові витрати, для інших режимів, можуть бути визначені за коефіцієнтом пропорційності:
Кпі = Qкі / Qі , (28)
де: Qкі – розрахункова витрата для К-го режиму в і-м районі; Qі – розрахункова витрата і-го району при максимальному водоспоживанні.
Вузлова витрата для випадку максимального водоспоживання:
Qвуз. j. = 0,5 (S Qшл) вуз, (29)
де: (S Qшл) вуз – сума шляхових витрат ділянок, які примикають до j-го вузла.
Вузлові витрати для інших випадків водоспоживання:
`Qвуз. j. = Кпі Qвуз. j , (30)
Оскільки при пожежі змінюється тільки зосереджена витрата води на промисловому підприємстві [7, п.2.21], вузлові витрати в цьому випадку будуть такими ж, як при максимальному водорозборі.
Значення вузлових витрат рекомендується зводити у табл.17.
Таблиця 17.
Визначення вузлових витрат
Номер вузла
№ примикаючи ділянок
Вузлові витрати Qвуз., л/с, при максимальному
Водоспожи-ванні
Транзиті води у башту
Критерієм правильності визначення Qшл та Qвуз. для випадку максимального водоспоживання є виконання умови:
S Qшл. = S Qвуз , (31)
Правильність визначення Qшл. та Qвуз. для інших режимів роботи мережі перевіряють за умовою:
S Qвуз.к = Кпк (S Qшл)к., (32)
де К – індекс режиму, який розглядається (транзит або мінімальний водорозбір).
8.3. Початковий потокорозподіл та вихідні розрахункові схеми мережі. При проектуванні початкового потокорозподілу необхідно для всіх розрахункових режимів накреслити без масштабу, але с додержанням конфігурації, схеми мережі, на яких нанести значення всіх вузлових та зосереджених витрат. Розрахункові точки пожежогасіння призначають виходячи з найбільш несприятливого імовірного випадку. При цьому звичайно за точки, в яких відбирають витрати на потреби пожежогасіння, приймають:
вузол, з якого вода подається на підприємство (з розрахунковою витратою, визначеною у відповідності з [7, п.2.23]);
вузол, найбільш віддалений від точки підключення водоводів до мережі.
Решту розрахункових точок розподіляють по території міста так, щоб надмірно не перевантажувати решту дільниць водопровідної мережі.
Рис. 8. Розрахункові схеми відбору води з мережі для випадків:
а – максимальний водорозбір; б – максимальний транзит води у башту;
в – максимальний водорозбір при пожежі.
Підключення підприємства передбачають в двох точках від різних магістралей, але як розрахункову приймають одну найбільш невигідну вузлову точку з повною витратою води на підприємство. Друга точка підключення – резервна.
Після складання схем з вузловими та зосередженими витратами необхідно для всіх розрахункових режимів намітити стрілками напрямки потоків на кожній ділянці, виходячи з подачі води до всіх точок відбору найбільш коротким шляхом.
Попереднє визначення розрахункових витрат по кожній ділянці мережі починають з точок сходу потоків на мережі. Витрату води у вузлі сходу розподіляють по ділянкам водопровідної мережі, які підходять до вузла, довільно, але з дотриманням умови:
S q і-к – Qвуз. = 0, (33)
де: S qі-к – сума витрат води на ділянках, які примикають до вузла, що розглядається; Qвуз. – відбір води з вузла, що розглядається.
Крім того, при розподілі витрат по лініях необхідно враховувати обставини, які дозволяють спростити подальші розрахунки та забезпечити достатньо надійну роботу мережі:
по ділянках мережі, які лежать на більш довгому шляху від точки постачання до вузла, що розглядається, призначають меншу витрату, ніж на ділянках, які лежать на більш короткому шляху;
для забезпечення максимальної взаємозаміни ділянок при аварії пропускні можливості паралельно працюючих магістралей повинні бути рівними або близькими.
Розрахункові витрати решти ділянок визначають аналогічно. Для спрощення рекомендується ці витрати розраховувати, переходячи послідовно від ділянки до ділянки проти руху води, починаючи з точки сходу до точки підключення водоводів. Роботу виконують безпосередньо на схемах мережі для всіх розрахункових випадків. При визначенні розрахункових витрат ділянок для випадку пожежі при максимальному водоспоживанні подача з водонапірної башти не враховується, тому що запас води в ній не забезпечує трьохгодинного гасіння пожежі.
Рис. 9. Схеми початкового потокорозподілу для випадків:
а – максимального водорозбору; б – максимального транзиту води у башту;
в – максимального водорозбору при пожежі.
Щоб визначити діаметри ділянок водопровідної мережі, необхідно спочатку визначити значення економічного фактору Е для заданого району будівництва [5, формула (23); 9, формули (17), (18)] та порівняти його із значенням економічного фактору Е табл., приведеного в таблиці [18]. Якщо Е » Е табл., то за значенням Е табл. та відповідній розрахунковій витраті дільниці згідно таблиці [18] визначити його діаметр.
Таблиця 18.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 491.
