Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2025
Цілі та завдання заняття: осягнути складність та фундаментальність проблеми свідомості для філософії та науки; окреслити її значення для людського буття, життєвого самовизначення, для розуміння особливостей людської діяльності та творчості; окреслити ознаки свідомості, провести критичний аналіз основних концепцій походження свідомості; розглянути структуру та основні функції свідомості.
ПЛАН
| 1. Виникнення і природа свідомості. 2. Свідомість – вища форма відображення дійсності. Сутність та функції свідомості. 3. Визначальна роль соціальності в еволюції свідомості. 4. Творчий характер свідомості. Самосвідомість. 5. Ідеальне в змісті свідомості. Свідомість і мова. 6. Структура індивідуальної і суспільної свідомості. |
Теми доповідей та рефератів
1. Еволюція філософських уявлень про свідомість, її походження та сутність.
2. Проблема «діалогу» людини і комп'ютерних систем.
3. Інформаційна взаємодія як генетична передумова свідомості.
4. Свідомість як необхідна умова відновлення культури.
5. Предметність та рефлексивність свідомості.
6. Співвідношення біологічного і соціального походженні свідомості.
7. Виникнення і розвиток психіки як форм відображення дійсності.
8. Ідеальна діяльність свідомості.
Ключові поняття та терміни
Ідеальне – суб’єктивний образ об’єктивної реальності, тобто відображення зовнішнього світу в формах діяльності людини, в формах її свідомості і волі.
Відображення – всезагальна властивість матеріальних об’єктів, яка проявляється як зміна, реакція, зліпок будь якого предмету чи явища, які взаємодіють з іншими предметами та явищами. Ця реакція завжди знаходиться у певній відповідності або подібності з тією чи іншою стороною предмета, який дії на інший предмет.
Свідомість – спроможність людини відтворювати дійсність у ідеальній формі. Існують дві форми свідомості – індивідуальна та суспільна.
Діяльність – форма активного, творчого ставлення людини до оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя.
Практика – матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини з метою освоєння матеріального перетворення природи суспільств і самої себе.
Суспільна практика – суто людський тип діяльності, який характеризується універсальним підпорядкуванням природи до матеріальних і теоретичних потреб людини, а також своїм усвідомленим характером щодо мети, способу здійснення та споживання результатів такої діяльності.
Мислення – процес відображення об’єктивної реальності. Мислення складає вищу ступінь людського пізнання, оскільки виводить знання про суттєві зв’язкі між явищами. Воно здійснюється як пізнання, що рухається від явища до сутності. Мислення є способом пізнання того, що не лежить на поверхні явищ і не сприймається органами чуття.
Мова – матеріальна форма здійснення процесу мислення. Через мову особисті досягнення стають досягненнями всього людства. Мова є універсальною формою вираження думок. Відрізняють природні і штучні мови.
Мовлення – це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови.
Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).
Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму, беззвітний і не піддаються контролю з боку свідомості.
Література
1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
2. Кремень В.Г.. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.
3. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.
4. Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с.
Семінарське заняття № 13
Тема: «ДІАЛЕКТИКА: ПРИНЦИПИ, ЗАКОНИ, КАТЕГОРІЇ (ОНТОЛОГІЯ)»
Цілі та завдання заняття: обґрунтувати світоглядне та методологічне значення основних законів діалектики; виявити взаємозв'язок та взаємопереходи законів та категорій діалектики; обґрунтувати непродуктивність софістики, еклектики та метафізики, їх неспроможність виявляти дійсну сутність та взаємообумовленість усіх елементів світу; виробляти навички застосування діалектичного методу в науково-теоретичній діяльності та повсякденному житті.
ПЛАН
| 1. Різноманітність способів філософствування (діалектика, метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм тощо). 2. Діалектика та метафізика як основні альтернативні способи філософського осмислення буття. 3. Загальні закони діалектики та їх роль в осмисленні процесу розвитку. 3.1 Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. 3.2 Закон єдності та боротьби протилежностей. 3.3 Закон заперечення заперечення. 4. Універсальні зв'язки буття та категорії діалектики. 5. Альтернативи діалектики. |
Теми доповідей та рефератів
1. Діалектика як теорія розвитку.
2. Софістика та еклектика – альтернативи діалектики як логіки.
3. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
4. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.
5. Світоглядне та методологічне значення законів діалектики.
6. Діалектика Гегеля.
Ключові поняття та терміни
Зв’язок – це поняття, що відбиває взаємозумовленість існування явищ, розділених у просторі і в часу.
Взаємодія – це поняття, що відбивають процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного, зміна їхнього стану, взаємоперехід, а також породження одних об'єктів іншими.
Відношення – це поняття, що виражає одну з форм, момент взаємозв'язку всіх предметів і явищ. Предмети і явища мають властивість бути самі собою й іншими, у залежності від їхніх зв'язків із зовнішнім світом.
Закон – істотний, стійкий, повторювагний, внутрішній, об'єктивний і необхідний зв’язок предметів і явищ.
Закономірність – форма конкретного прояву закону.
Принцип – пізнана закономірність, покладена в основу тієї або іншої діяльності, є принцип.
Властивість як категорія означає одну зі сторін предмета, речі, явища відносно іншої.
Якість – категорія, що позначає сукупність основних властивостей елементів, зв'язків і відносин, які забезпечують у певний проміжок часу, усталеність і існування даної системи, її тотожність самій собі і водночас відрізняючих її від інших систем.
Якість – внутрішня основа предмета, явища, тотожна буттю визначеність. Якщо предмет втрачає визначеність, то він втрачає і свою якість.
Кількість – філософська категорія для позначення переважно просторово-часових зв’язків і відношень, зміна яких у певних межах змінює окремі властивості і характеристики речі, предмета, явища, процесу не порушуючи їхньої якісної визначеності.
Єдність якісної і кількісної сторін речі, межа усталеності якості і змінюваності кількості в рамках даної якості позначається такою категорією як міра.
Стрибок означає перехід від старої якості до нової.
Накопичення безупинних кількісних змін у межах даної якості позначається поняттям еволюція. У широкому смислі це поняття означає розвиток.
Крутий перелом, перерва поступовості, стрибкоподібне знищення якості, обумовлене накопиченням безупинних кількісних змін позначається поняттям революція.
Тотожність – поняття, що означає відношення рівності, однаковості предметів, явищ між собою чи з самими собою.
Відмінність – поняття, що означає відношення нерівності, неоднаковості, відмінності предметів, явищ між собою, чи з самими собою, їх внутрішню «занепокоєність», прагнення вийти за межі самих себе.
Протилежності – це такі сторони досліджуваного предмета, що не тільки різняться і виключають одна одну, але й передбачають одна одну, бо нарізно не існують.
Соціальний конфлікт – це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси котрих взаємно протилежні і не знаходять вирішення на спільній основі.
Антагонізм – одна з форм протиріч, що характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямків.
Одиничне – це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, що характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю.
Загальне – це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, що властива багатьом предметам, речам в рамках конкретної якісної визначеності.
Особливе – те, що є загальним стосовно одиничного й одиничним стосовно загального.
Зміст – це сукупність елементів предмета, їхній взаємозв'язок одного з одним і з навколишнім середовищем.
Форма – засіб вираження змісту, його структури й організації, відносно стійкої визначеності зв'язку елементів змісту і їхньої взаємодії.
Система – це матеріальне утворення, у якому зв'язок утворюючих його елементів сильніше зв’язку останніх з елементами, що не входять у це утворення.
Причина – це явище, що за певних умов із необхідністю викликає, обумовлює інше явище або визначає в ньому зміни.
Наслідок – це явище, що породжується або змінюється під дією відповідної причини.
Необхідність – категорія, що позначає внутрішню обумовленість явища, того, що не відбутися не могло.
Випадковість – категорія, що позначає зовнішню обумовленість явища.
Література
1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
2. Кремень В.Г.. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.
3. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.
4. Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с.
Семінарське заняття № 14
Дата: 2016-10-02, просмотров: 289.